Ковальство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сучасний коваль за роботою, община Фельден, р-н Філлах-Ланд, Каринтія, Австрія, 2007
Коваль за роботою. Німецька гравюра, 1568 р.
Реконструкція старовинної кузні в Шевченківському гаю. Львів, 2007
Коваль і його родина в кузні, США. Фото в «Нью-Йорк Таймс», 1890 р.
Старовинні кліщі польського коваля

Кова́льство — обробка металу способом кування. Ковалі здавна виготовляли зброю та різноманітні речі господарського призначення (сокири, ножі, молотки, лопати, сапи, лемеші, цвяхи, замки, клямки, залізні ворота й огорожі, стремена тощо). Важливими видами ковальства були підковка коней, а також оковка возів і особливо натягування залізних шин на колеса.

Історія[ред. | ред. код]

Ковальство здавна відоме багатьом народам світу.

Холодне кування самородних золота, срібла, міді, заліза, а також метеоритного заліза було відоме в Єгипті і Передній Азії за кілька тисячоліть до нашої ери.

Гаряче кування з'явилося вперше теж ще до н. е. в Передній Азії, де люди навчилися видобувати мідь з руди.

Обробка металів раніше за інші ремесла відокремилась від землеробства.

До XV—XVI ст.ст. завершилася спеціалізація ковальства за галузями:

У XVI ст. з'явилися перші механічні молоти, з приводом від водяних коліс (в Україні існує кузня з таким молотом — водяна кузня Гамора).

На поч. XIX ст. почали застосовувати машинне штампування.

У сер. XIX ст. Джеймс Несміт (Англія) винайшов паровий молот, а наприкінці цього ж століття з'явився гідравлічний прес, який власне і започаткував сучасне промислове виробництво металевих виробів.

У наш час машинізоване ковальство є штампувальним виробництвом металевих виробів, а ковальство домашинне існує як народне ремесло.

Ковальство в Україні[ред. | ред. код]

Виробництво заліза та його обробка методом гарячої ковки були відомі на землях сучасної України ще задовго до н. е., що значною мірою було зумовлене багатими покладами червоного і бурого залізняка та болотяних руд — на Закарпатті, Буковині, Галичині, Поліссі, Середній Наддніпрянщині тощо.

Болотяна руда легко піддавалася обробці найпримітивнішими способами. У горні вже при температурі 700—800 °С вона перетворювалася на густу залізну масу (крицю). Цю масу із залишками шлаку та ожарини знову обпалювали і перековували, доки залізо не очищалося та не набувало необхідних властивостей. Отже, чи не кожний селянин міг добувати собі матеріал для виготовлення сокири, мотики, заступа, наральника, цвяхів тощо. Оскільки справа це достатньо трудоємка, металургія дуже рано відокремилася в окремий рід занять.

Вже у ХХІ ст. ковальська майстерність досягла такого високого рівня, що деякі способи обробки заліза і технології виготовлення знарядь праці і предметів побутового призначення були такими, як відомі нам тепер.

Від Середньовіччя і пізніше ковалі і Україні були постійні і мандрівні (останніми з сер. 2-го тис. це нерідко були цигани). Селяни нерідко приносили своє вугілля, а платили здебільшого натурою. Постійні ковалі влаштовували стаціонарну кузню на селі.

Кузня[ред. | ред. код]

Докладніше: Кузня

У XVII—XIX ст. такі влаштовувалися чи не в кожному українському селі. Це була невелика зрубна однокамерна хатина, обладнана горном, ковальським міхом, коритом і діжками з водою для гартування, стояком для підковки чобіт.

Процес кування[ред. | ред. код]

Процес кування відбувався так: коваль розігрівав до червоного кольору шматок металу в горні, де горіло деревне вугілля. Горіння підсилювалося роздмухуванням полум‘я за допомогою ковальського міха із соплом. Далі брав кліщами залізо, клав його на ковадло та бив по ньому молотом, придаючи предметові потрібної форми. Часто ковалеві допомагав помічник — звичайно підліток, що виконував обов‘язки молотобійця (для особливо складного кування іноді була потрібна допомога кількох молотобійців). Тримаючи кліщами предмет, що лежав на ковадлі, коваль ударами молотка-ручника показував молотобійцю, куди бити молотом, щоб надати предметові потрібної форми. Викувавши річ, її кидали у корито з водою для гартування.

Крім власне кування металу, українські ковалі виконували значний обсяг слюсарних робіт.

Інструмент і обладнання[ред. | ред. код]

Ковальський інструмент і реманент: ковадло, міх, кліщі

Ковальський інструмент включає[1]:

  • ковадло — основа, на якій здійснюється кування. Має конус (дзюб) з одного і приплюснуту почву з іншого боку;
  • маленьке ковадло («шперак», «наковань»);
  • молот одноручний чи ручник — основний інструмент коваля. Вага — від 0,8 до 2 кг;
  • молот дворучний — інструмент молотобійця, призначений для кування великих виробів. Вага — від 2 до 8 кг;
  • кувалда — важкий дворучний молот вагою до 16 кг;
  • пробійники — інструмент для пробиття отворів;
  • гладилка — інструмент у вигляді призми на ручці для вигладжування поверхні виробу;
  • підбійки — інструмент для нанесення канавок на поверхню виробу;
  • ковальська форма — плита з отворами і борознами, на яку кладуть заготовку, щоб надати їй потрібної форми
  • зубило — інструмент для розрубання прутів. Ковальське зубило відрізняється у першу чергу тим, що воно має отвір для насадження на дерев'яну ручку подібно до молотка. Це дозволяє віддалити руку від розпеченого металу, але воно може використовуватись і для холодного рубання. Ковальські зубила можуть бути і фасонними, із заокругленою різальною кромкою[2][3];
  • кліщі — інструмент для виймання заготовок з горна й утримування їх на ковадлі;
  • ножиці по металу;
  • обтискачі — для формування головок;
  • ножівки по металу,
  • плашки — для нарізання зовнішньої різьби;
  • мітчики — для нарізання внутрішньої різьби;

Використовують ковалі і вимірювальні інструменти: кронциркулі, нутроміри, калібри, сталеві лінійки, кутники тощо.

Для підковування коней використовують такі інструменти:

  • молоток;
  • копитний ніж — для обрізання копит;
  • рашпіль — для зачищання копит;
  • копитна щітка — для очищання копит від бруду;
  • копитний гачок — для видалення бруду з копитної стрілки;
  • обсічка — для зняття старих підков;
  • обценьки — для виймання вухналів.

Необхідними елементами обладнання кузні є горно, ковальський міх і балія з водою — для гартовування готових виробів.

Ковальство в культурі[ред. | ред. код]

Кузня Вулкана, картина Д. Веласкеса, 1630
Кадр з фільму «Ковальська сцена», 1893 рік

Прізвища[ред. | ред. код]

Від назви фаху робітника, який займається ковальством, — коваля — походять популярні прізвища в багатох народів світу. Це і українські прізвища Коваль, Ковалик, Коваленко, Ковальченко, Ковалишин, Ковалюк, Ковальчук, Ковальський, російські Кузнецов і Ковальов, англійське Сміт (англ. Smith), німецьке Шмідт (Schmidt, від Schmied) тощо.

У міфології[ред. | ред. код]

Образ коваля є популярним у світових міфології, фольклорі та мистецтві.

Відомі ковалі з міфології та мистецтва:

Заходи[ред. | ред. код]

Зараз ковальство є доволі популярним, але рідкісним ремеслом. В Україні, особливо на заході, проводяться різноманітні заходи з популяризації ковальства, напр. у Івано-Франківську міжнародне «Свято ковалів», у Львові — Всеукраїнський фестиваль «Залізний Лев».

Кінематограф[ред. | ред. код]

Один із перших фільмів американського кінематографа — «Ковальська сцена» (1893) — був присвячений ковальству.

Прислів'я[ред. | ред. код]

  • Коваль клепле, поки тепле — треба робити вчасно
  • Без плуга не орач, без молота — не коваль
  • Коваль коня кує, а жаба й собі ногу наставляє
  • Ковалева кобила і шевцева жінка ходять звичайно босі
  • Коли на дворі льодок, тоді ковалеві медок
  • Як не коваль, то і кліщів не погань (як не коваль, то й рук не погань; як не коваль, то й губи не погань)
  • У коваля руки чорні, а хліб білий
  • Чого бог не дасть, того коваль не викує
  • Сам дуй, сам куй, сам по воду йди і сам гроші бери
  • І залізо в горні м'якне
  • Батогом ковадла не розсічеш
  • Вліз межи молот і ковадло
  • Добре ковадло не боїться молота
  • Краще бути молотком, ніж ковадлом
  • Не кує молот, а кує голод
  • Не молот кує, а коваль
  • У коваля що стук, то гривня
  • От тобі, ковалихо, лихо, що у кузні тихо
  • Коваль зогрішив, а шевця повісили (коваль провинив, а цигана повісили; коваль провинив, слюсаря повісили)
  • І коваль, і швець, і кравець, і на дуду грець
  • Добре тому ковалеві, що на обидві руки кує
  • У ледачих ковалів не буває мозолів
  • То такий коваль, що вміє зробити із заліза пшик

Див. також[ред. | ред. код]

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. В. Ю. Пиирайнен. Кузнечные инструменты // Специальные технологии художественной обработки материалов. Часть 2 (Технология изготовления художественных изделий обработкой давлением). Учебное пособие. — СПб., 2013.
  2. ГОСТ 11418-75 Инструмент кузнечный для ручных и молотовых работ. Зубила. Конструкция и размеры
  3. ГОСТ 11419-75 Инструмент кузнечный для ручных и молотовых работ. Зубила фасонные. Конструкция и размеры.

Джерела і посилання[ред. | ред. код]