Кучеренко Микола Пантелеймонович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кучеренко Микола Пантелеймонович
Народився 1 березня 1907(1907-03-01)
Карлівський район, Україна
Помер 30 березня 1945(1945-03-30) (38 років)
Вроцлав, Адміністративний округ Бреслауd, Провінція Нижня Сілезія, Вільна держава Пруссія, Німеччина, Німецький рейх
Діяльність офіцер
Alma mater Військова академія імені М. В. Фрунзе
Учасник німецько-радянська війна
Військове звання полковник
Партія КПРС
Нагороди
Герой Радянського Союзу
орден Леніна орден Червоного Прапора орден Суворова 2 ступеня орден Вітчизняної війни I ступеня орден Червоної Зірки

Кучер́енко Миќола Пантелейм́онович (нар. 16.02(01.03).1907 р.,— пом. 30.03.1945) — військовий, Герой Радянського Союзу (1945, посмертно).

Життєвий шлях[ред. | ред. код]

Кучеренко Микола Пантелеймонович народився в селі Білухівка, нині Карлівського району Полтавської області. Закінчив неповну середню школу.

У жовтні 1929 року був призваний на строкову службу в РККА. Зарахований в 225-й стрілецький полк 75-ї стрілецької дивізії Українського військового округу (м. Лубни), закінчив полкову школу в 1930 році і до вересня 1931 року служив в цьому полку командиром відділення. Потім був направлений на навчання. Закінчив Одеську піхотну школу в 1932 році. З серпня по грудень 1932 командував взводом в цій же школі. З грудня 1932 по грудень 1937 року служив в 285-му стрілецькому полку 95-ї стрілецької дивізії Українського військового округу (м. Балта): командир навчального взводу, командир навчальної роти, командир стрілецького батальйону. Закінчив Вищі стрілецько-тактичні курси удосконалення офіцерського складу піхоти «Постріл» в 1938 році. З жовтня 1938 року — командир 110-го окремого кулеметного батальйону 95-ї стрілецької дивізії (батальйон займав Рибницький укріплений район. З травня 1940 року — начальник штабу і командир 591-го стрілецького полку 176-ї стрілецької дивізії Одеського військового округу (м. Бєльці). З жовтня 1940 року виконуючим посаду заступника командира 47-го мотострілецького полку. На початку червня 1941 призначений командиром 1-го стрілецько-кулеметного полку 2-ї стрілецько-кулеметної бригади Рибницького укріпленого району[1].

З червня 1941 року майор Кучеренко брав участь в Німецько-радянскій війні. В ході Прикордонної битви в Молдові тримав з полком оборону в Рибницькому УРі. В ході Тираспольсько-Мелітопольської оборонної операції при відході з Молдови потрапив в оточення під Миколаєвом в середині серпня, і зумів перейти через лінію фронту під Красноградом тільки 18 вересня, вивівши групу з 18-ти озброєних червоноармійців. Оскільки сам Кучеренко знищив в оточенні партійний квиток, то до кінця вересня йому довелося проходити перевірку при Особливому відділі Південно-Західного фронту. В кінці вересня призначений командиром 989-го стрілецького полку 226-ї стрілецької дивізії, з якою вступив в бій 18 жовтня в складі 21-ї армії. У складі дивізії брав участь в локальних наступальних і оборонних операціях на харківському, бєлгородському і Валуйськ-Россошанський напрямках. Був поранений, повернувся в лад, нагороджений своєю першою нагородою — орденом Червоного Прапора. У лютому 1942 року був поранений вдруге. Лікувався в госпіталі до квітня, потім направлений на навчання.

У жовтні 1942 року закінчив прискорений курс Військової академії РСЧА імені Фрунзе[2], яка в той час діяла в евакуації в Ташкенті. З листопада 1942 року — заступник командира 4-го стрілецького полку 98-ї стрілецької дивізії. Полк і дивізія завершували формування в Тамбові, звідки на початку грудня були спрямовані на Сталінградський фронт і в складі 2-ї гвардійської армії брали участь в Котельниковський і Ростовської наступальних операціях. За відмінності в Сталінградській битві і в цих операціях дивізія в квітні 1943 року отримала гвардійське звання і стала іменуватися 86-ї гвардійської стрілецької дивізії, а підполковник Кучеренко тоді ж призначений заступником командира цієї дивізії. На цій посаді брав участь у Міуському і Донбаської наступальних операціях Південного фронту. Учас­ник Другої світової війни.

2 жовтня 1943 року призначений командиром 302-ї стрілецької дивізії, брав участь на чолі її в Мелітопольській наступальній операції. Після перебування в резерві Ставки ВГК (кінець жовтня 1943 — початок лютого 1944) дивізію передали на 1-й Український фронт. У складі цілого ряду армій фронту вона брала участь в Корсунь-Шевченківської та Проскуровско-Чернівецької наступальних операціях (в цій операції вона особливо відзначилася під час штурму міста-фортеці Тернополя і отримала почесне найменування «Тарнопольська»), в Львівсько-Сандомирської операції (нагородою дивізії став орден червоного Прапора) і в наполегливих боях на Сандомирському плацдармі[3].

Командир 302-ї стрілецької дивізії 28-го стрілецького корпусу 60-ї армії 1-го Українського фронту полковник Микола Кучеренко відзначився під час Вісло-Одерської стратегічної наступальної операції в січні 1945 року. Дивізія Кучеренко з боєм форсувала річку Ніда і захопила плацдарм на її західному березі. Відбиваючи безперервні німецькі контратаки, вона прорвала оборонні рубежі південніше і східніше Кракова, своїми діями сприяла успіху інших з'єднань. У ніч на 19 січня 1945 дивізія спільно з танкістами 4-ї танкової армії звільнила Краків. У цій операції дивізія полковника Кучеренко взяла в полон понад 200 солдатів і офіцерів противника, знищила або вивела з ладу ще 2 498 солдатів, захопивши і знищивши 5 танків, 65 артилерійських знарядь і багато іншого озброєння. За ці подвиги 12 лютого він був представлений до нагороди.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 6 квітня 1945 року за «зразкове виконання бойових завдань командування на фронті боротьби з німецькими загарбниками і проявлені при цьому відвагу і геройство» полковнику Миколі Пантелеймоновичу Кучеренко присвоєно звання Героя Радянського Союзу[4].

Але до моменту підписання Указу полковника Кучеренка вже не було в живих. Взявши участь в Нижньо-Сілезькій і Верхньо-Сілезькій наступальних операціях, він в ході останньої 30 березня 1945 року був убитий разом з сином лейтенантом Миколою Миколайовичем Кучеренком під Бреслау розривом снаряда. Похований в Меморіальному комплексі Солдатської Слави в Полтаві[5].

Нагороди та звання[ред. | ред. код]

Пам'ять[ред. | ред. код]

На честь Кучеренка названі вулиця в Полтаві і в рідному селі Білухівка. За радянських часів його ім'ям була названа вулиця в Тернополі.

Література[ред. | ред. код]

  1. Герої Радянського Союзу: Короткий біографічний словник / Пред. ред. колегії І. Н. Шкадов. — М .: Воениздат, 1987. — Т. 1 / Абаєв — Любичев /. — 911 с. — 100 000 прим. — ISBN відступ., Рег. № в РКП 87-95382.
  2. Колектив авторів. Велика Вітчизняна: комдива. Військовий біографічний словник. Командири стрілецьких, гірськострілецьких дивізій, кримських, полярних, петрозаводських дивізій, дивізій ребольского напрямки, винищувальних дивізій. (Ібянскій — Печененко). — М .: Кучкова поле, 2015. — Т. 4. — С. 541—543. — 330 екз. — ISBN 978-5-9950-0602-2.
  3. За мужність і відвагу. — Харків, 1984. — С.191-193.
  4. Полтавщина: Енциклопедичний довідник (За ред. А. В. Кудрицького). — Київ: Українська енциклопедія, 1992. — С.445.
  5. Рік 1944 й. Зірниці переможного салюту. — Львів, 1979. — С.189-191.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Полтава Історична. poltavahistory.inf.ua. Архів оригіналу за 16 жовтня 2021. Процитовано 16 жовтня 2021. 
  2. Кучеренко Николай Пантелеймонович. warheroes.ru. Архів оригіналу за 16 жовтня 2021. Процитовано 16 жовтня 2021. 
  3. КУЧЕРЕНКО Микола Пантелеймонович | Полтавіка (укр.). Процитовано 16 жовтня 2021. 
  4. Кучеренко, Николай Пантелеймонович. histpol.pl.ua. Архів оригіналу за 16 жовтня 2021. Процитовано 16 жовтня 2021. 
  5. Последний бой комдива Кучеренко. www.golos.com.ua (рос.). Архів оригіналу за 16 жовтня 2021. Процитовано 16 жовтня 2021.