Кірка

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кірка
Κίρκη
Circe Gumery cour Carree Louvre.jpg
Статуя Кірки на фасаді Лувра
Чаклунка
Стать жіноча
Міфологія Давньогрецька
Місцевість Стародавня Греція
Заняття Чаклунка
Батько Геліос
Мати Перса
Брати/сестри Еет
Діти Телегон, Агрій, Латин
Пов'язані персонажі Главк, Скілла, Одіссей
Пов'язані події Подорож аргонавтів, Одіссея
Персонаж твору Одіссея

Commons-logo.svg Кірка у Вікісховищі?

Кі́рка (грец. Κίρκη), латинізоване ім'я Цирцея (лат. Circe) — чаклунка, дочка Геліоса й Перси (Персеїди), сестра Еета.

Споріднена з Гекатою богиня місяця і, як Геката і Медея, представниця чародійства.

За Гомером, вона жила на острові Ея[1] (Aiaia, місце розташування острова в оповідях про Кірку географічно визначити неможливо). Або з острова Енарія[2], або острова Меонія[3]. Місцеперебування Кірки пізніше було перенесено з далекого сходу на захід, до Тірренського узбережжя: ім'ям її був названий мис на Італійському узбережжі (в Лаціо). Мешкала поблизу Тірренського моря, прибула на острів в колісниці Геліоса[4]. Вона очистила аргонавтів після вбивства Апсірта[5].

За Діодором, вона була дочкою Еета і Гекати. Кірка вийшла заміж за царя сарматів, отруїла чоловіка зіллям. Ставши царицею, вчинила жорстокості по відношенню до придворних, від чого втратила царську владу. Бігла на простори Океану і оселилася на острові разом з супроводжуючими її жінками; або в Італії на мисі Керкей[6].

Була закохана в морського бога Главка, за нерозділене кохання помстилася тим, що силою своїх чарів звернула на чудовисько його кохану Скіллу, і до царя авзонів, сина Сатурна Піка, який богинею був перетворений на дятла.

Очистила аргонавтів від убивства Апсірта. Супутників Одіссея обернула на свиней, а його цілий рік тримала на острові. Від Одіссея Кірка народила Телегона, можливо ще Агрія і Латина.

Кірка і Одіссей[ред. | ред. код]

На її острів був занесений під час своїх блукань по морю Одіссей. Коли частина супутників останнього, вирушила для дослідження острова, була звернена Кіркою в свиней, Одіссей відправився один до будинку чарівниці і за допомогою даного йому Гермесом чудесної рослини переміг чари богині, яка, впізнала в ньому Одіссея, запропонувала йому залишитися з нею на острові і розділити її любов. Одіссей схилився на пропозицію богині, але перш змусив її поклястися, що вона не замишляє проти нього нічого поганого, і повернути людський образ його супутникам, перетвореним у свиней. Проживши рік на острові в достатку, Одіссей, за наполяганням товаришів, став просити Кірку відпустити їх на батьківщину і, отримавши згоду богині, відправився спершу, за її порадою, в область Аїда, щоб дізнатися від віщуна Тіресія про випробування які чекають на нього.

Згідно з Гомером, у неї було чотири служниці-німфи, дочки потоків[7] (вони викликають асоціації з чотирма райськими ріками). Згідно з Аполлонієм Родоським, її звірі — перші плоди еволюції, описаної Емпедоклом[8].

Отримавши від Тіресія бажані відомості, Одіссей повернувся на острів Кірки і був попереджений про небезпеки, які чекають його біля острова Сирен, в протоці, де мешкають Скілла і Харібда, і на острові Трінакріі, пустився в подальше плавання. Вона навчила Одіссея робити вузли[9].

За Гесіодом, від Одіссея у Кірки народилися сини Агрій і Латин[10] (Гомер цього не згадує). За іншою версією, вона народила від Одіссея сина Телегона[11] (або Навсіфоя і Телегона[2]). Мала служницю і водночас чарівницю Гальс. За однією з легенд, коли Одіссей, на схилі років, прибув до неї, Гальс напоїла його своїм зіллям і перетворила на коня — в такому вигляді Одіссей постарів і помер.

Пізніше Кірка вийшла заміж за Телемаха, але була вбита ним, коли той покохав її дочку Кассіфону[12].

Гробницю Кірки показували на острівці Фармакусси поблизу Аттики[13]. Стверджували, що від Кірки походить плем'я марсів, яке тому захищене від укусів змій[14]. Гора Кіркей в Лаціі — місце полювання[15]. На горі Кіркей був храм Кірки, там показували чашу Одіссея[16]. Кіркейскій пагорб був в Колхіді[17].

У переносному розумінні Кірка — спокусниця, чарівниця.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Гомер. Одиссея IX 31; X 135—139
  2. а б Гигин. Мифы 125
  3. Первый Ватиканский мифограф I 15, 1
  4. Гесиод, фр.390 М.-У.
  5. Псевдо-Аполлодор. Мифологическая библиотека I 9, 24
  6. Диодор Сицилийский. Историческая библиотека IV 45, 5
  7. Гомер. Одиссея X 348—351
  8. Аполлоний Родосский. Аргонавтика IV 666—675
  9. Гомер. Одиссея VIII 448
  10. Гесиод. Теогония 1013
  11. Псевдо-Аполлодор. Мифологическая библиотека Э VII 14-17
  12. Ликофрон. Александра 808 и комм.
  13. Страбон. География IX 1, 13 (стр.395)
  14. Комм. 111 И. И. Маханькова к Солину
  15. Полибий. Всеобщая история XXXI 22, 2
  16. Страбон. География V 3, 6 (стр.232)
  17. Аполлоний Родосский. Аргонавтика III 198

Література[ред. | ред. код]