Скілла

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Скілла.
Скілла
Бронзова статуетка Скілли, близько IV ст. до н.е.
Божество в давньогрецька міфологія
Мати Crataeisd або Геката
CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Скілла, Сци́лла (грец. Σκύλλα) — в давньогрецькій міфології красуня, котру чаклунка Кірка через ревнощі перетворила на чудовисько з собачими головами на поясі. Вона начебто жила в печері біля протоки між Італією та Сіцілією. На протилежному березі протоки було житло Харібди, що стала потворою через свою ненажерливість. Скілла й Харібда нападали на всіх, хто пропливав Сицилійською протокою. Одіссей проскочив між страховиськами, втративши шістьох своїх супутників.

Згадки в міфах[ред. | ред. код]

Скілла була дочкою Ламії[1], Гекати[2] чи Кратеї або Кето і Форкія[3]. Главк був закоханий у Скіллу, але його кохала чаклунка Кірка. Щоб позбутися суперниці, Медея вилила у морську воду, де купалася Скілла, зілля[4]. Через це Скілла стала потворною: вона мала вигляд жінки вище талії[5], а талія була оточена собаками[6], що зрослися з нею[7].

Згідно з грецькими та римськими схоліями Цеца та Сервія, Скілла була коханою бога Посейдона і його ревнива дружина Амфітріта перетворила Скіллу через те на морське чудовисько[8][9].

Коли Одіссей плив тісною протокою, Харібда загрожувала проковтнути їхній корабель. Одіссей вирішив, що Харібда уб'є всіх, тоді як Скілла могла схопити лише шістьох своїми собачими пащами. Тому Одіссей повів корабель біля Скілли і, втративши шістьох товаришів, зберіг життя решті й проплив протоку[10].

Гера наказувала морській богині Фетіді безпечно провести аргонавтів повз Скіллу[2].

Лікофрон стверджував, що Геракл убив Скіллу[11], а Овідій — що вона перетворилася на риф[7]. Стацій згадував Скіллу серед страховиськ, які населяють царство Аїда[12].

У мистецтві[ред. | ред. код]

Главк і Скілла. Картина Бартоломеуса Шпрангера, 1587 р.

Скіллу зображали на монетах V ст. до н. е. в Кумі та Акрагасі (сучасний Агрідженто на Сицилії), а також на численних червонофігурних посудинах у V—IV ст. до н. Зазвичай їй надавали вигляду жінки з риб'ячим хвостом і з собачими головами, що виходять з-за її талії[13].

Існувала поема Стесіхора «Скілла» та дифірамб Тимофія Мілетського «Скілла»[14][15].

У каролінгському абатстві Корві у Вестфалії є унікальний настінний живопис IX ст., який зображує, серед іншого, боротьбу Одіссея зі Скіллою. Такий малюнок не зустрічається більше ніде в середньовічному мистецтві[16].

В епоху Відродження та пізніше сюжет про Главка та Скіллу привертав увагу художників по всій Європі. У фресковому циклі Агостіно Карраччі 1597 року «Любові богів» у галереї Фарнезе Главк і Скілла зображені, обіймаючись (у міфах вони не мали близькості)[17]. Канонічніші версії показують Скіллу як дівчину, що виривається з любовних обіймів бога, як на картинах Філліпо Лаурі[18] та Сальватора Рози[19].

Інші художники зображали Главка та Скіллу розділеними за стихіями води та землі відповідно, як на картині фламандця Бартоломеуса Шпрангера (1587)[20] та Лорана де ла Гіра (1640-1644)[21], Жака Дюмона ле Ромена (1726)[22]. На картині 1841 року Вільяма Тернера Скіллу, що втікає, супроводжують два амура[23].

Пітер Пауль Рубенс близько 1636 р. зобразив момент, коли нажахана Скілла перетворюється[24], тоді як картина Еглона ван дер Ніра 1695 р. показує Кірку, що отруює воду, коли Скілла готується до купання[25]. Сюжет з Кіркою, що отруює воду, також змальовував Джон Мелгуіш Струдвік у 1886[26], і Джон Вільям Вотергаус у 1892 році[27].

Французький скрипаль і композитор Жан-Марі Леклер написав оперу «Скілла та Главк» (1746)[28].

У популярній культурі[ред. | ред. код]

У грецькій мові існує вислів Τὴν Χάρυβδιν ἐκφυγὼν τῇ Σκύλλῃ περιέπεσον (Тікаючи від Харібди, натрапив на Скіллу)[29], в латині — гекзаметр: «Incidis in Scyllam cupiens vitare Charybdin» (натрапляєш на Скіллу, бажаючи уникнути Харібди)[30]. Французький поет і богослов XII ст. Вальтер Шатільонський через його епічну поему «Александрія» латинською мовою популяризував це вислів. Еразм Роттердамський у своїй «Адагії» 1515 року, цитуючи рядок з «Александрії», навів грецький еквівалент вислову[31][32].

Відоме прислів'я «Між Скіллою та Харібдою» винайшов французький поет Бартелемі Ано в 1552 році[33]. Спершу воно вживалося в значенні «обрати з двох зол менше», але в англійському перекладі його сенс змістився до «опинитися між двох небезпек». Саме так воно було запозичене до французької, італійської та іспанської мов[34].

Галерея[ред. | ред. код]

  • Скілла, деталь на червонофігурному кратері, 450—425 до н. е., Лувр
    Скілла, деталь на червонофігурному кратері, 450—425 до н. е., Лувр
  • Морське чудовисько Скілла. Теракотова табличка, Мелос, 460–450 рр. до н. Знайдено на Егіні
    Морське чудовисько Скілла. Теракотова табличка, Мелос, 460–450 рр. до н. Знайдено на Егіні
  • Скілла як прикраса давньоримської підставки для столу. Частина колекції Фарнезе
    Скілла як прикраса давньоримської підставки для столу. Частина колекції Фарнезе
  • Ритон у формі Скілли, IV ст. до н.е.
    Ритон у формі Скілли, IV ст. до н.е.
  • Скілла на монеті (праворуч знизу) тетрадрахмі з Акрагаса, 414-413 до н.е.
    Скілла на монеті (праворуч знизу) тетрадрахмі з Акрагаса, 414-413 до н.е.
  • Скілла як прикраса посудини, близько 300 до н. е.
    Скілла як прикраса посудини, близько 300 до н. е.
  • Скілла на мозаїці. Будинок Діоніса, Археологічний парк Пафоса, Кіпр
    Скілла на мозаїці. Будинок Діоніса, Археологічний парк Пафоса, Кіпр

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Стесіхор, фрагмент 220 (зі схолії до Аполлонія Родоського)
  2. ↑ а б Аполлоній Родоський, Аргонавтика 4. 825
  3. ↑ Псевдо-Аполлодор, Бібліотека E7. 20
  4. ↑ Псевдо-Гігін. Оповіді, 199
  5. ↑ Псевдо-Гігін. Вступ
  6. ↑ Сенека, Медея 350 і далі
  7. ↑ а б Овідій, Метаморфози 13. 729 і далі
  8. ↑ Цец. Схолії до Лікофрона, 650
  9. ↑ Сервій. Схолії до" Енеїди", 3.420
  10. ↑ Гомер. Одіссея XII 245; Псевдо-Аполлодор. Міфологічна бібліотека I 9, 25; Э VII 20-21
  11. ↑ Лікофрон, Олександра 44 і далі
  12. ↑ Стацій. Фіваїда 4. 536 і далі
  13. ↑ Cartwright, Mark. Scylla and Charybdis. World History Encyclopedia (англ.). Процитовано 18 червня 2023.
  14. ↑ Аристотель. Поетика 15
  15. ↑ Hopman, Marianne Govers (3 січня 2013). Scylla: Myth, Metaphor, Paradox (вид. 1). Cambridge University Press. doi:10.1017/cbo9781139208581. ISBN 978-1-139-20858-1.
  16. ↑ Hanfmann, George M. A. (1987). The Scylla of Corvey and Her Ancestors. Dumbarton Oaks Papers. Т. 41. с. 249. doi:10.2307/1291563. Процитовано 18 червня 2023.
  17. ↑ Farnese Gallery frescoes, Annibale Carracci: Analysis. www.visual-arts-cork.com. Процитовано 18 червня 2023.
  18. ↑ Glaucus and Scylla. www.artnet.com. Процитовано 18 червня 2023.
  19. ↑ Salvator Rosa | Glaucus and Scylla. The Metropolitan Museum of Art (англ.). Процитовано 18 червня 2023.
  20. ↑ MeisterDrucke. Glaucus und Scylla, 1581 von Bartholomaeus Spranger. MeisterDrucke (нім.). Процитовано 18 червня 2023.
  21. ↑ Glaucus and Scylla (The J. Paul Getty Museum Collection). The J. Paul Getty Museum Collection (англ.). Процитовано 18 червня 2023.
  22. ↑ All sizes | DUMONT Jacques ; ALAUX Jean, LE ROMAIN (dit), Glaucus et Scylla | Flickr - Photo Sharing!. www.flickr.com. Процитовано 18 червня 2023.
  23. ↑ Glaucus and Scylla, 1841. Joseph Mallord William Turner. Kimbell Art Museum. Процитовано 18.06.2023.
  24. ↑ Rubens Scylla and Glaucus. Greek Mythology in Art (англ.). Процитовано 18 червня 2023.
  25. ↑ Circe Punishes Glaucus by Turning Scylla into a Monster, Eglon van der Neer, 1695. Rijksmuseum (англ.). Процитовано 18 червня 2023.
  26. ↑ Circe and Scylla | Art UK. artuk.org (англ.). Процитовано 18 червня 2023.
  27. ↑ "Circe Invidiosa" by John William Waterhouse. Joy of Museums Virtual Tours (амер.). Процитовано 18 червня 2023.
  28. ↑ Opera Album Review: The Love of a Fish-Man for a Terrestrial Woman, French-Baroque Style - The Arts Fuse. https://artsfuse.org/ (амер.). 19 червня 2023. Процитовано 19 червня 2023.
  29. ↑ Sakolowski, Paul; Festa, Nicola; Wagner, Richard Anton; Martini, Edgar; Olivieri, Alexander (1902). Mythographi graeci ...: fasc. I. Pseudo-Eratosthenis Catasterismi. Recensuit Alexander Olivieri. 1897. fasc. II. Palaephati Perī apīston. Heracliti qui fertur libellus Perī apīston. Excerpta vaticana (vulgo anonymus De incredibilibus) edidit Nicolaus Festa. 1902 (гр.). in aedibus B.G. Teubneri. с. XIX.
  30. ↑ Panofsky, Erwin (4 травня 2018). Renaissance And Renascences In Western Art (англ.). Routledge. с. XXX. ISBN 978-0-429-97732-9.
  31. ↑ Chatillon, Walter (16 жовтня 2006). The Alexandreis: A Twelfth-Century Epic (англ.). Broadview Press. с. 120. ISBN 978-1-77048-067-4.
  32. ↑ Érasme; Erasmus, Desiderius; Roterodamus, Erasmus; Barker, William Watson (1 січня 2001). The Adages of Erasmus (англ.). University of Toronto Press. с. 83—86. ISBN 978-0-8020-4874-5.
  33. ↑ French Emblems: Emblem: INVIDIOSUM QUAM MISERUM ESSE PRAESTAT. www.emblems.arts.gla.ac.uk. Процитовано 18 червня 2023.
  34. ↑ University of California Libraries, R. (Robert); Erasmus, Desiderius (1814). Proverbs, chiefly taken from the Adagia of Erasmus, with explanations; and further illustrated by corresponding examples from the Spanish, Italian, French & English languages. London : T. Egerton. с. 95—97.

Література[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Скілла

Посилання[ред. | ред. код]

Антична міфологія
Слов'янська міфологія
Германо-скандинавська
міфологія
Кельтська міфологія
Балтська міфологія
Міфологія басків
Перегляд цього шаблону
  Про аудіо, відео(ігри), фото та мистецтво
Література та бібліографія
Словники та енциклопедії
Довідкові видання
Нормативний контроль
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Скілла&oldid=39767221