Леонард Слаткін
| Леонард Слаткін | |
|---|---|
 | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 1 вересня 1944[1][2][3] (79 років) |
| Місце народження | Лос-Анджелес, США[1] |
| Роки активності | 1966 — тепер. час |
| Громадянство | США |
| Професії | диригент, музичний педагог, композитор |
| Освіта | Джульярдська школа, Los Angeles High Schoold і Jacobs School of Musicd |
| Інструменти | скрипка |
| Жанри | класична музика |
| Заклад | Університет Індіани і St. Louis Symphony Orchestrad[4] |
| Лейбли | RCA Records |
| Нагороди | |
| Батько | Felix Slatkind |
| Мати | Eleanor Allerd |
| leonardslatkin.com | |
 Файли у Вікісховищі | |
Леонард Слаткін (англ. Leonard Slatkin; нар. 1 вересня 1944, Лос-Анджелес) — американський диригент.
Біографія[ред. | ред. код]
Син скрипаля Фелікса Слаткіна і віолончелістки Елінор Аллер. Його предки по батькові (їх прізвище було Злоткін) переселилися в США з Могилева-Подільського в 1913 році, серед родичів по матері — двоюрідний дід Аллер, віолончеліст і диригент Модест Альтшулер.
Навчався в Індіанському університеті в Блумінґтоні, в міському коледжі Лос-Анджелеса, в Джульярдській школі. Як диригент дебютував в 1966 році.
Кар'єра[ред. | ред. код]
У 1968 році Вальтер Зюскінд призначив Слаткіна помічником диригента Сент-Луісського симфонічного оркестру, Слаткін займав цей пост до 1977 року, після чого став музичним консультантом симфонічного оркестру Нового Орлеана.
В кінці 1970-х — початку 1980-х Слаткін провів серію бетовенських фестивалів із симфонічним оркестром Сан-Франциско. У 1979 році повернувся в Сент-Луісський симфонічний оркестр і залишався там до 1996 року; з цим колективом пов'язаний ряд значних подій у творчій біографії Слаткіна — зокрема, перший цифровий стереофонічний запис в 1985 році музики балету П. І. Чайковського «Лускунчик».
У 1996 році став музичним директором Національного симфонічного оркестру США, його контракт закінчився в 2008.
У 2000—2004 роках був рівночасно головним диригентом симфонічного оркестру Бі-бі-сі, та в 2001 році став другим за всю історію (після Чарльза Маккераса в 1980) небританським диригентом заключного концерту Променадних концертів Бі-бі-сі.
З 2004 — головний запрошений диригент симфонічного оркестру Лос-Анджелеса, а з 2005 — Лондонського королівського філармонічного оркестру.
У 2006 — музичний консультант симфонічного оркестру Нешвілла.
З 2007 — музичний директор Детройтського симфонічного оркестру.
З 2008 — директор Пітсбурзького симфонічного оркестру.
У сезоні 2010/2011 музиканти Детройтського симфонічного оркестру під керуванням Слаткіна влаштували страйк, на кілька місяців повністю припинивши виступи у зв'язку зі зниженням заробітної плати[5].
Репертуар[ред. | ред. код]
Вівальді, Бах, Гайдн, Бетовен, Чайковський, Рахманінов, Малер, Барток, Гершвін, Прокоф'єв, Шостакович, Барбер і інші композитори XIX—XX ст.
Нагороди[ред. | ред. код]
- Кавалер Ордену Почесного легіону (2004, Франція).
- Орден Дружби (29 жовтня 2008 року, Росія) — за великий внесок у збереження, розвиток і популяризацію російської культури за кордоном[6].
- Національна медаль мистецтв США (2003).
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б Deutsche Nationalbibliothek Record #134523911 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
- ↑ SNAC — 2010.
- ↑ Енциклопедія Брокгауз
- ↑ https://www.slso.org/en/musicians-slso/conductors/past-music-directors/
- ↑ Conductor Leonard Slatkin sits on the sidelines as his orchestra in Detroit self-destructs. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 12 січня 2021.
- ↑ Указ Президента Российской Федерации от 29 октября 2008 года № 1539 «О награждении государственными наградами Российской Федерации иностранных граждан». Архів оригіналу за 8 червня 2019. Процитовано 12 січня 2021.
Посилання[ред. | ред. код]
- Офіційний сайт [Архівовано 16 травня 2020 у Wayback Machine.]
|
