Лизогуб Яків Юхимович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Лизогуб Яків)
Перейти до: навігація, пошук
Яків Лизогуб
Народився 1675(1675)
Гельмязів
Помер 24 січня 1749(1749-01-24)
Санкт-Петербург
Національність українець
Проживання Гетьманщина
Ім'я при народженні Яків Лизогуб
Діяльність дипломат
Alma mater Києво-Могилянська академія
Звання генеральний бунчужний, генеральний обозний, наказний гетьман
Конфесія православний
Батько Юхим Якович Лизогуб
Мати Любов Петрівна Дорошенко
Рід Лизогуби
Дружина Феодора Іванівна Мирович
Діти Григорій, Іван, Катерина, Марія, Пелагея, Олена, ще 1 син та 1 донька
POL COA Lisohub.svg

Я́ків Юхи́мович Лизогу́б (1675, Гельмязів — 1749, Глухів) — військовий і політичний діяч, з старшинного роду Лизогубів, відомого з часів Хмельниччини.

Походження[ред.ред. код]

Народився у родині Юхима Лизогуба та Любові Петрівни Лизогуб, уродженої Дорошенко. По матері, доводився внуком гетьманові Петрові Дорошенку. Навчався у Києво-Могилянській академії. Був одружений з Федорою — донькою переяславського полковника Івана Мировича.

Служба[ред.ред. код]

Закінчивши навчання розпочав службу при гетьмані Іванові Мазепі. В 1694 їздив до Москви посланцем від нього до царя Петра І. 29 липня 1696 під натиском українських козаків, якими командував чернігівський полковник Яків Лизогуб, Петру І здалася фортеця Азов.

Брав участь у Великій Північній війні (1700-1721). У 1707 році, в чині бунчукового товариша, він, з генеральним осавулом Іваном Скоропадським та князем Волконським був на Віслі та в Ченстохові, звідки й супроводжував польського посла, воєводу Мазовецького, до Києва.

В 1713-28 роках — генеральний бунчужний.

В 1723-24 роках разом з полковником Данилом Апостолом і генеральним осавулом Василем Жураківським був за наказом Петра І заарештований та ув'язнений у Петропавлівській фортеці. Після смерті Петра І звільнений і деякий час був змушений жити у Петербурзі.

В 1728-49 роках — генеральний обозний, керівник українського уряду у 1733—1734 роках. Будучи призначений наказним гетьманом, командував 10-тисячним українським корпусом, який діяв у Польщі проти прибічників короля Станіслава І Лещинського. Представник української старшини в російських органах управління Гетьманщиною, брав участь в польських (1733), турецьких (1737) походах.

В травні 1736 року російсько-українська армія під командуванням графа Б. Мініха та наказного гетьмана Лизогуба 20(31 травня) 1736 року штурмом здобула Перекоп, 5(16 червня) — Козлов (Євпаторію), 17(28 червня) — Бахчисарай (див. Кримські походи 1736-38).

Боротьба за українські права[ред.ред. код]

У 1740—1743 роках очолював комісію, яка складала кодекс законів «Права, за якими судиться малоросійський народ».[1]

У 1745-49 роках входив до складу старшинської делегації, що добивалась відновлення гетьманства. Їздив, разом з іншими, з цим ходатайством до імператорського двору в Петербург. Їхнє прохання про відновлення гетьманства було виконане в 1747 році і старий Лизогуб, так і не виїхавши з Петербургу, захворів і вмер 24 січня 1749 року та був похований в Олександро-Невській лаврі.

На думку окремих дослідників був автором Лизогубівського літопису — історичного твору, складеного близько 1742 року, цінного джерела до історії України.

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Бойко І. ПРО ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО ГЕТЬМАНЩИНИ ЗА КОДЕКСОМ 1743 РОКУ.// Право України. — 1999. — № 3.- С. 88-90.