Лукавці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Лукавці
Церква Святої Параскеви з дзвіницею у Лукавцях
Церква Святої Параскеви з дзвіницею у Лукавцях
Країна Україна Україна
Область Чернівецька область
Район/міськрада Вижницький район
Рада/громада Лукавецька сільська рада
Код КОАТУУ 7320584001
Облікова картка картка 
Основні дані
Засноване 1428[1]
Населення 2608
Поштовий індекс 59230
Телефонний код +380 3730
Географічні дані
Географічні координати 48°11′50″ пн. ш. 25°25′24″ сх. д. / 48.19722° пн. ш. 25.42333° сх. д. / 48.19722; 25.42333Координати: 48°11′50″ пн. ш. 25°25′24″ сх. д. / 48.19722° пн. ш. 25.42333° сх. д. / 48.19722; 25.42333
Середня висота
над рівнем моря
413 м
Водойми р. Серет, р. Михідра, р. Лукавчик, р. Славець, р. Михідерка. Стави 1,2,3,4,5.
Відстань до
обласного центру
48 км
Відстань до
районного центру
25 км
Місцева влада
Адреса ради 59230, Чернівецька область, Вижницький район, с. Лукавці, вул. Головна, 164, тел. 5-71-38
Карта
Лукавці. Карта розташування: Україна
Лукавці
Лукавці
Лукавці. Карта розташування: Чернівецька область
Лукавці
Лукавці

Лукавці у Вікісховищі?

Лукавці (до 2005 — Луківці) — село Вижницького району Чернівецької області. Засноване 1428 року. З урахуванням сіл, які підпорядковуються Лукавецькій сільській раді, населення становить 4500 осіб.

Згідно з рішенням Верховної Ради України № 2372-IV від 20 січня 2005 року селу повернуто історичну назву Лукавці.

Історія[ред. | ред. код]

Ось і про село Лукавці, що розкинулося по обидва боки річки Сірет, розташоване між селами Жадова і Берегомет, існує стара легенда.

Дуже давно в цей край перебралася заможна шляхетна родина. Був у них син Стан. Вирішили вони поселитися в цих місцях, для чого наймали людей розробляти ліси, доглядати за худобою та для різних домашніх робіт. Серед них була вродлива туркеня Хідра. Стан закохався в красуню, однак благословення на шлюб їм родина не давала. Отож вирішили двоє закоханих покинути батьків і облюбувавши місцину на березі однієї з річок, заснували свій маєток. В сім'ї народилося двоє дітей: Левко і Одарка. Одного разу під час прогулянки Хідра пішла до річки напитися, бо день був спекотний, але так і не повернулася. Довго шукав Стан свою кохану, вигукуючи: «Де ти, моя Хідро?». Річку Стан назвав Міхідрою з притокою Міходеркою на честь доньки Одарки. Синові Левкові віддав частину села, яку назвали Левково, а саме село залишило назву Лукавці, так як Стан був з роду Лукавецьких.

Село Лукавці - один з найстаріших населених пунктів Буковини. Перша писемна згадка про село датується 16 лютого 1428 року. Перші люди почали жити тут приблизно п'ять-шість тисяч років тому.

Територія нашого села, як і весь край, з IX століття входила до складу Київської Русі. Коли велика держава почала розпадатися на ряд самостійних князівств, земля з другої половини XI століття ввійшла до Теребовлянського князівства, середини XII - Галицького, а з кінця XII до середини XIV ст. перебувала у складі Галицько-Волинської держави.

З 1241 по 1349 рік над краєм тяжів гніт Золотої Орди. Пізніше було захоплення угорськими феодалами, потім - волоськими воєводами. Молдавські господарі видають велику кількість грамот, в яких повідомляється про подарунки чи продаж земельних володінь. Саме в цей період вперше документально згадується село Лукавці.

1428, лютий 16, Сучава: Олександр Добрий закріплює за Юрієм, Козьмою і їхньою сестрою Модриною, діти Стана Лукавецького, а потім Семеону, Кості, Діоніну і Сандру, діти Сербка, їх маєтки у Лукавцях і Панці з Міхідрою (Т.Балан «Буковинські(Документи». Т. III). А далі Лукавці часто згадуються в документах. З них видно, що село стає об’єктом купівлі та продажу, суперечок за землю. В 1490-1492 pp. ним прокотилося повстання під проводом Мухи.

В 1514 році Буковина потрапила у васальну залежність від Туреччини. Це був один з найтяжчих періодів в історії буковинців.

Після чергової Російсько-Турецької війни (1768-1774 pp.) Буковина відійшла до Австрії.

З повідомлень того часу дізнаємося, що край мав нужденний вигляд. Часті неврожаї спричиняли недоїдання. У 1806 році населення Вижницького повіту голодувало. Тоді ж у Садгорі відбувся ярмарок, гроші від якого пішли на допомогу голодуючому населенню. В австрій-ський період на території нашого села поселяються старообрядці - липовани, поляки, німці. Люди багатьох національностей мирно співіснують, зберігаючи кожен свою релігію, звичаї та культуру.

З 1816 року жителі села починають домагатися у властей дозволу і допомоги на будівництво школи. 25 листопада 1816 року громада написала листа, який підписав Василій Василько, з проханням збудувати школу у Лукавцях.

Важким випробуванням для жителів Лукавців стала Перша світова війна: багато чоловіків було забрано на війну, бої точилися безпосередньо на території села.

З 1918 до 1940 року у краї панували румуни. Проводилася насильницька румунізація. Багато луківчан емігрували до Америки.

Правда, у Лукавцях шкіл не поменшало, але навчання велося виключно румунською мовою. Старожили І. Бойчук, І. Микитюк, П. Бойко згадували, що вчителі були дуже строгі, водночас вони розуміли учнів: навчаючи їх румунською, намагалися пояснити дітям і українською мовою. Ще й сьогодні в селі з любов'ю й повагою згадують про вчителів Олександра Цопу, Єлизавету Цопу, Миколу Тараса, Кароля Пташка, Петра Про- даника (уродженця села Лукавці), Петра Ісака.

Значне місце на ниві розвитку шкільництва у селі Лукавці належить учителю, громадсько-культурному діячеві Лесеві Киселиці.

16 квітня 1884 року в родині Івана Киселиці народився син Олексій. Сім'я була багатодітна - чотири сини і дві доньки. У цій шанованій в селі родині завжди в пошані була книга, наука. З-поміж шести дітей освіту здобув лише Олексій. Закінчивши Чернівецьку учительську гімназію, він стає учителем. Трудову діяльність розпочав у мальовничому буковинському селі Мамаївці. Згодом працював редактором видавництва «Дитяча бібліотека» товариства «Українська школа» у Чернівцях. Тут з його участю видається багато літератури українською мовою. У Чернівцях він займається перекладацькою роботою. Досконало володів декількома мовами: німецькою, французькою, румунською, латинською.

У 1911-1922 роках працював директором Берегометської народної школи, а також, на громадських засадах, зокрема головою «Читальні» в Берегометі. Звідси його забирають на фронти Першої світової війни. Повернувшись, продовжує учителювати, але румунська влада забороняє займатися улюбленою справою. Олексій Іванович був змушений у Бухаресті скласти екзамени румунською мовою і лише після цього одержав право навчати буковинських дітей. Педагогічну роботу продовжує в рідному селі В. Лукавці, На той час тут ще не було збудовано приміщення школи. Діти навчалися у найманих будинках. Були роки, коли громада не мала коштів, щоб найняти приміщення, тоді Олексій Киселиця навчав дітей у власному будинку, формував у них дух українства. У важкий час гоніння всього національного він читав дітям твори українських письменників, відзначав Шевченківські дні. Колишні учні, нині старші люди в селі, з великою вдячністю і любов'ю згадують слова учителя.

З 1945 року і до кінця своїх днів навчав дітей німецької мови та завідував сільською бібліотекою у В. Лукавцях, яка була створена ним на основі власної бібліотеки і рахувалася найкращою в краї. На окреме слово заслуговує і дружина Олексія Івановича - Аделаїда, з роду Зи- бичинських, яка також була вчителькою, доброю до дітей, і українською патріоткою. У сім'ї Киселиці виховувалося троє дітей: донька Одарка - в подальшому заслужений художник України, донька Орися - дружина буковинського поета Ореста Масікевича. Син Тарас навчався у Берліні (трагічно загинув). Вся родина Киселиців самовіддано служила рідній Україні.

У 1940 році у краї була встановлена радянська влада. Люди одержали можливість мати безкоштовне медичне обслуговування та навчання рідною мовою.

5 липня 1941 року наш край загарбали війська фашистської Румунії. Друга

румунська окупація (1941-1944 pp.) була ще важча, ніж перша. Відбувалася румунізація українського населення. Румуни забирали чоловіків призовного віку в робочі загони, масово вбивали місцевих євреїв, радянських активістів. У 1944 році під натиском Червоної Армії населені пункти краю були очищені від ворога. Друге повернення радянської влади принесло репресії. Попри все, у ці роки все ж сприяли розвитку освіти, поліпшенню медичного обслуговування, розвиткові промисловості та сільського господарства, їх технічному оснащенню.

Село Лукавці славне тим, що, чи не єдине у краї, дало за свою історію двох парламентарів - Миколу Василька та Василя Біденого. Тут народилися і обрали життєву стежину голова Вижницької райдержадміністрації Василь Миколайович Ткачук та голова Путильської РДА Василь Танасійович Сафроняк.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

Дерев'яна церква св. Миколая

Люди[ред. | ред. код]

  • Бідений Василь Костянтинович — народний депутат України 1-го скликання.
  • Бойчук Тарас Миколайович — професор, ректор Буковинського державного медичного університету з листопада 2010 року.
  • Василько Микола Миколайович — український громадсько-політичний діяч, професійний дипломат, представник роду українських землевласників із Північної Буковини.
  • Киселиця Одарка Олексіївна — Заслужений художник України, Лауреат Літературно-мистецької премії імені Сидора Воробкевича.
  • Сулима Сергій Богданович- (*25.07.1958) — Журналіст, редактор. Народився 25 липня 1958 р. у селі Луківці Вижницького району. Закінчив філологічний факультет Чернівецького держуніверситету. Працював заступником редактора чернівецької газети «Час», нині — головний редактор газети «Час-2000», власний кореспондент газети «Голос України» по Чернівецькій області.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Гусар Юхим. Буковинський календар. Ювілеї — 2008 / — Чернівці: Правдивий поступ, 2008. — С. 65.