Любаєв Павло Кирилович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Любаєв.
Павло Кирилович Любаєв
Павел Кириллович Любаевень
Народився 24 грудня 1919(1919-12-24)
Пікшень, Большеболдинський район, Нижньогородська область
Помер 29 серпня 2013(2013-08-29) (93 роки)
Саранськ, Росія
Країна  РРФСР
 СРСР
 Росія
Національність ерзя
Діяльність письменник, перекладач
Alma mater Мордовський державний університет імені М. П. Огарьова
Мова творів ерзянська, російська
Роки активності 1936[1]—2013
Magnum opus Ялгань вал
Членство СП СРСР
У шлюбі з Ніна Петрівна Любаєва
Діти Наталія Павлівна Самаркіна
Нагороди
орден Вітчизняної війни II ступеня медаль «За бойові заслуги» медаль «За оборону Сталінграда»

Павло́ Кири́лович Люба́єв (ерз. Павел Кириллович Любаевень, рос. Павел Кириллович Любаев; 24 грудня 1919, с. Пікшень, Большеболдинська волость, Лукоянівський повіт, Нижньогородська губернія, РСФРР[1] — 29 серпня 2013, м. Саранськ, Республіка Мордовія, Російська Федерація) — ерзянський письменник, перекладач. Член Спілки письменників СРСР[2]. Заслужений письменник Мордовської АРСР[3]. Учасник німецько-радянської війни. Переклав ерзянською мовою поему Тараса Шевченка «Катерина».

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в ерзянській родині[2]. Закінчив у 1935 році школу сільської молоді[4].

1938 закінчив Мордовський робітничий факультет[5]. Відтоді працював журналістом[6].

Під час Другої світової війни служив у сталінській терористичній організації СМЕРШ[7]. Брав участь у боях за Ленінград[8].

Після війни служив у правоохоронних органах Мордовії[9]. Пройшов шлях від оперуповноваженого райвідділу до заступника начальника відділу кадрів МВС Мордовії[1].

1950 закінчив Куйбишевську офіцерську школу МВС[1].

1961 закінчив Мордовський державний університет[9].

1971 пішов у відставку з правоохоронних органів у званні підполковника внутрішньої служби. З того часу активно займався творчою діяльністю. 

Друкувався в ерзянських і російських журналах «Сятко», «Мок­ша», «Чилисема», «Нева», «Волга[ru]», «Звезда[ru]», «Аврора[ru]», «Совет­ский воин» (нині «Воин России[ru]»), а також у газетах «Литературная Россия[ru]», «Литературная газета», «Нижегородская правда[ru]»[9].

Також активно займався пе­рекладацькою діяльністю. Переклав ерзянською мовою чимало віршів Олександра Пу­шкіна, Михаїла Лєрмонтова, Ніколая Нєкра­сова[4].

Помер 29 серпня 2013 року у віці 93 років.

Творчість письменника перекладена російською, угорською, узбецькою, румунською, марійською, татарською, удмуртською, чуваською та іншими мовами[2][4].

Сім'я[ред. | ред. код]

Дружина — Ніна Петрівна Любаєва[10]. Донька — Наталія Павлівна Самаркіна[11], заслужений працівник культури Республіка Мордовія, почесний працівник загальної освіти РФ, дійсний член Академії російської словесності і витончених мистецтв ім. Г. Р. Державіна.

Творчість[ред. | ред. код]

Основна тематика творів Любаєва — події війни, краса природи рідного краю, материнство[1]. Написав близько 400 віршів[1]. Окремі його поетичні твори уміщено до «Антології мордовської поезії»

Видав багато поетичних збірок та книг, серед яких найвідоміші:

  • За мир Мирэнть кис: стихть (укр. За мир: вірші) / Любаевень П. К. — Саранск: Мордовской государственной издательствась, 1950. — 47 с.
  • Ялгань вал: стихть (укр. Слово товариша: вірші) / Любаевень П. К. — Саранск: Мордовской книжной издательствась, 1958. — 64 с.
  • Пичень гайть: стихть (укр. Сосновий дзвін: вірші) / Любаевень П. К. — Саранск: Мордовской книжной издательствась, 1967. — 71 с.
  • Валдо ведьбайге: стихть (укр. Світла крапля: вірші) / Любаевень П. К. — Саранск: Мордовской книжной издательствась, 1972. — 71 с.
  • Толбандянь сяткт: стихть, балладат ды поэма (укр. Іскри багаття: вірші, балади і поема) / Любаевень П. К. — Саранск: Мордовской книжной издательствась, 1979. — 143 с.
  • Кемема: стихотвореният ды балладат (укр. Віра: вірші і балади) / Любаевень П. К. — Саранск: Мордовской книжной издательствась, 1990. — 88 с.
  • Васенце теште: документально-художественной повесть (укр. Перша зірка: документально-художня повість) / Любаевень П. К. — Саранск: Мордовской книжной издательствась, 1994. — 80 с.

Любаєв і Україна[ред. | ред. код]

Переклав ерзянською мовою твори з української літератури, зокрема поему Тараса Шевченка «Катерина»[12], уривок з поеми «Великий льох», а також вірші Лесі Українки, Павла Тичини, Володимира Лучука та ін[13].

За активну участь у популяризації творів Тараса Шевченка в Мордовії був нагороджений Шевченківською ювілейною медаллю до 125-річчя з дня народження поета[13].

У 1980 році письменник відвідав Україну, ставши учасником свята «Чуття єдиної родини», яке проходило у Чернігові[13].

Перебував у дружніх творчих стосунках з багатьма українськими письменниками, зокрема з Романом Лубківським, Володимиром Лучуком, Петром Горецьким та ін.

Пам'ять[ред. | ред. код]

У 2005 році рішенням Пікшенської сільської ради місцевій бібліотеці присвоєно ім'я письменника[14].

Нагороди[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в г д е Музей А. И. Полежаева приглашает гостей и жителей Саранска посетить литературную встречу «Он пережил Великую Победу» и открытие выставки «Голос сердца» // Администрация городского округа Саранск (рос.)
  2. ↑ а б в Павел Кириллович Любаев. Национальная библиотека Удмуртской Республики. Архів оригіналу за 19 квітня 2021. Процитовано 1 квітня 2020. (рос.)
  3. ↑ Павел Кириллович Любаев // Мордовская литература / А. И. Брыжинский, Е. И. Чернов. — Ч.2. — Саранск, 1990. — С. 185 (рос.)
  4. ↑ а б в Любаев Павел Кириллович (Кирёнь). Культурно-образовательный портал Эрзань ки. Архів оригіналу за 19 лютого 2014. Процитовано 1 квітня 2020. (рос.)
  5. ↑ Любаев Павел Кириллович // Писатели Мордовии: биографический справочник / сост.: Т. С. Баргова, Е. М. Голубчик. — Саранск: Мордов. кн. изд-во, 2004. — С. 78(рос.)
  6. ↑ Любаев Павел Кириллович // Краткая литературная энциклопедия. В 9 томах: N. 9. — М., 1978. — С. 496 (рос.)
  7. ↑ Заслуженному писателю Мордовии Павлу Любаеву исполнилось 90 лет. Финно-угорский культурный центр Российской Федерации. 25.12.2009. Архів оригіналу за 25 січня 2010. Процитовано 1 квітня 2020.(рос.)
  8. ↑ Доронина П. Сон идесь Сталинградонть (Он защищал Сталинград): Очерк о П. К. Любаеве. — Саранск, Сятко, № 6, 2004.(ерз.)
  9. ↑ а б в К. Д. Хоменко. Любаєв Павло Кирилович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2017. — Т. 18 : Лт — Малицький. — 711 с. — ISBN 978-966-02-7999-5.
  10. ↑ Доронин, А. М. Кинть ютасы молицясь: очеркть = Дорогу осилит идущий: очерки / А. М. Доронин. — Саранск: Мордов. кн. изд-во, 1994. — С. 87(ерз.)
  11. ↑ Вечер поэзии «Палт, седей! Иля сода сизема…». Национальная библиотека им. А.С. Пушкина Республики Мордовия. 20.12.2019. Процитовано 1 квітня 2020.[недоступне посилання](рос.)
  12. ↑ Мордовська література і Тарас Шевченко [Архівовано 23 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Шевченківський словник. У двох томах. — К., 1978. — Т. 2. — С. 5-17.
  13. ↑ а б в Любаєв Павло Кирилович [Архівовано 23 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Українська літературна енциклопедія : В 5 т. / редкол.: І. О. Дзеверін (відповід. ред.) та ін. — К. : Голов. ред. УРЕ ім. М. П. Бажана, 1995. — Т. 3 : К–Н.
  14. ↑ Имя героя на библиотечной карте Нижегородской области. Нижегородская областная универсальная научная библиотека. Архів оригіналу за 4 березня 2020. Процитовано 1 квітня 2020.(рос.)
  15. ↑ Поэт-фронтовик Павел Любаев получил орден Екатерины Великой. Региональное информационное агентство «ИНФО-РМ/INFO-RM». Процитовано 1 квітня 2020.(рос.)
  16. ↑ Архивисты к 100-летию со дня рождения участника Великой Отечественной войны 1941 - 1945 гг., поэта Павла Кирилловича Любаева. Министерство культуры, национальной политики и архивного дела Республики Мордовия. 23 грудня 2019. Процитовано 1 квітня 2020.(рос.)

Посилання[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Любаєв_Павло_Кирилович&oldid=37425391