Лізюков Олександр Ілліч

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Лізюков Олександр Ілліч
рос. Лизюков Александр Ильич
Alexander Lizyukov 1923.JPG
Народився 13 (26) березня 1900(1900-03-26)
Гомель
Помер 25 липня 1942(1942-07-25) (42 роки)
поблизу с. Ведмеже
Місце народження Гомель
Місце смерті поблизу с. Ведмеже
Країна Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР
Приналежність Прапор Радянської армії Радянська армія
Вид ЗС сухопутні війська
Рід військ RAF A emb-Armoured forces1936.gif танкові війська
Роки служби 19191942
Звання CCCP army Rank general-major infobox.svg Генерал-майор
Командування 2-й танковий корпус
5-та танкова армія
Війни/битви Громадянська війна в Росії
Радянсько-німецька війна
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Медаль «XX років Робітничо-Селянській Червоній Армії»

Лізюко́в Олекса́ндр Іллі́ч (рос. Лизюков Александр Ильич; нар. 13 (26) березня 1900(19000326) — пом. 25 липня 1942) — радянський військовик, генерал-майор (10.01.1942). Герой Радянського Союзу (05.08.1941).

Біографія[ред.ред. код]

Народився 13 (26) березня 1900(19000326) року в місті Гомель (Білорусь) в родині учителя. Росіянин. Закінчив 6 класів гімназії. Член РКП(б) з 1919 року.

Громадянська війна в Росії[ред.ред. код]

В лавах РСЧА з квітня 1919 року. У тому ж році закінчив Смоленські артилерійські курси червоних командирів.

Учасник громадянської війни в Росії: з жовтня 1919 року — командир взводу артдивізіону 58-ї стрілецької дивізії 12-ї армії Південно-Західного фронту; з червня 1920 року — помічник командира й командир батареї 7-ї стрілецької дивізії; з вересня 1920 — начальник артилерії броневих сил 12-ї армії, начальник артилерії та замісник командира бронепотяга № 56 «Комунар». Брав участь у боях проти Добровольчої армії А. І. Денікіна, проти військ армії УНР та білополяків на Південно-Західному фронті. Згодом брав участь у придушенні селянських повстань на Київщині та Тамбовщині.

Міжвоєнний період[ред.ред. код]

З вересня 1921 року — на навчанні. У 1923 році закінчив Вищу військову автомобільно-бронетанкову школу в Петрограді.

З жовтня 1923 року — командир бронемайданчика бронепотяга № 12, з грудня 1923 року — заступник командира бронепотягів № 164 та № 24 5-ї Червонопрапорної армії на Далекому Сході (Благовіщенськ, Ніколаєвськ-на-Амурі). З серпня 1924 року — знову на навчанні.

У 1927 році закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе й направлений на викладацьку роботу.

З січня 1933 року — командир 3-го окремого танкового батальйону танкової бригади імені К. Б. Калиновського в Московському ВО.

З червня 1934 року — командир і комісар окремого навчального важкого танкового полку окремої важкої танкової бригади імені С. М. Кірова в Ленінградському ВО.

У 1935 році в складі радянської військової делегації перебував на військових маневрах у Франції.

З березня 1936 року — командир 6-ї окремої танкової бригади імені С. М. Кірова.

8 лютого 1938 року заарештований органами НКВС за звинуваченнями у плануванні терористичного акту проти керівників СРСР, передбачених ст.58-16, 58-8 і 58-9 КК РРФСР. Провів у заточенні 22 місяці, з яких 17 — в одиночній камері, піддавався тортурам. Під час розгляду справи Військовим трибуналом Ленінградського ВО 3 грудня 1939 року повністю виправданий.

У лютому 1940 року відновлений в лавах РСЧА та направлений на викладацьку роботу до Військової академії механізації і моторизації РСЧА імені Й. В. Сталіна.

У березні 1941 року призначений заступником командира 36-ї танкової дивізії 17-го механізованого корпусу Західного ОВО.

Наказом наркома оборони СРСР від 21 червня 1941 року полковник О. І. Лізюков призначений начальником 1-го відділу автобронетанкового управління Західного ОВО.

Німецько-радянська війна[ред.ред. код]

Початок німецько-радянської війни зустрів у Москві. 23 червня виїхав на фронт і 26 червня 1941 року прибув до білоруського міста Борисов, де був призначений начальником штабу оборони міста. Перебував на цій посаді до 8 липня 1941 року.

У липні 1941 року призначений командиром зведеної групи радянських військ по обороні Соловйовської переправи на Смоленщині, яка забезпечувала бойові дії військ 16-ї та 20-ї армій Західного фронту.

Наприкінці серпня 1941 року призначений командиром 1-ї Московської мотострілецької дивізії 16-ї армії, яка за стійкість і героїзм в оборонних боях на річці Вопь поблизу міста Ярцево була перетворена в 1-шу гвардійську мотострілецьку дивізію. Дизізія під командуванням О. І. Лізюкова відзначилась у боях під Наро-Фомінськом при обороні Москви.

У грудні 1941 року призначається командиром 2-го гвардійського стрілецького корпусу Північно-Західного фронту. Дивізії корпуса брали участь в Дем'янській наступальній операції.

З квітня 1942 року — командир 2-го танкового корпусу Брянського фронту.

З червня 1942 року — командувач 5-ї танкової армії Брянського фронту. Після невдалих бойових дій в ході Воронезько-Ворошиловградської операції, 15 липня 1942 року 5-та танкова армія була розформована, а генерал-майор О. І. Лізюков призначений командиром 2-го танкового корпусу.

Останній бій[ред.ред. код]

25 липня 1942 року[1] генерал-майор О. І. Лізюков пішов у бій в складі екіпажу танку КВ. Під час штурму ворожих окопів поблизу селе Ведмеже Семилукського району Воронезької області танк, в якому перебував О. І. Лізюков був підбитий. При евакуації з машини був убитий автоматною чергою.

Похований у братській могилі № 344 на території неповної середньої школи села Ведмеже. За іншими даними, похований в братській могилі поблизу церкви села Леб'яже [2]. У травні 2009 року перепохований на Алеї Слави в Воронежі.

Нагороди[ред.ред. код]

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 серпня 1941 року за вміле управління військами та виявлені при цьому рішучість і мужність полковник Лізюков Олександр Ілліч удостоєний звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна й медалі «Золота Зірка» (№ 531).

Нагороджений двома орденами Леніна і медаллю «XX років РСЧА»

Родина[ред.ред. код]

Старший брат — Євген Ілліч Лізюков (1899–1944) — організатор і керівник партизанського руху на території Мінської області.

Молодший брат — Петро Ілліч Лізюков (1909–1945) — полковник, командир 46-ї Ленінградської винищувальної протитанкової артилерійської бригади, Герой Радянського Союзу.

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]