Макс Клінгер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Макс Клінгер
Max Klinger
Max Klinger by Nicola Perscheid.jpeg
фото майстра Макса Клінгера, 1902 рік
Ім'я при народженні Max Klinger
Народився 18 лютого 1857(1857-02-18)
Лейпціг
Помер 4 липня 1920(1920-07-04) (63 роки)
Гроссйєна, Саксонія
Національність Німеччина Німеччина
Громадянство Flag of the German Empire.svg Німеччина[1]
Жанр Графіка, скульптура, живопис
Навчання Королівська академі мистецтв, Берлін
Напрямок реалізм, символізм
Вплив сентименталізм
Вплив на Пюві де Шаванна
Працював у містах Лейпціг, Берлін
Основні роботи скульптури, графічні цикли

Макс Клінгер (нім. Max Klinger; 18 лютого 1857(18570218), Лейпциг — 4 липня 1920, Гроссйена, передмістя Наумбурга) — німецький художник, графік і скульптор, представник символізму.

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився в місті Лейпціг. Був другим сином в родині.

Художня освіта[ред. | ред. код]

Під час навчання в школі водночас відвідував малювальну школу. Художник Антон фон Вернер (1843—1915), до якого звернулись, відмовився взяти його в учні і перенаправив молодого Клінгера до Карла Гуссова в Карлсруе. Клінгер навчався малюванню в Карлсруе у жанрового художника К.Гуссова, тоді ж виготовив на замовлення серію малюнків з античних статуй. В Карлсруе став також відомим як піаніст-виконавець.

Переїхавши до Берліна, підпав під вплив історизованого стилю художника Адольфа Менцеля. Навчався в Королівській (державній)академії мистецтв міста Берлін. Навчання закінчив 1876 року із срібною медаллю, у 1877 році (один рік) відбув службу волонтером у піхотному полку. Не припиняв працювати малювальником і зробив чимало малюнків тушшю.

Художня творчість і довга черга подорожей[ред. | ред. код]

Klinger drames jounees de mars II.JPG
М. Клінгер. «Пейзаж», Державний Лінденау музей, Альтенбург.

Перші художні роботи в живописі та графіці відносяться до 1878 року. У 1879 році малює полотно «Смерть Цезаря» (Лейпциг, Музей образотворчого мистецтва), що стало центральним твором у розвитку німецького історичного символізму.

Макс Клінгер зосереджуєтья на творчості і подорожах. 1878 року він вперше виставив власні картини в 52-й виставці в Королівській академії мистецтв в Берліні.

  • 1879 року відвіав місто Брюссель, пацює в техніці акватінта.
  • 1881 року перебрався в Берлін, де мав власну майстерню. Підтримував дружні стосунки з швейцарським скульптором і художником Карлом Стауфер-Берном (1857—1891), котрий теж займався створенням графіки, працював в техніці офорт, був викладачем, у котрого навчались Кете Кольвіц, Клара Шиверт, Хедвіг Вейс.
  • 1883 року Клінгер отримав першу значну замову на декор вестибюля вілли Штегліц під Берліном для Юлія Альберса.
  • Відвідав Париж, де вивчав в музеї Лувр твори Оноре Дом'є та Франсіско Гойї.1884 року Клінгер інтенсивно працював над декором вілли Штегліц.
  • 1886 р. — праця над композицією монумента Бетховену (гіпсова модель) та над «Саломеєю» (перший варіант). Влітку відвідав Париж, а потім північну Італію, де відвідав Каррару
  • 1887 р. — перебував в Берліні, де відбулася його зустріч з художником Арнольдом Бекліном. Восени працює в Лейпцигу, де розпочав карину «Суд Париса».
  • 1889 року перебував в Брюсселі і в Італі, в останній відвідав Неаполь , Пестум та Помпеї, де проведені чергові розкопки античних міст.
  • 1893 р. — нова подорож через Відень до Греції, в Південну Італію і знову в Париж. Цього ж року створена «Брамс Фантазія»
  • 1895 року він відвідав Париж, Лондон , Нідерланди та Бонн, зупинився в місті Лейпциг, де будували для нього студію.
  • 1896 року помер його батько. Зробив ескізи для декору вестибюля Музея образотворчих истецтв міста Лейпциг.
  • 1898 р. — зустріч з письменницею Ельзою Азеньєф, котра стає його моделлю та громадянською дружиною. На другий рік відвідав Піренеї та Грецію з метою придбати мармурові блоки для замовлених творів.
  • 1898 р. — відвідав Париж, де відбулась його зустріч з французьким скульптором Огюстом Роденом. На початку ересня став батьком, в Парижі народилась його донька Дезіре, яку віддали на виховання у французьку родину.
  • 1901 р. — бронзове погруддя композитора Ференца Ліста (Лейпціг, концертна зала Гевандхаус, знищено в роки 2-ї світової війни).
  • 1901 р. — праця над монументом Бетховену, котрий розпочав ще 1895 року
  • 1903 р. — придбав земельну ділянку з виноградником в місті Гроссйєна під містом Наумбург і арендував там будинок.
  • 1903 р. — підписав контракт на створення монумента композитору Брамсу для міста Гамбург. Восени померла його мати.
  • 1907 р. — відвідав Францію та Іспанію.
  • 1909 р. — Клингер в Горссйєні перебудовує будиночок на історичному винограднику в зручне помешкання. Перебудови і облаштування тривають до 1911 року. Нова модель і подруга скульптора і художника — Гертруда Бок (1893—1932). Розрив відносин з пані письменницею Ельзою Азеньєф.
  • 19 жовтня 1919 року Макс Клингер мав інсульт, що примусило остаточно оселитися в Госсйєні. Того ж року скульптор пошлюбився із Гертрудою Бок. 4 липня 1920 року Макс Клінгер помер і був похований в Гроссйєні.

Макс Клінгер графік[ред. | ред. код]

Велике значення у творчості Клінгера посідала графіка, в котрій він був віртуозним майстром і якій він у своїй книзі «Живопис і малювання», що вийшла в 1891 році, додає особливе, самостійне значення у відображенні зовнішнього світу. При цьому Клінгер вважав, що графіку властиво передавати демонічно-темні аспекти життя, які адекватно постають в лінійній і контрастній манері, що дозволяє розглядати Клінгера як одного з предтеч сюрреалістів. Зображення циклів дії з зображенням фантастично-символістських уявних реальностей сам Клінгер порівнював з музичним твором («опусом»). Сам же живопис залишалася для художника реалістично-позитивним засобом вираження.

Графічні серії М. Клінгера[ред. | ред. код]

Макс Клінгер. «Викрадення Прометея», опус ХІІ, серія «Фантазія на тему Брамса» (1894 р.)
  • «Втрачена рукавичка пані» («Знайдена рукавичка») (1878–1880 рр.)[2]
  • «Єва і майбутнє» (1880 р.)
  • «Intermezzi» (1879–1881 рр.)
  • «Життя» (1881–1884 рр.)
  • «Кохання» (1879–1887 рр.)[3]
  • «Фантазія Брамса» (1894 р.)
  • «Про смерть» І серія
  • «Про смерть» ІІ серія[4]

Впливи[ред. | ред. код]

Під особливим впливом Клінгера перебував французький художник Пюві де Шаванн, котрий створив у Парижі серію алегоричних, монументальних творів настінного живопису. Своєю метою в мистецтві Клінгер бачив об'єднання живопису, пластики й архітектури. Написані Клінгером релігійні картини мають відчутний вплив на майстра італійського Ренесансу.

Серія «Втрачена рукавичка пані», опус Х[ред. | ред. код]

М. Клінгер. «Фантазії парубка щодо рукавички і пані, що її втратила»

Митець довгий час працював над серією графічних творів, умовна назва якої «Втрачена рукавичка пані», опус Х, або «Кохання». Макс Клінгер працював над графічним циклом в період 1880—1887, але серія була оприлюднена лише 1903 року.

Кожен аркуш серії викликав здивування антикласичним змістом і вкрай суб'єктивним його відображенням. Неоднозначність тлумачення кожного сюжету і його пов'язаності з йншими аркушами не пояснюють здуму. Все почалось із зустрічі на ковзанці, де шляхетне панство розважається катанням на роликах. Дослідники вбачають в бородані ліворуч самого Клінгера, що стоїть поряд з художником Германом Преллем. Клінгер уважно спостерігає за відвідувачами ковзанки, наче обирає майбутніх персонажів. Здається героїнею стане молода панночка, знаки уваги до якої подають два панича праворуч. На другому аркуші — паньонка втратила рукавичку і нею заволодів молодик. Аркуш дивує маятниковою композицією і ще цілком реалістичним відображеням подій. Третій аркуш наче вводить глядача в штучний світ фантазій художника і головного персонажа, де цілком реалістичні зображення втрачають реалістичні якості: незрозуиміло, до чого тут розпачлива жінка і погашена свічка, чому знову виникає перчатка і чи то одне, чи то чотири деревця. Навіщо тут пагорб і рослинність, що нагдують чоловічі ноги… «Рятування перчатки» — головний персонаж в човні нмагається рятувати рукавичку, що перебуває в морі і повдить себе як неслухняна жива істота. На п'ятому аркуші — перчатка подана вже як жива і керуюча каретою істота, що гонить вперед двох коней. Реалістичні деиалі в аркуші вже сильно витісняються фантазійними, особливо якимось моллюском на першому плані.

Всі злами депресивного 19 ст., його декадансу і його хворобливих пранень до штучної краси присутні в аркуші № 6 з хвилями моря, чомусь засипаними безліччю троянд… Хворобливі фантазії головного персонажа присутні і в сьомому аркуші — як нічні кошмари.

Символізм і суб'єктивізм головують в восьмому аркуші: жіноча перчатка покоїться на жертовнику, на тлі — безліч другорядних рукавичок, що утворили завісу, яку намагається перетнути звір-чудовисько. Жива перчатка наче зваблює чудовисько. Зваблення відбулося на дев'ятій сторінці серії і перчатка похищена крилатим чудовиськом.

Десятий аркуш серії — під назвою «Амур». Але в аркуші головує не малий Амурчик з крилами комахи, а жіноча перчатка, кинута під кущ троянд …

Незважаючи на сентиментальність серії, включення в серію нереалістичних композицій вивело її на нові обрії художнього побутування.

Cерія «Кохання» (Eine Liebe)[ред. | ред. код]

Це целіком реалістична і графічна розповідь про пристрасне кохання одної німецької пари[5]. Парубок в цій графічній серії підозріло нагадує молодого Макса Клінгера, але підстав пов'язати трагічну розповідь із життям самого Клінгера нема.

Обидва із шляхетних родин, що не дозволило швидкого знайомства і надто близьких стосунків без шлюбу. Але молодість і пристрасть розгортаються по власним законам і відкидають обережність та світські умовності. Нестримність обох в почуттях закінчилася позашлюбною вагітністю і паньонка, переживши ганьбу і відторгнення шляхетного панства, померла під час пологів.

Ситуація була досить типовою в буржуазних суспільствах будь якої країни. Макс Клінгер не дав імен персонажам, а обличчя молодого панича не подав відкрито жодного разу.

Академічні впливи[ред. | ред. код]

Юпітер і Венера, офорт до видання «Амур і Психея», 1880 р.
Л. Апулей. «Амур і Психея», німецьке видання бл. 1909 р. з ілюстраціями М. Клінгера

Зовсім іншим за якостями графіком Макс Клінгер поставав в інших серіях. Так, він зробив серію гравюр до перекладу твору Л. Апулея «Амур і Психея». Кожна сторінка видання мала декоративну рамку. Верхню панель рамок Макс Клінгер віддав різноманітним композиціям, декоративним та сюжетним, що нагадували чи то десюдепорти, чи то рельєфи. Бічні сторони рами віддані пейзажним і рослинним мотивам, а також колонам, прикрашеним вінками та гірляндами. Лише нижня стулка рамок більш одноманітна, з частими повторами одних і тих же декоративних мотивів (нереїда, чаша з виноградом і виноградною лозою). Низка декоративних мотивів в стилі академізму доводить, в якого майстерного декоратора виробився Макс Клінгер свого часу.

Графічні вставки-ілюстрації розповідають історію стосунків і кохання Амура та Психеї і виконані в типово академічній манері — величні пози, ідеальні торси, шляхетна драперія. На відміну від трагічної серії «Втрачена рукавичка пані» історія Амура та Психеї закінчується добре. Психея законно була віддана в дружини Амуру, і в відповідний термін у них народилась донька, котру назвуть Насолода.

Макс Клінгер і музика[ред. | ред. код]

Все життя Макс Клінгер був пов'язаний з музикою і сам був піаністом. Ще в роки навчання в Карлсруе він став також відомим як піаніст-виконавець. Саме в музиці найбільш повно відбивалися сильні, пристрасні прагнення митця. Авторитетні для Макса Клінгера композитори стають для нього об'єктами художніх інтерпретацій. Серед творів Клінгера — монументи на честь Бетховена, Брамса, останнього скульптор полюбляв і виділяв серед інших. Він узявся створити величний монумент на честь композитора Ріхарда Вагнера, але нездоров'я і смерть не дозволили здійснити задум.

Музика і асоціативні картини, викликані нею, були також темами його графічних творів. Їх хаотичні композиції особливо повно відтворені в графічних аркушах серії «Фантазія Брамса». Дивацькою, штучно поєднаною із різних частин була і композиція аркушу «Акорд», де є постамент з піаністом і роялем, арфа, неспокійне море з човном (мотив, відомий у Клінгера і за іншими серіями), гірський пейзаж із поховальним комплексом на узбережжі. На сумний настрій аркуша впливають декілька різних компонентів. Але ноту повного відчаю зображенню надає міфічна постать Фавна, що виринув і обійняв арфу наче ще одне божество цього світу.

Вибрані роботи[ред. | ред. код]

Живопис[ред. | ред. код]

  • «Вечір», 1872, Дармштадт, Земельний музей Гессена
  • «Єва і Майбутнє», 1880
  • «Блакитна ніч», Дрезден (знищена в роки 2-ї світової війни)
  • «Оплакування Христа», Дрезден (знищена в роки 2-ї світової війни)
  • «Пляж», (Мюнхен, Нова Нінакотека)
  • «Вирок Паріса» 1885/87 Відень, Нова Галерея музею історії і мистецтва
  • «Розп'яття», 1891
  • «Фантазія Брамса», 1894
  • «Христос в Олімпії», 1897, Лейпциг, Музей образотворчого мистецтва
  • «Ельза Азеньєф»

Скульптура[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Gibson, Michael. «Symbolism». Köln: Benedikit Taschen Verlag. 1995. ISBN 3-8228-9324-2.
  • Die Welt der Malerei Köln, 1990
  • M.Gibson: Symbolismus Köln, 2006

Примітки[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]