Макс Пейн

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Макс Пейн
англ. Max Payne
Макс Пейн в першій грі. Обличчя змодельоване з Сема Лейка.
Історія появ
Ігрова серія Max Payne
Дебют Max Payne (2001)[1]
Ідея Сем Лейк[2]
Озвучення Джеймс Маккеффрі (2001-2012)
Прототип лиця Сем Лейк
(Max Payne)
Тімоті Гіббс
(Max Payne 2: The Fall of Max Payne)
Джеймс Маккеффрі
(Max Payne 3)
Анімація
рухів		 Джеймс Маккеффрі (2012)
Живе виконання Марк Волберг
Характеристика персонажа
Фах Поліцейський

Макс Пейн (англ. Max Payne) — головний герой однойменної ігрової серії, яка створювалася в стилістиці неонуара. Персонаж дебютував у шутері від третьої особи Max Payne 2001 року, розробленому компанією Remedy Entertainment за сценарієм Сема Лейка. Видавець гри, 3D Realms, хотів вибудувати навколо Макса «нову ігрову франшизу». У першій частині серії персонаж був змодельований з Лейка, у другій — з Тімоті Гіббса, а в третій — з Джеймса Маккеффрі; останній також озвучив протагоніста у всіх трьох іграх. Марк Волберг зіграв Макса в екранізації 2008 року. Оповідання першої і третьої частин розгорталося від імені Пейна, в той час як у другій частині Макс був одним з оповідачів, поряд з фатальною жінкою Моною Сакс.

У першій грі серії Max Payne Макс працює детективом у поліції Нью-Йорка, а потім переводиться в Управління по боротьбі з наркотиками і стає спеціальним агентом під прикриттям. Після того, як одні злочинці вбивають членів його сім'ї, а інші підставляють у вбивстві напарника, Пейн встає на шлях лінчевателя. У другій грі — Max Payne 2: The Fall of Max Payne (2003) — Макс повертається до обов'язків детектива поліції, потрапляє в епіцентр змови та зіштовхується зі смертю і зрадою, які зачіпають його особисте життя. На початку Max Payne 3 (2012), розробленої Rockstar Games, Макс працює охоронцем багатого бразильського бізнесмена Родріго Бранко, але незабаром знову стає мимовільним учасником ще однієї змови. ЗМІ високо оцінили образ, еволюцію та історію персонажа.

Створення[ред. | ред. код]

Творець Макса Пейна Сем Лейк; у першій частині також послужив прототипом для головного героя

Під час розробки Max Payne видавець 3D Realms «хотів створити ще одного сильного персонажа, навколо якого можна було б вибудувати нову ігрову франшизу, як це було у випадку з Дюком Нюкемом». Спочатку головного героя гри звали Макс Хіт і 3D Realms витратив понад $ 20 000 на реєстрацію товарного знака в усьому світі, перш ніж хтось зі співробітників компанії запропонував змінити прізвище персонажа на «Пейн», а керівництво схвалило його ідею[3]. Прообразом Макса Пейна був сценарист Сем Лейк, який написав сюжет і сценарій до гри для фінської компанії Remedy Entertainment. Також Лейк зіграв персонажа для кат-сцен, що створювалися у форматі графічного роману. Проте, в сиквелі Max Payne 2: The Fall of Max Payne Лейк відмовився повернутися до ролі. Розробники, у яких на момент створення продовження оригінальної гри був більший бюджет, найняли професійних акторів, а в якості нової моделі для Макса Пейна вибрали Тімоті Гіббса.

В обох іграх Пейна озвучив Джеймс Маккеффрі, актор заявив: «Раніше я працював над серіалом під назвою «Правосуддя за Свіфтом» (1996), і мій тамтешній герой нагадував Макса Пейна, адже вони обидва пережили втрату в сім'ї та піддалися помсті, проте я не думаю, що Макс був заснований на якомусь конкретному персонажі». Коли Rockstar Games розпочала розробку третьої частини серії, представники компанії заявили, що Макса Пейна озвучить більш віковий актор[4]. Проте, в кінцевому підсумку Маккефрі повернувся до ролі Макса в Max Payne 3; цього разу він не тільки озвучив персонажа, а й зіграв його за допомогою технології захвату руху. За словами Маккаффрі, завдяки живій постановці сцен діалоги давалися йому легше, а сам процес актор описав, як «примус грати в Аватарі (2009)»[5]. Фанати серії були вкрай незадоволені редизайном персонажа, який набрав зайву вагу і поголив голову налисо. Беручи до уваги критику Rockstar Games переглянула концепцію гри[6], повернувши Максу Пейну його «класичний» дизайн у флешбеках, дія яких розгорталася в Нью-Джерсі[7]. Сем Хаузер з Rockstar прокоментував новий образ Пейна: «Ми ніколи не бачили Макса таким: він постарів на кілька років, ще сильніше втомився від світу і став більш цинічним, ніж будь-коли»[8]. Маккефрі порівняв Макса з третьої гри з героєм фільму «Жага смерті» (1974) Полом Керсі, роль якого виконав Чарльз Бронсон.

Образ[ред. | ред. код]

Макс Пейн у визначенні нуарних фільмів — «людина на дні», що потрапила у фатальну ситуацію проти своєї волі. Пейн — антигерой, що підтверджує сам персонаж наступною реплікою: «Я не був одним із них, я не був героєм». Протагоніст здобув широку популярність завдяки своїм складним метафоричним виразам, а також грі слів, до яких він вдається у себе в голові, коли коментує стан справ. Макс — інтроверт, який висловлюється драматичними і болісно цинічними монологами при описі ситуацій, що відбуваються з ним. Розробники ігор не раз натякали, що Макс випадає з реальності[9].

На початку першої гри Макс зображується як веселий, життєрадісний екстраверт у щасливому шлюбі. Проте, після вбивства його дружини і дочки, Макс втрачає сенс життя і починає сліпо прагнути до своєї єдиної мети: помсти[10]. Незважаючи на це, Макс не втрачає людяність повною мірою, оскільки з першого погляду закохується в рокову найману вбивцю Мону Сакс і заводить дружбу з російським мафіозі Володимиром Лемом. Протягом усієї ігрової серії Макс демонструє ознаки вини вцілілого і саморуйнівна поведінка, вважаючи, що його життя обірвалося «за одну нью-йоркську хвилину». Наприкінці другої гри він нарешті знаходить внутрішній спокій, підсумовуючи: «Мені наснилася дружина. Вона була мертва. Але все було в порядку»[11]. Проте, у вступному ролику Max Payne 3 персонаж знову намагається знайти розраду в споживанні алкоголю і в люті кидає в стіну фотографію, на якій, очевидно, була зображена його сім'я, а потім кається у своєму вчинку і піднімає її[12].

Віце-президент Rockstar Ден Гаузер описав Макса Пейна в третій грі як «п'яного, дещо похмурого, овдовілого поліцейського у відставці, який намагається жити в мирі з самим собою [...] зламаної людини, що вбивала все своє життя [...] яка хоче бути споглядачем, але є більш ефективною, як діячка. Він замикається в собі або робить помилки, коли розчиняється в думках, проте в дії він неповторний, практично надлюдина. Ці крайнощі складають його особистість, і на дихотомія між ними будується як його життя, так і сюжет гри. Мабуть, він не може рухатися вперед емоційно, тоді як фізично він невблаганний»[13]. Крім того, Макс цілком усвідомлює свої недоліки і вади, про що говорить фраза: «Я не кочуся під укіс — я вже скотився. Жалюгідна пародія на самого себе»[14]. У Max Payne 3 він демонструє не тільки схильність до насильства, а й більший самоконтроль, ніж у попередніх частинах[15].

Появи[ред. | ред. код]

Ігри[ред. | ред. код]

Одяг Макса з першої частини, представлений на виставці «Game On» у Музеї науки

У першій частині серії, сюжет якої розгортається між 1998 і 2001 роками, Макс Пейн постає як колишній детектив по розслідуванню вбивств Департаменту поліції Нью-Йорка, дружину та доньку якого вбили наркомани, які увірвалися до їхньої домівки; це сталося через журналістське розслідування дружини Макса, Мішель, яка висвітлювала розповсюдження вуличного наркотику під назвою «Валькірін». Одержимий помстою Макс приєднується до Управління по боротьбі з наркотиками в якості спеціального агента під прикриттям у мафіозному середовищі. Коли корумпований колега Макса вбиває його напарника з поліції Нью-Йорка й Управління з боротьби з наркотиками Алекса Болдера, а ЗМІ виставляють цапом-відбувайлом Пейна, той іде в підпілля і стає лінчувачем, переслідуваним як мафією, так і поліцією. Зрештою Макс розкриває масштабну змову, що запустила ланцюжок трагічних подій у його житті, і кілька разів стикається з найманою вбивцею Моною Сакс. Пейн укладає угоду з лідером таємного товариства під назвою «Внутрішнє коло», щоб очистити своє ім'я в обмін на вбивство колишнього члена організації Ніколь Горн, відповідальної за створення «Валькіріна» і смерть сім'ї Макса. Після вбивства Хорн Макс добровільно здається поліції.

Події другої частини серії відбуваються у 2003 році. За сюжетом, Макс повертається на службу в поліцію Нью-Йорка після того, як лідер «Внутрішнього кола» допомагає зняти з нього всі звинувачення. Макс проводить розслідування серії вбивств, скоєних таємничою бойовою групою, відомою як «Прибиральники», яка намагається вбити всіх членів «Внутрішнього кола». Незабаром Макс возз'єднується з Моною Сакс і розгадує таємницю «Внутрішнього кола», проте розслідування закінчується смертю Мони.

Дія третьої частини охоплює 2012 рік. Макс іде з поліції на пенсію і продовжує жити в Нью-Джерсі. У нього з'являється пристрасть до алкоголю і знеболювальних. Пейн переходить дорогу мафії, після чого обставини, що склалися, змушують його тікати з міста і переїхати в Сан-Паулу на запрошення його колишнього однокурсника Рауля Пассоса. У Бразилії Макс влаштовується на роботу в службу безпеки багатого бізнесмена Родріго Бранко. Коли дружину Родріго викрадають, Пейн виходить на слід банди, що торгує людськими органами, яка складається з місцевих вуличних угруповань, професійних найманців і корумпованих оперативників із бразильської поліції, і, зрештою, знищує її.

Кіно[ред. | ред. код]

У екранізації, заснованій на сюжеті першої частини, Макс Пейн також постає поліцейським, який прагне помститися винним у смерті його сім'ї. За словами виконавця ролі Марка Волберга, сценарій Бо Торна здався йому «приголомшливим» після прочитання, проте актор насторожився, дізнавшись, що фільм заснований на комп'ютерній грі[16][17]. Волберг описав свою роль таким чином: «Мабуть це одна з найнервовіших, але водночас, і одна з найглибших ролей, які мені довелося грати. Був дуже щасливий хлопець із неприємною роботою і прекрасною сім'єю, якої його позбавили. Потім він впав у буйство на приводу емоцій»[18]. Скотту Міллеру з 3D Realms не сподобався екранний образ персонажа, який, на його думку, не відповідав оригінальному ігровому[19][20].

Інші появи[ред. | ред. код]

Ранні роки Макса були освячені в цифровому коміксі-приквелі до Max Payne 3, що складається з трьох випусків, який Rockstar Games створювала у співпраці з Marvel Comics. Макс народився в сім'ї Хелен і Джека Пейнів. Батько Макса був ветераном В'єтнаму, що страждав на посттравматичний стресовий розлад, ветераном В'єтнаму, який зраджував свою дружину, а іноді й бив її. Важливий вплив на світогляд хлопчика справив його дід по материнській лінії, професор коледжу, зокрема його історії з давньої міфології. Гелен померла 1976 року, можливо через алкоголізм, а через три роки помер Джек. У молодості Макс закінчив Поліцейську академію Нью-Йорка з найкращим результатом. Кілька років потому він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Мішель, яку врятував від двох грабіжників. Через шість місяців вони одружилися, а 4 лютого 1998 року в них народилася дочка Роуз[21].

У 2012 році на Xbox Live Marketplace з'явилися кілька варіантів костюма Макса Пейна з першої частини, які можна було вибрати при налаштуванні аватара[22]. Спеціальне видання Max Payne 3 продавалося в комплекті з колекційною статуеткою Макса Пейна заввишки 10 дюймів, створеною TriForce[23]. Згідно великоднє яйце з гри Alan Wake (2010) від Remedy Entertainment, Макс помер 2016 року, за тринадцять років після подій Max Payne 2. Проте, доля персонажа не є каноном, оскільки права на серію перейшли до Rockstar Games. В іншій грі Rockstar Grand Theft Auto V (2013) гравці можуть зробити одного з головних героїв, Майкла Де Санту, схожим на Макса Пейна з третьої частини[24].

Сприйняття[ред. | ред. код]

Ігрові журналісти високо оцінили образ, історію та розвиток Макса Пейна. Після виходу першої частини в 2001 році, Eurogamer проголосив його «найкращим ігровим персонажем року»[25]. PC Zone, який визнав саму гру «відносно безглуздою», назвав Макса «родзинкою проєкту», зазначивши: «на перший погляд він здається клішованим героєм нуарних фільмів, однак на ділі Макс Пейн — відносно унікальний зразок в іграх, із чудовою історією та підходящим зв'язковим озвучуванням»[26]. ЗМІ також включили Макса до списків «найкращих ігрових персонажів в історії»[27][28], причому Gulf News пояснив його популярність «категоричним підходом «полонених не брати»»[29]. У 2012 році IGN назвав його «найвідомішим антигероєм в іграх»[30], а у своїй статті, присвяченій історії персонажа, The Escapist висловив думку, що навіть творці Пейна недооцінили його привабливість в очах гравців; рецензент описав протагоніста як «американську помісь героїв сучасного бойовика і класичного нуару, чий бій, вочевидь, ніколи не закінчиться». Максу присвячено велику кількість статей про комп'ютерні ігри, автори яких порівнюють його з іншими героями[31][32][33][34][35].

7 травня 2010 року GamesRadar розмістив статтю, присвячену опитуванню на сайті MyVoucherCodes.co.uk, в якому 1400 чоловіків і близько 1000 жінок вибирали свого улюбленого ігрового персонажа; Макс Пейн розташувався в ньому на 8-му місці[36]. У 2011 році Макс посів 42-ге місце в списку «50 найкращих персонажів комп'ютерних ігор» за версією «Книги рекордів Гіннесса»[37].

Критики також хвалили хімію між Максом і Моною Сакс. Том Макнамара з IGN назвав «невдалу історію кохання» Макса і Мони чудовим доповненням до Max Payne 2[38]. У 2011 році GamesRadar описав «незвичайні стосунки між поліцейським і вбивцею", як один із найбільш «катастрофічних романів в іграх»[39]. GamePro виділив сцену сексу персонажів із Max Payne 2 як «одну з найбільш вдалих еротичних сцен у комп'ютерних іграх»; на думку рецензента, на відміну від більшості аналогічних сцен вона не виникла на порожньому місці[40].

Коли Rockstar Games опублікували перші кадри з редизайном Макса, фанати та ігрові журналісти розкритикували новий образ персонажа[41][42][43][44]; UGO нарікав на відхід від нуарної стилістики та поклав провину за зовнішній вигляд протагоніста на Обадаю Стейна, Бама Бама Бігелоу, Джона Макклейна та Керрі Кінга[45]. Кіт Стюарт із The Guardian висловив думку, що в третій частині Rockstar вдалося перетворити «колишнього антигероя-поліцейського на персонажа, який викликає довіру», проте, водночас, вказав на «невідповідність між незграбним Максом із кінематографічних сцен і атлетично складеним психопатом, яким гравці керують на рівнях»[46].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Character Study: Max Payne. UGO. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 25 грудня 2023.
  2. ↑ 10 Things You Didn't Know About...Max Payne. X360. 20 липня 2010. Архів оригіналу за 6 січня 2013. Процитовано 25 грудня 2023.
  3. ↑ McLaughlin, Rus (12 травня 2012). The History of Max Payne. The Escapist. Архів оригіналу за 2 січня 2013. Процитовано 29 грудня 2023.
  4. ↑ Gilbert, Ben (15 червня 2009). Max Payne 3 отримує іншого, старшого голосового актора. Engadget. Процитовано 29 грудня 2023.
  5. ↑ Gaskill, Jake (19 квітня 2002). Max Payne 3's James McCaffrey on «Wild Experience» of Resurrecting an Icon. G4. Архів оригіналу за 10 квітня 2013. Процитовано 29 грудня 2023.
  6. ↑ Max Payne 3 as seen in Edge Magazine. The Game Fanatics. 4 квітня 2011. Архів оригіналу за 13 вересня 2011. Процитовано 29 грудня 2023.
  7. ↑ Richardson, Ben (17 листопада 2011). Dissecting the Max Payne 3 Technology & Design Trailer. GameFront. Архів оригіналу за 4 вересня 2012. Процитовано 29 грудня 2023.
  8. ↑ Max Payne 3 Announced!. RockstarWatch. 23 березня 2009. Процитовано 29 грудня 2023.
  9. ↑ Hornshaw, Phil (17 листопада 2011). Is Max Payne Crazy? Observations from Two Classic Games. GameFront. Архів оригіналу за 24 січня 2013. Процитовано 30 грудня 2023.
  10. ↑ The Making of Max Payne. Edge. 2 листопада 2008. Архів оригіналу за 26 квітня 2012. Процитовано 30 грудня 2023.
  11. ↑ Engen, Josh (15 травня 2010). Max Payne 3 Review for Xbox 360. Cheat Code Central. Архів оригіналу за 7 квітня 2013. Процитовано 30 грудня 2023.
  12. ↑ Rockstar Studios (15 травня 2012). Max Payne 3. Т. PlayStation 3.
  13. ↑ Crecente, Brian (30 квітня 2012). 'Max Payne 3' is a character study shaped by addiction and violence. Polygon. Архів оригіналу за 31 січня 2013. Процитовано 30 грудня 2023.
  14. ↑ Breeden II, John (2012). Review: Max Payne 3 (Rockstar Games). Game Industry News. Архів оригіналу за 30 жовтня 2013. Процитовано 30 грудня 2023.
  15. ↑ Wiebe, Phil (13 березня 2013). Max Payne and Sympathy for the Heartless. Push Select. Архів оригіналу за 1 лютого 2014. Процитовано 30 грудня 2023.
  16. ↑ Кортез, Карл (25 липня 2008). День 1 — Comic-Con — 24 липня 2008: Марк Волберг не має відрази до «Пейна». iFMagazine. Архів оригіналу за 22 серпня 2008. Процитовано 30 грудня 2023.
  17. ↑ Max Payne Comic Con Interview. CraveOnline. 1 серпня 2008. Архів оригіналу за 24 липня 2012. Процитовано 30 грудня 2023.
  18. ↑ Adler, Shawn (17 червня 2008). Mark Wahlberg Calls Max Payne The Most Complex Character He's Ever Played. MTV. Архів оригіналу за 22 лютого 2017. Процитовано 30 грудня 2023.
  19. ↑ Pigna, Kris (21 серпня 2008). Продюсер гри Max Payne Not a Fan of Max Payne Movie. 1UP.com. Архів оригіналу за 3 грудня 2013 року. Процитовано 30 грудня 2023.
  20. ↑ Kris Graft (20 жовтня 2008). 3D Realms «Bewildered» by Max Payne Flick. Edge. Архів оригіналу за 2 січня 2015. Процитовано 30 грудня 2023.
  21. ↑ Original Comic Book Series. Rockstar Games. Архів оригіналу за 11 квітня 2016. Процитовано 30 грудня 2023.
  22. ↑ Avatar Marketplace. Xbox Live Arcade. Архів оригіналу за 10 липня 2012. Процитовано 30 грудня 2023.
  23. ↑ Dutton, Fred (21 листопада 2011). Max Payne 3 special edition detailed - News -. Eurogamer. Архів оригіналу за 31 липня 2012. Процитовано 30 грудня 2023.
  24. ↑ 29 Awesome GTA 5 Easter Eggs. IGN. 21 жовтня 2013. Архів оригіналу за 23 лютого 2017. Процитовано 30 грудня 2023.
  25. ↑ Max Payne Game Awards. 3D Realms. Архів оригіналу за 10 листопада 2014. Процитовано 30 грудня 2023.
  26. ↑ PC Gaming's Best, And Worst, Characters. Computer and Video Games. 23 лютого 2008. Архів оригіналу за 28 липня 2012. Процитовано 30 грудня 2023.
  27. ↑ Bryan Vore (3 грудня 2010). aspx Readers Top 30 Characters Results Revealed. Game Informer. Архів оригіналу за 30 липня 2012. Процитовано 30 грудня 2023.
  28. ↑ Guinness Names The Top 50 Video Game Characters Of All Time. Brutal Gamer. 17 лютого 2011. Архів оригіналу за 7 липня 2012. Процитовано 30 грудня 2023.
  29. ↑ The top ten video game characters. Gulf News. 7 липня 2011. Архів оригіналу за 13 липня 2012. Процитовано 30 грудня 2023.
  30. ↑ Gaming's Most Notorious Anti-Heroes. IGN. 5 березня 2012. page=5 Архів оригіналу за 2 січня 2015. Процитовано 30 грудня 2023.
  31. ↑ Howdle, Dan. Топ-10 наймандіозніших імен для персонажів. 360. Архів magazine.co.uk/360-editors-blog/the-top-10-manliest-names-on-xbox-360/ оригіналу за 14 березня 2012. Процитовано 30 грудня 2023.
  32. ↑ Dyer, Mitch (24 лютого 2012). A History of Baddasses. IGN. Архів оригіналу за 2 січня 2015. Процитовано 30 грудня 2023.
  33. ↑ Avellan, Drea (2 лютого 2013). The 50 Most Badass Video-Game Characters Of All Time. Complex. Архів оригіналу за 2 січня 2015. Процитовано 30 грудня 2023.
  34. ↑ Reparaz, Мікел (13 квітня 2012). Тринадцять найнещасливіших покидьків в ігровому спорті. GamesRadar. Архів оригіналу за 24 січня 2013. Процитовано 30 грудня 2023.
  35. ↑ Welch, Hanuman (24 травня 2013). 12 Old School Video Game Characters Who Were Style Icons. Complex. Архів оригіналу за 2 січня 2015. Процитовано 30 грудня 2023.
  36. ↑ Matt Cundy. Топ-10 найулюбленіших ігрових персонажів за результатами опитування, що проводилося не нами (англ.). GamesRadar. Архів оригіналу за 3 березня 2012. Процитовано 25 червня 2010.
  37. ↑ Jube (17 лютого 2011). Guinness World Records Top 50 Video Game Characters. VE3D. IGN. Архів оригіналу за 4 лютого 2012. Процитовано 8 квітня 2011.
  38. ↑ Macnamara, Tom (13 грудня 2018). Max Payne 2 Review. IGN. Архів оригіналу за 18 червня 2023.
  39. ↑ Meikleham, Dave (18 лютого 2011). The Top 7... disastrous game romance. GamesRadar. Архів оригіналу за 24 січня 2013. Процитовано 30 грудня 2023.
  40. ↑ Cook, Chris. Pants Optional: Top Sexy Gaming Moments (page 2). Games.net. Архів оригіналу за 14 березня 2007. Процитовано 30 грудня 2023.
  41. ↑ Grant, Christopher (9 червня 2009). Whoa! Макс Пейн — повний негідник. Engadget. Архів оригіналу за 22 лютого 2017. Процитовано 30 грудня 2023.
  42. ↑ Що трапилося з Максом Пейном?. Den of Geek. 30 березня 2011. Архів оригіналу за 21 січня 2013. Процитовано 30 грудня 2023.
  43. ↑ Jon Wilcox (9 квітня 2011). Критичний хіт: Пейн-кілери. bit-tech. Архів оригіналу за 28 липня 2012. Процитовано 30 грудня 2023.
  44. ↑ Тайлер Уайльд, GamesRadar US. New Max Payne 3 screenshots feature Payne before and after hair. GamesRadar. Архів оригіналу за 23 січня 2013. Процитовано 30 грудня 2023.
  45. ↑ Max Payne 3: Origins of a Bald Man. UGO. 29 червня 2009. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 30 грудня 2023.
  46. ↑ Stuart, Keith (19 травня 2012). Max Payne 3 and the problem of narrative dissonance. The Guardian. Архів оригіналу за 2 січня 2015. Процитовано 30 грудня 2023.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Max Payne
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Max Payne 2: The Fall of Max Payne
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Max Payne 3
Вікіцитати містять висловлювання від або про: Макс Пейн (фільм)
Відеоігри
Інші медіа
Персонажі
Пов'язані статті
Відеоігри
Max Payne
Alan Wake
Інші ігри
Див. також
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Макс_Пейн&oldid=41724461