Нуар (кіно)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Кадр з фільму «Вбивці»
Кадр з фільму «Джильда»

«Чорний фільм» (фр. film noir — «фільм-нуар») — напрям у кінематографі (насамперед американському) 1940-х — початку 1950-х років, який відобразив атмосферу песимізму, недовіри, розчарування і цинізму, характерну для західного суспільства під час Другої світової війни і в перші роки холодної війни.

Епоха класичного нуару лежить між фільмами «Мальтійський сокіл» (1941) і «Дотик зла» (1958). На створенні нуару спеціалізувалися режисери Рауль Волш, Джон Г'юстон, Роберт Сьодмак, Отто Премінгер і Фріц Ланг; свій внесок у розвиток жанру внесли такі великі майстри, як Стенлі Кубрик, Орсон Веллс, Біллі Вайлдер, Ніколас Рей і Альфред Хічкок. Еталонні образи приватних детективів і негідників у фільмах цього напряму створили актори Гамфрі Богарт, Дена Ендрюс, Берт Ланкастер та Орсон Веллс. «Фатальних жінок» в нуарі грали майже всі голівудські кінодіви того часу, зокрема, Рита Гейворт, Джоан Кроуфорд, Лорен Беколл, Барбара Стенвік і Джин Тірні.

У сценарному плані нуар відштовхувався від американської школи «крутого детектива» (англ. hard-boiled fiction), а відносно операторської роботи багато прийомів були запозичені з арсеналу німецького експресіонізму («М» Фріца Ланга). Крім самого Ланга, багато майстрів нуару (Премінгер, Сьодмак, Вайлдер) пройшли загартування у німецькому кінематографі довоєнного часу. Не виключений також вплив французького поетичного реалізму кінця 1930-х років («Пепе ле Моко»). Фільми-нуар знімалися і за межами США — у Великій Британії, у Франції та в Японії.

Термінологія і визначення[ред. | ред. код]

Термін «чорний фільм» або «фільм нуар» був введений французькими критиками в 1946 році для позначення стилю, який отримав популярність в американському кіно в середині 40-х років[1]. Для нього характерні кримінальний сюжет, похмура атмосфера цинічного фаталізму і песимізму, стирання межі між героєм і антигероєм, відносна реалістичність дії і темне освітлення сцен, як правило, нічних. Жінки, зазвичай, виступають як нечесні персонажі, яким не можна довіряти. З іншого боку, саме вони мотивують дії головних героїв чоловічої статі.

Єдиної думки щодо природи фільму-нуар у кінознавців та істориків кіно не існує. Широкий огляд різних точок зору на це питання зроблений Джоном Белтоном у статті «Лицарі дороги фільмів-нуар» для журналу «Брайт Лайтс Філм» (англ. Bright Lights Film). Серед численних дослідників виділяються групи авторів, які бачать «нуар» в рамках уявлень про жанр; авторів, які визначають його через стилістичні, переважно образотворчі, особливості, і авторів, які намагаються визначити «фільм-нуар» принципово інакше[2].

Єдиного загальноприйнятого визначення феномена «нуар» в кінознавстві не існує. Цей термін застосовується до групи фільмів, знятих у Голівуді у воєнний та повоєнний періоди, які є свого роду еталоном поняття «нуар» в кіно. Часто його визначають як особливий жанр кіномистецтва або субжанр драми (Джеймс Деміко, Фостер Гірш). Поряд з цим, низка критиків заперечують, зазначаючи, що фільми-нуар — це явище позажанрове (Стівен Ніл, Пол Шрейдер, Джон Белтон), серед них можна знайти не тільки детективи та кримінальні драми, а й вестерни, і навіть комедії.[2][3] [4]

Залежно від обраної дефініції до нуару відносять або не відносять проблемні з жанрової точки зору фільми — це трилери в стилі Хічкока (від «Ребеки» до «Ночі мисливця»), досить легкі, не позбавлені оптимізму романтичні стрічки на військово-шпигунські теми (як, наприклад, знаменита «Касабланка», «Мати і не мати» Г. Гоукса, «Лиха слава» Хічкока), а також гостросюжетні трилери, дія яких відбувається у вікторіанську епоху («Гасове світло» Дж. К'юкора, «Підозрюваний» і «Гвинтові сходи» Р. Сьодмака).

Художні особливості[ред. | ред. код]

Сюжетну лінію «чорних фільмів» відрізняє заплутаність. Як зазначав Жорж Садуль, фабула фільму-нуар «липка, як кошмар чи мова п'яниці»[5]. Ця сюжетна невизначеність породжує у глядача неясну тривогу:

« Приватний детектив погоджується виконати дуже невизначену місію: знайти жінку, зупинити шантаж, прибрати когось, і тут же трупи вистилають його шлях. За ним стежать, його оглушують, його заарештовують. Варто йому запитати про щось, як він опиняється, зв'язаний і закривавлений, у підвалі. Люди, ледь помітні в темряві, стріляють і тікають[5]. «

Зазвичай відзначають такі елементи стилю «нуар»:

  • Більшість сцен — нічні або навмисно затемнені; денні сцени високо контрастні.
  • У кадрі переважають вертикальні і косі лінії, світло падає через жалюзі на кшталт тюремних ґрат. Особи героїв часто відбиваються в дзеркалах або показані через димчасте скло.
  • Освітлення не виділяє актора серед обстановки, часто він взагалі знаходиться у тіні, що підкреслює розчинення персонажів у середовищі, у загальній похмурій атмосфері[6].
  • У традиції німецького експресіонізму рясніють перекручені ракурси: камера часто відображає героїв або місце дії ширококутним об'єктивом, з незвично високої або низької точки зйомки, «під голландським кутом».
  • «Чорному фільму» ближче за духом методичне, розмірене нагнітання напруги від діалогу до діалогу (т. зв. саспенс), а не суєта, погоні, бійки (т. зв. екшн).
  • Природне «середовище проживання» не обтяжених моральними принципами героїв — велике місто-лабіринт у цілому і його кримінальні околиці зокрема. Дія часто відбувається в барах, мотелях, розважальних закладах, підпільних залах для азартних ігор.
  • Мотив води: дощ, вологі поблискуючі вулиці, доки, причали — часті деталі у фільмі-нуар.
  • Складна, заплутана хронологія дії, що створює враження «розгубленості у часі», дезорієнтації.

Еволюція[ред. | ред. код]

Незважаючи на вузькі рамки нуарової стилістики, «чорний фільм» досить різноманітний у своїх найкращих зразках. З нуаром перегукуются багато фільмів Альфреда Хічкока, хоча навіть у 1940-і роки його творчість не зводиться лише до цього напрямку. Елементи нуару простежуються в гангстерському вестерні «Висока Сьєрра» з Гамфрі Богартом у головній ролі, що вийшов на екрани в січні 1941. Через кілька місяців Богарт зіграв головну роль у першому «чистому» прикладі жанру — детективі Джона Г'юстона «Мальтійський сокіл» (1941). Саме цей фільм увів в американське кіно тип жорсткого, цинічного героя і образ розважливої, корисливої ​​жінки, що раз по раз зраджує його. І те, й інше різко контрастувало із життєрадісними голлівудськими героями довоєнного часу.

Конвеєрне виробництво нуару починається в 1944 році. Саме в цей час Американська кіноакадемія визнала за нуаром законне місце в голлівудській ієрархії жанрів, нагородивши головними призами фільм Біллі Вайлдера «Подвійна страховка». (Фільм жахів, скажімо, не вважався жанром серйозним і не міг претендувати на «Оскари» в головних номінаціях). Вайлдер зняв фільм «без будь-яких слідів любові або жалості». Сюжет про жінку, що обманює коханця аби позбутися багатого чоловіка, з'єднував героя і антигероя в одній особі, і за поєднанням цинізму й песимізму був для того часу безпрецедентним.

Типовий образ з фільму-нуар. Кадр із фільму «Великий ансамбль» (1955); режисер Дж. Льюїс, оператор Дж. Олтон

Нова стилістика відповідала настроям часу: кінець війни і повернення солдатів з фронту змусили американців подивитися в обличчя реальності. «Чорні фільми» використовували, як правило, детективні сюжети, запозичуючи їх у авторів «крутих» детективів — таких, як Реймонд Чандлер (серія фільмів про Філіпа Марлоу), Дешил Хеммет («Скляний ключ»), Д. М. Кейн («Листоноша завжди дзвонить двічі»), К. Вулріч («Чорний ангел»). У титрах класичних нуарів можна побачити імена і більш інтелектуальних авторів — Вільяма Фолкнера («Глибокий сон») Ернста Хемінгуея («Убивці»), К. Одетса («Термін закінчується на світанку») та ін.

Своєрідний внесок в еволюцію нуару внесли дрібні студії, які спеціалізувалися на малобюджетних стрічках категорії «Б»: такі фільми знімалися вночі, при мінімальному освітленні і часто за межами дорогих студійних декорацій. Найбільш успішно справлялися з обмеженнями бюджету такі режисери, як Е. Г. Ульмер («Об'їзд», 1945) і Е. Дмитрик («Перехресний вогонь», 1947). Їх картини, так само як і роботи Ж. Дассена, Г. Гетевей і ін, вивели Голівуд за межі «гламурних» студійних декорацій і наблизили фільми до реального життя того часу (неореалізм).

З відновленням післявоєнної економіки до американців починає повертатися впевненість у світлому майбутньому. У міру зростання оптимістичних настроїв нуар витісняється на узбіччя кіновиробництва. Починаючи з 1948 року все частіше з'являються великобюджетні нуари в кольорі, дія переноситься далеко за місто, часом у спекотні країни («Леді з Шанхаю», «Риф Ларго», «Ніагара»). Замість темних, погано освітлених підворіть екран все частіше заливає сонячне світло, іноді для позначення цієї групи фільмів замість «фільм-нуар» застосовується контрастне найменування — «фільм-солей» (film soleil, «сонячний фільм»). Після 1955 року інтерес до нуар в Голівуді та інших країнах сходить нанівець; в бокс-офісі його витісняють такі жанри, як пеплум, романтична комедія і мюзикл.

Мода на нуар повертається у 1990-і роки, причому дія низки нових нуарів поміщена у класичні для жанру повоєнні роки («Таємниці Лос-Анджелеса», 1996), більша ж частина «чорних фільмів» побудована на сучасному матеріалі («Звичайні підозрювані», 1995). Чи не першим «нео-нуар» прийнято вважати «Китайський квартал» Романа Поланського (1974). У сучасному кінематографі нуарова стилістка розчинена у фільмах різних жанрів і напрямів, включаючи вестерни («Старим тут не місце»), комедії («Фарго»), фантастичні блокбастери («Той, що біжить по лезу», «Темне місто») і навіть авторське кіно з відтінком сюрреалізму (фільми 2000-них років Д. Кроненберга і Девіда Лінча).

Фільми нуар[ред. | ред. код]

Класичний голлівудський нуар[ред. | ред. код]

Жирним виділені фільми, визнані в США національним надбанням.

Ранній нуар[ред. | ред. код]

Зрілий нуар[ред. | ред. код]

  • Лютий 1944 — «Леді-привид», реж. Роберт Сьодмак
  • Вересень 1944 — «Подвійна страховка», реж. Біллі Вайлдер
  • Жовтень 1944 — «Лора», реж. Отто Премінгер і «Міністерство страху», реж. Фріц Ланг
  • Листопад 1944 — «Жінка у вікні», реж. Ф. Ланг
  • Грудень 1944 — «Убивство, моя люба», реж. Едвард Дмитрик
  • Вересень 1945 — «Мілдред Пірс», реж. Майкл Кертіс
  • Жовтень 1945 — «Заворожений», реж. А. Хічкок; «Занепалий ангел», реж. О. Премінгер
  • Листопад 1945 — «Втрачений вікенд», Б. Вайлдера, «Об'їзд», Едгара Г. Ульмера і «Мене звуть Джулія Росс» Джозефа Льюїса
  • Грудень 1945 — «Бог їй суддя» Джона М. Сталя, «Загнаний в кут» Е. Дмитрика і «Вулиця гріха» Ф. Ланга
  • Лютий 1946 — «Джильда» Чарльза Відора
  • Квітень 1946 — «Блакитний жоржин» Джорджа Маршалла
  • Травень 1946 — «Листоноша завжди дзвонить двічі» Тея Гарнетта і «Чужинець» Орсона Веллса
  • Липень 1946 — «Дивна любов Марти Айверс» Льюїса Майлстоуна
  • Серпень 1946 — «Глибокий сон» Говарда Гоукса, «Лиха слава» А. Хічкока і «Вбивці» Р. Сьодмака
  • Жовтень 1946 — «Темне дзеркало» Р. Сьодмака
  • Листопад 1946 — «Погоня» Артура Ріплі і «Підводна течія» Вінсента Міннеллі
  • Січень 1947 — «Дівчина в озері» Роберта Монтгомері
  • Березень 1947 — «Червоний будинок» Делмера Дейвса
  • Травень 1947 — «Народжений вбивати» Роберта Вайза
  • Червень 1947 — «Груба сила» Жюля Дассена і «Жінка на пляжі» Жана Ренуара
  • Липень 1947 — «Одержима» Кертіса Бернгардта
  • Серпень 1947 — «Тіло і душа» Роберта Росії і «Поцілунок смерті» Генрі Гетевей
  • Вересень 1947 — «Темний коридор» Д. Дейвса
  • Листопад 1947 — «З минулого» Жака Турнера [13]
  • Грудень 1947 — «Леді з Шанхаю» О. Веллса і «Збирачі податків» Ентоні Манна
  • Січень 1948 — «Таємниця за дверима» Ф. Ланга і «Я йду один» Байрона Гаскина
  • Лютий 1948 — «Дзвонити: Нортсайд 777» Г. Гетевей
  • Травень 1948 — «Оголене місто» Ж. Дассена і «Брудна угода» Е. Манна
  • Липень 1948 — «Кі-Ларго» Дж. Г'юстона
  • Вересень 1948 — «Вибачте, помилилися номером» Анатоля Литвака і «Плач міста» Р. Сьодмака
  • Жовтень 1948 — «Схід місяця» Френка Борзейгі
  • Листопад 1948 — «Він бродив ночами» Альфреда Л. Веркера
  • Грудень 1948 — «Сила зла» Абрахама Полонського
  • Січень 1949 — «Хрест-навхрест» Р. Сьодмака
  • Лютий 1949 — «Полонянка» Макса Офюльса
  • Березень 1949 — «Підстава» Р. Вайза
  • Липень 1949 — «Будинок незнайомців» Джозефа Л. Манкевича
  • Вересень 1949 — «Біла гарячка» Р. Уолша
  • Жовтень 1949 — «Злодійське шосе» Ж. Дассена, «За лісом» Кінга Відора і «Момент нерозсудливості» М. Офюльса
  • Листопад 1949 — «Вир» О. Премінгера і «Вони живуть уночі» Ніколаса Рея

Пізній нуар[ред. | ред. код]

  • Січень 1950 — «Втратити розум від зброї» Дж. Льюїса і «Справа Тельми Джордон» Р. Сьодмака
  • Квітень 1950 — «Мертвий після прибуття» Рудольфа Мате
  • Березень 1950 — «Будинок біля річки» Ф. Ланга
  • Травень 1950 — «Асфальтові джунглі» Дж. Г'юстона і «У затишному місці» Н. Рея
  • Червень 1950 — «Там, де закінчується тротуар» О. Премінгера
  • Серпень 1950 — «Бульвар Сансет» Б. Вайлдера
  • Жовтень 1950 — «Темне місто» Вільяма Дитерлена
  • Грудень 1950 — «Звук люті» Сая Ендфілда
  • Травень 1951 — «Мародер» Джозефа Лоузі
  • Червень 1951 — «Незнайомці у потязі» А. Хічкока
  • Липень 1951 — «Туз у рукаві» Б. Вайлдера
  • Серпень 1951 — «Жінка його мрії» Джона Ферроу
  • Листопад 1951 — «Детективна історія» Вільяма Вайлера
  • Лютий 1952 — «На небезпечній землі» Н. Рея
  • Червень 1952 — «Сутичка вночі» Ф. Ланга і «Афера на Тринідаді» В. Шермана
  • Серпень 1952 — «Раптовий страх» Девіда Міллера
  • Листопад 1952 — «Таємниці Канзас-сіті» Філа Карлсона
  • Грудень 1952 — «Ангельське личко» О. Премінгера
  • Січень 1953 — «Ніагара» Г. Гетвей
  • Квітень 1953 — «Попутник» Іди Лупін
  • Червень 1953 — «Подія на Саут-стріт» Семюела Фуллера
  • Жовтень 1953 — «Сильна спека» Ф. Ланга
  • Лютий 1955 — «Великий ансамбль» Дж. Льюїса
  • Травень 1955 — «Цілуй мене на смерть» Роберта Олдріча
  • Серпень 1955 — «Пригода в Фінікс-сіті» Ф. Карлсона
  • Вересень 1955 — «Поцілунок убивці» Стенлі Кубрика
  • Листопад 1955 — «Великий ніж» Р. Олдріча
  • Травень 1956 — «Поки місто спить» Ф. Ланга і «Вбивство» С. Кубрика
  • Вересень 1956 — «За межами розумного сумніву» Ф. Ланга
  • Грудень 1956 — «Не та людина» А. Хічкока
  • Червень 1957 — «Солодкий запах успіху» Олександра Маккендріка
  • Травень 1958 — «Печать зла» О. Веллса
  • Грудень 1958 — «Вбивство за контрактом» Ірвінга Лернера
  • Жовтень 1959 — «Ставки на завтра» Р. Вайза і «Криваве кімоно» С. Фуллера

Фільми інших країн, зняті в нуаровой стилістиці[ред. | ред. код]

Жирним виділені фільми, зняті за участю американців і часто зараховувані до класичного нуару.

Нео-нуар[ред. | ред. код]

Наступні фільми іноді з застереженнями зараховують до сучасних форм «нуару» («пост-нуар», «нео-нуар»).

Пародії на нуар[ред. | ред. код]

Наступні фільми цілком побудовані на пародіюванні стилістики фільмів-нуар або містять епізоди, чітко пародіюють штампи таких фільмів.

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Анжелика Артюх (май 2007). Нуар: голос из прошлого. Искусство кино. Архів оригіналу за 4 лютого 2012. Процитовано 6 квітня 2009. 
  2. а б John Belton. Film Noir's Knights of the Road (англійською). Архів оригіналу за 25 серпня 2011. Процитовано 24 березня 2009. 
  3. Paul Schrader. Notes on Film Noir (англійською). Архів оригіналу за 25 серпня 2011. Процитовано 26 березня 2009. 
  4. Mark Mignone. Looking at Genre Theory of Hollywood's Film Noir Films (англійською). Архів оригіналу за 9 жовтня 1999. Процитовано 26 березня 2009. 
  5. а б Ъ-Weekend — Любить тревогу
  6. Сергей Каптерев (30 березня 2005). Билли Уайлдер. Запоздалый некролог. Киноведческие записки. Архів оригіналу за 4 лютого 2012. Процитовано 6 квітня 2009. 
  7. «Las Meninas» на IMDb
  8. «Delirium» на IMDb

Посилання[ред. | ред. код]