Мак-Мердо (протока)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мак-Мердо
Mcmurdo sound USGS map.jpg
Розташування
Координати Координати: 77°30′ пд. ш. 165°00′ сх. д. / 77.500° пд. ш. 165.000° сх. д. / -77.500; 165.000
Прибережні країни Антарктида Антарктида
Море море Росса
Макс. глибина 4205 м
Довжина 55 км
Ширина 55 км
Мапа

Мак-Мердо (англ. McMurdo Sound) — протока в Антарктиді, покриті льодом води якої простягаються приблизно на 55 км в довжину і ширину. На півночі протока виходить в Море Росса. На західному березі протоки височіє хребет Королівського товариства (англ. Royal Society Range), із найвищою вершиною Лістер 4025 метрів над рівнем моря, а з південного боку протоки закінчуються шельфові льодовики Мак-Мердо. Східним кордоном служить Острів Росса — відправна точка багатьох ранніх антарктичних експедицій. На острові знаходиться діючий вулкан Еребус, що має висоту 3794 метри, а на південній стороні розташовуються найбільші наукові бази Антарктиди: база Мак-Мердо (США) і Скотт-Бейс (Нова Зеландія). Менше 10% берегової лінії протоки Мак-Мердо вільно від льоду[1]. Протока перебуває від Південного полюса на видаленні приблизно 1300 км.

Протока була відкрита капітаном Джеймсом Кларком Россом в лютому 1841 року і була названа ним на честь лейтенанта Арчибальда Макмердо з експедиційного корабля HMS Terror[2]. Сьогодні протока Мак-Мердо служить кінцевою точкою маршруту для допоміжних вантажних суден і літаків, що здійснюють посадку на плавучі льоди поблизу станції Мак-Мердо. Постійне перебування з 1957–1958 років на станції вчених і технічного персоналу перетворило Бухту зимових стоянок у вкрай забруднену гавань.

Дрейф льоду, оперізуючий берегову лінію Бухти зимових стоянок та інших місць протоки, є великою перешкодою для судноплавства. Для плавання в тих місцях потрібно зміцнювати корпусу суден і часто вдаватися до криголамного ескортування. Настільки екстремальні морські умови значно обмежують число туристів, які, однак, часто відвідують Антарктичний півострів, що знаходиться у відкритих водах. Небагатьом туристам, яким вдається досягти протоки Мак-Мердо, відкриваються мальовничі пейзажі з представниками місцевої фауни — від косаток і тюленів, до пінгвінів Аделі і імператорських пінгвінів.

Холодні навколополюсні течії зменшують потік теплих вод Південного і Тихого океанів, що досягають протоки Мак-Мердо та інших антарктичних прибережних вод. Сильні стокові вітри, що дмуть вниз з Полярного плато, роблять Антарктиду самим вітряним континентом у світі. Взимку протока Мак-Мердо покривається льодом, товщина якого коливається в межах 3 метрів. Влітку ж Паковий лід відколюється, тоді вітер і сильні течії можуть змістити його далі на північ, створюючи холодні глибинні течії, проникаючі в басейни океанів світу. Протягом полярної ночі температура на станції Мак-Мердо може знизитися до −51 °C. Грудень і січень — найтепліші місяці, середній температурний максимум знаходиться в районі −1 °C.

Значення[ред. | ред. код]

Роль протоки Мак-Мердо як стратегічно важливого водного шляху сягає початку XX століття. Британські дослідники Ернест Шеклтон і Роберт Скотт вибудували бази на березі протоки, які служили їм як відправні точки в експедиціях до Південного полюса.

Протока Мак-Мердо не втрачає свого значення і сьогодні. Вантажні та пасажирські літаки приземляються на крижану злітно-посадкову смугу аеродрому Поле Вільямс, що знаходиться на шельфових льодовиках Мак-Мердо. Крім того, щорічно вантажні судна і танкери входять в протоку для здійснення необхідних поставок для потреб найбільшої наукової бази континенту — станції Мак-Мердо. І американська база, і новозеландська Скотт-Бейс знаходяться на південному краю острова Росса.

Острів Росса є крайньою південною точкою Антарктиди, що знаходиться в зоні судноплавної доступності, а Бухта зимових стоянок в протоці Мак-Мердо — самий південний морський порт у світі[3]. Однак його доступність залежить від сприятливих льодових умов в протоці.

У зимові місяці Мак-Мердо практично повністю покривається льодом. Навіть влітку кораблі, що входять до неї, іноді блокуються однорічним (припаєм) і багаторічним льодом, що викликає необхідність вдаватися до допомоги криголамів. Тим не менш, океанські течії і сильні вітри Антарктиди можуть зносити пакові льоди на північ, в море Росса, тимчасово звільняючи води затоки від льоду.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Christine Elliott (May 2005). [http: //www.blackwell-synergy.com/doi/full/10.1111/ j.1745-7939.2005.00005.x Antarctica, Scott Base and its environs]. New Zealand Geographer 61 (1): 68–76. doi:10.1111 /j.1745-7939.2005.00005.x. Процитовано 2007-05-23. [недоступне посилання з липень 2019]
  2. [http: //www.nsf.gov/pubs/stis1994/nsf92134/nsf92134.txt NSF 92-134 Facts about the US Antarctic Program]. National Science Foundation. 7 November1994. Архів оригіналу за 2012-09-13. Процитовано 2007-05-23. 
  3. Department of Geography, Texas A & M University.