Історія Антарктики

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

За дві тисячі років до відкриття Антарктиди стародавні географи елліністичного світу прийшли до переконання, що на крайньому півдні є земля, Terra Australis Incognita - Невідома Південна земля. Термін «Антарктика», як протилежність Арктиці, вперше вжив Марін Тірський в II столітті н. е.

У західному світі з античних часів вірили в існування південної землі, покликаної збалансувати надлишок суші - Європу, Азію та Африку. Аристотель постулював симетрію землі, що означало наявність населеної суші на півдні від Африки. Існують карти, створені в Середні століття і епоху Відродження, на яких «Невідома Південна земля» зображена як окремий континент або з'єднується з Південною Америкою (наприклад, Карта Пірі Рейса).

Європейська географія отримала перші достовірні відомості про землю на Південному полюсі в епоху великих географічних відкриттів. У XV-XVI століттях, після того як європейські мореплавці обігнули мис Горн і мис Доброї Надії, стало зрозуміло, що якщо Невідома Південна земля й існує, то є окремим континентом. В 1773 році Джеймс Кук вперше перетнув Південне полярне коло і, хоча він відкрив окремі антарктичні острови, так і не виявив материк.

Нарешті, в 1820 році відразу три експедиції виявили Антарктиду. 28 січня російська антарктична експедиція під командуванням Фадея Беллінсгаузена і Михайла Лазарєва була зупинена льодами за 20 км від берега Землі Олександра I, яка, як з'ясувалося лише в 1940 році, є островом, відокремленим від материка протокою. Командиром шлюпа "Восток" в цій експедиції був Іван Заводовський. 30 січня британська експедиція Едуарда Бренсфілд також бачила Антарктиду. Нарешті, у листопаді до континенту підходив американський китобійний корабель капітана Натаніела Палмера. Мабуть, вперше на материк висадилися моряки китобійного корабля капітана Джона Девіса в 1821 році.

В 1911 році норвезька експедиція Роальда Амундсена першою досягла Південного полюса, трохи випередивши загиблу на зворотному шляхи експедицію Роберта Скотта.

З середини XX століття почалося вивчення Антарктиди на промисловій основі. На континенті різними країнами створюються численні постійні бази, які цілий рік проводять метеорологічні, гляціологічні і геологічні дослідження. Тільки в рамках проведення міжнародного геофізичного року представники 11 держав побудували більше 60 баз і станцій.

Третя радянська антарктична експедиція, очолювана Євгеном Толстіковим, 14 грудня 1958 досягла Південного полюса недосяжності і заснувала там тимчасову станцію «Полюс недосяжності». За рік до цього був здійснений санно-тракторний похід до геомагнітного полюса, а рік потому радянські вчені добралися і до Південного полюса.

Вперше перетнули Антарктиду (через Південний полюс від моря Веделла до моря Росса) на тягачах в 1957-1958 рр. новозеландець Е. Гілларі і англієць В. Е. Фукс.

У 1959 році був підписаний Договір про Антарктику, що закріплює за Антарктидою статус території, вільної від військової діяльності та присвяченої діяльності наукової.

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Історія Антарктики