Портал:Океанологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Розділ Вікіпедії: Океанологія
Проект  |  Портал

редагувати
  Океанологія

Океанографія (рос. океанография, англ. oceanography, нім. Ozeanographie f), або Океаноло́гія (від океан і грец. λόγος — думка, слово) (рос. океанология, англ. oceanology, нім. Ozeanologie f) — комплекс наук, які досліджують Світовий океан. Об'єднує фізику океану, або океанографію, вивчає процеси циркуляції у морському водному середовищі, оптичні, акустичні, магнітні та інші його особливості, виявляє закономірності взаємодії атмосфери й океану, хімію океану (гідрохімічні особливості морських вод та формування хімічного балансу океану), біологію океану (рослинний і тваринний світ, біологічну продуктивність морів, можливість відтворення найважливіших біологічних ресурсів). До океанології відносять також геологію океану, завданням якої — вивчення будови земної кори в межах океану, рельєфу його дна, а також формування родовищ корисних копалин. Експедиційні дослідження з океанології забезпечуються спеціально обладнаними науково-дослідними судна-ми, океанографічними платформами, підводними апаратами та електронною вимірювальною технікою, розвивається супутникова океанологія. В Україні проблеми океанології досліджують г.ч. установи Національної академії наук.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 FA gold ukr.png Вибрана стаття
Pacific rockweed, Olympic National Park, USA.jpg

Бурі водорості в переважній більшості належать до морських біотопів, їхні зарості трапляються у літоральній та субліторальній зонах, до глибин 40—100 м. Представників класу Phaeophyceae можна побачити в усіх морях земної кулі, однак найбільша їхня концентрація — у приполярних та помірних широтах, де вони домінують на глибині від 6 до 15 м. Зазвичай бурі водорості ростуть прикріплено до скель та каміння різної величини, і лише в тихих місцях та на великій глибині вони можуть утримуватись на стулках молюсків або гравію. Серед усього розмаїття бурих водоростей представники лише 4 родів Heribaudiella, Pleurocladia, Bodanella та Sphacelaria можуть траплятися у прісних водоймах. Деякі морські види можуть потрапляти до прибережних солонуватих вод, де нерідко є одним з основних компонентів флори солончакових боліт..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 High-contrast-camera-photo-2-blue.svg Вибране зображення
Степан Макаров
редагувати
  Океанологічна термінологія
Венеціанська лагуна (вигляд з космосу)

Зато́ка — частина океану, моря, озера, що заходить у суходіл, але має вільний водообмін з основною частиною водойми.

Межі затоки визначають по прямій лінії між мисами біля входу або по певній ізобаті. За походженням розрізняють затоки океанічні та морські, за формою — воронкоподібна, витягнута, розгалужена; за властивостями вод — опріснена, солонуватоводна, солона; за глибиною — мілководні та глибоководні.

Затоку можна називати бухтою, якщо вона є пристаніщем для кораблів чи суден і має причальні споруди чи, як мінімум, якорну стоянку для суден. Але бухтою може бути не тільки затока, а й частина естуарію..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Океани та обрані моря
Andaman Sea.PNG

Андама́нське мо́ре — напівзамкнене окраїнне море в Індійському океані, біля західних берегів півострова Малакка. На півдні звужується і переходить в Малаккську протоку.

Східне узбережжя помережене великою кількістю островів та коралових рифів, найбільші з яких архіпелаг М'єй. В море впадають річки Іраваді та Салуїн..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані затоки та бухти Світового океану
Bay Gdansk 2006.jpg

Гданська затока (пол. Zatoka Gdańska, каш. Gduńskô Hôwinga, нім. Danziger Bucht, рос. Гданьская бухта) — затока на південному сході Балтійського моря. Назва на честь міста Гданськ.

У затоку впадає ріка Вісла. На північному заході Гельська коса відокремлює від Гданської затоки Пуцьку затоку, а на південному сході Віслинська коса — Віслинську затоку, яка з'єднана з відкритим морем Балтійською протокою..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані протоки Світового океану
Малаккська протока

Малаккська протока (малай. Selat Melaka) — протока між півостровом Малакка та островом Суматра; сполучає Андаманське море з Південно-Китайським морем через Сингапурську протоку

  • Довжина 957 км,
  • Найменша ширина 15 км;
  • Глибина 12 м;

У стратегічному та економічному плані Малаккська протока, поряд з Суецьким і Панамським каналами, — один з найважливіших морських шляхів. Це провідний шлях, що з'єднує Індійський океан з Тихим, протокою здійснюється зв'язок між трьома найбільш населеними країнами світу — Індією, Індонезією та Китаєм. На рік через протоку проходить близько 50 тис. кораблів, які обслуговують, за різними оцінками, від однієї п'ятої до однієї четвертої усього морського товарообігу. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані океанічні течії, вири та аномалії

Сомалійська течія — холодна течія біля північно-східного побережжя Африки в Індійському океані, проходить вздовж побережжя півострова Сомалі. Має мусонний характер і змінює свій напрям протягом року. Влітку, під час південно-західного мусону, тече в північному напрямку, а взимку, при північно-східних вітрах, слідує у зворотному напрямі, вздовж берега на південь.

Сомалійська течія — єдина у Світовому океані, що несе холодні води від екватора в більш високі широти.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані елементи рівнинного рельєфу океанічного дна
Основні батиметричні особливості Північного Льодовитого океану
Профіль дна Північного Льодовитого океану від Баренцева моря до (географічного) Північного полюсу

Улоговина Нансена — океанічна котловина в центральній частині Північного Льодовитого океану, розташована між хребтом Гаккеля і шпіцбергензько-північноземельським материковим схилом. Разом з глибшою котловиною Амундсена є складаючими Євразійського басейну. Баренцова абісальна рівнина розташована в центрі котловини Нансена..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані елементи гірського рельєфу океанічного дна
Розташування Сандвічевої плити. Синім і фіолетовим приблизно позначено розташування дуги Скотія

Дуга Скотія, Дуга Скоша, Південно-Антильський хребет — підводний хребет, розташований в південній частині Атлантичного океану. Або острівна дуга що обмежує з півночі, сходу і півдня море Скоша.

Хребет простягається на 3500 км від Вогняної Землі через Південні Сандвічеві острови до Антарктиди. Глибина над хребтом досягає 3000 м, окремі його ділянки утворюють острови Південна Джорджія, Шаг-рок, Естадос, Ісла-Гранде, .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані підводні печери та гроти Світового океану
Велика Синя Печера

Вели́ка Си́ня Печера (Діра) (англ. Great Blue Hole) — велика підводна печера біля узбережжя Белізу. Вона розташована біля центральної частини рифу Лайтгаус, невеликого атола за 100 км від материка і міста Беліз. Печера має круглу форму, понад 330 м в діаметрі і 140 м завглибшки. Вона сформувалася як вапнякова печера протягом останнього льодовикового періоду, коли рівень моря був набагато нижчим..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані елементи берегової лінії Світового океану: півстрови та миси
Червоним на мапі відмічено півострів Ямал

Яма́л — півострів на півночі Західного Сибіру.

Півострів Ямал вдається в Карське море між Байдарацькою та Обською губами.

Довжина півострову — 750 км, ширина — до 240 км. Площа становить майже 122 тис. км².

В адміністративному плані Ямал розташований в межах Ямало-Ненецького автономного огругу Тюменської області Російської Федерації..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані острови та рифи Світового океану
Carlb-fogo-newfoundland-fishery-2002.jpg

Ньюфа́ундленд (англ. Newfoundland МФА: [nufənˈlænd] Нуфанле́нд "новознайдена земля"; фр. Terre-Neuve) — острів біля північно-східних берегів Північної Америки, частина канадської провінції Ньюфаундленд і Лабрадор.

Площа острова — 111 390 км², довжина берегової лінії 9 656 км, висота над рівнем моря до 814 м.

Населення — 479 105 чол. (2006), найбільше місто — Сент-Джонс (99 182).

Ньюфаундленд є островом материкового походження, що відокремився в антропогеновому періоді. Він відокремлюється від материкової частини неширокою (16 км) протокою Белл-Айл на півночі і протокою Кабота – на південному заході. Його рельєф так само розчленований і гірський, як і Північних Аппалачів. Переважають хвилясті рівнини із залишковими горбами.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані архіпелаги та групи островів Світового океану
LocationBritishIsles.png

Брита́нські острови́ (ірл. Éire agus an Bhreatain Mhór, англ. British Isles, шотл. Breetish Isles, менс. ny h-Ellanyn Goaldagh) — архіпелаг на північному заході Європи, між Північним морем і Атлантичним океаном. На Британських островах розташовані держави Велика Британія та Ірландія, а також території під владою британської корони.

Площа островів — 315,1 тис. км². Від материкової частини Європи відокремлені Північним морем і протоками Па-де-Кале і Ла-Манш.

Включають великі острови Велика Британія і Ірландія.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Родовища та басейни корисних копалин Світового океану
Нафтоносні райони Середнього Сходу

Нафтогазоносний басейн Перської затоки — область унікальної концентрації нафти й газу. Запаси нафти 53 млрд т, газу — 26.7 трлн. м³.


Площа 293 тис. км², з них 290 тис. км² акваторії. 371 нафтове і газонафтове та 55 газових родовищ. м³..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані об`єкти природно-заповідного фонду Світового океану
GreatBarrierReef-EO.JPG

Вели́кий бар'є́рний риф — найбільша у світі система коралових рифів, розташована в Кораловому морі, уздовж східного узбережжя Австралії, біля узбережжя штату Квінсленд. Простягається на &&&&&&&&&&&02300.&&&&002300 км з півдня на північ, починаючи від тропіка Козерога між містами Гладстон і Бандаберг до протоки Торреса, що відокремлює Австралію від Нової Гвінеї. Загальна площа - &&&&&&&&&0348698.&&&&00348 698 км². У північній частині має ширину близько 2 км, у південній — 152 км. На півдні віддалена від берега на 300 км, а далі на північ, біля мису Мелвілла, наближається до материка на відстань до 32 км. Складається з мільярдів коралових поліпів..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані антропогенні об'єкти Світового океану
Most Bosfor Istambuł RB1.jpg

Пе́рший Босфо́рський міст (тур. Boğaziçi Köprüsü або 1. Boğaziçi Köprüsü), Міст Ататюркапідвісний міст через протоку Босфор у Cтамбулі, Туреччина. Збудований у 1973 році.

Міст з'єднує райони Ortaköy (Європа) та Beylerbeyi (Азія). Загальна його довжина — 1510 м, довжина головної пройми — 1074м. Висота мосту — 64 м.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані порти Світового океану
LocationSingapore2.png

Сінгапу́р, також Сингапур (санскр. सिंह siMha — лев і पुर pura — місто) — місто-держава у Південно-Східній Азії на краю Малаккського півострова. Площа 622 км²; столиця — Сінгапур. Складається з острова Сінгапур і 57 дрібних островів.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані міста на островах Світового океану
Jakarta.jpg

Джака́рта (колишня назва Батавія, офіційна назва Спеціальний столичний регіон Джакарта, інд. Daerah Khusus Ibukota Jakarta) — найбільше місто і столиця Індонезії, одне з найбільших міст світу.

Місто розташоване на північно-західному узбережжі острова Ява при впадінні річки Чілівунг у Яванське море. Адміністративно входить у Регіон Ява.

Парусна шлюпка в затоці Джакарти.

Джакарта розташована на північно-західному узбережжі Яви, в гирлі річки Чілівунг (англ. Ciliwung River, яван. Kali Ciliwung, інд. Ci Liwung) в бухті Джакарта (англ. Jakarta Bay), яка є затокою Яванського моря. Офіційно, територія Спеціального Округу Джакарти займає 662 км².::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Природні зони та одиниці районування Світового океану


редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Океанологічна література
  • Хільчевський В. К., Дубняк С. С. Основи океанології: підручник [Електронний ресурс] - 2-ге вид., доп. і перероб. — К.: ВПЦ "Київський університет, 2008. — 255 с. — ISBN 978-966-439-015-3
  • Океанографическая энциклопедия. Под ред. З. И. Мироненко : Гидрометеоиздат , 1974 - 632 c. (рос.)
  • Вершинский Николай В. Загадки океана
  • Парамонов А.Н., Кушнир В.М., Забурдаев В.И. Современные методы и средства измерения гидрологических параметров океана.- 1979. Твердый переплет. 248 с.
  • Океан - Атмосфера. Энциклопедия. Л. Гидрометеоиздат 1983г. 464 с.
  • Белинский Н.А., Истошин Ю.В. Моря, омывающие берега Советского Союза. – М :Военное изд – во мин – ва обороны СССР. – 1956. – 195с.
  • Беляев Б.И. Прикладные океанологические исследования. – Л :Гидрометеоиздат. – 1986. – 143с.
  • Бекятев К.А., Середряков В.В. Международные морские организации. – Л :Гидрометеоиздат. – 1979. – 601с
  • Богданов К.Т. Приливы мирового океана. – М : Наука. – 1975. – 115с.
  • Большаков А. А. КОСМИЧЕСКИЕ МЕТОДЫ В ОКЕАНОЛОГИИ
  • Боровиков П. Лаборатория на морском дне. – Л : Гидрометеоиздат. – 1977. – 135с.
  • Бортковский Р.С. Тепло – и влагообмен атмосферы и океана при шторме.– Л : Гидрометеоиздат. – 1983. – 158с.
  • Брамсон М.А. Морская рефрактометрия. – Л : Гидрометеоиздат. – 1986. – 247с. – Библиогр : стр. 237 – 243.
  • Бреховских Л.М., Лысанов Ю.П. Теоретические основы акустики океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1982. – 262с.
  • Бурков В.А. Общая циркуляция мирового океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1980. – 250с.
  • Бычкова И.А., Викторов С.В. Дистанционное определение температуры моря. – Л :Гидрометеоиздат. – 1988. – 220с.
  • Васильев К.П. Что должен знать судоводитель о картах погоды и состояния моря. – Л : Гидрометеоиздат. – 1980. – 229с.
  • Питер Вейль Популярная океанография. – Л : Гидрометеоиздат. – 1977. – 500с.
  • Ветер, волны и морские порты. – Л : Гидрометеоиздат. – 1986. – 247с.
  • Вилькицкий А. Северный морской путь. – С – Петербург. – 1912.
  • Влияние загрязнения поверхностного слоя на тепло–, газо– и влагообмен океана с атмосферой. – Проблемы химического загрязнения вод Мирового океана. Том 3.– Л : Гидрометеоиздат. – 1985. – 128с.
  • Вольцингер Н.Е. Длинноволновая динамика прибрежкой зоны. – Л :Гидрометеоиздат. – 1989. – 263с.
  • Вольцингер Н.Е. Основные океанологической воды. – Л :Гидрометеоиздат. – 1968. – 280с
  • Вольцингер Н.Е. Теория мелкой воды. Океанологические задачи и численные методы. – Л : Гидрометеоиздат. – 1977. – 206с.
  • Герлах Себастьян Загрязнение морей. Диагноз и терапия. – Л :Гидрометеоиздат. – 1985. – 262с.
  • Герман В.Х., Левиков С.П. Вероятностный анализ и моделирование колебаний уровня моря. – Л : Гидрометеоиздат. – 1988. – 229с.
  • Гершанович Д.Е., Муромцев А.М. Океанологические основы биологической продуктивности мирового океана. – Л : Гидрометеоиздат. – 1982. – 319с. – Библиогр : стр. 311– 318.
  • Гидро–акустическая техника исследования и освоения океана. – Л : Гидрометеоиздат. – 1984. – 263с.
  • Глаголева М.Г., Скриптунова. Прогноз температуры воды в океане. – Л :Гидрометеоиздат. – 1979. – 165с.
  • Глобальный водообмен. – М : Наука, 1975. – 125с.
  • Глуховский Б.Х. Исследование морского ветрового волнения. – Л :Гидрометеоиздат. – 1966. – 282с.
  • Давидан И.Н., Лопатухин Л.И. Ветровое волнение в Мировом океане. – Л :Гидрометеоиздат. – 1985. – 256с. – Библиогр : с. 245 –252.
  • Дерюгин К.К., Степанюк И.А. Морская гидрометрия. – Л : Гидрометеоиздат. – 1974. –387с.
  • Дерягин В. Каспий, его прошлое, настоящее и будущее. – Баку :Азерб. Гос. изд – во. – 1977. – 115с.
  • Джеймс Р. Прогноз термической структуры океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1971. – 153с.
  • Динамика гидрографической сети неприливных устьев рек. – М : Моск. отд. Гидрометеоиздат. – 1977. – 295с.
  • Динамика океана. – Л : Гидрометеоиздат. – 1980. – 302с.
  • Доронин Ю.П. Взаимодействие атмосферы и океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1981. – 287с.
  • Доронин Ю.П., Хейсин Д.Е. Морской лед. – Л : Гидрометеоиздат. – 1975. – 307с.
  • Доронин Ю.П. Региональная океанология. – Л : Гидрометеоиздат. – 1986. – 303с. – Библиогр : с. 296 – 298
  • Драган Я.П. Методы вероятностного анализа ритмики океанологических процессов. – Л : Гидрометеоиздат. –1987. – 317с.
  • Дуванин А.И. Волновые движения в море. – Л : Гидрометеорологическое изд – во. – 1968. – 221с.
  • Евгенов Н.И. Морские течения. – Л : Гидрометеорологическое изд –во. – 1957. – 109с.
  • Егоров Н.И. Физическая океанография. – Л : Гидрометеоиздат. – 1974. – 452с.
  • Ерлова Н.Г. Оптика моря. – Л : Гидрометеоиздат. – 1980. – 237с
  • Жуков Л.А. Общая океанология. – Л : Гидрометеоиздат. – 1976. – 376с
  • Зубов И.И. Основы учения о проливах мирового океана. – М : Гос. изд – во географ. лит – ры. – 1956. – 236с.
  • Зырянов В.И. Теория установивщихся океанических течений. – Л : Гидрометеоиздат. – 1985. – 225с
редагувати
  Морське право
Економічні зони світу. Міжнародні води позначені блакитним

В 1970 році Генеральна Асамблея Організації Об'єднаних Націй прийняла резолюцію, оголосивши ресурси дна морів і океанів за межами національної юрисдикції «загальною спадщиною людства», яку не мають права привласнювати собі жодна держава або особа. В 1973 році Асамблея скликала IIII Конференцію ООН з морського права, результатом роботи якої стало ухвалення в 1982 році в Монтего-Бей (Ямайка) Конвенції ООН з морського права. В 1994 році була прийнята додаткова Угода про здійснення частини XI Конвенції. Конвенція і Угода набули чинності відповідно 16 листопада 1996 року і 28 липня 1998 року. В наш час[Коли?] Конвенція ратифікована 155 державами.

Конвенція ООН з морського права передбачає нормативне регулювання наступних міжнародно-правових інститутів.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Списки Світового океану

Наявний список островів, відсортований за площею, включає всі острови з площею понад 2500 км², деякі острови площею понад 500 км². Для порівняння наведені також площі континентів...

Острови площею понад 250 000 км²

{

редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Телепрограми та кіно про світовий океан

Обкладинка DVD-видання Дике майбутнє (Дикий світ майбутнього, англ. The Future Is Wild) — псевдодокументальний міні-серіал 2002 року. Заснований на дослідженнях та інтерв'ю кількох науковців, він показує як може розвиватися життя на Землі в разі зникнення людей. У версії, трансльованій Discovery Channel, ця передумова була змінена, припускаючи, що в майбутньому людство полишить Землю і присилатиме на планету дослідні зонди для вивчення змін її життя протягом часу.

Телесеріал вийшов разом з виданням одноіменної книги геолога Дугала Діксона, автора кількох книг в жанрі спекулятивної біології (як «Після людини: Зоологія майбутнього», «Людина після людини» та «Нові динозаври»), у співавторстві з Джоном Адамсом..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані науково-дослідні експедиції, що досліджували океан
Підняття прапора експедицією Вількіцького при відкритті Північної Землі

Російська гідрографічна експедиція Північного Льодовитого океану (1910 - 1915) була організована з метою розробки та освоєння Північного морського шляху. В її складі було два криголамних пароплави - «Вайгач» і «Таймир». Експедиція просувалася північною акваторією Північного Льодовитого океану зі сходу на захід.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані океанологічні наукові та освітні установи та заклади

Український гідрометеорологічний інститут (УкрГМІ) - створено в 1953 р. На базі Київської науково-дослідної геофізичної та Київської науково-дослідної гідрологічної обсерваторій відповідно наказу Головного управління гідрометеорологічної служби при Раді Міністрів СРСР від 25 лютого 1953 р. № 87 на підставі Постанови Ради Міністрів СРСР від 26 листопада 1952 р. № 4995 та Постанови Ради Міністрів Української СРСР від 17 грудня 1952 р. № 4113..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 FA gold ukr.png Добра стаття
Marshall Islands on the globe (small islands magnified) (Polynesia centered).svg

Респу́бліка Марша́ллові Острови́ — тихоокеанська держава в Мікронезії. Межує на заході та південному заході з територіальними водами Федеральних Штатів Мікронезії, на півдні — з територіальними водами Кірибаті, з інших боків — з нейтральними водами Тихого океану. Довжина прибережної смуги — 370,4 км. Республіка Маршалові Острови розташована на 29 атолах і 5 островах архіпелагу Маршалові острови, котрий складається з ланцюгів Ралік і Ратак. Загальна площа суші — 181,3 км²; території, зайнятої лагунами, — 11 673 км². Населення Маршалових Островів — 63 174 чол. (2008, оцінка). Столиця — Маджуро.

Першим островом, поміченим європейцями, став атол Бокак, відкритий іспанським мореплавцем Алонсо Де Салазаром у 1526 році. Згодом Маршаллові Острови по черзі ставали територією різних колоніальних держав.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрана ілюстрація
Вир


редагувати
  Обрані рослини Світового океану

Гідатофі́ти (Від грец. Hydor, родовий відмінок hydatos — вода і phyton — рослина) — водні рослини, цілком або більшою своєю частиною занурені у воду (на відміну від гідрофітів, занурених у воду тільки нижньою частиною).

Одні з них не прикріплені коренями до ґрунту (наприклад, ряска, елодея), інші — прикріплені (наприклад, латаття). За способом розвитку різняться:

  • Гідатофіти справжні — рослини, занурені у воду, ріст і розвиток яких відбуваються тільки у воді (наприклад, види куширу);
  • аерогідатофіти занурені — рослини, цілком занурені у воду, зростання у яких відбувається у воді, а запилення квіток — над водою (наприклад, у валіснерії спіральної);
  • аерогідатофіти плаваючі — рослини, у яких частина листя і стебел занурена у воду, а частина — плаваюча; запилення квіток відбувається.::::::::::::::::читати далі
редагувати
  Обрані тварини Світового океану
Sphenodon punctatus in Waikanae, New Zealand.jpg

Гате́рія, або туата́ра — єдина представниця поширених у давні часи дзьобоголових рептилій — тварини проіснували майже 200 млн років без істотних змін будови (реліктовий вид).

До 1989 року вважалося, що існує тільки один вид цих рептилій (Sphenodon punctatus), однак професор університету Вікторія (Веллінгтон) Чарльз Догерті описав другий — туатару острова Бразер (Sphenodon guntheri). Гатерія досягає довжини 1 метра. Її масивне тіло прикрашене від голови до хвоста гребенем. Тому туземці Нової Зеландії ще називають ящірку туатара, що означає «шипоносна». Ареал поширення охоплює 13 невеликих скелястих островів в затоці Пленті. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Мореплавці
AbelTasman.jpg

Абель Тасман (нід. Abel Janszoon Tasman, * 1603 — † 10 жовтня 1659) — голландський мореплавець, дослідник і купець. Отримав світове визнання за очолювані ним морські походи в 16421644 роках. Першим серед відомих європейських дослідників досяг берегів Австралії, Нової Зеландії, Тонга і Фіджі. Тасман стер з карти великі «білі плями» в районі затоки Карпентарія і північно-західного узбережжя Австралії. Західна частина материка прийняла після цього плавання контури, які ми бачимо і на сучасних картах.

Маршрути подорожей Абеля Тасмана
Карта Абеля Тасмана

У 1642 році генерал-губернатор Голландскої Індії Ван Дімен вирішив встановити, чи є Австралія частиною Південного материка і чи з'єднується з нею Нова Гвінея, а також знайти нову дорогу з Яви в Європу. Ван Дімен знайшов молодого капітана Абеля Тасмана, який, пройшовши через багато випробувань, завоював собі славу прекрасного знавця моря. Ван Дімен дав йому детальні вказівки, куди йти і як діяти..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Океанологи
Жак Пікар (в центрі) та Дон Волш (ліворуч)

Жак Пікар (фр. Jacques Piccard; * 28 липня 1922 року, Брюссель, Бельгія — † 1 листопада 2008 року, Швейцарія) — швейцарський океанолог, один з трьох людей, хто побував на дні Маріанської западини.

Жак Пікар народився в Брюсселі в сім'ї фізика і винахідника Огюста Пікара. Разом з батьком брав участь у будівництві і випробуваннях батискафа «Трієст». Назву апарат отримав на честь міста Трієст, Італія, в якому було виконано основні роботи зі створення апарата. «Трієст» було спущено на воду в серпні 1953 і він зробив кілька занурень у Середземному морі з 1953 до 1957 року..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Гляціологи океану

Сер Чарльз Лаєлл , або Лайелл (англ. Sir Charles Lyell; 14 листопада 1797 - 22 лютого 1875) - британський вчений геолог, вулканолог, палеонтолог та гляціолог,основоположник сучасної геології, член Лондонського королівського товариства з розвитку знань про природу. Найбільш відомий як автор трактату "Принципи геології", який популяризовував уніформізм --- ідею, що Земля була сформована тими ж процесами, які відбуваються і зараз. Лаєлл також один з перших, хто вважав (на основі геологічних аномалій), що Земля старша 300 млн. років. Лаєлл був близьким другом Чарльза Дарвіна.

Найбільшим результатом наукової діяльності Лаєля залишаються «Принципи», розділені ним згодом на дві окремі книги: «Елементи геології - історія земної кори» та «Принципи геології - діяльність сучасних геологічних агентів» (динамічна геологія). Перша робота витримала за життя автора 8, а друга - 11 видань, з яких кожне представляє грунтовну переробку попереднього на підставі нових спостережень, причому найважливіші з цих спостережень перевірялися особисто Лайєлем. У цих книгах знайшли відображення дві улюблені теорії Лайеля - актуалізм і уніформізм ..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Метеорологи та кліматологи океану
Василь Іванович Колчак

Олекса́ндр Васи́льович Колча́к (* 4 (16) листопада 1874(18741116), Олександрівське (Петербург) — † 7 лютого 1920, Іркутськ) — російський військовий і державний діяч, адмірал (1918), полярний дослідник і вчений-океанограф. Є нащадком сотника козацького бузького війська Лук'яна Колчака і турецького воєначальника Ільяша Колчака-паші. Учасник експедицій 1900–1903 років (нагороджений Імператорським Російським географічним товариством Великою Костянтинівською медаллю)...

15 листопада 1894 року Олександр Васильович Колчак отримав військове звання мічмана та 6 серпня 1894 року був призначений на крейсер 1-го рангу «Рюрик» в якості помічника вахтового начальника. На цьому крейсері він відбув на Далекий Схід. В кінці 1896 року Колчак був призначений на крейсер 2-го рангу «Крейсер» на посаду вахтового начальника. На цьому кораблі він протягом кількох років ходив у походи по Тихому океану, в 1899 році повернувся в Кронштадт. 6 грудня 1898 року отримав звання лейтенант. У походах Колчак не тільки виконував свої службові обов'язки, але й активно займався самоосвітою. Також він захопився океанографією і гідрологією. У 1899 році опублікував статтю «Спостереження над поверхневими температурами та питомою вагою морської води, проведені на крейсерах „Рюрик“ і „Крейсер“ з травня 1897 року по березень 1898 року»..:::::::::::::::: читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Біологи, екологи та біогеографи океану
Skadovsky 000 1.jpg

Сергій Миколайович Скадовський (* 31 серпня (12 вересня) 1886, Білозерка, нині Херсонської області — 2 травня 1962, Москва) — радянський гідробіолог, творець еколого-фізіологічного напряму в гідробіології, доктор біологічних наук, професор (1935).

Походить з Херсонської гілки роду Скадовських. Батько — Скадовський Микола Львович, український художник, ініціатор і співзасновник Товариства періодичних виставок південно-російських художників в Одесі, помер, коли Сергієві не виповнилося ще й шести років. Мати вдруге вийшла заміж за відомого невропатолога і психолога Григорія Россолімо..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Ґрунтознавці океану
Jacques-Yves Cousteau.jpg

Жак-Ів Кусто́ (фр. Jacques-Yves Cousteau; *11 червня 1910, Сент-Андре-де-Кюбзак, Бордо — †25 червня 1997, Париж) — французький дослідник Світового океану, фотограф, режисер, винахідник, автор великої кількості книг і фільмів, першовідкривач. Був членом Французької академії. Командор Ордена Почесного легіону. Відомий як Капітан Кусто (фр. Commandant Cousteau). Разом з Емілем Ган'яном розробив і випробував акваланг.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Геоекологи та природоохоронці Світового океану

Кшиштоф Едвард Скура (пол. Krzysztof Edward Skóra; 30 вересня 1950, Гдиня13 лютого 2016) — польський біолог, іхтіолог, океанограф.

Закінчив III загальноосвітній ліцей ім. ВМФ Польщі у Гдині. Вивчав океанографію на факультеті біології, географії й океанології Гданського університету (1973). У 2004 році там же захистив дисертацію на тему «Загроза природному різноманіттю видів нектону Гданьської затоки».

Член Польської академії наук: Відділ VII — Науки про землю і науки про надра, а також комітет досліджень моря.

Лауреат Шведської балтійської премії (Swedish Baltic Sea Water Award) 2008 року, яка вручається за значний внесок в охорону вод Балтики (започаткована Швецією у 1999 році). Нагороду було вручено під час Всесвітнього водного тижня. Кшиштоф Скура перший, хто отримав її особисто, до цього лауреатами були лише дослідні інститути..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Геологи океану

Ю́рій Ю́рійович Юрк (19051976) — український геолог родом з Дніпропетровщини.

Закінчив Харківський ІНО (1932), з 1934 науковий співробітник Інституту геологічних наук АН УРСР; 1956 — 73 — директор, 1973 — 76 — завідувач відділу Інституту мінеральних ресурсів. Основні праці Юрка присвячені питанням геології й .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Сейсмологи та вулканологи Світового океану

Інґе Леманн (дан. Inge Lehmann; * 13 травня 1888, Копенгаген — † 21 лютого 1993, Копенгаген) — данський геофізик, сейсмолог, викладач Королівського товариства в Лондоні. 1936 року вона відкрила внутрішнє ядро ​​Землі на основі вивчення поширення сейсмічних хвиль від землетрусів у південній частині Тихого океану.

Інґе Леманн народилася та виросла у Копенгагені. Донька експериментального психолога Альфреда Леманна (1858–1921). Отримала початкову освіту в середній школі, яку очолювала Ханна Адлер — тітка Нільса Бора. За словами Інґе Леманн, її батько та Ханна Адлер були двома людьми, що мали найбільш істотний вплив на розвиток її інтелектуальних здібносте.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Геоморфологи та геотектоністи Світового океану


редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Спелеологи та карстознавці океану

Мішель Сіфр (фр. Michel Siffre, р.н. 1939, Ніцца) — французький вчений, геолог, спелеолог, «спелеонавт». Здобув широку популярність завдяки серії хронобіологічних експериментів «Поза часом», в ході яких кілька місяців знаходився на самоті в печері без можливості визначення часу та дати, вивчаючи суб'єктивне відчуття плину часу.

В результаті досліджень виявив, що людський організм самостійно пристосовується до 24-годинного або 48-годинного циклу..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Геохіміки та гідрохіміки океану

Шнюков Євген Федорович — вчений-геолог, академік НАН України (1982), заслужений діяч науки і техніки України (1991), двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1989, 2000), дійсний член Міжнародної академії наук (МАН) Євразії.

Народився 23 березня 1930 року в м. Архангельську в родині службовців. Школу закінчив із золотою медаллю в м. Одесі. У 1953 з відзнакою закінчив Київський університет ім. Т. Г. Шевченка, здобувши освіту за фахом «геолог-геохімік».

У 1953–1956 навчався в аспірантурі Інституту геологічних наук АН УРСР. У 1958 успішно захистив кандидатську дисертацію. Її основою стали дослідження.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Палеокеанологи

Сеньковський Юрій Миколайович (* 20 квітня 1931, Львів) — український геолог, учений у галузі генетичної літології, теоретичної мінералогії, геологічної та геохімічної палеоокеанографії.

Завідувач відділу седиментології провінцій горючих копалин Інституту геології і геохімії горючих копалин НАН України1980), доктор геолого-мінералогічних наук (1975), професор, член-кореспондент НАН України (1997), лауреат премії імені В. І. Вернадського НАН України (1994), член Наукового товариства імені Шевченка, член Регіонального об'єднання дослідників Гуцульщини.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Археологи Світового океану
Роберт Баллард на TED-конференції (2008)

Роберт Дуейн Баллард (англ. Robert Duane Ballard; нар. 30 червня 1942(19420630), Вічита, США) — колишній командир управління ВМС США і професор океанології при університеті Род-Айленда. Відомий своїми знахідками в галузі підводної археології.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Економіко-географи Світового океану


редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Океанологічні сайти України та світу

Ви можете додати сюди посилання на океанологічні веб-сайти ↓

редагувати
 Sub-arrows.svg Категорії


редагувати
 Crystal Clear app kservices.png Корисні шаблони
редагувати
 Emblem-pen-new.svg Нові статті


Усього знайдено статей: 44466 (2 січня 2018)



редагувати
 Info blue.svg Вікіпроекти


Головна сторінкаПоточні подіїПортал спільнотиСписок порталів


Архітектура... • Анархізм • Антропологія • Біографії • Науки про життя... • Війна... • Вільне програмне забезпечення • Гастрономія • Економіка • Енергетика • Етнологія • Ігри • Інформаційні технології • Історія... • Книги • Комунізм • Культура • ЛГБТ • Математика • Медицина • Мистецтво... • Міфологія • Наука • Науки про Землю... • Освіта • Пиво • Пластунство • Політологія • Право • Природничі науки... • Програмування • Психологія • Релігія... • СНІД • Соціологія • Спорт... • Техніка... • Туризм • Фемінізм • Філософія

Україна... • Регіони... • Діаспора • Українська повстанська армія • АТО • Географія • Наука • Мистецтво • Література • Сучасна література • Мова • Музика • Рок • Кінематограф • Спорт • Чемпіонат Європи з футболу 2012 • Караїми

Географія... • Австралія • Океанія • Азія • Антарктика • Африка • Європа • Південна Америка • Північна Америка • Країни світу...
Довідка · Пісочниця · Кнайпа · Портали · Проекти · Запити · Портал спільноти

Оновити кеш

редагувати
 Commons-emblem-notice.svg Братні портали