Портал:Океанологія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Розділ Вікіпедії: Океанологія
Проект  |  Портал
редагувати
  Океанологія

Океанографія (рос. океанография, англ. oceanography, нім. Ozeanographie f), або Океаноло́гія (від океан і грец. λόγος — думка, слово) (рос. океанология, англ. oceanology, нім. Ozeanologie f) — комплекс наук, які досліджують Світовий океан. Об'єднує фізику океану, або океанографію, вивчає процеси циркуляції у морському водному середовищі, оптичні, акустичні, магнітні та інші його особливості, виявляє закономірності взаємодії атмосфери й океану, хімію океану (гідрохімічні особливості морських вод та формування хімічного балансу океану), біологію океану (рослинний і тваринний світ, біологічну продуктивність морів, можливість відтворення найважливіших біологічних ресурсів). До океанології відносять також геологію океану, завданням якої — вивчення будови земної кори в межах океану, рельєфу його дна, а також формування родовищ корисних копалин. Експедиційні дослідження з океанології забезпечуються спеціально обладнаними науково-дослідними судна-ми, океанографічними платформами, підводними апаратами та електронною вимірювальною технікою, розвивається супутникова океанологія. В Україні проблеми океанології досліджують г.ч. установи Національної академії наук.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 FA gold ukr.png Вибрана стаття

Євротуне́ль, тунель під Ла-Маншем (фр. le tunnel sous la Manche, англ. the Channel Tunnel чи Euro Tunnel) — тунель, що з'єднує континентальну Європу з Великою Британією. Одна з найбільших будівель 20 століття і символ об'єднаної Європи, раніше він був найдовшим тунелем у світі.

Його було відкрито 6 травня 1994 року.

Тунель має довжину близько 51 км, з них 39 км — безпосередньо під дном моря.

Ідеї сталого сполучення через протоку існували ще в 1802 році, успіхом завершився організований Євротунелем проект будівництва в 1988 році. В 1994 році через тунель було відкрито сполучення. Витрати на проект на 80% перевищили заплановані, а його концесіонер, Євротунель, переоцінив потік транспорту і мав фінансові ускладнення..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 High-contrast-camera-photo-2-blue.svg Вибране зображення
Степан Макаров
редагувати
  Океанологічна термінологія

Глибоководні піски — піски глибоководних частин басейнів морів та океанів. До них відносять піски, які утворюються на глибинах, що перевищують шельфові, тобто понад 200 м, іноді лише піски глибин понад 2000 м (абісальні відклади).

За складом та походженням глибоководні піски бувають:

  • Форамініферові піски. Складаються з черепашок простих одноклітинних організмів — форамініфер з вапняковим скелетом або їхніх уламків. Розміри черепашок таких організмів становлять 50-1000 мкм. Живуть вони в верхніх шарах води з максимальним поширенням до глибини 50-100 м..::::::::::::::::читати далі
редагувати
  Океани та обрані моря
Япет — палеоокеан, що існував у неопротерозойську і палеозойську епохи в (між 600 і 400 млн років тому). Був розташований в південній півкулі , між палеоконтинентами — Лаврентія, Балтика і Авалонія. Океан зник після Каледонського, Таконицького і Акадіанського орогенезів, коли ці три континенти об'єдналися в один великий континент — Євроамерика.
Розташування континентів після каледонського орогенезу (девонський і пермський періоди). Через те що океан Япет було розташовано між континентами, що у набагато пізніший час приблизно утворили протилежні береги Атлантичного океану , його можна розглядати як свого роду попередника Атлантики. Назву отримав на честь титану Япета, який у грецькій міфології був батьком Атланта, на честь якого і було названо Атлантичний океан Відмінності у копалинах фауни по обидві сторони від червоної лінії (сутура Япета) є доказом існування океану між двома террейнами перед їх об'єднання у суперконтинент Пангея

На початку палеозою, океан Япет утворив широкий океанічний басейн між палеоконтинентами Лаврентія (Шотландія, Гренландія і Північна Америка) на заході і Балтика (Скандинавія і частини Північно-Східної Європи) на сході. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані затоки та бухти Світового океану
Затока Аніва

Ані́ва (рос. Ани́ва) — затока Охотського моря, біля південної частини острова Сахалін. З півдня широко відкрито в протоку Лаперуза. Береги порізані, урвисті.

У затоці порт Корсаков, зв'язаний залізницею з Южно-Сахалінськом і місто Аніва.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані протоки Світового океану
Вид на протоку Кука з гори Вікторія у Веллінгтона.

Прото́ка Ку́ка — протока, що розділяє острови Нової Зеландії: Північний і Південний. Сполучає Тихий океан на сході і Тасманове море на заході.

На її північній стороні розташовано місто Веллінгтон. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані океанічні течії, вири та аномалії
(англ.) Північна тихоокеанська течія

Північна тихоокеанська течія — тепла морська течія, направлена на схід від острова Хонсю до берегів Північної Америки, між 35 і 42° північної широти. Західна його частина (від 140 до 160° східної довготи), розглядається як продовження течії Курошіо.

Температура води від 7-16 °С зимою до 18-23 °С влітку. Швидкість течії зменшується із заходу на схід від 0,5 до 0,1 м/с..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані елементи рівнинного рельєфу океанічного дна
Japan trench topographic.png

Японський жолоб (яп. 日本海溝) — океанічний жолоб, частина Тихоокеанського вогняного кола. На заході Тихого океану. На схід від острова Хонсю, на південь від Хоккайдо і до північ від островів Оґасавара. Жолоб є продовженням в Курило-Камчатського жолобу на півночі і Ідзу-Бонінського жолоба на його півдні. Жолоб утворився в результаті субдукції океанічної Тихоокеанської плити під континентальну Євразійська.

Довжина жолоба перевищує 1000 км..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані елементи гірського рельєфу океанічного дна

Маскаренський хребет — підводний хребет в західній частині Індійського океану, що простягається від Сейшельських островів на півночі до району острова Маврикій на півдні.

Довжина хребта — близько 2000 км, ширина — 300–400 км, висота — 1500—4000 м, поблизу островів Маврикій і Мае — до 5 км. Маскаренський хребет має круті схили і плоский гребінь, який являє собою переважно плоску або опуклу поверхню, розділену неглибокими сідловинами на кілька мілин, глибина над якими становить 200–300 м, місцями знижуючись до 8 м..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані підводні печери та гроти Світового океану
Велика Синя Печера

Вели́ка Си́ня Печера (Діра) (англ. Great Blue Hole) — велика підводна печера біля узбережжя Белізу. Вона розташована біля центральної частини рифу Лайтгаус, невеликого атола за 100 км від материка і міста Беліз. Печера має круглу форму, понад 330 м в діаметрі і 140 м завглибшки. Вона сформувалася як вапнякова печера протягом останнього льодовикового періоду, коли рівень моря був набагато нижчим..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані елементи берегової лінії Світового океану: півстрови та миси
Аравійський півострів, вигляд з космосу

Араві́йський піво́стрів — найбільший півострів Азії, між Червоним і Аравійським морем та Перською затокою; близько 3 млн км².

Частина докембрійської Африканської платформи, відокремлена в третинному періоді від Африки западиною Червоного моря; на сході кристалічні гірські породи докембрію вкриває товстий пласт молодих осадових порід, які містять значні поклади нафти; височинний, на заході брилисті гори висотою до 3 760 м; тропічний сухий і дуже сухий клімат; спорадичні опади, до 100 мм на рік; розлогі пустелі: Великий Нефуд, Малий Нефуд і найбільша піщана пустеля на Землі — Руб-Ель-Халі; постійні ріки відсутні, численні сухі долини (ваді).

В основі Аравійського півострова залягають давні кристалічні породи, перекриті на сході мезозойськими і третинними вапняками і пісковиками..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані острови та рифи Світового океану
Carlb-fogo-newfoundland-fishery-2002.jpg

Ньюфа́ундленд (англ. Newfoundland МФА[nufənˈlænd] Нуфанле́нд "новознайдена земля"; фр. Terre-Neuve) — острів біля північно-східних берегів Північної Америки, частина канадської провінції Ньюфаундленд і Лабрадор.

Площа острова — 111 390 км², довжина берегової лінії 9 656 км, висота над рівнем моря до 814 м.

Населення — 479 105 чол. (2006), найбільше місто — Сент-Джонс (99 182).

Ньюфаундленд є островом материкового походження, що відокремився в антропогеновому періоді. Він відокремлюється від материкової частини неширокою (16 км) протокою Белл-Айл на півночі і протокою Кабота – на південному заході. Його рельєф так само розчленований і гірський, як і Північних Аппалачів. Переважають хвилясті рівнини із залишковими горбами.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані архіпелаги та групи островів Світового океану
LocationBritishIsles.png

Брита́нські острови́ (ірл. Éire agus an Bhreatain Mhór, англ. British Isles, шотл. Breetish Isles, менс. ny h-Ellanyn Goaldagh) — архіпелаг на північному заході Європи, між Північним морем і Атлантичним океаном. На Британських островах розташовані держави Велика Британія та Ірландія, а також території під владою британської корони.

Площа островів — 315,1 тис. км². Від материкової частини Європи відокремлені Північним морем і протоками Па-де-Кале і Ла-Манш.

Включають великі острови Велика Британія і Ірландія.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Родовища та басейни корисних копалин Світового океану
Нафтоносні райони Середнього Сходу

Нафтогазоносний басейн Перської затоки — область унікальної концентрації нафти й газу. Запаси нафти 53 млрд т, газу — 26.7 трлн. м³.


Площа 293 тис. км², з них 290 тис. км² акваторії. 371 нафтове і газонафтове та 55 газових родовищ. м³..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані об`єкти природно-заповідного фонду Світового океану
GreatBarrierReef-EO.JPG

Вели́кий бар'є́рний риф — найбільша у світі система коралових рифів, розташована в Кораловому морі, уздовж східного узбережжя Австралії, біля узбережжя штату Квінсленд. Простягається на &&&&&&&&&&&02300.&&&&002300 км з півдня на північ, починаючи від тропіка Козерога між містами Гладстон і Бандаберг до протоки Торреса, що відокремлює Австралію від Нової Гвінеї. Загальна площа - &&&&&&&&&0348698.&&&&00348 698 км². У північній частині має ширину близько 2 км, у південній — 152 км. На півдні віддалена від берега на 300 км, а далі на північ, біля мису Мелвілла, наближається до материка на відстань до 32 км. Складається з мільярдів коралових поліпів..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані антропогенні об'єкти Світового океану
Будівництво шлюзу 1910 рік

Пана́мський кана́л — судноплавний канал, що сполучає Панамську затоку Тихого океану з Карибським морем і Атлантичним океаном, розташований на Панамському перешийку на території держави Панама.

Прохід судна через шлюз Мірафлорес

Довжина — 81,6 км, зокрема 65,2 км сушею і 16,4 км дном Панамської та Лімонської бухт (для проходу суден глибокою водою).

Будівництво Панамського каналу стало одним із найбільших і надскладних будівельних проектів, здійснених людством.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані порти Світового океану
Murmansk region.png

Му́рманськ (саамська Мурман ланнҍ, рос. Му́рманск) — місто в Російській Федерації, адміністративний центр Мурманської області. До 1917 року називалося Романов-на-Мурмані.

Мурманськ є одним із центрів Баренцевого Євро-Арктичного регіону. Одне з найбільших міст Арктики.

Плани створення міста існували ще в 70-их рр. XIX століття. Перші дослідники прийшли сюди у 1912 році для обстеження навколишньої місцевості. Відомий мореплавець Федір Літке описував навколишню місцевість ще у 1822 році.

Поселення виникло там, де на всій околиці єдиним жителем був лише помор Семен Коржнєв, який жив, ловлячи рибу і харчуючись нею..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані міста на островах Світового океану
Jakarta.jpg

Джака́рта (колишня назва Батавія, офіційна назва Спеціальний столичний регіон Джакарта, індонез. Daerah Khusus Ibukota Jakarta) — найбільше місто і столиця Індонезії, одне з найбільших міст світу.

Місто розташоване на північно-західному узбережжі острова Ява при впадінні річки Чилівунг у Яванське море. Адміністративно входить у Регіон Ява.

Вітрильна шлюпка в затоці Джакарти.

Джакарта розташована на північно-західному узбережжі Яви, в гирлі річки Чилівунг (англ. Ciliwung River, яван. Kali Ciliwung, індонез. Ci Liwung) в бухті Джакарта (англ. Jakarta Bay), яка є затокою Яванського моря. Офіційно, територія Спеціального Округу Джакарти займає 662 км².::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Природні зони та одиниці районування Світового океану


редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Океанологічна література
  • Хільчевський В. К., Дубняк С. С. Основи океанології: підручник [Електронний ресурс] - 2-ге вид., доп. і перероб. — К.: ВПЦ "Київський університет, 2008. — 255 с. — ISBN 978-966-439-015-3
  • Океанографическая энциклопедия. Под ред. З. И. Мироненко : Гидрометеоиздат , 1974 - 632 c. (рос.)
  • Вершинский Николай В. Загадки океана
  • Парамонов А.Н., Кушнир В.М., Забурдаев В.И. Современные методы и средства измерения гидрологических параметров океана.- 1979. Твердый переплет. 248 с.
  • Океан - Атмосфера. Энциклопедия. Л. Гидрометеоиздат 1983г. 464 с.
  • Белинский Н.А., Истошин Ю.В. Моря, омывающие берега Советского Союза. – М :Военное изд – во мин – ва обороны СССР. – 1956. – 195с.
  • Беляев Б.И. Прикладные океанологические исследования. – Л :Гидрометеоиздат. – 1986. – 143с.
  • Бекятев К.А., Середряков В.В. Международные морские организации. – Л :Гидрометеоиздат. – 1979. – 601с
  • Богданов К.Т. Приливы мирового океана. – М : Наука. – 1975. – 115с.
  • Большаков А. А. КОСМИЧЕСКИЕ МЕТОДЫ В ОКЕАНОЛОГИИ
  • Боровиков П. Лаборатория на морском дне. – Л : Гидрометеоиздат. – 1977. – 135с.
  • Бортковский Р.С. Тепло – и влагообмен атмосферы и океана при шторме.– Л : Гидрометеоиздат. – 1983. – 158с.
  • Брамсон М.А. Морская рефрактометрия. – Л : Гидрометеоиздат. – 1986. – 247с. – Библиогр : стр. 237 – 243.
  • Бреховских Л.М., Лысанов Ю.П. Теоретические основы акустики океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1982. – 262с.
  • Бурков В.А. Общая циркуляция мирового океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1980. – 250с.
  • Бычкова И.А., Викторов С.В. Дистанционное определение температуры моря. – Л :Гидрометеоиздат. – 1988. – 220с.
  • Васильев К.П. Что должен знать судоводитель о картах погоды и состояния моря. – Л : Гидрометеоиздат. – 1980. – 229с.
  • Питер Вейль Популярная океанография. – Л : Гидрометеоиздат. – 1977. – 500с.
  • Ветер, волны и морские порты. – Л : Гидрометеоиздат. – 1986. – 247с.
  • Вилькицкий А. Северный морской путь. – С – Петербург. – 1912.
  • Влияние загрязнения поверхностного слоя на тепло–, газо– и влагообмен океана с атмосферой. – Проблемы химического загрязнения вод Мирового океана. Том 3.– Л : Гидрометеоиздат. – 1985. – 128с.
  • Вольцингер Н.Е. Длинноволновая динамика прибрежкой зоны. – Л :Гидрометеоиздат. – 1989. – 263с.
  • Вольцингер Н.Е. Основные океанологической воды. – Л :Гидрометеоиздат. – 1968. – 280с
  • Вольцингер Н.Е. Теория мелкой воды. Океанологические задачи и численные методы. – Л : Гидрометеоиздат. – 1977. – 206с.
  • Герлах Себастьян Загрязнение морей. Диагноз и терапия. – Л :Гидрометеоиздат. – 1985. – 262с.
  • Герман В.Х., Левиков С.П. Вероятностный анализ и моделирование колебаний уровня моря. – Л : Гидрометеоиздат. – 1988. – 229с.
  • Гершанович Д.Е., Муромцев А.М. Океанологические основы биологической продуктивности мирового океана. – Л : Гидрометеоиздат. – 1982. – 319с. – Библиогр : стр. 311– 318.
  • Гидро–акустическая техника исследования и освоения океана. – Л : Гидрометеоиздат. – 1984. – 263с.
  • Глаголева М.Г., Скриптунова. Прогноз температуры воды в океане. – Л :Гидрометеоиздат. – 1979. – 165с.
  • Глобальный водообмен. – М : Наука, 1975. – 125с.
  • Глуховский Б.Х. Исследование морского ветрового волнения. – Л :Гидрометеоиздат. – 1966. – 282с.
  • Давидан И.Н., Лопатухин Л.И. Ветровое волнение в Мировом океане. – Л :Гидрометеоиздат. – 1985. – 256с. – Библиогр : с. 245 –252.
  • Дерюгин К.К., Степанюк И.А. Морская гидрометрия. – Л : Гидрометеоиздат. – 1974. –387с.
  • Дерягин В. Каспий, его прошлое, настоящее и будущее. – Баку :Азерб. Гос. изд – во. – 1977. – 115с.
  • Джеймс Р. Прогноз термической структуры океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1971. – 153с.
  • Динамика гидрографической сети неприливных устьев рек. – М : Моск. отд. Гидрометеоиздат. – 1977. – 295с.
  • Динамика океана. – Л : Гидрометеоиздат. – 1980. – 302с.
  • Доронин Ю.П. Взаимодействие атмосферы и океана. – Л :Гидрометеоиздат. – 1981. – 287с.
  • Доронин Ю.П., Хейсин Д.Е. Морской лед. – Л : Гидрометеоиздат. – 1975. – 307с.
  • Доронин Ю.П. Региональная океанология. – Л : Гидрометеоиздат. – 1986. – 303с. – Библиогр : с. 296 – 298
  • Драган Я.П. Методы вероятностного анализа ритмики океанологических процессов. – Л : Гидрометеоиздат. –1987. – 317с.
  • Дуванин А.И. Волновые движения в море. – Л : Гидрометеорологическое изд – во. – 1968. – 221с.
  • Евгенов Н.И. Морские течения. – Л : Гидрометеорологическое изд –во. – 1957. – 109с.
  • Егоров Н.И. Физическая океанография. – Л : Гидрометеоиздат. – 1974. – 452с.
  • Ерлова Н.Г. Оптика моря. – Л : Гидрометеоиздат. – 1980. – 237с
  • Жуков Л.А. Общая океанология. – Л : Гидрометеоиздат. – 1976. – 376с
  • Зубов И.И. Основы учения о проливах мирового океана. – М : Гос. изд – во географ. лит – ры. – 1956. – 236с.
  • Зырянов В.И. Теория установивщихся океанических течений. – Л : Гидрометеоиздат. – 1985. – 225с
редагувати
  Морське право

Міжнаро́дна конве́нція з охоро́ни людсько́го життя́ на мо́рі (СОЛАС, від англ. International Convention for the Safety of Life at Sea; SOLAS) суть якої полягає у її документах, що послідовно виходили і є, мабуть, найважливішою з усіх міжнародних угод з безпеки торгових суден. Кожне судно, що здійснює міжнародний рейс і яке підпадає під дію цього нормативного документа (див. Правила 3 і 4 Розділу I), повинно виконувати її вимоги (якщо Вимоги не можуть бути виконані з об'єктивних причин, то на судно повинно бути оформлене Вилучення за згодою морської адміністрації прапора судна). В іншому випадку воно може бути затримане, а за деякими позиціями і не допущене в порт. Чинна версія документа відома як «СОЛАС-74»..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Списки Світового океану
CIA map Central America & Caribbean.png

Список ссавців Карибів містить перелік із 210 видів ссавців, зареєстрованих у Карибському біорегіоні згідно з МСОП. Теріофауна Карибів унікальна і різноманітна, хоча й філогенетично обмежена. Цей список включає перелік ссавців усіх островів у Карибському морі, а також Багамських о-вів, о-вів Теркс і Кайкос та о. Барбадос, які розташовані не в Карибському морі, але біогеографічно належать до Карибського біорегіону. Карибський біорегіон був домом для кількох родин, які більше ніде не зустрічаються, але більша частина цього розмаїття нині зникла.

Велика частка вимирань сталася через ізольованість, а тому дещо меншому конкурентному характері екосистем архіпелагу, і з тим, що хижі ніколи не колонізували велику частину регіону. Ці фактори зробили місцеву фауну островів особливо уразливою до негативних наслідків діяльності людини. На острівну фауну, зокрема, згубно вплинули інвазивні види. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Телепрограми та кіно про світовий океан

Обкладинка DVD-видання Дике майбутнє (Дикий світ майбутнього, англ. The Future Is Wild) — псевдодокументальний міні-серіал 2002 року. Заснований на дослідженнях та інтерв'ю кількох науковців, він показує як може розвиватися життя на Землі в разі зникнення людей. У версії, трансльованій Discovery Channel, ця передумова була змінена, припускаючи, що в майбутньому людство полишить Землю і присилатиме на планету дослідні зонди для вивчення змін її життя протягом часу.

Телесеріал вийшов разом з виданням одноіменної книги геолога Дугала Діксона, автора кількох книг в жанрі спекулятивної біології (як «Після людини: Зоологія майбутнього», «Людина після людини» та «Нові динозаври»), у співавторстві з Джоном Адамсом..::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані науково-дослідні експедиції, що досліджували океан
Підняття прапора експедицією Вількіцького при відкритті Північної Землі

Російська гідрографічна експедиція Північного Льодовитого океану (1910 - 1915) була організована з метою розробки та освоєння Північного морського шляху. В її складі було два криголамних пароплави - «Вайгач» і «Таймир». Експедиція просувалася північною акваторією Північного Льодовитого океану зі сходу на захід.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані океанологічні наукові та освітні установи та заклади
Український гідрометеорологічний центр

Український гідрометеорологічний центр (колишня Державна гідрометеорологічна служба України Держгідромет) — державна установа в складі Державної служби України з надзвичайних ситуацій, що провадить метеорологічні спостереження на території України. УкрГМЦ у межах своєї компетенції реалізує державну політику у сфері гідрометеорології та моніторингу довкілля та здійснює управління і контроль у сфері гідрометеорологічної діяльності. Діяльність УкрГМЦ спрямовується, координується та контролюється Департаментом з питань цивільного захисту та ДСНС України..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 FA gold ukr.png Добра стаття
Marshall Islands on the globe (small islands magnified) (Polynesia centered).svg

Респу́бліка Марша́ллові Острови́ — тихоокеанська держава в Мікронезії. Межує на заході та південному заході з територіальними водами Федеральних Штатів Мікронезії, на півдні — з територіальними водами Кірибаті, з інших боків — з нейтральними водами Тихого океану. Довжина прибережної смуги — 370,4 км. Республіка Маршалові Острови розташована на 29 атолах і 5 островах архіпелагу Маршалові острови, котрий складається з ланцюгів Ралік і Ратак. Загальна площа суші — 181,3 км²; території, зайнятої лагунами, — 11 673 км². Населення Маршалових Островів — 63 174 чол. (2008, оцінка). Столиця — Маджуро.

Першим островом, поміченим європейцями, став атол Бокак, відкритий іспанським мореплавцем Алонсо Де Салазаром у 1526 році. Згодом Маршаллові Острови по черзі ставали територією різних колоніальних держав.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрана ілюстрація

[Файл:Gilsemans 1642.jpg


редагувати
  Обрані рослини Світового океану
Elodea canadensis2 ies.jpg

Елодея (Elodea) — рід багаторічних водних рослин водокрасові (Hydrocharitaceae).

Елодея канадська в XIX столітті була занесена до Європи (вперше з'явилася в 1836 році в Ірландії), де швидко і широко розселилася (звідси назва «водяна чума»). Під Петербургом вона з'явилося в 1882 й поширилася на схід до озера Байкал.::::::::::::::::читати далі

редагувати
  Обрані тварини Світового океану
Lobster 300.jpg

Лангусти (Achelata) — інфраряд морських десятиногих ракоподібних. На відміну від інших ракоподібних ці великі тварини не мають клешень.

Лангусти видають голосні звуки, що відлякують ворогів. У лангуста звук народжується тоді, коли задні антени шкребуть по панциру. Лангусти часто лякають цим звуком риб, і ті відпускають свою здобич, а рак підбирає її. Ці раки мають довжину до 32 см, різні їхні види поширені як біля європейських берегів, так і в тропіках. Населяють як моря, так і океани..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Мореплавці

Ва́ско да Га́ма (порт. Vasco da Gama, вимовляється: Вашку да Ґама, МФА['vaʃku dɐ 'gɐmɐ], *1469 — †24 грудня 1524) — португальський дослідник і мореплавець, який відкрив морський шлях до Індії довкола Африки... Ще з часів принца Генріха (Енріке) Мореплавця (1394–1460) португальці ретельно готувалися до відкриття морського шляху до Індії, адже з Індії в Європу постачалися прянощі, шовкові тканини, ювелірні вироби і слонова кістка. Проте на суходільному шляху з Індії до Європи лежало кілька арабських країн, які збирали високе мито з купців; далі товар потрапляв у руки генуезьких та венеційських купців, які теж добре наживалися на посередницькій торгівлі, внаслідок чого первісна ціна на товари розкоші впродовж торговельного шляху зростала кількасоткратно. Відкриття прямого морського шляху до Індії обіцяло величезні прибутки, і саме тому принц Енріке впродовж 40 років готував і посилав морські експедиції на розвідку африканського узбережжя. Під час цих експедицій були відкриті Азорські острови і острів Мадейра, а венеціанець Альвізе да Кадамосто в 1455 році досягнув крайньої західної точки Африки — Зеленого мису. .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Океанологи
Жак Пікар (в центрі) та Дон Волш (ліворуч)

Жак Пікар (фр. Jacques Piccard; * 28 липня 1922 року, Брюссель, Бельгія — † 1 листопада 2008 року, Швейцарія) — швейцарський океанолог, один з трьох людей, хто побував на дні Маріанської западини.

Жак Пікар народився в Брюсселі в сім'ї фізика і винахідника Огюста Пікара. Разом з батьком брав участь у будівництві і випробуваннях батискафа «Трієст». Назву апарат отримав на честь міста Трієст, Італія, в якому було виконано основні роботи зі створення апарата. «Трієст» було спущено на воду в серпні 1953 і він зробив кілька занурень у Середземному морі з 1953 до 1957 року..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Гляціологи океану

Сер Чарльз Лаєлл , або Лайелл (англ. Sir Charles Lyell; 14 листопада 1797 - 22 лютого 1875) - британський вчений геолог, вулканолог, палеонтолог та гляціолог,основоположник сучасної геології, член Лондонського королівського товариства з розвитку знань про природу. Найбільш відомий як автор трактату "Принципи геології", який популяризовував уніформізм --- ідею, що Земля була сформована тими ж процесами, які відбуваються і зараз. Лаєлл також один з перших, хто вважав (на основі геологічних аномалій), що Земля старша 300 млн. років. Лаєлл був близьким другом Чарльза Дарвіна.

Найбільшим результатом наукової діяльності Лаєля залишаються «Принципи», розділені ним згодом на дві окремі книги: «Елементи геології - історія земної кори» та «Принципи геології - діяльність сучасних геологічних агентів» (динамічна геологія). Перша робота витримала за життя автора 8, а друга - 11 видань, з яких кожне представляє грунтовну переробку попереднього на підставі нових спостережень, причому найважливіші з цих спостережень перевірялися особисто Лайєлем. У цих книгах знайшли відображення дві улюблені теорії Лайеля - актуалізм і уніформізм ..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Метеорологи та кліматологи океану
Іван Папанін

Іва́н Дми́трович Папа́нін (нар. 26 листопада 1894(18941126), Севастополь — пом. 30 січня 1986, Москва) — дослідник Арктики, доктор географічних наук (1938), контр-адмірал (1943), двічі Герой Радянського Союзу (1937 і 1940).

Іван Дмитрович Папанін народився в Севастополі, батько був матросом. Провчившись 4 роки в початковій школі, Папанін в 1908 році пішов працювати на завод. У 1914 році був призваний на військову службу (потрапив на флот)..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Біологи, екологи та біогеографи океану
Edward A. Wilson.jpg

Е́двард А́дріан Ві́лсон (англ. Edward Adrian Wilson нар.23 липня 1872, Челтнем — пом.29 березня 1912, Антарктида) — британський полярний дослідник, вчений-зоолог, орнітолог та лікар-фізіолог, художник. Учасник двох антарктичних експедицій Роберта Скотта. Його ілюстрації до праці Хемілтона A History of British Mammals вважаються класичними.

Вільсон народився в районі Монпельє міста Челтнем у графстві Глостершир 23 липня 1872 року.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Ґрунтознавці океану
Jacques-Yves Cousteau.jpg

Жак-Ів Кусто́ (фр. Jacques-Yves Cousteau; *11 червня 1910, Сент-Андре-де-Кюбзак, Бордо — †25 червня 1997, Париж) — французький дослідник Світового океану, фотограф, режисер, винахідник, автор великої кількості книг і фільмів, першовідкривач. Був членом Французької академії. Командор Ордена Почесного легіону. Відомий як Капітан Кусто (фр. Commandant Cousteau). Разом з Емілем Ган'яном розробив і випробував акваланг.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Геоекологи та природоохоронці Світового океану

Кшиштоф Едвард Скура (пол. Krzysztof Edward Skóra; 30 вересня 1950, Гдиня13 лютого 2016) — польський біолог, іхтіолог, океанограф.

Закінчив III загальноосвітній ліцей ім. ВМФ Польщі у Гдині. Вивчав океанографію на факультеті біології, географії й океанології Гданського університету (1973). У 2004 році там же захистив дисертацію на тему «Загроза природному різноманіттю видів нектону Гданьської затоки».

Член Польської академії наук: Відділ VII — Науки про землю і науки про надра, а також комітет досліджень моря.

Лауреат Шведської балтійської премії (Swedish Baltic Sea Water Award) 2008 року, яка вручається за значний внесок в охорону вод Балтики (започаткована Швецією у 1999 році). Нагороду було вручено під час Всесвітнього водного тижня. Кшиштоф Скура перший, хто отримав її особисто, до цього лауреатами були лише дослідні інститути..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Геологи океану
John Vincent Byrne NOAA.jpg

Джон Вінсент Бірн (народився 9 травня 1928), американський морський геолог та академік. Він служив в якості 12-го ректора Університету штату Орегон з 1984 по 1995 року.

Бірн вчився Гамільтон коледж у своєму рідному штаті Нью-Йорк, де отримав ступінь бакалавра наук в області морської геології в 1951 році. Пізніше він продовжив своє навчання і отримав ступінь магістра наук у Колумбійського університету в геології в 1953 році, і Ph.D в морської геології з Університет Південної Каліфорнії в 1957 році...::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Сейсмологи та вулканологи Світового океану
Alfred Lacroix.jpg

Антуан Франсуа Альфред Лакруа (4 лютого, 1863 — 12 березня, 1948) — французький мінералог та геолог, іноземний член (англ. Foreign Member) Лондонського королівського товариства. Народився у Маконі, Сона і Луара, Франція.

У 1889 році він здобув ступінь доктора наук (D. Sc.) у Парижі, як студент Фердинанда Андре Фуке. Фуке погодився допомогти студентові із завершенням навчання лише за умови, що Лакруа одружиться з його дочкою. У 1893 році Лакруа став професором мінералогії у Саду рослин в Парижі, а в 1896 році — директором мінералогічної лабораторії у елітній дослідній установі École des Hautes Études.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Геоморфологи та геотектоністи Світового океану


редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Спелеологи та карстознавці океану

Мішель Сіфр (фр. Michel Siffre, р.н. 1939, Ніцца) — французький вчений, геолог, спелеолог, «спелеонавт». Здобув широку популярність завдяки серії хронобіологічних експериментів «Поза часом», в ході яких кілька місяців знаходився на самоті в печері без можливості визначення часу та дати, вивчаючи суб'єктивне відчуття плину часу.

В результаті досліджень виявив, що людський організм самостійно пристосовується до 24-годинного або 48-годинного циклу..::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Геохіміки та гідрохіміки океану
В морській гідрохімічній експедиції, 1970-і рр.

Хільчевський Валентин Кирилович (*23 грудня 1953 року) — український гідролог, гідрохімік, гідроеколог, доктор географічних наук (1996), професор (1997), почесний працівник гідрометслужби України (2003), відмінник освіти України (2004), заслужений діяч науки і техніки України (2009), академік Академії наук вищої освіти України (2006), завідувач кафедри гідрології та гідроекології географічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2000)

Народився 23 грудня 1953 року в Хотові .::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Палеокеанологи

Сеньковський Юрій Миколайович (* 20 квітня 1931, Львів) — український геолог, учений у галузі генетичної літології, теоретичної мінералогії, геологічної та геохімічної палеоокеанографії.

Завідувач відділу седиментології провінцій горючих копалин Інституту геології і геохімії горючих копалин НАН України1980), доктор геолого-мінералогічних наук (1975), професор, член-кореспондент НАН України (1997), лауреат премії імені В. І. Вернадського НАН України (1994), член Наукового товариства імені Шевченка, член Регіонального об'єднання дослідників Гуцульщини.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Археологи Світового океану
Роберт Баллард на TED-конференції (2008)

Роберт Дуейн Баллард (англ. Robert Duane Ballard; нар. 30 червня 1942(19420630), Вічита, США) — колишній командир управління ВМС США і професор океанології при університеті Род-Айленда. Відомий своїми знахідками в галузі підводної археології.::::::::::::::::читати далі

редагувати
 Emblem-person-blue.svg Обраний життєпис океанології. Економіко-географи Світового океану


редагувати
 Book icon (closed) - Red and gold.svg Океанологічні сайти України та світу

Ви можете додати сюди посилання на океанологічні веб-сайти ↓

редагувати
 Sub-arrows.svg Категорії
редагувати
 Crystal Clear app kservices.png Корисні шаблони
редагувати
 Emblem-pen-new.svg Нові статті
  • U-535 — почато 11 грудня 2019 користувачем Erik tavr


Усього знайдено статей: 14658 (20 грудня 2019)



редагувати
 Info blue.svg Вікіпроекти
редагувати
 Commons-emblem-notice.svg Братні портали


Головна сторінкаПоточні подіїПортал спільнотиСписок порталів


Архітектура... • Біографії • Війна... • Гастрономія • Економіка • Енергетика • Ігри • Інформаційні технології • Історія... • Книги • Культура • ЛГБТ • Мистецтво... • Міфологія • Освіта • Пиво • Пластунство • Політологія... • Право • Програмування • Релігія... • СНІД • Спорт... • Техніка... • Туризм

Наука • Математика • Природничі науки... • Науки про Землю... • Науки про життя... • Гуманітарні науки... • Медицина • Філософія

Україна... • АТО • Діаспора • Географія • Караїми • Кінематограф • Література • Сучасна література • Мистецтво • Мова • Музика • Рок • Наука • Регіони... • Спорт • УПА • Євро 2012 •

Географія... • Австралія і Океанія • Азія • Антарктика • Африка • Європа • Південна і Північна Америка • Країни світу...
Довідка · Пісочниця · Кнайпа · Портали · Проекти · Запити · Портал спільноти

Оновити кеш