Малі Кліщі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Малі Кліщі
Країна Україна Україна
Область Житомирська
Район/міськрада Народицький
Рада Малокліщівська
Основні дані
Засноване 1790-ті
Зняте з обліку 1991
Географічні дані
Географічні координати 51°07′20″ пн. ш. 29°10′04″ сх. д. / 51.12222222224999513° пн. ш. 29.167777777805557804° сх. д. / 51.12222222224999513; 29.167777777805557804

Малі Кліщі — колишнє село в Україні. Знаходилося в Народицькому районі Житомирської області.

Історія[ред. | ред. код]

Серед мальовничих урочищ з назвами Вершниця та Шаблище, на берегах невеликої полiської рiчечки Ослів, притоки річки Уж,  розташовувалось звичайне українське село Малi Клiщi. Територiю, що займало село, з давнiх давен заселяли люди. Про це свiдчать археологiчнi пам’ятки. Село в давнину називалось Буда Кліщівська. Не викликає сумніву те, що села  Кліщі (пізніше Великі Кліщі) і Буда Кліщівська пов`язані між собою. Назва Буда  вказує  на певний вид виробництва в минулому, бо починаючи з XIII ст. у лісах України для добування з деревини поташу, деревного вугілля, смоли,  дьогтю будували спеціальні споруди, які називалися будами. Про те, що так і було, вказує назва урочищ Поташ, Смоліно, які знаходились між Великими і Малими Кліщами.

Про те, що територія навколо Малих Кліщів була заселена в часи Київської Русі свідчать пам’ятки археологічних розкопок. Між Малими Кліщами і Лозницею,  під час експедиції поліським краєм Володимира Антоновича, виявлено давньоруське городище та курганний могильник  (Х-ХІІІ ст..). На мапі (ст. 11) видно, що між цими селами є 2 урочища з назвою Городище. Як називалося городище в часи Київської Русі – невідомо. Старі люди називали цю місцину Шаблища. Археолог Іван Левицький у 1925 році обстежував Шаблища і засвідчив залишки древлянського городища на рівнині. Понад Шаблищами проходив копаний шлях з Києва через Народичі (Нарадичі) на Коростень. Копаний шлях може бути залишком оборонного валу від городища в Шаблищах до самого м. Базар. Первісна назва Базару втрачена. Назва Базар – татарського походження, що означає місце торгу. Житель смт. Народичів – Галушко Василь Григорович, 1924 р. н., говорив: «Цей шлях – найкоротша путь із Народич у Базар – проходив через Вересницю (Вершницю), через Шаблища. Висота шляху – півтора метра, ширина – 4 метри. Понад шляхом – сипані могили – кургани.» Шлях не зберігся, як і старовинні кургани понад шляхом.

За переказами, у 946 році через Шаблища проходило військо княгині Ольги з метою покарати древлян за смерть свого чоловіка Ігоря. Шаблі або щаблі, згаслою воїнською мовою означало насипані вали міст – кріпостей на рівнині. На території городища виявлені два вали в перерізі 70 метрів. Під час екскурсії до валів у 1986 році учнів Малокліщівської восьмирічної школи з вчителем Мельниченком Адамом Григоровичем, висота валів досягала колін дорослої людини. Звичайно, за 1000 років вали зрівнялися із землею, бо місцина рівнинна, лугова.

Щаблі –вали були надійним прикриттям.Старі люди розповідають про третій вал з дубовим частоколом, але від нього не зосталося сліду на поверхні. В Шаблищах росли величезні старі дуби. «…Таких завстарей і завбольшки дубов я больш неде не бачила…» - часто згадувала Лук`яненко Марія Юхимівна, яка народились у Шаблищах.  Дубина (так називали дубовий ліс)  була знищена новою владою в 1950-х роках, вже після війни. Серед поля залишилося кілька старезних дубів. В с. Малі Кліщі близько 10 дубів залишилося на кладовищі.Скільки років цим дубам – ніхто не знає.

Старі люди з уст в уста переповідають по сьогоднішні часи наступне: «Ювга тут стояла. Копцє сипала в Шаблищах. Три круги – копцє були насипаниє.Там камень остався коло валов, камень – валун із ступаком Ювжиним і слєд од нагайки. Коней своїх пасла в Ювжиной долині, а на водопой ганяли на Глушицю (глухе річище Ужа). Ювжина долина тягне лєсом од Буди, Лозниці – до Народич. Крепость у Шаблищах була. Ювга там стояла, держала оборону од людей з мєсних сьол. Обоз стояв коло першого  валу». Про похід Ольги на Коростень свідчить багато фактів – розкопки, назви місць, де перебувала княгиня – Ольжині купальні у Коростені.  Біля Малих Кліщів, Народичів – це Ольжина (Ювжина) долина. «Вь 1,5 верстахь оть деревни Лозница есть городище,оть которого кь р. Уши тянется долина, называемая Іовчина Долина»

Що сталося з укріпленим городищем після походу Ольги на Іскоростень – невідомо. Літописець Нестор пише про те, що всі міста і городища древлян були зруйновані, крім Вручія. Володимир Антонович у «Археологіческой карте Волынской губерніи» пише: « Вь 4 верстахь от деревни Малые Клещи, в лесу, есть круглое городище, 30 сажень в діаметре, окружень двумя валами, отстоящими друг оть друга на 10 сажень; наружній в. 200 сажень в окружности, внутренний в 100 сажень. Близь городища в 2 группахь расположено 59 кургановь».  Шаблище було обороною перед Народичами, Овручем, Коростенем. В ті часи діяла ціла оборонна система в древлянській землі – центральне укріплення в Народичах, а навколо нього система укріплень, таких як у Шаблищах. У Шаблищах місцеві воїни прикривали шлях на Коростень понад правим берегом Уші (Ужа).


Село засноване десь у 17 столітті. До 1923 р. входило до складу Базарської волості Овруцького повіту.

Було центром Малокліщівської сільської ради. 05.02.1965 Указом Президії Верховної Ради Української РСР передано Любарську, Малокліщівську та Маломіньківську сільради Малинського району до складу Овруцького району.[1].

1972 року у Малих Кліщах було 163 двори, мешкало 530 осіб. Сільській раді підпорядковувалися села Перемога та Хрипля. Діяв колгосп ім. Котовського. Працювала восьмирічна школа, де навчалося 104 учні.

До 1917 року в селi Буда Клiщiвська дiяла двохкласна церковно - приходська школа, в якiй один вчитель, який не мав навiть середньої освiти, навчав 28 учнiв. Пiзнiше в селi почала дiяти трьох-, а потім чотирьохкласна школа, пiсля закiнчення якої бажаючi здобувати освiту далi, ходили у школу у Великi Клiщi (село знаходилось за 5 кілометрів). Вона діяла і після війни. Її директором був Тимошенко Григорій Іванович.

  Малокліщiвська восьмирiчна школа була вiдкрита у 1957 році. Першим її директором був Суходольський Петро Федорович (їздив з с. Великі Кліщі), а потiм - Степанчук Олександр Опанасович (з 1960 до 1989 року).

  В рiзний час в школi працювало багато рiзних вчителiв  - серед них i приїзжi, і односельцi. Та серед постiйних, якi школi вiддали всю свою молодiсть і здоров’я, були:  Степанчук Олександр Опанасович, Вакулка Іван Семенович, Мельниченко Адам Григорович, Куца Ольга Власівна, Романчук Надія Олександрівна, Шумейко Тамара Андріївна, Зайченко Анастасія Михайлівна, Дмитренко Василь Якович, Козиревська Олена Юхимівна, Савлук Микола Сергійович, Євдоченко Микола Олексійович, Остроух Ніна Миколаївна, Гнатенко Валерій Анатолійович.

  Матерiальна база школи вважалася однією з кращих у районi. В наявностi були: кiноапарати, дiапроектори, карти, атласи, глобуси, хiмiчнi реактиви, рiзноманiтнi таблицi по всiх предметах, наочнiсть по бiологiї i тд.. Учнi школи брали активну участь у художнiй самодiяльностi, влаштовували рiзнi вечори, ходили на суботники, допомагали мiсцевому колгоспу iменi Котовського на сiльськогосподарських роботах, ходили з вчителями у походи до рiчки Уж за село Хутiр - Розсохiвський. В школi активно дiяли пiонерська та комсомольська органiзації. Пiонерська органiзацiя носила iм’я Зоi Космодем’янської. Про вчителів школи часто друкувалися замітки і статті у районній газеті « Жовтневі зорі ».

Мельниченко Адам Григорович - вчитель української мови і  лiтератури Малоклiщiвської восьмирiчної школи в 1961-1986 рр..  Адам Григорович народився 14 березня 1921 року в сiм’ї колгоспникiв – Мельниченків  Григорія Романовича і Анастасiї Кирилiвни. Ходив у Малоклiщiвську чотирьохкласну школу, потім 4 роки у Великоклiщiвську школу. Середню освiту здобув у Наро дицькiй середнiй школi №2. Після закiнчення школи працював секретарем сiльської ради у рiдному селi. З початком вiйни не був мобiлiзований до армії за станом здоров’я. Був евакуйований за Днiпро, але попав в оточення, тому змушений був повертатися додому. Осiнню 1943 року Адама Григоровича разом з дев’ятьма односельцями окупацiйна влада відправила до Коростеня, звiдки їх мали вiдвезти на примусовi роботи до Нiмеччини. Це було в той час, коли ра -дянська армiя форсувала Днiпро і почала звільняти Правобережну Україну. Адам Григорович так в Нiмеччину i не попав, бо з Коростеня їх вiдпустив додому Вензель Свобода - чех за нацiональнiстю, який займав одну з високих посад Коростенської окупацiйної влади. « Запам’ятайте моє iм’я на все життя. Я –Вензель Свобода!» - сказав вiн на прощання. Так Адам Григорович знову опинився вдома. Пiсля визволення знову працював секретарем сiльської ради аж до 1961 року. Закiнчив заочно Житомирський педагогiчний iнститут i почав працювати вчителем у школi.

Був одружений з Лук’яненко Ольгою Йосипiвною ( 1922-1996 р.н. ). Мав трьох дiтей - Марiю, Тамару та Анатолiя. Багато горя випало на долю Адама Григоровича: спочатку було переселення у с. Краснобірку разом з односельцями і родичами, потім смерть усіх дітей,  дружини. Кілька років чоловік проживав сам по вулиці Кримській, тiшився внуками i правнуками, які приїзжали до нього з Києва. Був найстаршим за віком серед переселенців Краснобірки, мав добру пам’ять. Помер 13 квітня 2009 року. Похований на кладовищі у Краснобірці.

Степанчук Олександр Опанасович — директор Малоклiщiвської восьмирiчної школи з 1960  до 1989 року. Народився 28 серпня 1938 року в селi Малі Клiщi Базарського району в сiм’ї Степанчукiв  - ОпанасаТимофiйовича i Надії Андрiївни. Початкову освiту здобув у Малоклiщiвськiй початковiй школi, а далі були: Великоклiщiвська школа i Бабиницьке ПТУ. Вищу освiту отримав в Уманському педагогiчному iнститутi. Коли повернувся до рiдного села, вiдразу пiшов   вчителювати до нововiдкритої Малоклiщiвської восьмирiчної школи, незабаром був призначений директором. За фахом Олександр Опанасович - вчитель хiмiї i бiології. Вiн був стриманим, ввiчливим, толерантним, нiколи не пiдвищував голосу нi на вчителiв, нi на учнiв. Його любили i поважали. Будь - якi проблеми вiн вирiшував спокійно і швидко. Під його керівництвом школа стала однією з кращих у районі - працювала за кабінетною системою, створені прекрасні умови для роботи вчителів і навчання учнів. Олександра Опанасовича  нагородили медаллю «Вiдмiнник освіти». Активним був Олександр Опанасович і в громадському житті села:  довгий час вiн очолював партiйну органiзацiю колгоспу імені Котовського, був заступником голови виконкому Малокліщівської сільської ради, головою первинної організації товариства «Знання». В 1957 роцi одружився з Панусенко Марiєю Василiвною, яка народила йому трьох дiтей — Миколу, Надiю та Вiктора. Надія Олександрівна продовжує справу батька – почала працювати вчителем біології і хімії ще в Малокліщівській восьмирічній школі, після переселення у с.Краснобірку – працює за фахом у місцевій школі. Серце директора Малоклiщiвської восьмирiчної школи перестало битися 22 червня 1989 року. Похований на кладовищі у Малих Кліщах.

В селі діяли клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, відділення зв'язку та магазин. Виселено через радіоактивне забруднення внаслідок аварії на ЧАЕС. Населення в 1981 році — 430 осіб. Зняте з обліку 21 червня 1991 року Житомирською обласною радою.

2013 року в Малих Кліщах проживало 3 самосели.

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]