Микитенко Микола Миколайович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Микитенко.
Микитенко Микола Миколайович
 Сержант
Загальна інформація
Народження 29 червня 1971(1971-06-29)
Київ, Українська РСР, СРСР
Смерть 14 жовтня 2020(2020-10-14) (49 років)
Київ, Україна
Поховання Житомирська область
Громадянство Україна Україна
Псевдо «Ворон»
Військова служба
Роки служби 2014—2020
Приналежність Україна Україна
Вид ЗС  Національна гвардія
Формування
 Батальйон ім. Кульчицького
Війни / битви

Війна на сході України

Микола Миколайович Микитенко (29 червня 1971(1971-06-29), Київ — 14 жовтня 2020(2020-10-14), Київ) — ветеран АТО, який о 3:30 ночі 11 жовтня 2020 року вчинив акт самоспалення на Майдані Незалежності в Києві, оскільки вже не бачив інших засобів «пояснити, як живемо на фронті, та як захищаємо Україну».

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився у Києві. Навчався у школі № 171. Отримав дві вищі освіти: юрист і викладач історії[1].

Активіст 19-ї сотні Самооборони Майдану, був контужений вибухом світлошумової гранати. Учасник російсько-української війни з 2014 року, сержант, командир взводу 1-го батальйону оперативного призначення ім. Кульчицького, брав участь у звільненні Слов'янська, де отримав тяжке поранення: під бойовою машиною, в котрій був і Микола, вибухнув фугас. У шпиталі справив незабутнє враження на шістдесятницю Маргариту Довгань, яка потім написала про нього у книзі «Шпитальні нотатки» (2018): Суворий воїн і сонячний чоловік[1]; згадала його й у інтерв'ю до свого 90-ліття, у вересні 2020 року[2].

Після лікування повернувся на фронт, служив у різних військових частинах[3]. Однак, через підірване здоров'я мусив звільнитися, отримав групу інвалідності та їздив на схід вже як волонтер, доправляючи зібрану допомогу фронтові[4].

Вночі 11 жовтня 2020 року Микола Микитенко, ветеран АТО з Батальйону ім. Сергія Кульчицького НГУ, підпалив себе на Майдані Незалежності в Києві на знак протесту проти політики Президента Володимира Зеленського, яку він назвав капітулянтською.[5][6]

Помер о 8:45 14 жовтня, у день Захисників України.[7] Прощання відбулося 17 жовтня на Майдані Незалежності, де він у 2013—2014 році виступав проти диктатури, і де вчинив акт самоспалення.[8]

Прощання з Миколою Микитенком, жовтень 2020 року
Десь там в натовпі, серед живих лежить тіло ветерана Миколи «Ворона» Микитенко. Він лежить в закритому гробу, бо його тіло обпалене вогнем. Душа його також була обпалена. Десь серед натовпу стоїть його дочка, також учасниця бойових дій, вона військовослужбовиця. Юля поховала на цій війні свого чоловіка, який загинув в бою. Тепер вона ховає батька, який не пережив наслідків війни.

Ворон був дуже яскравим дядьком. Майдан, контузія на Майдані, потім війна в складі першого енгеушного батальйону, Карачун, перші бої, виноси тіл своїх побратимів. Потім поранення, лікування, знову служба в різних підрозділах, знову лікування.

На Майдані почав свій шлях воїна, на Майдані і завершив. Давайте я не буду фейсбучним експертом щодо суїцидів, але їх є купа. Його вибір це, перш за все, акт звернення уваги найгучнішим способом. Кожен отримав меседж. І я в тому числі. Мені сумно і я картаю себе, що не зміг допомогти, але я зроблю все аби робити цей світ кращим. Це мій меседж від Колі[9].

Похований у Житомирській області, поруч з могилою батька.[10]

Залишилися дружина, донька Юлія (позивний Джулія).

19 жовтня донька звернулася до Президента України: так само, як багато інших моїх побратимів і посестер, ми відчуваємо, що нас не чують. І я дуже хочу, щоб влада пішла з нами на діалог. З ветеранами, з військовослужбовцями, які втрачали, гинули на сході. Я хочу, щоб ця плеяда кривава з Василя Макуха, Олекси Гірняка і тепер Миколи Микитенка закінчилась. Пане президенте! Майте мужність подивитись мені в очі. Подивитись в очі іншим ветеранам, які втрачали життя, кров і своє здоров'я на війні.[11].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б Маргарита Довгань. Воїн генерала Кульчицького [Архівовано 25 жовтня 2020 у Wayback Machine.]. Суворий воїн і сонячний чоловік Микола Микитенко. Розділ з книги «Шпитальні нотатки» // Слово Просвіти, число 36, 7—13 вересня 2017 року
  2. ↑ Маргарита Довгань: «Слово вирішує все!» [Архівовано 26 жовтня 2020 у Wayback Machine.] // Едуард Овчаренко, I-UA.tv, 08.09.2020, 19:17 // скорочена версія [Архівовано 25 жовтня 2020 у Wayback Machine.] (без фотографій): Слово Просвіти, 21.09.2020
  3. ↑ Помер боєць ООС Микола Микитенко, який вчинив самопідпал на Майдані Незалежності. https://ua.112.ua/. Архів оригіналу за 22 жовтня 2020. Процитовано 22 жовтня 2020.
  4. ↑ Крик до українців, а не самогубство – побратим про самоспалення ветерана АТО Микитенка. https://www.radiosvoboda.org/. Архів оригіналу за 19 жовтня 2020. Процитовано 24 жовтня 2020.
  5. ↑ Помер ветеран АТО Микитенко, який вчинив акт самоспалення – рідні. Радіо Свобода. 14 жовтня 2020. Архів оригіналу за 30 жовтня 2022. Процитовано 31 жовтня 2022.
  6. ↑ Комарова, Ольга (22 жовтня 2020). Самоспалення Миколи Микитенка: дочка ветерана розповіла, що сказала б Зеленському. Радіо Свобода. Архів оригіналу за 30 жовтня 2022. Процитовано 31 жовтня 2022.
  7. ↑ Помер ветеран АТО Микитенко, який вчинив самоспалення в центрі Києва. www.unian.ua. УНІАН. 14.10.20. Процитовано 17 травня 2023.
  8. ↑ На Майдані Незалежності прощаються з ветераном АТО Микитенком. www.ukrinform.ua. Укрінформ. 17 жовтня 2020. Процитовано 17 травня 2023.
  9. ↑ Прощання з Миколою Микитенком. http://ukrpohliad.org/. Архів оригіналу за 20 жовтня 2020. Процитовано 23 жовтня 2020.
  10. ↑ Яна Ставська (17.10.20). У Києві попрощалися з військовим, який підпалив себе на Хрещатику (фоторепортаж). www.unian.ua. УНІАН.
  11. ↑ «Майте мужність подивитись мені в очі», — донька ветерана, що здійснив самоспалення, звернулася до Зеленського. Архів оригіналу за 14 липня 2021. Процитовано 19 жовтня 2020.

Джерела[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Микитенко_Микола_Миколайович&oldid=41947125