Лемик Микола

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Микола Лемик)
Перейти до: навігація, пошук
Микола Лемик
Лемик Микола.jpg

Микола Лемик на судовому процесі, 1933
Народився 4 квітня 1914(1914-04-04)
с. Солова, Золочівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина Австро-Угорщина
Помер 10 жовтня 1941(1941-10-10) (27 років)
Миргород, Генеральна округа Київ, Райхскомісаріат Україна
Розстріляний
Поховання Невідомо
Національність українець
Діяльність політик
Посада OUN-B-01.svg Крайовий провідник ОУН на Східній Україні
(06.1941 — 10.1941)
Партія ОУН
Дружина Любов Возняк (Синишин)
CMNS: Медіафайли на Вікісховищі

Мико́ла Ле́мик або Лемик-Сенишин (* 4 квітня 1915(19150404), Солова, Золочівський повіт, Королівство Галичини та Володимирії — пом. жовтень 1941, Миргород) — український політичний діяч, член ОУН від 1932 року. Виконавець убивства Олексія Майлова (секретаря Консульства СРСР у Львові) 1933 року, засуджений. Від 1941 року — крайовий провідник ОУН на східноукраїнських землях.

Біографія[ред.ред. код]

Народився у селі Солова Перемишлянського повіту в Галичині (тепер Золочівського району, Львівської області). Після закінчення української гімназії навчався на математично-природничому факультеті Львівського університету.

21 жовтня (22 жовтня) 1933 року Лемик за наказом проводу українських націоналістів вбив начальника канцелярії консуляту СРСР у Львові Алєксєя Майлова (за сумісництвом емісара більшовицьких спецслужб) на знак протесту проти штучно організованого радянською владою голодомору 1932–1933 років в Україні (за іншими даними, було вбито 24-річного кадрового розвідника Андрія Майлова[1]). Негайний суд у Львові, що відбувся в жовтні-листопаді 1933 року засудив Лемика до смертної кари. Через деякий час смертну кару було замінено на довічне ув'язнення.

На волю Микола Лемик вирвався аж на початку війни, восени 1939 року, коли німецька авіація почала бомбардувати польські міста, зокрема і в'язницю у Сєдльцах. Після багатоденних поневірянь і важкої хвороби він зрештою потрапив у Краків і знову на нелегальному становищі долучився до національно-визвольної боротьби.

4 серпня 1940 року одружився з Любою Возняк (відома як Люба Возняк-Лемик).

1941 року став одним з організаторів Похідних ОУН та їх діяльності в Україні. Восени 1941 року очолив східну похідну групу ОУН. Загинув легендарний месник у жовтні 1941 року — заарештований гестапо і розстріляний у Миргороді (Полтавська область). Як згадував пізніше один із сучасників Микола Лемик був блондином, високого зросту, та міцної статури, мав блакитні очі. Його іменем названа вулиця у місті Львові.

Атентат[ред.ред. код]

Микола Лемик під час процесу у Львівському окружному суді

Миколі Лемику було лише 18, коли Організація українських націоналістів в Західній Україні приймає рішення змусити звернути увагу світової громадськості на Голодомор в Україні. На нараді ОУН вирішили вчинити атентат на чиновника Москви — радянського консула у Львові. Зголосилося здійснити вирок з десяток молодих членів ОУН. Але справа йшла не просто про відважного бойовика. Це мав бути інтелігентний чоловік, з міцними нервами, який легко входить у довіру, бо ставили завдання не лише виконати присуд, а й оборонити себе від охоронців у консульстві та здатися в руки польській поліції. А найважливіше — гідно триматися під час судового процесу, який мав висвітлюватися світовими засобами масової інформації.

Після здійснення атентату Микола був затриманий. Вирок був таким — смертна кара. Однак, враховуючи неповноліття підсудного, оголосили про його довічне ув'язнення, і Миколу везуть аж під Варшаву, в політичну в'язницю «Святий Хрест». Там багатолітній член ОУН, в'язень польських, німецьких і радянських тюрем, двічі засуджений до смерті Петро Дужий впродовж певного часу спілкувався із Миколою Лемиком і згодом згадував, що хлопець виявився дуже приємною, життєрадісною людиною. На запитання: «Коли ж, Миколо, йдеш на волю?» — відповідав з усмішкою: «З неділі, щоправда, ще не відомо, з якої неділі, але це таки буде з неділі!» Півроку Микола Лемик, чи не єдиний у в'язниці, утримувався в кайданках. Але не було б щастя, та нещастя допомогло — навчився їх знімати, і це потім врятувало йому життя. Дійсно, він вийшов на волю саме в неділю, 1939 року.

На волі[ред.ред. код]

Коли на початку Другої світової війни в'язнів переганяли до іншої в'язниці, йому по дорозі вдалося зняти кайданки і втекти. Щоправда, при цьому Микола був поранений. Діставшись до українського селища, лікується в українській родині, потім деякий час вчителював у цьому ж селі. Знову зв'язався з керівництвом ОУН у Кракові. А там і познайомився зі своєю майбутньою дружиною Любою Возняк — рідною сестрою Марії Возняк, що вийшла заміж за брата Степана Бандери, Василя, згодом замордованого в німецькому концтаборі. 4 серпня 1940 року вони побралися. За бажанням Люби на їхніх обручках було викарбувано: 23 травня 1940 рік. Дата їхнього знайомства та пам'ятний для них день смерті Євгена Коновальця. Цікаво, що шлюб вони брали не за прізвищем Лемик, воно було занадто відоме тоді, а за Синишин.

Розстріл[ред.ред. код]

Після проголошення у Львові 30 червня 1941 року соратниками Степана Бандери Акту про створення Української держави, «просувати» ідеї незалежності на схід вирушили три похідні оунівські групи — Північна, Середня і Південна. Середню очолив Микола Лемик.

"У жовтні 1941 року гестапо заарештувало Миколу Лемика, його розстріляли в Миргороді. Одне це достеменно відоме, а де похований — ні…" — це вже розповідає Ярослав Лемик, близький родич Миколи.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Степан Бандера: Коротка біографія до 1934 року
  2. Бурнашов Г. Злочини більшовизму. — Івано-Франківськ : Нова зоря, 2001. — С. 169. — ISBN 966-7363-59-7.
  3. Політика // Голос України. — К., № 29 (6033) за 18 лютого 2015. — С. 4.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Organization of Ukrainian Nationalists-M.svg OUN-B-01.svgМартиролог загиблих діячів ОУН та УПАUPA-Zaslugy1.png OUN-r Flag 1941.svg