Моріс де Герен

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Моріс де Герен
фр. Maurice de Guérin
Народився 4 серпня 1810(1810-08-04)[1][2]
Андіяк
Помер 19 липня 1839(1839-07-19)[3][4][…] (28 років)
Андіяк
·туберкульоз
Країна  Франція
Діяльність поет, письменник, автор щоденника, прозаїк
Alma mater Колеж Станіслава в Парижі
Мова творів французька
Брати, сестри Eugénie de Guérind

CMNS: Моріс де Герен у Вікісховищі
S:  Роботи у  Вікіджерелах

Жорж-Моріс де Герен (фр. Georges-Maurice de Guérin; нар. 4 серпня 1810 – пом. 19 липня 1839) — французький поет. Його твори були пройняті пристрастю до природи, близької до поклоніння та були збагачені язичницькими елементами. За словами Сент-Бева, жоден французький поет чи художник не передав «почуття природи, почуття походження речей і суверенного принципу життя» так переконливо, як Герен.

Біографія[ред. | ред. код]

Походив із аристократичної родини. Народився в замку Ле Кайла в Андіяку, Тарн. Виріс у сім'ї з суворими римо-католицькими принципами та отримав освіту в релігійній семінарії в Тулузі, після чого навчався в Колежі Станіслава в Парижі, де познайомився з Жюлем Барбе д'Оревільї, який став його другом на все життя.

Після закінчення Колежу Станіслава в 1831 році Герен вирішив відмовитися від традиційного релігійного життя і поїхав до Бретані, щоб вступити до радикального християнсько-соціалістичного товариства, заснованого Юґом Фелісіте Робером де Ламенне. Однак у 1833 році Ламенне вступив у конфлікт зі Святим Престолом, і товариство було розпущене, згодом Ламенне і Герен повністю розірвали свої зв'язки з християнством. Потім Герен переїхав до Парижа, де написав два свої головні твори, "Вакханка " та «Кентав». У 1837 році він захворів. Частково одужав від хвороби в 1838 році і в листопаді того ж року погодився одружитися за домовленістю з Кароліною де Жервен, знатною леді з чималими статками. Однак невдовзі він знову захворів і помер у липні 1839 року у віці 28 років. Жоден із його творів не був опублікований за життя.[6] Багато своїх віршів він знищив перед смертю.[7]

Спадщина[ред. | ред. код]

Твори Герена, що залишилися, розійшлися між родиною та знайомими по всій Франції.[8] Його щоденник опинився в одного із його друзів і потрапив до Луїзіани та Алабами, а потім повернувся до Кану, де пережив бомбардування 1944 року[8]

У 1840 році Жорж Санд опублікувала спогад про Моріса де Герена в Revue des deux Mondes, до якого вона додала два фрагменти його творів — один твір у прозі, а інший — короткий вірш.[7] 1861 року був опублікована добірка Реліквії, до якої входив «Кентавр», уривки зі щоденника та низка його листів і віршів, відредагованих ГІйомом Станісласом Требутьєном. Публікація супроводжувалася біографічними й критичними матеріалами Шарля Огюстена Сент-Бева.[7] Нове видання під назвою «Щоденник, листи і вірші» (Journal, lettres et poèmes) вийшло в 1862 році, а англійський переклад останнього опублікували Лейпольдт і Голт у 1867 році Сестра Герена, Ежені, також опублікувала після його смерті деякі його твори.[9]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  2. The Fine Art Archive — 2003.
  3. Deutsche Nationalbibliothek Record #118698982 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
  4. SNAC — 2010.
  5. Енциклопедія Брокгауз
  6. James, Henry (1984). French Writers. Literary Criticism. Т. 2. Library of America. с. 441.
  7. а б в Vest, James M. (1983). A Reappraisal of Maurice de Guérin's "Glaucus". The French Review. 56 (3): 400—410. ISSN 0016-111X. JSTOR 392073.
  8. а б Vest, James M. (22 березня 2000). New Light on Maurice De Guerin's Poete-Mage: Recently Recovered Lines of "Vous M'avez Invite ..." Nineteenth-Century French Studies: 212. ISSN 0146-7891. Архів оригіналу за 26 жовтня 2015. Процитовано 19 липня 2023.
  9. Super, Robert Henry (1962). Matthew Arnold. Lectures and Essays in Criticism. Т. 3. University of Michigan Press. с. 12.

Література[ред. | ред. код]

  • Royde-Smith, Naomi. The Idol and the Shrine: Being the Story of Maurice de Guérin (1949)

Посилання[ред. | ред. код]