Язичництво

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Частина серії статей на тему:
Традиційна релігія
Прославляння Перуна
Категорія Категорія Портал

Язи́чництво, також язи́цтво[1], язичейство[2] (староцерк.-слов. ѩзыкъ — «народ», «плем’я»)[3][4][5] або поганство[6] (лат. paganus — «сільський»)[7] — багатозначний термін, який використовується в контексті християнського богослов'я та може позначати:

  • стан без приналежності до однієї з монотеїстичних релігій з точки зору християнської релігійної історії.[8][9]
  • зневажлива назва на позначення тих, кого вважають неосвіченими.
  • християни, котрі вважаються погано наверненими або теплими у своїй вірі.[10]
  • особа, що практикує магію або вважається забобонною.[11]

Поширене не зовсім точне вживання терміна щодо всіх політеїстичних (багатобожних) релігій[12][8], оскільки протиставлення християнства та інших сучасних релігій «язичницьким віруванням» значною мірою умовне[12] та актуальне тільки серед християнських богословів.

Термін[ред. | ред. код]

Оскільки багато хто з Отців Церкви писав «проти язичників», язичництво спочатку існувало як літературний вимисел,[13] як релігія тих, хто не був християнами. Однак язичництво, викладене Отцями Церкви, не було, строго кажучи релігією, а радше, серед іншого,[14] неоднорідним ансамблем філософських позицій і вірувань, відкинутих Отцями Церкви. Таким чином, у пізній античності язичництво — це позиція, з якою боролися християни, а потім і влада. Лише в Новий час, з появою історії релігій, язичництво почали сприймати і вивчати як одну з релігій серед інших. Сьогодні про язичництво можна говорити у формі неоязичництва або як про філософську позицію, як це зробив Марк Оже у книзі «Le génie du paganisme»[15] або Ален де Бенуа «Comment peut-on être païen ?».

Етимологія[ред. | ред. код]

Слово «язичництво» утворене від староцерк.-слов. ѩзыкъ — у значенні «народ», «плем'я». Це слово використовували для перекладу грец. ἔθνος («народ», «етнос»), яким, своєю чергою, у біблійних текстах перекладали івр. גוי‎, «гой» (множина ‏גויים‏‎, «гоїм») — «народ». Оскільки євреї звали «язи́ками» (‏גויים‏‎, «гоїм») всі неєврейські народи, їхні релігії відповідно називались «язичницькими». З появою християнства це слово стало вживатися і щодо нехристиянських релігій[16].

Довгий час у літературі на позначення язичництва вживалися слова «поганізм», «поганство»[17][18] — від лат. paganismus, утвореного від paganus. Слово pāgus означало «територія поза межами міста», тому сполучення religio pagana («поганська релігія»), вживане християнами до IV ст., первісно значило просто «сільська віра»[19]. Ще у І тисячолітті нашої ери слово paganus було запозичене і до праслов'янської мови — у формі *poganъ («язичник», «поганин»). Надалі семантика цього слова у багатьох слов'янських мовах розширилася — слово «поганий» стало означати не тільки «язичницький», а й «злий», «недобрий», «отруйний» (про гриб), «неїстівний» (про м'ясо)[20]. На сьогодні стосовно політеїстичних релігій слово «поганство» і похідні від нього вважаються лайливими[21][22].

Історія[ред. | ред. код]

Перше свідчення використання цього терміну для позначення нехристиян знаходимо в епітафії на могилі дитини з Сицилії, Юлії Флорентіни, яка прожила кілька місяців у перших десятиліттях IV століття.[23] Епітафія описує її коротке життя, зазначаючи, що вона народилася язичницею (nata pagana), і що у віці 18 місяців, за кілька годин до свого останнього подиху, вона прийняла хрещення. Далі в епітафії йдеться про горе батьків і поховання священиком у місці, де ховали мучеників. Цей напис говорить про те, що за звичаєм початку IV століття люди народжувалися «поганами», але могли стати християнами через хрещення.

У середині IV століття Марій Вікторин був першим християнським автором, який використав термін «поган» у новому значенні. Коментуючи уривок з послання Павла до галатів, де йдеться про юдеїв та греків, Марій писав: «греки, тобто погани» (apud Graecos, id est apud paganos)[24]. У той час «греками» називали античних філософів, твори яких складали основу всієї літературної освіти. Таким чином, Марій ототожнював поганів з людьми, яких одностайно визнавали одними з найосвіченіших в історії. У VII столітті Ісидор Севільський підхопив цю ідею, запропонувавши химерну етимологію терміну «поган». Він стверджував, що paganus походить від грецького pagos, тобто Ареопагу. На думку Ісидора, назва «пагани», таким чином, стосувалася мешканців Афін. Але насправді, в Ареопазі грецьке pagos просто означає «пагорб», оскільки Ареопаг — це «пагорб Ареса». Термін «поган» походить від латинського pagus, що означало селян або сільських жителів, але аж ніяк не мешканців Афін. Августин Блаженний писав, що називав поганів «шанувальниками безлічі фальшивих богів»[25]. Оросій просто вважає поганів селянами.

Що стосується законодавчих текстів, то вперше цей термін з'являється в законі, виданому в 370 році імператором Валентиніаном, а потім досить часто використовується в низці релігійних законів, прийнятих між 381 і 423 роками і згрупованих у книзі XVI Кодексу Феодосія. Згідно з цими законами, поганів були ті, хто практикував магію і вважався забобонним або помилковим.

Неоязичництво[ред. | ред. код]

Див. також: Неоязичництво

Існує тенденція плутати, свідомо чи ні, «язичництво» або релігію язичників з різними сучасними гетерогенними релігійними течіями.

Язичництво, про яке говорили Отці Церкви, стосувалося, зокрема, релігії римлян і греків, що не дуже відрізняється від сучасного індуїзму. Римська релігія, заснована на Pietas, Devotio, Fides, Virtus, Amor generis humani, Castitas, Dignitas, Ius, Sacrum, Fas і Nefas, культ предків-заступників, віра в невидимі, універсальні, благодійні та безсмертні сили, які керують світом і які ми знаємо, як зробити прихильними до нас за допомогою молитви (prex), або жертвоприношенням (якого людина позбавляє себе) і які називаються Divi (Святі або Боги), яким служить духовенство з фламінів, арвалів і весталок, а також священицькі колегії понтифіків, повністю розходиться з тим, що деякі сучасні рухи називають язичництвом.

Слід, однак, зазначити, що «релігія язичників» була баченням, яке євреї та перші християни мали щодо інших релігій. У той час це поняття охоплювало грецьку, римську, галльську, германську та єгипетську релігії. Тому світ не може бути обмежений тим, як його сприймали юдеї та перші християни.

Сьогодні цей термін використовується для опису будь-якого відродження стародавніх релігій дохристиянської Європи. Дехристиянізація західних країн супроводжувалася відродженням або появою найрізноманітніших релігійних і філософських течій, які часто позначають загальним терміном «неоязичництво».

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ЯЗИЦТВО – Академічний тлумачний словник української мови. sum.in.ua. Процитовано 13 березня 2024.
  2. ЯЗИЧЕСТВО – Академічний тлумачний словник української мови. sum.in.ua. Процитовано 14 березня 2024.
  3. Словник старослов'янської мови… — С. 807.
  4. Леута О. І. Старослов'янська мова: підручник. — К. : Вища школа, 2001. — 255 с. — ISBN 966-642-068-6.
  5. ЯЗИЧНИЦТВО — ЕТИМОЛОГІЯ | Горох — українські словники. goroh.pp.ua (ua) . Процитовано 27 жовтня 2023.
  6. ПОГАНСТВО – Академічний тлумачний словник української мови. sum.in.ua. Процитовано 14 березня 2024.
  7. ПОГАНСТВО — ЕТИМОЛОГІЯ | Горох — українські словники. goroh.pp.ua (ua) . Процитовано 14 березня 2024.
  8. а б «Язичництво» // Етнічність: енциклопедичний довідник / В. Б. Євтух; Нац. пед. ун-т імені М. П. Драгоманова, Центр етноглобалістики. — К. : Фенікс, 2012. — С. 330—331. — 396 с.
  9. Paganism | Definition, Beliefs, Origin, & Christianity | Britannica. www.britannica.com (англ.). 16 лютого 2024. Процитовано 14 березня 2024.
  10. Див. використання терміну Сальвієном де Марселем.
  11. Починаючи з 370 року, імператорські закони, згруповані у V столітті у Феодосійському кодексі, залучали саме таке визначення.
  12. а б Б. Лобовик. Язичництво // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 734. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
  13. Augustin (2022). Préface. Les confessions précédées de dialogues philosophiques la cité de Dieu. Bibliothèque de la Pleiade (вид. 2ème ed). Paris: Gallimard. ISBN 978-2-07-299658-0.
  14. Pierre Gisel, Qu'est-ce qu'une religion ?, p. 62.
  15. Augé, Marc (1990). Genié du paganism. Bibliotheque des sciences humaines. Paris: Gallimard. ISBN 978-2-07-023094-5.
  16. Язик(2) // Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
  17. Поганство // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
  18. Поганство / Російсько-українські словники, r2u.org.ua
  19. Черных П. Я. Историко-этимологический словарь современного русского языка. — 3-е изд., стереотип. — М.: Рус. язык, 1999. — Т. 2: Панцирь — Ящур. — С. 468. — 624 с. — ISBN 5-200-02685-7. (рос.)
  20. Поганий // Етимологічний словник української мови : в 7 т. / редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
  21. проф. Володимир Шаян. Найвища святість (Студія про Свантевита). Свідоцтво Герборда
  22. Лозко Галина. Язичництво // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
  23. Zeiller, Jacques. « Paganus. Sur l'origine de l'acception religieuse du mot. » Comptes-rendus des séances de l'Académie des Inscriptions et Belles-Lettres, 84e année, no. 6 (1940): 540-541.
  24. Victorinus Afrus - In Epistola Pauli ad Galatas [0362-0372] Full Text at Documenta Catholica Omnia. www.documentacatholicaomnia.eu. Процитовано 14 березня 2024.
  25. Августин, «Відступлення».

Джерела та література[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]