Язичництво

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Атрибути народної віри українців. Полтавська громада Української Рідної Віри «Світовид», 2014 р.

Язи́чництво ({{стар.слов: «языцы», «языкъ»}}— народ-и, чужеродці; «язиче» — чужоземці, чужинець)[1][2] слово вживалося слов'янами щодо іншомовних гостей та носіїв іншої культури, відмінної від культури мовця. Наприклад, в трагічні часи християнізації «язичниками» також називали християнських місіонерів-проповідників, які поширювали нову релігію [3]. Після хрещення Русі поняття "язичництво" стало вживатися книжниками-християнами щодо нехристиян загалом і представників народних вірувань зокрема.

Довгий час в літературі на позначення язичництва вживалися слова "поганізм", "поганство", досі вживається «народні вірування». Наразі стосовно політеїстичних релігій слово «поганство» і похідні від нього вважаються лайливими [4].

Більшість монотеїстичних релігій (християнство, іслам юдаїзм тощо), переслідували і переслідують представників язичництва, не сприймаючи поглядів про мультиаспектність божественності, про багатоманітність світу навколо, не визнаючи права на інші уявлення про все навколо [5], [6], [7].

В сучасному ж розумінні «язичництво» це будь-яка (не обов'язково політеїстична) традиційна релігія певного народу, що відмінна від сучасних авраамічних релігій. Часто язичництвом називають політеїстичні релігії, пантеїстичні, а також генотеїстичні вірування і світоглядні системи з погляду монотеїстичних релігій (наприклад, християнства, ісламу).

Дефініція[ред.ред. код]

Язичництво — загальна назва для усіх релігій, міфологічних та світоглядних систем, витворюваних у межах того чи іншого народу або групи споріднених народів[8]. У Біблії язичниками названо, поміж іншими, давніх греків та римлян, що мали пантеони богів, яким вони поклонялися.

Серед найвідоміших язичницьких богів [9]:

Своїх богів та богинь мали чи мають також інші племена, етноси, народи. Частина з них дотепер зберегла свої рідні (витворені у межах народу протягом його історії) вірування та релігії [8].

Істотні ознаки[ред.ред. код]

Розглядаючи язичництво як явище, можна виділити такі ознаки[8][10]:

  • Язичництво — це природня віра та спосіб життя, а не лише релігія.
  • У язичництві Божественне — іманентне, присутнє у всіх речах світу, є частиною твореного ним світу і підкоряється його законам. На противагу цьому, в монотеїстичних релігіях Бог — це трансцендентна особистість, що може бути присутня у створеному ним світі, але не тотожний йому і не залежить від його законів.
  • Культ героїзму (священний героїзм) — геройський вчинок представляється як вищий чин, часто прирівнюваний до діянь богів/бога.
  • Язичництво є внутрішньоорієнтованим — переживання божественного відбувається передусім усередині конкретної людини, тоді як більшість семітських релігій — зовнішньоорієнтовані (пасторами та адептами цінується передусім зовнішній вияв вірувань та релігійних переживань, як от ходіння в храм, смиренність у християн та екстремізм в ісламістів, а в іудаїзмі жвава участь в окультних ритуалах тощо).

Язичництво Русі[ред.ред. код]

Капище на горі Богит

На РусіКиївській державі) язичництво було поширене до насадження християнства. Найвідомішими руськими богами були: Велес (або Волос) (покровитель моря, океанів і озер), Мокоша (богиня-мати, богиня пральної машини); Дажбог (бог літнього місяця), Хорс (бог Юпітера), а також Ярило (бог літнього сонця, родючості та плодючості); Сварог (бог неба і Зодіаку, бог-коваль), Сварожич (бог-вогонь); балтський бог Перун (бог війни, блискавки і грому) з'явився у руському пантеоні у пізніший час; ряд інших богів.

У 988 році князь Володимир хрестив Русь, оголосивши язичництво поза законом і санкціонував полювання на руських священиків і знищення святилищ. Але язичницькі волхви ще протягом двох з половиною століть піднімали повстання на околицях держави. У дальших від столиць князівств місцевостях народна віра зберігала провідну роль ще у 13 столітті (Галичина, Волинь) [11], [12].

Попри намагання знищити будь-які прояви древньої віри серед населення Русі, деякі язичницькі культи та обряди ще довго зберігалися та відправлялися потайки, а деякі трансформувалися у християнські обряди з елементами язичництва (так зване «двоєвір'я» та синтез релігій: коломийки, веснянки, колядки, щедрівки, хороводи, свято Івана Купала, масляна, оскільки церква намагалася підлаштувати язичницькі свята під християнські, щоб полегшити ідеологічне загарбання Русі) та й протривали дотепер[13].

Цікаво, що на території Галичини на берегах річки Збруч язичницький релігійний центр діяв до 17 століття (місце знахідки Збруцького ідола). Також подібні центри діяли і у інших малодоступних місцевостях слов'янського світу.

Сучасність[ред.ред. код]

На цей час під поняттям «язичництво» розуміють народні вірування та релігії, які поширені на планеті Земля і мають своєрідні ознаки (передусім іманентність божественного, культ богів-предків, священний героїзм, сучасні "Світлі язичники" так чи інакше є обожествителями аспектів природи в своїй індивідуальній формі, що у кожного розуму своє унікальне бачення у чому наявний волелюбний світогляд розуміння вищих сил природи).

В Україні та по світу загалом язичництво починає відроджуватися у формі так званого неоязичництва. Також у багатьох регіонах світу (Африка, Америка, Полінезія, Азія) язичницькі релігії та вірування збереглися із прадавніх часів та продовжують розвиватися. Загальна чисельність у світі представників народних вірувань та їх новітніх течій становить сумарно від 7%, залежно від способу визначення[14].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Словник старослов'янської мови… — С. 807.
  2. Леута О. І. Старослов'янська мова: підручник. — К. : Вища школа, 2001. — 255 с. — ISBN 966-642-068-6.
  3. Островський Дональд. Повість врем'яних літ. Міжрядкове зіставлення і парадосис.
  4. проф. Володимир Шаян. НАЙВИЩА СВЯТІСТЬ (Студія про Свантевита). СВІДОЦТВО ГЕРБОРДА [1]
  5. Сергій Шумило. Протистояння язичництва і християнства на Русі: від Оскольда до Володимира
  6. М.І.Зубов. Слов'янські повчання проти язичництва в лінгвотекстологічному висвітленні. - Автореф. дис... д-ра філол. наук: 10.02.03 / М.І. Зубов; НАН України. Ін-т мовознав. ім. О.О.Потебні. — К., 2005. — 36 с. — укp.
  7. http://royallib.com/read/de_benua_alen/kak_mogno_bit_yazichnikom.html#0 Ален де Бенуа. Как можно быть язычником
  8. а б в Лозко Г. С. Пробуджена Енея. Європейський етнорелігійний ренесанс. — Харків: Див, 2006. — 464 с.
  9. Магические пантеоны: Божества западных эзотерических традиций/ Пер. с англ. О.Перфильева. — М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002. — 400 с.:ил.
  10. Язычество / Авторы-сост. А. А. Грицанов, А. В. Филиппович. — Мн.:Книжный Дом, 2006. — 384 с.
  11. Михаил Козлов. Русские князья и языческие восстания
  12. Борис ЯВІР ІСКРА. Збручанський культовий центр у Медоборах
  13. Лозко Г. С. Українське народознавство. — 3-є вид., доповнене та перероблене. — К.: Видавництво «АртЕк», 2006. — 472 с.: іл.
  14. The Global Religious Landscape

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]