Язичництво

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Язичництво (цер.-слов. «языцы», «языкъ» — чужоземці, чужинець)[1][2] — будь-яка (не обов'язково політеїстична) традиційна релігія певного народу, відмінна від сучасних глобальних релігій. Часто так називають політеїстичні релігії, пантеїстичні, а також генотеїстичні вірування і світоглядні системи з погляду монотеїстичних релігій (наприклад, християнства, ісламу), що не є науково правильно.

"Языцы" — у стародавній Україні називали насамперед греків-християн, які поширювали серед давніх українців монотеїзм.[3] Термін було "перехоплено" церковниками-християнами після хрещення Русі і використано у війні проти "народної" релігії українців. На Заході в науковій літературі використовують слово "paganism", "народні вірування". У сучасній публіцистичній літературі слово «поганство» є лайливим стосовно політеїстичних релігій.[4]

Більшість монотеїстичних релігій (християнство, мусульманство тощо), переслідували поклоніння багатьом богам, нав'язуючи поклоніння одному богові. Непримиренність із іншими уявленнями про божественне у монотеїстичних релігіях наявна і в наш час.

Дефініція[ред.ред. код]

Язичництво — загальна назва для усіх релігій, міфологічних та світоглядних систем, витворюваних у межах того чи іншого народу або групи споріднених народів[5].

У Біблії язичниками названо, поміж іншими, давніх греків та римлян, що мали пантеони богів, яким вони поклонялися.

Серед найвідоміших[6]:

та інші народи.

Свій пантеон богів мали всі давні племена.

Частина народів світу дотепер зберегла свої рідні (витворені у межах народу протягом його історії) вірування та релігії[7].

Істотні ознаки[ред.ред. код]

Розглядаючи язичництво як явище, можна виділити такі ознаки[8][9]:

  • Язичництво — це спосіб життя, а не лише релігія.
  • У язичництві Божественне — іманентне, присутнє у всіх речах світу, є частиною твореного ним світу і підкоряється його законам. На противагу цьому, в монотеїстичних релігіях Бог — це трансцендентна особистість, що може бути присутня у створеному ним світі, але не тотожний йому і не залежить від його законів.
  • Культ героїзму (священний героїзм) — геройський вчинок представляється як вищий чин, часто прирівнюваний до діянь богів/бога.
  • Язичництво є внутрішньоорієнтованим — переживання божественного відбувається передусім усередині конкретної людини, тоді як більшість семітських релігій — зовнішньоорієнтовані (цінується передусім зовнішній вияв вірувань та релігійних переживань, як от ходіння в храм, жвава участь у ритуалах тощо).

Язичництво Русі[ред.ред. код]

Капище на горі Богит

На РусіКиєві) язичництво було поширене до насадження християнства. Найвідомішими руськими богами були: Велес (або Волос) (покровитель науки, знань і мудрості; торгівлі, худоби, магії), Мокоша (богиня-мати, богиня прядіння); Дажбог (бог зимового сонця), Хорс (бог сонця), а також Ярило (бог літнього сонця, родючості та плодючості); Сварог (бог неба і Зодіаку, бог-коваль), Сварожич (бог-вогонь); балтський бог Перун (бог війни, блискавки і грому) з'явився у руському пантеоні у пізніший час; ряд інших богів.

У 988 році князь Володимир хрестив Русь, оголосивши язичництво поза законом і санкціонував полювання на руських священників і знищення святилищ. Але язичницькі волхви ще протягом двох з половиною століть піднімали повстання на околицях держави. У дальших від столиць князівств місцевостях народна релігія зберігала провідну роль ще у 13 столітті (Галичина, Волинь).

Попри намагання знищити будь-які прояви старої віри серед населення Русі, деякі язичницькі культи та обряди ще довго зберігалися та відправлялися потай, а деякі трансформувалися у християнські обряди з елементами язичництва (так зване «двоєвір'я» та синтез релігій: коломийки, веснянки, колядки, щедрівки, хороводи, свято Івана Купала, масляна, оскільки церква намагалася підлаштувати язичницькі свята під християнські, щоб полегшити ідеологічне загарбання Русі) та й протривали дотепер[10].

Цікаво, що на території Галичини на берегах річки Збруч язичницький релігійний центр діяв до 17 століття (місце знахідки Збруцького ідола). Також подібні центри діяли і у інших малодоступних місцевостях слов'янського світу.

Сучасність[ред.ред. код]

На цей час під поняттям «язичництво» розуміють народні вірування та релігії, які поширені на планеті Земля і мають своєрідні ознаки (передусім іманентність божественного, культ предків, священний героїзм тощо).

В Україні та по світу загалом язичництво починає відроджуватися у формі так званого неоязичництва. Також у багатьох регіонах світу (Африка, Америка, Полінезія, Азія) язичницькі релігії та вірування збереглися із прадавніх часів та продовжують розвиватися. Загальна чисельність у світі представників народних вірувань та їх новітніх течій становить сумарно від 7%, залежно від способу визначення[11].

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. Словник старослов’янської мови, с.807
  2. Леута О.І. Старослов'янська мова: підручник. - К.: Вища школа, 2001. - 255 с. ISBN 966-642-068-6
  3. Дональд Островський. Повість врем'яних літ. Міжрядкове зіставлення і парадосис.
  4. проф. Володимир Шаян. НАЙВИЩА СВЯТІСТЬ (Студія про Свантевита). СВІДОЦТВО ГЕРБОРДА[1]
  5. Лозко Г. С. Пробуджена Енея. Європейський етнорелігійний ренесанс. — Харків: Див, 2006. — 464 с.
  6. Магические пантеоны: Божества западных эзотерических традиций/ Пер. с англ. О.Перфильева. — М.: ФАИР-ПРЕСС, 2002. — 400 с.:ил.
  7. Лозко Г. С. Пробуджена Енея. Європейський етнорелігійний ренесанс. — Харків: Див, 2006. — 464 с.
  8. Язычество / Авторы-сост. А. А. Грицанов, А. В. Филиппович. — Мн.:Книжный Дом, 2006. — 384 с.
  9. Лозко Г. С. Пробуджена Енея. Європейський етнорелігійний ренесанс. — Харків: Див, 2006. — 464 с.
  10. Лозко Г. С. Українське народознавство. — 3-є вид., доповнене та перероблене. — К.: Видавництво «АртЕк», 2006. — 472 с.: іл.
  11. The Global Religious Landscape

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]