Назіме-султан

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Назіме-султан
осман. ناظمه سلطان‎‎
Народилася 14 лютого 1866(1866-02-14)
Стамбул, Османська імперія
Померла 9 листопада 1947(1947-11-09) (81 рік)
Бейрут, Ліван
Поховання cemetery of the Sulaymaniyya Takiyyad
Країна  Османська імперія
Діяльність аристократка
Знання мов османська і арабська
Рід Османи
Батько Абдул-Азіз
Мати Хайраниділь Кадин-ефенді
Брати, сестри Абдул-Меджид II, Саліха-Султан, Еміне Султанd, Şehzade Mehmed Şevketd і Есма Султан

Назіме-Султан (осман. ناظمه سلطان‎ ; 25 лютого 1867 — 9 листопада 1947) — османська принцеса, донька османського султана Абдулазіза та Хайраниділь Кадин-ефенді.

Раннє життя[ред. | ред. код]

Назіме-Султан народилася 25 лютого 1867 року[1] в палаці Долмабахче.[2] Її батьком був Султан Абдул-Азіз, а матір'ю — Хайраниділь Кадин. Вона була другою дочкою свого батька і першою дитиною своєї матері. Вона була старшою рідною сестрою майбутнього халіфа Абдул-Меджида II.[3][4] Вона була онукою Махмуда II і Пертевніял-Султан.[5]

Її батько, Абдул-Азіз, був скинутий своїми міністрами 30 травня 1876 року, султаном став його племінник Мурад V.[6] Наступного дня його перевезли до палацу Феріє.[7] Її мати та інші жінки з оточення Абдул-Азіза не хотіли залишати палац Долмабахче. Тож їх насильно відправили до палацу Феріє. При цьому їх обшукали з голови до ніг і відібрали все цінне.[8] 4 червня 1876 року[9] Абдул-Азіз помер за загадкових обставин.[10]

Десятирічна дівчинка Назіме-Султан продовжувала жити в палаці Феріє з мамою та восьмирічним братом.[11] Розповідаючи про цю подію в інтерв'ю Аділу Сулх Бею через багато років, Назіме сказала:[12]

Any claims that my father committed suicide are deceitful. I saw it with my own eyes that they murdered my father.[13]

Шлюб[ред. | ред. код]

У 1889 році султан Абдул-Гамід II подарував їй наряди та влаштував одруження разом із двома її сестрами, принцесами Саліхою-Султан та Есмою-Султан, а також своєю власною дочкою Зекіє-Султан.[14] Вона вийшла заміж за Алі Халід-пашу, сина Ібрагіма Дервіша-паші, 20 квітня 1889 року в палаці Їлдиз.[4][3][5]

Подружжю в якості резиденції було надано палац у Куручешме, відомий як палац Назіме Султан.[15] Тут у неї були виконавці релігійної музики.[16] Дітей у принцеси не було.

Філантропія[ред. | ред. код]

Принцеса сприяла Жіночому відділу Товариства національної оборони (Müdafaa-i Milliye Hanımlar Cemiyeti), який був створений у вересні 1912 року. Принцеса відправилася до Стамбула, щоб піклуватися про людей, поранених у Балканських війнах. Після свого заснування Жіночий відділ Товариства національної оборони організував дві зустрічі в лекційній залі Дарюльфюнун під егідою Назіме та Німет Мухтар, доньки хедіва Ісмаїла-паші, які вела Сельма Ханім, сестра Ахмед Різа Бей, відомий член CUP і голова парламенту.[17]

У 1912 році «Жіночий центр Хілал-і Ахмер» було організовано в рамках «Османської асоціації Хілал-і Ахмер», фонду, створеного в 1877 році для надання медичної допомоги в Стамбулі та навколишніх громадах.[18] У травні 1915 року, під час Галліполійської кампанії, як член цієї організації Назіме пожертвував 50 турецьких лір госпіталю на придбання ліжок та інших товарів для солдатів.[19]

Вигнання[ред. | ред. код]

Після того, як у 1924 році імператорська сім'я була відправлена у вигнання, Назіме та її чоловік оселилися в Джунії, Ліван.[5] Тут вони жили у великому маєтку, оточеному садом.[20]

Коли Дюррюшехвар-Султан вийшла заміж за принца Азам Джа, старшого сина і спадкоємця останнього Нізама  Гайдарабаду, Османа Алі Хана, Асіфа Джа VII в 1932 році, Назіме-Султан подарувала їй діамантову тіару. Неслішах-Султан вона запропонувала чудовий браслет з тисненням трьох діамантів, коли вона виходила заміж за принца Мохамеда Абдель Монейма, сина останнього єгипетського хедива Аббаса Хільмі II у 1940 р.[20]

За словами Несліша Султан, вона була крихітною, досить потворною, з великими губами, як у її батька, але досить вражаючою.[20]

Смерть[ред. | ред. код]

Могила Назіме-Султан (справа внизу)

Назіме померла 9 листопада 1947 року в Джунії, Ліван. Вона була останньою дитиною Абдул-Азіза, яка вижила. Похована на кладовищі Сулейманія Такійя, Дамаск, Сирія. Її чоловік прожив на один рік довше і помер у 1948 році в Мецці, Саудівська Аравія.[5]

Нагороди[ред. | ред. код]

Походження[ред. | ред. код]

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
8. Абдул-Гамід I
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
4. Махмуд II
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
9. Накшиділ-Султан
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
2. Абдул-Азіз
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
5. Пертевніял-Султан
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
1. Назіме-Султан
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
3. Хайраниділь Кадин-ефенді
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Див. також[ред. | ред. код]

Список літератури[ред. | ред. код]

  1. ↑ Uçan, Lâle (2019). Dolmabahçe Sarayı'nda Çocuk Olmak: Sultan Abdülaziz'in Şehzâdelerinin ve Sultanefendilerinin Çocukluk Yaşantılarından Kesitler. FSM İlmî Araştırmalar İnsan ve Toplum Bilimleri Dergisi. с. 232.
  2. ↑ Brookes, 2010, с. 286.
  3. ↑ а б Uluçay, 2011, с. 225.
  4. ↑ а б Sakaoğlu, 2008, с. 645.
  5. ↑ а б в г Adra, Jamil (2005). Genealogy of the Imperial Ottoman Family 2005. с. 16.
  6. ↑ Zürcher, Erik J. (15 жовтня 2004). Turkey: A Modern History, Revised Edition. I.B.Tauris. с. 73. ISBN 978-1-850-43399-6.
  7. ↑ Shaw, Stanford J.; Shaw, Ezel Kural (1976). History of the Ottoman Empire and Modern Turkey: Volume 2, Reform, Revolution, and Republic: The Rise of Modern Turkey 1808-1975, Volume 11. Cambridge University Press. с. 164. ISBN 978-0-521-29166-8.
  8. ↑ Brookes, 2010, с. 40.
  9. ↑ Davison, Roderic H. (8 грудня 2015). Reform in the Ottoman Empire, 1856-1876. Princeton University Press. с. 341. ISBN 978-1-400-87876-5.
  10. ↑ Brookes, 2010, с. 43.
  11. ↑ Şerofoğlu, Ömer Faruk (2004). Abdülmecid Efendi, Ottoman prince and painter. YKY. с. 24. ISBN 978-9-750-80883-8.
  12. ↑ Ömer Faruk Yılmaz (27 вересня 2011), Abdülaziz Han'ın kızı: Babamın katledilişini gördüm, www.timeturk.com, архів оригіналу за 16 листопада 2022, процитовано 22 жовтня 2020
  13. ↑ Harun Yahya, Adnan (2017). Mastermind: The truth of the British Deep State Revealed. Araştırma Publishing. с. 263.
  14. ↑ Brookes, 2010, с. 159.
  15. ↑ Barillari, Diana (1 січня 1996). Istanbul 1900: Art-nouveau Architecture and Interiors. Random House Incorporated. с. 88. ISBN 978-0-847-81989-8.
  16. ↑ Fanny Davis (1986). The Ottoman Lady: A Social History from 1718 to 1918. Greenwood Publishing Group. с. 158. ISBN 978-0-313-24811-5.
  17. ↑ Atamaz-Hazar, Serpil (2010). The Hands that Rock the Cradle will Rise: Women, Gender, and Revolution in Ottoman Turkey, 1908-1918. University of Arizona. с. 94—95.
  18. ↑ Hacker, Barton; Vining, Margaret (17 серпня 2012). A Companion to Women's Military History. BRILL. с. 199. ISBN 978-9-004-21217-6.
  19. ↑ Os, Nicolina Anna Norberta Maria van (31 жовтня 2013). Feminism, Philanthropy and Patriotism: Female Associational Life in the Ottoman Empire. Leiden University Institute for Area Studies (LIAS), Faculty of Humanities, Leiden University. с. 449—450.
  20. ↑ а б в Bardakçı, Murat (2017). Neslishah: The Last Ottoman Princess. Oxford University Press. с. 176. ISBN 978-9-774-16837-6.
  21. ↑ а б в Yılmaz Öztuna (1978). Başlangıcından zamanımıza kadar büyük Türkiye tarihi: Türkiye'nin siyasî, medenî, kültür, teşkilât ve san'at tarihi. Ötüken Yayınevi. с. 165.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Brookes, Douglas Scott (2010). The Concubine, the Princess, and the Teacher: Voices from the Ottoman Harem. University of Texas Press. ISBN 978-0-292-78335-5.
  • Sakaoğlu, Necdet (2008). Bu mülkün kadın sultanları: Vâlide sultanlar, hâtunlar, hasekiler, kadınefendiler, sultanefendiler. Oğlak Yayıncılık. ISBN 978-9-753-29623-6.
  • Uluçay, Mustafa Çağatay (2011). Padişahların kadınları ve kızları. Ankara: Ötüken. ISBN 978-9-754-37840-5.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Назіме-султан&oldid=42244655