Некромантія

Саул та Ендорська відьма, картина Якоба Корнеліуса (нід. Jacob Cornelisz. van Oostsanen), 1526 рік

Некромантія (від грец. νεκρός — мертвий і грец. μαντεία — гадання) — вид магії, що вивчає методи й техніки впливу на світ померлих з метою отримання від духів інформації чи допомоги. В основі цієї практики лежить переконання в тому, що мертві володіють особливою могутністю й можуть протегувати живим.

Історія

У Стародавній Греції некроманти в стані трансу викликали духів в святилищах Аїда та Персефони. Ці святилища будувалися звичайно в сакральних, близьких до підземного світу місцях: печерах, ущелинах, поблизу гарячих мінеральних джерел.

Починаючи з епохи Ренесансу некромантія з певних причин стала асоціюватися з чорною магією та демонологією в цілому, поступаючись місцем раннього, більш специфічному значенню. Окультист Еліфас Леві в своїй книзі «Dogma et Ritual» визначає некромантію як спосіб пожвавлення астральних тіл.

Пізніше некромантія стала окремим напрямом у магії.

Національний науковий фонд відносить можливість спілкування з духами померлих до однієї з найпоширеніших серед американців псевдонаукових помилок .

Знамениті некроманти

• Реальний (історичний) доктор Фауст був відомий як некромант і демонолог.
• Граф Каліостро називав себе некромантом, однак насправді під некромантією мав на увазі лише спіритизм.
• Одна з найвідоміших, некромантка Аніта Блейк описується у письменниці Лорел Гамільтон.

У популярній культурі

Некромантії присвячені:

• Стрічка Чорна смерть
• Одна з найвідоміших композицій Sepultura («Necromancer») з альбому Morbid Visions

Див. також

• Некрономікон

Посилання

• Некромантія // Українська мала енциклопедія : 16 кн : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1962. — Т. 5, кн. IX : Літери На — Ол. — С. 1118-1119. — 1000 екз.
• Некрономікон.