Архітектура нацистської Німеччини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мармурова галерея Нової рейхсканцелярії
Нацистська символіка на даху берлінської будівлі (1940)

Архітектура епохи націонал-соціалізму (нім. Architektur im Nationalsozialismus) — один з наймасштабніших проявів тоталітарної архітектури, поряд зі сталінською архітектурою[1]. Цим терміном охоплюють основні архітектурні стилі, методи будівництва таі міського планування, які застосовували у Третім рейсі, де у 1933-1945 рр. панувала ідеологія націонал-соціалізму. Певний вплив архітектура епохи націонал-соціалізму зробила і на будівельні проекти післявоєнної Німеччини.

Ключові моменти[ред. | ред. код]

Вожді націонал-соціалістичної Німеччини, а також архітектори, які працювали під їхнім керівництвом, намагалися створити особливий, націонал-соціалістичний стиль архітектури, спираючись на неокласицизм і національні німецькі традиції. У той же час для використання у вузьких рамках розглядалися також і досягнення сучасних течій в архітектурі. Особливе значення мала необхідність враховувати особисті погляди А.Гітлера на архітектуру. Категорично відкидалася архітектура модернізму, у тому числі німецький стиль Баухаус. Представники Баухауса піддавалися переслідуванням, цей стиль був затаврований у нацистській пресі як «культурно-більшовицький», «бездушний» і «ненімецький».

З розвитком у Німеччині періоду 1933—1935 років «патріотичного» руху Тингшпиль , із створенням і оформленням місць проведення Тинг-торжеств , окремі елементи псевдо-давньгерманського стилю (у орнаменті тощо) проникають і у офіційну, у тому числі у СС-архітектуру (при будівництві СС-орденсбургів). При плануванні і розбивці паркових територій у Німеччині 30-х років як правило враховувались питання, пов'язані із збереженням природного ландшафту і охороною тварин і рослинного світу. Провідним представником у цій галузі був парковий архітектор Элвін Зайферт.

Провідний представник школи «Архітектура захисту Вітчизни» (Heimatschutzarchitektur), однієї з різновидів архітектури модерн, Пауль Шульце-Наумбург, починаючи з 1935 року піддається критиці з боку Гітлера. Провідним архітектором Третього Рейха був визнаний Альберт Шпеер, послідовник неокласичної традиції, у той час він не відмовлявся від окремих модерністських впливів. Як у міськім будівництві, так і у технологічно--виробничій архітектурі націонал-соціалістами цінувалися у першу чергу раціональність і функціональність будування як перша і головна ознака технічного прогресу в архітектурі. У Німеччині 30-х — 1-й піл. 40-х років XX століття не було жорстких вимог і не здійснювалося диктата «як обов'язково слід будувати». Державні органи, що розподіляли замовлення на проектування і будівництво, просто не помічали спеціалістів, які відходили від вимог генеральної лінії. У ті часи для споруди приватних будівель та виконання деяких індустріальних проектів допускали й архітекторів, які будували у стилі міжнародного модерну. Розподіл архітектурних стилів по галузям будівництва в основному виглядав так:

  • Націонал-соціалістичний класицизм для державних і партійних споруд, зали для проведення агітаційно--пропагандистських заходів;
  • Архітектура захисту Вітчизни для будівництва у приміських поселеннях та у СС-Орденсбургах;
  • Поміркований модерн для житлових і адміністративних будівель;
  • Функціоналізм для споруди казарм, воєнного будівництва, стадіонів та інших спортивних споруд;
  • Нова речевість для промислового будівництва, технологічних споруд.

Архітектор комплексу партійних з' їздів НСДАП у Нюрнберзі Альберт Шпеер сформулював «Теорію цінності розвалин». Сутність її у тому, що руїни монументів минулого повинні пробуджувати героїчне натхнення. Для переконливості він зробив макет трибуни Цеппелінфельда, яка була у занедбаності кілька поколінь і поросла плющем. Даний макет він пред'явив Гітлеру і виклав свою теорію. Гітлер визнав міркування Шпеера логічними і наказав надалі здійснювати найважливіші будування держави з урахуванням "Закону розвалин".[2].

Ставлення націонал-соціалістичного керівництва[ред. | ред. код]

Архітектори Альберт Шпеер і Рудольф Волтерс на виставці у Ліссабоні

Будучи художником із завдатками архітектора, А.Гітлер оцінював досягнення кожної епохи, у тому числі і досягненнями її архітектури. Про значення останньої фюрер висловився на Першій Архітектурно--мистецькій виставці у Домі німецького мистецтва у Мюнхені 22 січня 1938 року:

« Якщо народи внутрішньо переживають часи своєї величі, то виражають вони ці переживання і відбивають їх також в зовнішній світ. В цьому випадку їх слово міцніше просто сказаного. Це слово з каменю. «

Таке ставлення Гітлера до архітектури пропагувалося в Німеччині, у тому числі і за допомогою кінематографу. Впродовж 15 років фюрер бажає перебудувати усю країну і робить особистий вплив на здійснення багатьох проектів. Улюбленими його архітекторами були Пауль Людвіг Троост, а після смерті останнього - Людвіг Руфф, потім Альберт Шпеер і Герман Гислер.

Перед початком Другої світової війни і у міру переходу ініціативи в неї до союзників, в нацистській архітектурі все сильніше затверджується гігантоманія у будівництві будівель, зводяться щонайширші сходи, проектуються довгі і прямі проспекти (так звані "осі (Achse)"), створюються циклопічні плани, не прив'язані до використання для яких-небудь цілей, - такі як радикальна перебудова Берліна, що переходить в нову столицю третіього Рейху "Німеччина", і спроектована мегабудівля Зала народів (Volkshalle) у ній.

Здійснення цих проектів вимагало непомірної витрати як грошових коштів, так і металу (украй необхідного у військовій промисловості), будівельних матеріалів і каменю (що звозилися з усієї Європи), а також робочої сили (нестача в якій компенсувалася працівниками, що приганяли з окупованих країн).

Згідно з деякими свідченнями, Адольф Гітлер бачив у бомбардуваннях союзниками німецьких міст позитивний момент, оскільки вони, руйнуючи старі будівлі, звільняли місце для нових, задуманих фюрером, мегаспоруд. В той же час будівельна політика Рейху не обмежувалася виключно територією Німеччини, але і поширювалася на захоплені території, в першу чергу на Генерал-губернаторське. Усю Європу повинна була покрити надширококолійна залізнична мережа Breitspurbahn.

Окремою програмою, підтримуваною рейхсфюрером СС Генріх Гіммлером, була ідея створення в Східній Європі німецьких військових поселень, заселених фермерами-солдатами і сполучених між собою транспортною мережею, для чого, наприклад, був передбачений залізничний міст через Керченську протоку. Починаючи з 1935 року, Гіммлер також займався реконструкцією замку Вевельсбург біля Падерборна і створенням в ньому культового центру майбутнього Ордену СС (архітектором ,що проводились у Вевельсбурзі робіт, був Герман Бартельс).

Повне перетворення німецьких міст "У дусі націонал-соціалізму", зведення або закінчення будівництва різних "культових центрів" і мегаспоруд було порушене обставинами Другої світової війни і поразкою Німеччини в 1945 році.

Найбільші споруди[ред. | ред. код]

Морський курорт Прора

Примітки[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]