Сталінський ампір

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
МЗС СРСР/РФ, Москва, зодчий Володимир Георгійович Гельфрейх

Ста́лінській ампі́р (від фр. empire — «імперія» і за аналогією з ампіром) — провідний напрям в архітектурі, монументальному та декоративному мистецтві СРСР з кінця 1930-х до середини 1950-х. Прийшов на зміну раціоналізму та конструктивізму. Набув поширення в роки, коли країною керував Йосип Сталін, особливо — в післявоєнний час, коли він був поширений також і в країнах Східної Європи.

Відмінні риси стилю[ред.ред. код]

  • ансамблева забудова вулиць і площ;
  • синтез архітектури, скульптури і живопису;
  • розробка традицій російського класицизму;
  • використання архітектурних ордерів;
  • барельєфи з геральдичними композиціями і зображеннями трудящих;
  • оптимістичний настрій усього твору;
  • використання мармуру, бронзи і цінних порід дерева в оформленні громадських інтер'єрів.

Історія виникнення[ред.ред. код]

У середині 1930-х у радянській архітектурі стався поступовий перехід від конструктивізму до «сталінського ампіру». Цей перехідний період можна назвати постконструктивізмом. Деякі будівлі цього часу, зовні багато декоровані, зберігали у своєму плануванні і деталях конструктивістську основу. «Радянський монументальний класицизм» був в цілому сформований до кінця 1930-х.

У 1934 створюється Академія архітектури СРСР і Союз архітекторів СРСР, який об'єднує творчі сили для вирішення нових завдань, поставлених перед майстрами. Це створення Палаців культури, спортивних комплексів, індустріальних центрів, санаторіїв і піонерських таборів. Архітектори в цей період працюють у великих творчих майстернях і науково-дослідних проектних інститутах, об'єднуючих конструкторів, архітекторів і художників, якими керують лідери радянської архітектури. Багато проектів створюються в результаті всесоюзних конкурсів.

В цілому «сталінський ампір» сформувався в період проведення конкурсів на проекти Будинку Рад і павільйони СРСР на Всесвітніх виставках 1937 в Парижі і 1939 в Нью-Йорку. Конкурси проходили у декілька етапів, при відкритому обговоренні, і виявили яскравих талановитих художників. Переможець конкурсу — Б. М. Іофан, оптимістичне звучання творів якого стало яскравою сторінкою передвоєнної архітектури. Майстри, що отримали другі, треті премії, і їх учні — Г. П. Гольц, І. В. Жолтовский, Л. В. Руднєв, М. А. Мінкус, згодом очолили цей архітектурний напрям.

Уже в період Другої світової війни архітектори починають працювати над проектами відновлення зруйнованих міст, меморіалами та тріумфальними арками для зустрічі радянських героїв. У художньому образі цих творів був оптимізм перемоги, в яку вірили архітектори і на яку усі чекали.

У 1945 країна приступила до відновлення зруйнованих міст. Архітектура стала одним з пріоритетних напрямів народного господарства. Архітектурний твір повинен був вселяти упевненість глядачам в швидкому відновленні усієї країни. Яскравими прикладами є головна будівля МГУ, комплекс павільйонів ВДНГ, будівля МЗС СРСР на Смоленській-Сінній площі.

Україна[ред.ред. код]

Росія[ред.ред. код]

Ар-деко[ред.ред. код]

Неоклассицизм[ред.ред. код]

Ампір[ред.ред. код]

Еклектика й інше[ред.ред. код]

Світ[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Соковнина В. Как питерцы Екатеринбург строили [по материалам лекции Л. Н. Смирнова // Berlogos: Интернет-журнал о дизайне и архитектуре. — 21.07.2015.]

Джерела[ред.ред. код]