Сталінський ампір

МЗС СРСР/РФ, Москва, зодчий Володимир Георгійович Гельфрейх

Ста́лінській ампі́р (від фр. empire — «імперія» і за аналогією з ампіром) — провідний напрям в архітектурі, монументальному та декоративному мистецтві СРСР з кінця 1930-х до середини 1950-х. Прийшов на зміну раціоналізму та конструктивізму. Набув поширення в роки, коли країною керував Йосип Сталін, особливо — в післявоєнний час, коли він був поширений також і в країнах Східної Європи.

Відмінні риси стилю[ред. • ред. код]

ансамблева забудова вулиць і площ;
синтез архітектури, скульптури і живопису;
розробка традицій російського класицизму;
використання архітектурних ордерів;
барельєфи з геральдичними композиціями і зображеннями трудящих;
оптимістичний настрій усього твору;
використання мармуру, бронзи і цінних порід дерева в оформленні громадських інтер'єрів.

Історія виникнення[ред. • ред. код]

У середині 1930-х у радянській архітектурі стався поступовий перехід від конструктивізму до «сталінського ампіру». Цей перехідний період можна назвати постконструктивізмом. Деякі будівлі цього часу, зовні багато декоровані, зберігали у своєму плануванні і деталях конструктивістську основу. «Радянський монументальний класицизм» був в цілому сформований до кінця 1930-х.

У 1934 створюється Академія архітектури СРСР і Союз архітекторів СРСР, який об'єднує творчі сили для вирішення нових завдань, поставлених перед майстрами. Це створення Палаців культури, спортивних комплексів, індустріальних центрів, санаторіїв і піонерських таборів. Архітектори в цей період працюють у великих творчих майстернях і науково-дослідних проектних інститутах, об'єднуючих конструкторів, архітекторів і художників, якими керують лідери радянської архітектури. Багато проектів створюються в результаті всесоюзних конкурсів.

В цілому «сталінський ампір» сформувався в період проведення конкурсів на проекти Будинку Рад і павільйони СРСР на Всесвітніх виставках 1937 в Парижі і 1939 в Нью-Йорку. Конкурси проходили у декілька етапів, при відкритому обговоренні, і виявили яскравих талановитих художників. Переможець конкурсу — Б. М. Іофан, оптимістичне звучання творів якого стало яскравою сторінкою передвоєнної архітектури. Майстри, що отримали другі, треті премії, і їх учні — Г. П. Гольц, І. В. Жолтовский, Л. В. Руднєв, М. А. Мінкус, згодом очолили цей архітектурний напрям.

Уже в період Другої світової війни архітектори починають працювати над проектами відновлення зруйнованих міст, меморіалами та тріумфальними арками для зустрічі радянських героїв. У художньому образі цих творів був оптимізм перемоги, в яку вірили архітектори і на яку усі чекали.

У 1945 країна приступила до відновлення зруйнованих міст. Архітектура стала одним з пріоритетних напрямів народного господарства. Архітектурний твір повинен був вселяти упевненість глядачам в швидкому відновленні усієї країни. Яскравими прикладами є головна будівля МГУ, комплекс павільйонів ВДНГ, будівля МЗС СРСР на Смоленській-Сінній площі.

Україна[ред. • ред. код]

В Києві — Національний експоцентр України, Будівля Адміністрації Президента України, Будівля міністерства закордонних справ України, Готель «Україна», Висотний житловий будинок по Хрещатику, 25, Будівля Кабінету Міністрів України, Хрещатик, деякі станції метрополітену, Приміщення санаторію "Конча-Заспа".
В Харкові — Будинок зі шпилем, Харків-Пасажирський.
В Дніпрі — Проспект Дмитра Яворницького, ансамбль площі Героїв Майдану.
В Запоріжжі — Соборний проспект, проспект Металургів, бульвар Шевченка, проспект Маяковського.
В Львові — арка входу в парк імені Богдана Хмельницького, а також кінотеатр «Дружба».
В Луганську — вулиця Радянська, ансамбль площі імені Героїв Великої Вітчизняної війни.

Національний експоцентр України. Головний павільйон
Національний експоцентр України. Павільйон «Зернові та олійні культури» № 10. Тут планувався найвищий в Україні та Європі 50-метровий пам'ятник Йосипу Сталіну
Національний експоцентр України. 4 павільйон-палац побудований у давньогрецькому стилі
Національний експоцентр України. 1 павільйон-палац побудований у давньовавилонському стилі
Національний експоцентр України. 8 павільйон-палац побудований у давньоримському стилі
Національний експоцентр України. 7 павільйон-палац побудований у давньоєгипетському стилі
Будівля Адміністрації Президента України
Будівля міністерства закордонних справ України
Будинок Уряду України
Висотний житловий будинок по Хрещатику, 25
Готель «Україна»

Росія[ред. • ред. код]

Станция метро «Новокузнецкая» (Москва)
Главный павильон ВСХВ переосмысливает мотивы захаровского Адмиралтейства
Капители железнодорожного вокзала станции Сочи
Жилой дом (Свердловск, 1932), арх. Оранский

Ар-деко[ред. • ред. код]

Дом Советов, Ленинград, 1939, арх. Н. А. Троцкий, М. А. Шепилевский и др.
Универмаг «Фрунзенский» в Санкт-Петербурге
Станция «Сокол» Московского метрополитена
Станция «Маяковская» Московского метрополитена
Театр Красной Армии, Москва, архитекторы К. С. Алабян и В. Н. Симбирцев
Новосибирский оперный театр
Высотное здание на Котельнической набережной
Станция «Автово» Ленинградского метрополитена
Станция «Площадь Восстания» Ленинградского метрополитена
Главный корпус ЮУрГУ в Челябинске

Неоклассицизм[ред. • ред. код]

Дом на Моховой (1932—1934)
Самарский академический театр оперы и балета
Ленинградская школа (1947), архитектор М. А. Шепилевский
Реконструированный дом № 68 на Невском проспекте. 1947—1950. Архитекторы: Б. Н. Журавлёв и И. И. Фомин
Павильон РСФСР на ВСХВ

Ампір[ред. • ред. код]

Главный вход в ЦПКиО им. Горького в Москве
Реконструированное здание Моссовета на Тверской улице. Автор реконструкции — Д. Н. Чечулин
Главный павильон ВСХВ
Арка Сестрорецкого Курорта, архитектор В. Д. Кирхоглани
Волгоградский планетарий (1954), архитектор В. Н. Симбирцев,
Свердловский горсовет (1947—1954), архитекторы Г. А. Голубев, М. В. Рейшер^[1]