Нещадименко Марко Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Марко Петрович Нещадименко
Марко Нещадименко.jpg
Народився 2 січня 1869(1869-01-02)
Сердегівка Черкаського повіту
Помер 1 жовтня 1942(1942-10-01) (73 роки)
Київ
Поховання
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія,
СРСР СРСР
Діяльність лікар
Відомий завдяки мікробіологія, епідеміологія
Alma mater Університет Святого Володимира
Науковий ступінь доктор медицини
Відомі учні С. С. Дяченко
Заклад Київський бактеріологічний інститут, Київський медичний інститут
Членство НАН України
Батько Петро Леонтійович Нещадим
Мати Варвара Федорівна
Звання професор, член-кореспондент Всеукраїнської академії наук

Марко Петрович Нещадименко (2 січня 1869, Сердегівка — 1 жовтня 1942, Київ) — український радянський мікробіолог та епідеміолог, доктор медицини (з 1910 року), професор, член-кореспондент ВУАН по відділу мікробіології (з 1929 року).

Життєпис[ред. | ред. код]

Родина[ред. | ред. код]

Народився 2 січня 1869 року в селі Сердегівці[1] (нині Шполянського району Черкаської області) в сім'ї православного селянина.

Батько — Петро Леонтійович Нещадим.

Мати — Варвара Федорівна.

Брат — Іван (нар.? — пом.30 січня 1880, Сердегівка), помер однорічним малятком.

Сестра — Анастасія (нар.4 січня 1881, Сердегівка — пом.1 січня 1882, Сердегівка).

Сестра — Євдокія (нар.1 березня 1883, Сердегівка — пом.13 січня 1886, Сердегівка).

Брат — Іван (3 вересня 1885, Сердегівка — 17 квітня 1967) Смоленськ) — український радянський патофізіолог, доктор медичних наук, професор.

Сестра — Харитина (нар.5 жовтня 1887, Сердегівка[2] — пом.25 квітня 1926, Київ) — українська радянська актриса.

Навчання[ред. | ред. код]

Провчився 10 років у Златопільській чоловічій гімназії та 1889 року склав іспити і отримав атестат зрілості[3].

У 1896 році закінчив медичний факультет Університету святого Володимира і влаштувався на роботу у щойно створений Київський бактеріологічний інститут.

У 19021908 роках навчався в навчальних закладах країн Європи, де у бактеріологічних інститутах і лабораторіях знайомився із методами виготовлення сироваток і вакцин.

Лікарська діяльність[ред. | ред. код]

У 1910 році опублікував монографію про патогенез інфекційних захворювань на основі вивчення дії дифтерійного токсину на організм, подав її як дисертаційну працю і 9 лютого 1910 року захистив її в Університеті святого Володимира.

У 19171918 роках брав участь у формуванні Українських лікарських організацій та медичних видань, зокрема журналу «Українські медичні вісті», який почав виходити у 1918 році. Був одним з організаторів медичного факультету Українського державного університету, керівником кафедри загальної патологічної анатомії і бактеріології. Першим в Україні почав викладання бактеріології українською мовою.

У 1919 році його призначили директором Київського бактеріологічного інституту. Після реорганізації інституту в Київський інститут епідеміології і мікробіології до 1941 року обіймав посаду заступника директора з наукової роботи. Продовжуючи педагогічну діяльність, у 1919 році організував та очолив у Київському медичному інституті першу в Україні кафедру мікробіології, якою керував до 1941 року. Викладав три курси: «Загальна мікробіологія», «Медична бактеріологія» та «Спеціальна епідеміологія».

У 19201925 роках працював у Медичній секції ВУАН. Займався питаннями епідеміології черевного тифу, аналізував заразливість на різних стадіях хвороби — основи епідеміології черевного тифу та найактивніші шляхи боротьби з ним. У 1925 році його призначили керівником науково-дослідної кафедри теоретичної медицини. У 1932 році на базі доцентського курсу організував і очолив кафедру епідеміології Київського медичного інституту.

Останні роки життя[ред. | ред. код]

Помер в Києві 1 жовтня 1942 року. Похований на Байковому кладовищі (ділянка № 1).

Наукова діяльність[ред. | ред. код]

Одним з перших вивчав дію дифтерійного токсину на організм, у 1926 році застосував анатоксин для профілактики дифтерії, специфічної профілактики туберкульозу за допомогою вакцини БЦЖ. Запропонував нові методи мікробіологічного дослідження, разом зі своїм учнем С. С. Дяченком вивчав роль стрептокока в інфекційній патології людини.

Автор близько 50 наукових праць, присвячених актуальним питанням мікробіології. Серед них:

  • Специфическая профилактика туберкулеза по Кальметту. — 1929;
  • Цереброспинальный менингит. — К., 1935 (співавтор);
  • Дифтерия. — К., 1936;
  • Стрептококк. — К., 1937.

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Дяченко С. С. Профессор М. П. Нещадименко (1869—1942) // Врачеб. дело. — 1963. — № 6. — С. 150—152;
  • Ганіткевич Я. В. Марко Нещадименко — засновник української школи мікробіологів та епідеміологів: До 130-річчя від дня народження // Львівський мед. часопис. — 1999. — Т. 5, № 2. — С. 103—107.

Див. також[ред. | ред. код]