Не журись! (театр)
| НЕ ЖУРИСЬ! | ||||
|---|---|---|---|---|
|
| ||||
| Країна |
 Україна | |||
| Місто | ||||
| Тип | естрадно-розважальний театр-кабаре | |||
| Відкрито | 1988 | |||
| Ідентифікатори і посилання | ||||
|
| ||||
Естрадний театр «Не журись!» (театр-кабаре «Не журись!», театр-студія «Не журись!») створений у Львові у червні 1988 року.
Найбільшої популярності театр зажив протягом 1988–1991 років. Тоді він створив цілу низку музично-театралізованих вистав, у яких гостро висміював тогочасну комуністичну владу. Також театр представляв глядачам заборонені тоді пісні українських січових стрільців та вояків УПА.
Театр відзначався гострою політичною сатирою (зокрема, виконувалися пісні про Кагановича та Павліка Морозова), що викликало побоювання у глядачів, але водночас допомагало суспільству долати радянський тоталітарний страх. Уникати жорстких репресій та затверджувати програми у цензорів вдавалося завдяки дипломатичному хисту директора театру Остапа Федоришина, який знаходив особистий підхід до посадовців. Так, під час підготовки програми стрілецьких пісень «Повіяв вітер степовий» цензуру пройшла навіть концертна афіша авторства Володимира Кауфмана, на якій був завуальований та прихований національний символ — тризуб[1].
Творцями театру були Андрій Панчишин, Юрій Винничук та Віктор Морозов. Останній став мистецьким керівником театру. Режисерами вистав були Софія Кохмат, Володимир Кучинський, Сергій Проскурня, Василь Образ. Художники театру — Володимир Кауфман та Юрій Кох. Директор на громадських засадах — Остап Федоришин.
Важливою сторінкою в історії театру стала участь його акторів у першому публічному виконанні майбутнього державного гімну «Ще не вмерла Україна» у радянські часи. Під час закриття фестивалю «Червона рута» у Чернівцях у вересні 1989 року володар Гран-прі Василь Жданкін несподівано покликав на сцену акторів «Не журись!» Віктора Морозова та Едуарда Драча, і вони втрьох уперше на стадіоні виконали цю заборонену пісню під наглядом міліції та КДБ.
Уже 5 жовтня 1989 року в концертній залі Львівської філармонії під час прем'єри вистави «Повіяв вітер степовий» Гімн виконувався професійно розписаним на голоси. У цій програмі стрілецьких, упівських пісень та творів політв'язнів колектив першим на стаціонарній сцені повернув пісню слухачам, що викликало сильний емоційний резонанс по всій країні[1].
Музичні фонограми найвідоміших вистав театру були записані у львівській «Студії Лева» і видані на магнітофонних касетах в Україні та Канаді (фірма «Кобза»). На основі пісень театру також створено декілька музичних телевізійних фільмів — «Не журись!» (Київ, 1989), «Ось така історія» (Львів, 1989) та багато розважальних телепрограм.
До першого складу театру (вистава «Від вуха до вуха») входили Василь Жданкін, Стефко Оробець, Юрій Саєнко, Остап Федоришин та Тарас Чубай. 1988 року до складу виконавців долучився письменник і автор пісень Костянтин Москалець. В інших виставах брали участь десятки різних виконавців, зокрема Богдан Стельмах, Олег Лихач, Богдан Рибка, Орест Хома, Тризубий Стас (Станіслав Щербатих), Едуард Драч, Тетяна Каспрук, Богдан Генгало, Леся Бонковська, Марічка Бурмака, Леся Соболевська, Зенко Филипчук, Ігор Крут, Роман Микитюк, Тарас Кулай, Володимир Гранатир, Петро Рачинський, Степан Смола та Богдан Лоза.
- «Від вуха до вуха» (1988)
- «Вертеп» (1988). Наступна після «Від вуха до вуха» програма «Вертеп» передбачала виконання традиційних автентичних колядок та щедрівок без радянських ідеологічних виправлень (на кшталт заміни релігійних термінів на «Новий рік»). Під час ухвалення вистави художньою радою у Палаці культури залізничників партійне керівництво (зокрема, перший секретар залізничного райкому партії) вимагало заборонити постановку як «мракобісся». Проте виставу вдалося захистити та пропустити без змін завдяки спільним зусиллям режисера Федора Стригуна, директора музею релігії Володимира Гаюка та актора Віктора Щербакова[1].
- «І мертвим, і живим, і ненарожденним» (1988)
- «Картотека пана Базя» (1988)
- «Повіяв вітер степовий» (1989)
- «Пісні з-за ґрат» (1990)
- «Золота лихоманка»(1992)
- 1 2 3 Вакулюк, Леся (26 жовтня 2025). "Попри прізвище, я мусив бути українцем", - музикант і перекладач Морозов. espreso.tv (укр.). Еспресо. Процитовано 7 червня 2026.
- Не журись!, театр-кабаре (Львів, Україна) // Ukrmusic.online
- «Не журись!» // Українська музична енциклопедія. Т. 4: [Н – О] / Гол. редкол. Г. Скрипник. — Київ : ІМФЕ НАНУ, 2016. — С. 208.
- Офіційна сторінка театру
- Інтерв'ю з директором театру газети «Франкова криниця»