Никола Бакарджієв

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Никола Бакарджієв
болг. Никола Петков Бакърджиев
Народження 26 вересня 1881(1881-09-26)
Велико-Тирново, Болгарія
Смерть 21 березня 1954(1954-03-21) (72 роки)
Софія, Болгарія
Країна  Болгарія
Освіта Національний військовий університет Васила Левскі
Звання генерал від інфантерії
Війни / битви Перша світова війна, Перша Балканська війна і Друга Балканська війна
Нагороди
Військова медаль орден «За хоробрість» орден «Святий Олександр» орден «За військові заслуги»
Залізний Хрест
CMNS: Никола Бакарджієв у Вікісховищі

Никола Петков Бакарджієв (26 вересня 1881, Велико-Тирново, Болгарія — 21 березня 1954, Софія, Болгарія) — болгарський офіцер (генерал піхоти), начальник штабу армії (26 травня 1926 — 11 січня 1929), а (31 січня 1931 — 16 травня 1934) військовий міністр (11 січня 1929 — 31 січня 1931).

Біографія[ред. | ред. код]

Нікола Бакарджиєв народився 26 вересня у 1881 в Тирново.[1] Закінчив середню школу в своєму рідному місті, потім закінчив Військову школу Його Княжої Високості[1] в якості найкращого учня з 22-го випуску, царським указом № 1 від 1 січня 1901 Ніколу було підвищено до лейтенанта і в тому ж році він призначається в 5-й артилерійський полк в Шумен. Як керівник групи, він отримує винагороду від Фонду генерала Кішельського.[2]

Наприкінці 1903 Нікола здав конкурсний іспит в Торінській академії генерального штабу (Італія) і після успішного закінчення вступив до академії в тому ж році[2]. З відзнакою закінчив її восени 1907[1]. Царським указом № 1 від 1 січня 1904 був зведений в лейтенанти в 1905. Проходив стажування в 63-му піхотному полку в Новій Лігурі, пізніше, в 1906 — в 19-му кавалерійському полку в Мілані.[3]

Царським наказом № 29 від 2 листопада 1907 був призначений старшим ад'ютантом 1-ї бригади 7-ї піхотної рильської дивізії, царським наказом № 1 від 1 січня 1908 командував у Генштабі в якості помічника начальника в секції «Военни съобщения», на царське замовлення № 9 6 вересня 1908 командував у Військовій школі в якості викладача із загальної тактики старшого класу, станом на 23 жовтня царським указом № 37 був призначений капітаном. Наказом № 156 військового відомства від 24 квітня 1909 був направлений на службу в 1-й кінний полк, а в листопаді того ж року був відряджений командиром батареї 5-го артилерійського полку. 20 січня 1910 р. Капітан Бакарджиєв призначений на посаду помічника начальника відділу військової комунікації штабу армії. Був нагороджений Хрестом за незалежність Болгарії в 1908. Вищим указом № 1 від 1 січня 1911 призначений начальником відділу «Строева секция» при організаційно-будівельному відділі[4]

Балканські війни (1912—1913)[ред. | ред. код]

Під час мобілізації армії для участі у Балканській війні (1912–1913), 17 вересня був призначений заступником начальника оперативного відділу штабу діючої армії. Бере активну участь у забезпеченні наступальних дій у Східній Фракії, Македонському військовому театрі та облозі Едірне. Також брав участь у складанні умов для перемир'я. За діяльність помічника начальника штабу 25 лютого 1913 р. наказом армії № 132 був нагороджений кавалерійським хрестом ордена «За військові заслуги» на стрічці. Наказом № 55 від 23 березня 1913 був призначений тимчасовим начальником відділу операцій Діючої армії. 5 серпня 1913 р. вищим указом № 133 Николу підвищено до звання майора. Після закінчення війни брав участь в частині делегації з визначення греко-болгарського кордону і повернувся до Софії наприкінці вересня. Згодом йому пропонують посаду військового аташе в Легіоні в Афінах, але він відмовляється.[5]

Навесні 1914 р. майор Нікола Бакарджиєв одружився з донькою волонтера Михайла Начева — учасника російсько-турецької війни (1877 — 1978) і пораненого в Шейново. За свою діяльність під час Балканських воєн наказом № 221 від 1913 був нагороджений Кавалерійським хрестом Ордена «Святий Олександр» з мечами. 10 листопада 1914, за наказом № 74, нагороджений знаком офіцера за 10-річну відмінну службу. Вищим указом № 33 від 1 липня 1914 року йому було надано двомісячну відпустку в Австро-Угорщині, Швейцарії та Італії, але його відпустка була призупинена через початок Першої світової війни.[6]

Перша світова війна (1915—1918)[ред. | ред. код]

Під час Першої світової війни (1915–1918) очолював оперативну частину штабу діючої армії. 24 березня 1916 призначений командувачем дружиною 1-го піхотного Софійського полку, з яким брав участь у війні з Румунією і при окупації фортеці Тутракан.[1] 25 листопада 1916 переведений на посаду до штабу армії. 16 березня 1917 отримав звання підполковника, а з грудня 1917 — начальник оперативного відділу штабу діючої армії. У квітні 1918 відряджений до Німеччини на Західний фронт.

З 1 листопада 1919 підвищений до звання полковника, а 25 листопада[7] того ж року призначений викладачем у Військову академію і тимчасовим керівником військового відділу історії в штабі армії. Навесні 1920 був командиром 3-го піхотного бдінського полку, а з 1 квітня 1921 був командиром 7-го піхотного рильського полку, а потім — командиром 9-го піхотного пловдивського полку.[1] З 11 серпня 1922 — голова Комісії з військово-історичної справи в штабі армії.[1] З 4 липня 1923 по 26 травня 1926 — голова Другого військового округу в Пловдиві.

6 травня 1926 отримав звання генерал-майора. З 26 травня 1926 по 11 січня 1929 працював начальником штабу армії.[1] З 11 січня 1929 по 31 січня 1931 — військовий міністр у другому і третьому урядах Андрія Ляпчева, але після публічного скандалу зі шпигунською справою подав у відставку і 31 січня 1931 знову був начальником штабу армії.[1][8] 6 травня 1934, напередодні «перевороту 19 травня» подав у відставку на знак протесту проти призначення голови Військового союзу Атанаса Ватева на пост міністра оборони.[1]

15 травня 1930 Нікола стає генерал-лейтенантом, а 16 травня 1934 — генералом піхоти і звільнений з війська. Співпрацює з Військово-історичною комісією при Генеральному штабі. У 1943 був запрошений на посаду військового міністра, але відмовляється.

Генерал піхоти Нікола Бакарджиєв помер 21 березня 1954 в Софії.[1]

Нагороди[ред. | ред. код]

  • Хрест за незалежність Болгарії 1908 (1909)
  • Народний орден " За військові заслуги " V ступеня з військовою стрічкою (1913)
  • Орден «Святий Олександр» V ступеня з мечами (1913)
  • Знак «За 10 років відмінного служіння» (1914)
  • Німецький орден «Залізний хрест» II класу (1916)
  • Військовий орден «За хоробрість» IV ступеня 1-го і 2-го класу (1917)
  • Орден «Залізний хрест» I класу, Німецької імперії (1918)
  • Орден «Австрійська королівська військова зірка», Австро-Угорщина (1918)
  • Угорська меморіальна медаль, Австро-Угорщина (1918)
  • Порядок св. Олександр III (1926)
  • Народний орден «За військові заслуги» II ступеня (1927)
  • Народний орден «За військові заслуги» I ступеня зі стрічкою (1930)
  • Кавалер великого хреста Італійської королівської корони та срібної зірки з діамантами (1930)
  • Військовий орден «За хоробрість» III ступеня, 2-й класу
  • Орден «Святий Олександр» II ступеня без мечів
  • Турецький орден «Залізний півмісяць»

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л Шаблон:Ташев
  2. а б Бакърджиев, М., с. 133
  3. Бакърджиев, М., с. 134
  4. Бакърджиев, М., с. 134—135
  5. Бакърджиев, М., с. 135—136
  6. Бакърджиев, М., с. 136—137
  7. Според други източници на 13 август
  8. Недев, Недю (2007). Три държавни преврата или Кимон Георгиев и неговото време. София: „Сиела“. с. 199—205. ISBN 978-954-28-0163-4.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Йотов, Петко; Добрев, Ангел; Миленов, Благой; Руменин, Румен; Недев, Светлозар; Добринов, Добрин (1995). Българската армия в Първата световна война 1915 – 1918 – Кратък енциклопедичен справочник. София: Издателство Св. Георги Победоносец. Архів оригіналу за 10 січня 2018. Процитовано 7 травня 2019.
  • Недев, Светлозар, Командването на българската войска през войните за национално обединение, София, 1993, Военноиздателски комплекс «Св. Георги Победоносец», стр. 141
  • Бакърджиев, М. Генерал от пехотата Никола Бакърджиев. // Военноисторически сборник, 1994, № 2