Обговорення користувача:Дядько Ігор/Архів 9

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

A Night at the Opera

Добрий вечір! Можете переглянути ці фрагменти, коли буде бажання? Дякую!--Парус (обговорення) 16:14, 20 червня 2018 (UTC)

Though the song never makes direct reference to him, after listening to a playback of the song at Trident Studios during the time of album release, Sheffield was appalled, and sued the band and the record label for defamation, which resulted in an out-of-court settlement, but also confirmed his connection to the song.

  • Хоча ніде в пісні його не згадують напряму, прослухавши її на Trident Studios тоді, коли альбом готувався до виходу в світ, Шеффілд обурився й подав у суд на гурт та на лейбл за дефамацію. У результаті справу уладнали, не доводячи до судового слухання, але це підтвердило, що пісня стосується саме його.

In the Classic Albums documentary about the making of A Night at the Opera, Brian May stated that the band was somewhat taken aback at first by the bitterness of Mercury's lyrics, and described by Mercury as being "so vindictive that he [May] felt bad singing it".

  • У документальному фільмі «Класичні альбоми» про те, як створювалася «Ніч в опері», Браян Мей стверджував, що гурт спочатку дещо вразила гіркота слів Меркурі, й казав що Меркурі був "настільки мстивим, що йому (Мею) було ніяково їх співати".

"Lazing on a Sunday Afternoon" is another song by Mercury. He played piano and performed all of the vocals. The lead vocal was sung in the studio and reproduced through headphones in a tin bucket elsewhere in the studio. A microphone picked up the sound from the bucket, which gives it a hollow "megaphone" sound. The guitar solo is also reported to have been recorded on the vocal track, as there were no more tracks to record on, as explained by producer Roy Thomas Baker during the 'Classic Albums' documentary.

  • "Lazing on a Sunday Afternoon" (Байдикування в неділю пополудні) — ще одна пісня Меркурі. Він грав на фортепіано й виконував увесь вокал. Головна вокальна партія була проспівана в студії і відтворена в навушниках, які поставили у відро, звідки її вже записував мікрофон, і це надало їй глухого мегафонного звучання. Гітарне соло теж, кажуть, було записано на вокальній доріжці, оскільки інших доріжок для запису не було, як пояснював продюсер Рой Томас Бейкер у документальному фільмі "Класичні альбоми".

The song was initially taken as a joke by May, who thought that Taylor was not serious when he heard a demo recording.

  • Мей спочатку сприйняв пісню як жарт — він думав, коли прослухав демо версію, що Тейлор це не всерйоз.

The revving sounds at the conclusion of the song were recorded by Taylor's then current car, an Alfa Romeo. The lyrics were inspired by one of the band's roadies, Johnathan Harris, whose Triumph TR4 was evidently the "love of his life". The song is dedicated to him, the album says: "Dedicated to Johnathan Harris, boy racer to the end".

  • Ревіння двигуна в кінці післі Тейлор записав зі своєї тодішньої машини — Альфа-Ромео. Натхненням для слів був один із дорожників гурту, Джонатан Гарріс, чий Triumph TR4 був, вочевидь, "любов'ю його життя". Пісня присвячена йому — в альбомі мовиться "Присвячується Джонатану Гаррісу, хлопцю-гонщику до кінця".

When it came down to releasing the album's first single, Taylor was so fond of his song that he urged Mercury (author of the first single, "Bohemian Rhapsody") to allow it to be the B-side and reportedly locked himself in a cupboard until Mercury agreed. This decision would later become the cause of much internal friction in the band, in that while it was only the B-side, it generated an equal amount of publishing royalties for Taylor as the main single did for Mercury.

  • Коли дійшло до випуску першого сингла альбому, Тейлор настільки пишався своєю піснею,що вблагав Меркурі (автора першого сингла "Богемської рапсодії"), щоб пісня була на стороні B, і, як кажуть, зачинився в шафі, доки Меркурі не згодився. Це рішення згодом стало причиною чималого внутрішнього тертя в гурті, бо, хоча пісня була тільки на зворотньому боці, вона принесла Тейлору такі ж гонорари від видавців, як Меркурі від головної пісні.

"Sweet Lady" is a distortion-driven fast rocker written by May. The song is an unusual rock style in 3/4-meter (which gives way to 4/4 at the bridge). Taylor remembers it as the most difficult drumming part he ever recorded.

  • "Sweet Lady" — викривлений швидкий рокер, написаний Меєм. Ця пісня має незвичний роковий розмір 3/4 (що переходить в 4/4 у зв'язці). Тейлор пригадує, що партія ударника в ній — найскладніша з усіх, які йому доводилося записувати.

The "tap dance" segment is performed by Mercury and Taylor on the mixing desk with thimbles on their fingers. Mercury plays both grand piano and jangle honky-tonk.

  • Сегмент із чечіткою виконали Меркурі та Мей на пульті змішувача, одягнувши наперстки на пальці. Меркурі грає як на фортепіано, так і на тріскучому салунному піаніно.

The Prophet's Song was composed by May (working title "People of the Earth"). On the show In the Studio with Redbeard, which spotlighted A Night at the Opera, May explained that he wrote the song after a dream he'd had about a great flood while he was recovering from being ill while recording the Sheer Heart Attack album, and is the source of some of the lyrics. He spent several days putting it together, and it includes a vocal canon sung by Mercury. The vocal, and later instrumental canon was produced by early tape delay devices. It is a heavy and dark number with a strong progressive rock influence and challenging lead vocals. At over eight minutes in length, it's also Queen's longest studio song (not counting the untitled instrumental track on "Made in Heaven").

  • Пісню пророка склав Мей (робоча назва "Люди Землі"). В передачі "У студії з Редбердо", яка виставила на світ Ніч в опері, Мей пояснив, що написав пісню після того, як йому приснився великий потоп, коли він одужував під час запису альбому "Sheer Heart Attack", і цей потоп став джерелом частини слів. Він кілька днів складав усе докупи, включнн з вокальним каноном, що його проспівав Меркурі. Вокальний, а пізніше інструментальний канон, було записано з виористанням перших зразків пристрою затримки стрічки. Це важкий і темний номер з сильним впливом прогресивнго року й надскладною основною вокальною партією. Він триває понад 8 хвилин — це також найдовша студійна пісня Квін (не рахуючи безіменну інструментальну доріжку з "Made in Heaven").

Питання регбійне

Дядько Ігор, вітаю. У місті Дніпро розпочнеться Чемпіонат Європи з регбі-7[1], не знаєте якого дивізіону і чи є аналогом цього змагання серед чоловіків [en] ?--Yasnodark (обговорення) 15:44, 21 червня 2018 (UTC)

en:Rugby Europe Women's Sevens. Як бачимо, це дивізіон A. Думаю, у хлопців подібна структура. Gran Prix - найвищий рівень, Trophy дещо нижчий. Але це європейські змагання. Цілком можливо, що Англія або Франція виступають другим складом, основний бере участь у світовій серії. І, звісно, це цикл турнірів. Команди збираються на два дні, щоб побігати шалені два тайми по 7 хвилин на гру. Три матчі в підгрупі, потім півфінали й фінали. Є матчі за всі місця - кожна команда грає все. Ніхто не вибуває. Якщо команд 12 то буде матч за 11 місце. Глядачі п'ють пиво цілих два дні. Гра проходить в шаленому темпі - всього сім хвилин на тайм. Потім таке ж забава в іншому місті в іншій країні. Тобто в Дніпрі буде лиш етап. --Дядько Ігор (обговорення) 16:58, 21 червня 2018 (UTC)

Обезрозмірнити?

Тут ви вжили термін обезрозмірнити, а також безрозмірні змінні. Звідки ці терміни. Мені дивно чути префікс обез- зазвичай кажуть зне-. Питання виникло тут. --Igor Yalovecky (обговорення) 10:06, 21 червня 2018 (UTC)

Не знаю звідки. Так говорять у моєму середовищі. Проти «знерозмірити» не заперечую. Знерозмірювання можливий варіант обезрозмірювання. Власне, звучить краще. На що ви збираєтеся замінити слово безрозмірні, не маю гадки. Розмірні величити це ті. що мають розмірність, безрозмірні - просто числа. --Дядько Ігор (обговорення) 14:26, 21 червня 2018 (UTC)
Ось тут Пі-теорема Букінгема я переклав так:
Given a system of n dimensional variables (with physical dimensions) in k fundamental (basis) dimensions, write the dimensional matrix M, whose rows are the fundamental dimensions and whose columns are the dimensions of the variables: the (i, j)th entry is the power of the ith fundamental dimension in the jth variable.

Маючи систему з n розмірнісних змінних (з фізичними розмірностями) в k фундаментальних (базисних) розмірностях, запишемо матрицю розмірностей M, чиї рядки це фундаментальні розмірності і чиї стовпчики це розмірності змінних: (i, j)-й елемент — це степінь i-ї фундаментальної розмірності в j-й змінній.

Наскільки на вашу думку такий переклад адекватний? Дивіться також: Безрозмірнісна фізична величина і e2u:dimensionless. --Igor Yalovecky (обговорення) 15:22, 21 червня 2018 (UTC)

Цілком правильний і, мабуть, строгий, але важкий для вимови. Зазвичай кажуть розмірна величина, а не розмірністна. --Дядько Ігор (обговорення) 17:00, 21 червня 2018 (UTC)

Оцінка критиками альбому A Night at the Opera

Пане Ігоре! Довго ламав голову як перекласти правильно ці фрагменти з оцінками критиками альбому, але нічого не вийшло:( Довго відкладав своє прохання до Вас про переклад цих фрагментів, не хотілось Вам знову набридати, шукав інших відомих користувачів-знавців англійської, але багато з них зараз малоактивні. Крім Вас та ще двох користувачів, мені більше нема до кого звернутися. Подивіться, будь ласка, цей текст, коли буде час та наснага.--Парус (обговорення) 05:26, 22 червня 2018 (UTC)

A Night at the Opera was not reviewed by the majority of the UK music magazines when it came out because the band were remixing the album until the last moment, and consequently no preview discs or tapes were sent out to the media before the record was officially released. In Record Mirror & Disc Ray Fox-Cumming attempted to review the album based on a single listening at the playback party held for the press, which he admitted "isn't really enough" to form a proper critical opinion. However, he described his first impressions of "an amazing rush of music with one track running helter-skelter into the next ... The orchestral effects, all done by voices, are dazzling but come and go too quickly to appreciate on a solo listening." Fox-Cumming stated that the album had three highlights — "Death on Two Legs", "The Prophet Song" and "Bohemian Rhapsody" — and only one bad track, "Sweet Lady". He concluded that "as a whole, A Night at the Opera is faster, flashier and more complex than Sheer Heart Attack, but they haven't gone over the top".

  • Більшість британських музичних журналів не помістили критичних оглядів Ночі в опері, бо гурт затягнув ремікшування альбому до останнього, тож не розіслав ні дисків, ні стрічок представникам медіа до офіційного випуску альбому. Рей Фокс-Каммінг спробував дати огляд альбому в журналі Record Mirror & Disc на основі одного прослуховування на вечоринці для преси, чого, як визнає він, «зовсім не досить» для формування критичної думки. Однак, він описав свої перші враження як "чудовий стрімкий потік музики, в якому одна пісня суматошно змінюється іншою... Оркестрові ефекти, усі голосами, приголомшливі, але напливають надто швидко, щоб їх можна було б оцінити після одного прослуховування." Фокс-Каммінг зазначив, що в альбомі виділяються три речі: "Смерть на двох ногах", "Пісня пророка" та "Богемська рапсодія", і що лише один трек поганий — "Солодка леді". Він підсумувавав, що "загалом альбом Night at the Opera швидший, імозантніший й складніший від Sheer Heart Attack, але гурт не занесло."

On its release in the US four months later Kris Nicholson of Rolling Stone said that although they share other heavy metal groups' penchant for "manipulating dynamics", Queen are an elite act in the genre and set themselves apart by incorporating "unlikely effects: acoustic piano, harp, a capella vocals, no synthesisers. Coupled with good songs." Robert Christgau, writing in The Village Voice, felt that the album "doesn't actually botch any of a half-dozen arty-to-heavy 'eclectic' modes ... and achieves a parodic tone often enough to suggest more than meets the ear. Maybe if they come up with a coherent masterwork I'll figure out what that more is." The Winnipeg Free Press wrote: "The group's potential is practically limitless, indicating that Queen is destined to finally take its place among the small handful of truly major acts working in rock today."

  • Коли, через 4 місяці, альбом виходив у США, Кріс Ніколсон із Rolling Stone сказав, що, хоча ім також властива спільна для інших гуртів важкого металу тяга до «маніпулятивної динаміки», Квін у своєму жанрі еліта й поставили себе окремо від інших, залучуючи неочікувані ефекти: акустичний рояль, арфу, акапельний вокал і відсутність синтезаторів, Разом із гарними піснями. Роберт Крістго, пишучи в Village Voice, відчував, що альбом "насправді не паскудить жодної із півдюжини еклектичних мод, в яких змішуєся високохудоджнє й важке... й отримує на виході достатній пародійний тон, щоб відчути, що тут є більше, ніж чує вухо. Можливо, якщо вони зроблять когерентний шедевр, я збагну, що то таке." Winnipeg Free Press писав: Потенціал групи практично безмежний, показуючи так, що Квін судилося врешті-решт зайняти своє місце між невеличкою жменькою справді значних колективів, що працюють в сьогоднішньому року.

In a retrospective review for AllMusic, Stephen Thomas Erlewine called the album "a self-consciously ridiculous and overblown hard rock masterpiece" and "prog rock with a sense of humour as well as dynamics". Erlewine felt that Queen "never bettered their approach anywhere else". Progressive rock historian Stephen Lambe has disputed that the album itself is progressive rock in his book Citizens of Hope and Glory: The Story of Progressive Rock. He wrote: "While far from progressive rock, it was the band's most grandiose and ambitious album yet, full of great songwriting and prog influences." He said the album was "a neat symbol of the furthest reach of the progressive rock movement".

  • У ретроспективному огляді для AllMusic Стівен Томас Ерлвайн назвав альбом "свідомо безглуздим й роздутим шедевром важкого року" та "прог(ресивним) роком із гумором й також динамікою". Ерлвайн відчував, що Квін "ніколи не здійснили свій підхід краще будь-де". Історик прогресивного року Стівен Лем у книзі Citizens of Hope and Glory: The Story of Progressive Rock заперечував, що сам альмом є прогресивним роком. Він писав: "Хоча далеко не прогресивний рок, це був найграндіозніший та найамбіційніший абом гурту на той час, повний чудових пісень та з впивом прогресивноо року". Він говорив, що альбом був "чистим символом найвідаленіших околиць руху прогресивного року".

In 1992 Mojo called the album "an imperial extravaganza, a cornucopia", and Queen "a band of hungrily competitive individualists on a big roll of friendship and delight". In a 2006 review, Paul Rees of Q observed that although A Night at the Opera was "released the same year as both Bowie's arch soul pastiche Young Americans and the sleek art rock of Roxy's Siren, it has rarely been heralded as either. Yet it was, and is, every bit as brash, bold and full of the joys of its own possibilities." Feeling that Queen "never came close to bettering their fourth album", Rees concluded that "later albums would expose the lack of soul at the heart of Queen's music; they were all surface, no feeling. They elected themselves the great entertainers, and this heady rush of experimentation was not to be repeated. But A Night at the Opera remains glorious, monumental. It is British rock's greatest extravagance." In 2007 Chris Jones of BBC Music noted the diverse range of musical styles on the album, saying, "Sheer Heart Attack had hinted at a working knowledge of 19th century parlour balladry, 20s ragtime and Jimi Hendrix. A Night at the Opera was to add opera, trad jazz, heavy metal and more to the mix." He concluded that the album "remains their finest hour"

У 1992 Mojo назвав альбом "імперською (царською) екстраваганзою, рогом достатку", а Квін "гуртом голодних до слави індивідуалістів, готових змагатись один поперед одного, у величній круговерті дружби й втіхи". У огляді 2006 року для Q Пол Різ зуважив, що хоча Ніч в опері вийшла того ж року як архи-соульний пастиш Боуї Young Americans та слизький художній рок альбому Роксі Siren, альбом Квін рідко проголошують одним із цих стилів. Але він був, і є, настільки ж яскравим, сміливим й сповненим радості від власних можливостей. Відчуваючи, що Квін ніколи не наблизилися до створення чогось кращого, ніж четвертий альбом, Різ робить висновок, що "пізніші альбоми виставлять на показ відсутніть душі й серця в музиці Квін; вони будуть тільки шкралушпою, без почуттів. Гурт обрав себе на посаду визначних розважальників, і цей стрімголовий потік експериментування більше не повториться. Але Ніч в опері залишається славетною, монументальною. Це найбільша екставаганза британського року". У 2007-му Кріс Джонс із BBC Music відзначив розмаїття музикальних стилів альбому: "Sheer Heart Attack натякнув на добре знання салонних балад 19 століття, регтайу та Джимі Гендрікса. Ніч в опері додала до цієї суміші оперу, трад(иційний) джаз, важкий метал та багато іншого". Він зробив висновок, що альбом "залишається їхньою найкращою годиною".

A Day at the Races

Подивіться, будь ласка, цей фрагмент. Не знаю як правильно перекласти.--Парус (обговорення) 16:07, 24 червня 2018 (UTC)

  • Q magazine wrote that "the breadth of its ambition remains ever impressive, as do tracks such as May's stomping 'Tie Your Mother Down' and Mercury's baroque one-two, 'Somebody To Love' and 'Good Old-Fashioned Lover Boy'." Ben Sisario, writing in The Rolling Stone Album Guide (2004), found the album "a little too predictable" and called it "a quickie sequel to Opera." Similarly, Aj Ramirez, writing for PopMatters, described the album as "a comparative comedown" and "a good but not stupendous record", while acknowledging the band were "now firmly in command of the mechanics of pop songcraft", which had yielded them more singles than any previous album.
    • Журнал написав, що "ширина (його) амбіції продовжує вражати, як і такі доріжки як 'Tie Your Mother Down' Мея та барочні один-два Меркурі 'Somebody To Love' й 'Good Old-Fashioned Lover Boy'". Бен Сісаріо, пишучи для Путівнкику по альбомах Rolling Stone (2004), розцінив альбом "дещо надто передбачуваним" і назвав його "попішним сиквелом Опери". Аналогічно, Адж Рамімірес, пишучи для PopMatters, охарактеризував альбом як "порівняне пониження" й "непоганий запис, але не ахти", визнаючи водночас, що гурт "тепер уже опанував повністю механіку роблення попсових пісень", що принесло їм більше синглів, ніж попередній альбом.

Jazz (альбом Queen)

Допоможіть, будь ласка, перекласти ці речення:--Парус (обговорення) 07:08, 28 червня 2018 (UTC)

  • Village Voice critic Robert Christgau said the record was not wholly bad, even finding "Bicycle Race" humorous, although he said Queen sounded like the band 10cc "with a spoke, or a pump, up their ass".
    • Критик Роберт Крістго з Village Voice сказав, що запис не цілком поганий, а пісня "Bicycle Race" навіть з гумором, хоча на його думку Квін звучали як гурт 10cc, "якому встромили спицю або насос у задницю".
  • In a similar list of the band's greatest albums, Ultimate Classic Rock placed Jazz in third position. "Whenever discussions take place about Queen’s incredible string of classic albums throughout the late ‘70s," they wrote, "1978’s ‘Jazz’ is the one that often seems to get the shortest shrift, but tucked away behind its unusually nondescript cover art lies one of the band’s finest albums. Never mind the reliable hit single double-whammy provided by ‘Fat Bottomed Girls’ and ‘Bicycle Race,’ ‘Jazz’ is astonishingly deep with underrated Queen gems, ranging from Mercury’s Eastern-spiced wig-out ‘Mustapha,’ to Deacon’s head-banging beast ‘If You Can’t Beat Them, Join Them,’ to Taylor’s infectious disco tune ‘Fun It’."
    • В аналогічному списку найкращих альбомів гурту, журнал Ultimate Classic Rock помістив Джаз на третє місце. "Коли заходила мова про неймовірну череду класичних альбомів Квін кінця 70-х", — писали вони — "Jazz 1978 року здавалося завжди витягав найкоротшу соломинку, але під на диво невиразним конвертом сховався, як під ковдрою, один із найкращих альбомів гурту. Не кажучи вже про надійний сингл із подвійних хітів ‘Fat Bottomed Girls’ та ‘Bicycle Race’, Jazz напрочуд глибокий недооціненими самоцвітами Квін — від приперченої сходом спантеличеної пісні Меркурі ‘Mustapha’ — до чудовиська у стилі хоч головою до муру ‘If You Can’t Beat Them, Join Them’ Дікона — до заразного диско-мотиву Тейлора ‘Fun It’."
  • Rolling Stone subsequently featured it on their list of 10 Classic Albums Rolling Stone Initially Panned, indicating they now regarded the album as a "classic. They poked fun at Marsh's original negative review of the album, quipping, "Sometimes a reviewer just seems to have a really, really low opinion of a band, which seems to be the case with Dave Marsh and Queen."
    • Rolling Stone, як наслідок, помістив його (альбом) у список 10 класичних альбомів Rolling Stone спочатку зарізав, вказуючи, що вони тепер вважають альбом "класичним". Вони взяли на кпини початкову негативну критику Марша, підколюючи: "Іноді критик, схоже, має справді, таки справді, низьку думку про гурт, що, як виглядає, справедливо щодо ставлення Дейва Марша до Квін".
      • А Jealousy?

The Game (альбом Queen)

Вибачте, але знову потрібна Ваша допомога. Не знаю як правильно перекласти ці тексти з прямою мовою.--Парус (обговорення) 16:38, 28 червня 2018 (UTC)

  • In a retrospective review, Allmusic's Stephen Thomas Erlewine said that the album's "disco rock blends" showed a band that has "turned away from rock and toward pop", "turning decidedly, decisively pop, and it's a grand, state-of-the-art circa 1980 pop album that still stands as one of the band's most enjoyable records." Allmusic would go on to name The Game as Queen's best album of the 1980s. Evan Sawdey of PopMatters called The Game a "regular ol' rock album".
    • У ретроспективному огляді Стівен Томас Ерлвайн із Allmusic сказав, що "диско-рокова суміш" альому показала гурт, що "повернув від року до попу, повернув до попу рішуче й безповотно, і саме грандіозний на останньому слові техніки поп-альбом випуску 1980 року досі залишається одним із записів гурту, що приносить найбільше задоволення". Продовжуючи, Allmusic назве The Game Квін найкращим альбомом 1980-х. Івен Содлі з PopMatters назвав The Game "звичайним альбомом старого доброго року".
  • «Yeah, that was when we started trying to get outside what was normal for us. Plus we had a new engineer in Mack and a new environment in Munich. Everything was different. We turned our whole studio technique around in a sense, because Mack had come from a different background from us. We thought there was only one way of doing things, like doing a backing tracks: We would just do it until we got it right. If there were some bits where it speeded up or slowed down, then we would do it again until it was right. We had done some of our old backing tracks so many times, they were too stiff. Mack's first contribution was to say, "Well you don't have to do that. I can drop the whole thing in. If it breaks down after half a minute, then we can edit in and carry on if you just play along with the tempo". We laughed and said "Don't be silly. You can't do that". But in fact, you can. What you gain is the freshness, because often a lot of the backing tracks is first time though. It really helped a lot. There was less guitar on that album, but that's really not going to be the same forever; that was just an experiment.»
    • Так, саме тоді ми стали пробувати те, що виходило для на за рамки звичного. Кріс того, у нас був новий (звуко)інженер в особі Мека та нове середовище в Мюнхені. Усе змінилося. Ми думали, що існує єдиний спосіб щось робити, наприклад, робити мінусівку. Ми просто робили, доки не виходило. Якщо траплялися місце, де тло було надто швидким чи повільним, ми переробляли його, доки все не буде, як треба. Деякі з наших старих мінусівок ми переробляли стільки разів, що вони стали надто жорсткими. Першим внеском Мека були слова: "Ну, вам не треба цього робити. Я вмонтую, щоб лягло. Якщо через півхвилини воно випаде, тоді ми відредагуємо й підемо далі, якщо ви триматиметеся темпу." Ми засміялися й сказали: "Не мели дурниць. Це неможливо зробити". Але насправді, це зробити можна. Виграшем є свіжість, бо часто аато мінусівок — перший пробіг. Це справді дуже допомогло. На тому альбомі було менше гітари, але так не буде завжди; то був тільки експеримент.

Hot Space

Вітаю Вас! Знову потрібна Ваша допомога. Не знаю як правильно перекласти цей фрагмент з прямою мовою.--Парус (обговорення) 14:00, 30 червня 2018 (UTC)

Michael Jackson, who was close friends with the band during the time, later cited Hot Space as an influence for his own album Thriller. In a 2015 interview with Greg Prato of Songfacts, Extreme guitarist Nuno Bettencourt described how Hot Space was an important album for him as a musician. "I think it's interesting because that album taught me two things. It taught me that even if you're in a band as a guitar player, music doesn't have to be driven by guitar - it's about the song, first. But I think the main thing is that Queen actually did an album like that - it was the fans' least favorite, but it was one of my favorites because it took a risk and branched out. All those synth parts they did and horns, I could always hear them with guitar in my head somehow. But quite oddly enough, or coincidentally enough, the title Hot Space is exactly what it meant: it's all the space between the music. That's what makes it funky and that's what makes it have a pocket."

  • Майкл Джексон, який тоді був близьким другом гурту, пізніше посилався на Hot Space, як на альбом що вплинув на його власний Трилер. В інтерв'ю 2015 року з Грегом Прато із журналу Songfacts гітарист гурту Extreme Нуно Беттенкорт описав як Hot Space був для нього важливим як для музиканта. "Думаю, що він цікавий, бо той альбом навчив мене двох речей. Він навчив, що навіть коли ти в гурті граєш на гітарі, гітара не повинна вести музику - на першому місці має бути пісня. Але, гадаю, головне в тому, що Квін таки зробили такий альбом - у фанатів він був найменш улюбленим, але він був одним із улюбллених для мене, бо він пішов на ризик і відійшов з протоптаної стежки. Усі ці уривки з синтезатом, які вони зробили, і ріжки, я якось завжди чув їх із гітарою у голові. Але, на диво, чи випадково, назва Hot Space саме те, що вона означає: це увесь простір між музикою. Саме це робить його фанковим і саме це захоплює." (звісно, варто б знайти слегновіший аналог have a pocket, але я не надумаю зараз)

The Works

Допоможіть, будь ласка переласти ці речення, не знаю як правильно сформулювати.--Парус (обговорення) 11:14, 2 липня 2018 (UTC)

  • Recording commenced at Record Plant Studios in Los Angeles – Queen's first time recording in America – and Musicland Studios in Munich.
    • Запис почався в Record Plant Studios у Лос-Анджелесі - Квін записувалися в Америці вперше - та в Musicland Studios в Мюнхені.
  • While a spring tour of South America had been an early possibility, especially in light of the band's success there two years earlier, equipment and promotional problems brought an end to these plans.
    • Тоді як весняний тур Південною Америкою спочатку розглядався як можливий варіант, особливо з огляду на успіх гурту в тих краях два роки тому, проблеми з устаткуванням та рекламою поклали край цим планам.

The Works — 2 звернення

Виникли проблеми з перекладом цього фрагменту, є незрозумілі слововирази. Подивіться, будь ласка.--Парус (обговорення) 13:45, 2 липня 2018 (UTC)

The fifth track on The Works, "Machines (Or 'Back to Humans')", came about as an idea by Taylor, and May collaborated with him and finished it. Producer Reinhold Mack programmed the synth-"demolition" using a Fairlight CMI II Sampler, and the song is sung as a duet between a double-tracked Mercury (singing in harmony with himself), and a robotic Taylor (using a Roland VP330 Vocoder). The instrumental remix of the song samples parts of "Ogre Battle" from Queen's second album Queen II, "Flash" and Larry Lurex's "Goin' Back" (in fact Queen (without Deacon) under a pseudonym). This song, along with "Radio Ga Ga" are some of the heaviest uses of electronics on the album.

П'ятий трек альбому The Works "Machines (Or 'Back to Humans')" виник на основі ідеї, що стукнула в голову Тейлору, а Мей допоміг її завершити. Продюсер Рейнгольд Мак запрограмував на синтезаторі Fairlight CMI II Sampler "знищення", і пісня співається як дует між двома доріжками Меркурі (він співає в гармонії з собою) та роботоподібним Тейлором (він використовує Roland VP330 Vocoder). Інструментальний ремікс пісні використосує уривкки з пісні "Ogre Battle", записаної для другого альбому Квін Queen II, пісні "Flash" та пісні Ларрі Люрекса "Goin' Back" (насправдуі це Квін без Дікона під псевдонімом). Ця пісня, поряд із "Radio Ga Ga" належить до тих на альбомі, що використовують електроніку найбільше.

Mercury commented that 'Everybody ran into their frocks'. Deacon, the song's author, insisted he didn't want a guitar solo on the track so a synth solo was played by Mandel – live, however, May played the solo on guitar.

Меркурі прокоментував "Кожен тягнув ковдру на себе". Дікон, автор пісні, наполягав на тому, що він не хоче гітарного соло на платівці, тож Мендель зіграв соло на синтезаторі – але в концертах Мей грав соло на гітарі.

The Works — 3 звернення

Пане Ігоре, цього тексту не вистачає для завершення статті. Вибачте, що я виклав багато тексту, але стаття для мене виявилася доволі важкуватою, вона якось написана не зовсім зрозуміло. --Парус (обговорення) 16:26, 2 липня 2018 (UTC)

"Hammer to Fall", the eighth song, is May's other rock song on the album. Live versions were considerably faster and he sang it in his solo tours as well. Synths are played by Mandel and most of vocal harmonies were recorded by May himself, particularly in the bridge (save for "oh no" which is Taylor). The song harks back to the Queen of old, with a song being built around a hard angular and muscular riff. The song features Mercury on lead vocals, doing a call and response with May, who sings the chorus. The song's music video directed by David Mallet, contains footage of a performance of the song in Brussels. "Hammer to Fall" was a concert favourite, and was the third song the band performed at Live Aid in 1985. The song also features in both the setlist of the band's Works Tour and Magic Tour in 1986.

  • "Hammer to Fall", восьма пісня, є ще одним роковим твором Мея на альбомі. Живі верссії значно швидші, у своїх сольних турах він теж їх співав. На синтезаторах грав Мендел, а більшість вокальних гармоній Мей записав сам, особливо зв'язку (крім "oh no" — це Тейлор). Пісня нагадує старий Квін, вона збудована навколо важкого кутистого й м'язистого рифу. У пісні фігурує Меркурі з основним вокалом, вони з Меєм обмінюються кличами й відгуками. Мей співає партію хору. Музичне відео пісні, поставлене Девідом Меллетом, містить кадри з виконанням пісні в Брюсселі. "Hammer to Fall" йшла на концертах на ура. Її гурт виконував третьою в концерті Live Aid 1985 року. Пісня фігурувала також як у програмі Works Tour гурту, так і в програмі Magic Tour 1986 року.

Believed to originate from the Works sessions, this is a fast-paced track dominated by the piano and drums. Only a low-quality demo version exists, and very little is known about the track. It is little over a minute long. At the end of the track, Mercury can be heard to say: "very good, ha, ha. It's gotta go somewhere, but it just, er, wasn't"; the rest of the dialogue is inaudible.

  • У цьому швидкому записі, що, як думають, народився під час запису Works, домінують піаніно та ударні. Існує тільки демо-версія низької якості, і про запис відомо мало. Він триває ледь більше хвилини. В кінці треку можна почути, як Меркурі каже: "дуже добре, ха ха. Воно має кудись піти, але воно ... е-е... не". Решту розмови розібрати неможливо.

When Queen wanted to write a Christmas single in 1984, Roger wrote the basics of "Thank God It's Christmas" while Brian wrote "I Dream of Christmas". The group then had to choose between the two, and opted for "Thank God It's Christmas", which Brian and Roger then wrote together. It is rumored that "I Dream Of Christmas" was recorded by the band, though nothing has ever been confirmed. Brian later worked on "I Dream Of Christmas" with his future wife Anita Dobson, which was released as a single in 1988 and also features John Deacon.

  • Коли Квін у 1984-му захотіли написаи різдв'яну пісню, Роджер написав основу для "Thank God It's Christmas", тоді як Браян напивав "I Dream of Christmas". Гурту довелося вибирати між ними, і вони обрали "Thank God It's Christmas", яку Браян та Роджер дописали разом. Ходять чутки, що гурт записав "I Dream of Christmas", хоча жодного підтвердження не існує. Браян потім працював над "I Dream of Christmas" з майбутньою дружиною Анітою Добсон, і пісня вийшла синглом у 1988 році. У ній фігурує також Джон Дікон.

Written by May some time in 1981, the song was recorded during the album sessions but never made it onto the final cut. it was instead used as the b-side to the single release of "Radio Ga Ga".

  • Написану Меєм десь у 1981-му, пісню записали під час роботи над альбомом, але вона не пройшла в остаточний варіант. Натомість її використали на зворотній стороні синглу "Radio Ga Ga".

Written by May, this song went through several rewrites and re-recordings before it was left unfinished and subsequently recorded by Anita Dobson, featuring May, for her 1988 album 'Talking of Love'. In 2014, the band released a completed version of the song which features elements from a number of Queen demos of the track, with new backing vocals from Brian and Roger, and new guitars from Brian on the album Queen Forever.

  • Цю пісню. написану Меєм, кілька разів переписували й перезаписували, перш ніж закинути незавершеною і записаною пізніше Анітою Добсон, з у частю Мея, для альбому 'Talking of Love'. У 2014-му гурт видав закінчену версію пісні в альбомі Queen Forever, де фігурують уривки з кількох демо Квін, з новим фоновим вокалом Браяна та Роджера та новими гітарами Браяна.

Believed to originate from the Works sessions, this is an alternative piano version of "Back to Storm". Nothing else is known about the track.

  • Як думають, ця альтернативна фортепіанна версія "Back to Storm" народилася під час роботи над Works. Більше нічого про трек не відомо.

Written by Mercury, this song was originally recorded by Mercury and Michael Jackson before being re-recorded by Queen in 1981 for their Hot Space album. The track was then going to be recorded to close The Works before Mercury and May wrote "Is This the World We Created...?". It was ultimately recorded as a solo track by Mercury and released on his 1985 solo album Mr. Bad Guy. In 2014, a reworked Queen version with Mercury and Jackson duetting was released on the album Queen Forever.

  • Цю, написану Меркурі пісню, спочатку Меркурі записав із Майклом Джексоном, але пізніше її Квін перезаписали її в 19981 році для альбому Hot Space. Тоді пісню збиралися записати як завершальну пісню в The Works, але потім Меркуру та Мей написали "Is This the World We Created...?". Врешті-решт Меркурі записав пісню сольним треком й випустив у сольному альбомі Mr. Bad Guy. У 2014-му перероблена версія з дуетом Меркурі та Джексона було випущено в альбомі Queen Forever.

Most critics gave The Works a generally positive review, seeing it as a return to form for Queen, with Rolling Stone's Parke Puterbaugh describing it as their "first real album in some time" and "a royal feast of hard rock".- Sandy Robertson, in a 3-star review, wrote "This time around, Queen have played it safe." In a retrospective review, Greg Pato of AllMusic felt that "while the songwriting had definitely improved on the resulting The Works in 1984, the album sonically lacked the punch of such earlier releases as News of the World and The Game".

  • Більшість критиків дали The Works загалом позитивну критику, побачивши в ньому повернення Квін до форми. Парк Путербо з Rolling Stone описав її як "перший справжній альбом віддавна" та "королівську учту важкого року". Сенді Робертсомн в тризірковій рецензії напсав "Цього разу Квін зіграли надійно". У ретроспективному огляді Грег Плато з AllMusic відував, що "хоча написання пісень безумовно покращилося в альбомі The Works в 1984-му, альбому бракує у сенсі звуку тієї родзинки, яка чулася в раніших творах, таких як News of the World та The Game".

A Kind of Magic

Вітаю Вас! Подивіться, будь ласка, коли буде час. Цих фрагментів не вистачає для завершення статті.--Парус (обговорення) 17:14, 3 липня 2018 (UTC)

All four band members were credited as songwriters, however Roger Taylor stated in an interview with Australian TV that originally it had been his song, with serious lyrics about men like Martin Luther King, but joked that "that rotter Freddie" had changed all his lyrics with additions like "one shrimp, one prawn, one clam, one chicken", and even name-checking John Deacon.

  • Авторами пісні названо усіх чотирьох членів гурту, втім Роджер Тейлор стверджував в інтерв'ю австраліському телебаченню, що спочатку пісня була його, з серйозними словами про таких людей як Мартін Лютер Кінг, але пожартував, що "той смердюк Фредді" замінив усі його слова, додавши "one shrimp, one prawn, one clam, one chicken" (один рачок, одна креветка, одне курча) і навіть всунув туди Джона Дікона.

The heavier, rockier alternate version, also making its official debut on the 2011 Universal bonus EP, played during the end credits of Highlander.

  • Важча, роковіша альтернативна версія, що теж дебютувала на бонусній платівці Universal 2011 року, збучала в кінці фільму Highlander, коли йшли кадри із іменами творців.

It serves as somewhat of a "love theme" of Highlander, as it adds to the sub-plot of the movie (in the film, Mercury sings the first verse as well, unlike the album version, which has May singing first)

  • Вона служить чимось на кшталт «теми кохання» в Highlander'і, вводячи в фільм додатковий сюжет (у фільмі Меркурі співає першиц куплет на відміну від альбому, в якому початкові слова співає Мей)

"Princes of the Universe" is the film's theme song and the only song on the album for which Mercury received sole credit.

  • "Princes of the Universe" є лейтмотивом фільму. Це єдина пісня альбому, автором якої записано тільки Меркурі.

Rolling Stone described the album as "heavy plastic", concluding, "This band might as well put some pomp back in its rock. Its members are never going to make it as dignified elder statesmen."

  • Rolling Stone назвав альбом "важкою пластмасою" і зробив висновок: "Цей гурт міг би вставити у свій рок трошки помпи. Його члени ніколи не виростуть до статечних старих урядовців."

People Weekly wrote, "There's hardly a personal expression, let alone an intimate one, in this album... The group can be dazzling. In this case they're just overbearing."

  • People Weekly написав: "Навряд чи в цьому альбомі знайдеться хоча б якесь вираження особистоссті, не кажучи вже про глибоке... Цей гурт може приголомшувати. Цього разу вони тільки бундючаться."

Kerrang!'s Paul Henderson wondered "how much of the album is the 'real' Queen and how much is the result of the costraints/musical slant imposed upon them by writing material to go with a movie", concluding that "only a band of Queen's stature (...) could put out an album of such diverse songs without disappointing a sizeable portion of their fans".

  • Пол Гендерсон із Kerrang! задавався питанням "наскільки цей альбом справжній Квін, а наскільки він є результатом обмежень/музичних нав'язувань, накладених на них тією обставиною, що вони пишуть для кіно", і зробив висновок, що "лише гурт величини Квін (...) міг видати альбом настільки різних пісень, не розчарувавши значну частку своїх фанів."

The Miracle

Добрий вечір. Пане Ігоре, вибачте, що я зловживаю Вашим терпінням, але скоро я залишу Вас у спокої, бо залишився цей та ще два альбоми. Чи не могли би Ви подивитися ці абзаци з відгуками критиків про альбом? Мені не все в них зрозуміло.--Парус (обговорення) 18:36, 5 липня 2018 (UTC)

The Sun-Sentinel wrote "With Freddie Mercury in vintage light-operatic form, here's an album (like so many of Queen's others) that should be used as a pop music how-to for aspirants. Combining the forces of rock, pop, metal, clever melodies and cunning stylisations, The Miracle never lets down. From one track to the next there is, as usual, no telling which way this band will go, affording even the most jaded ear a challenge."

  • Sun-Sentinel писала: "Із Фредді Меркурі в класичному стилі легкої опери, це той альбом (як і багато інших альомів Квін), на якому поп-музиканти, що плекають сподівання, повинні навчатися як треба робити. Об'єднуючи силу року, попу, металу, винахідливі мелодії та хитромудру стилізацію, The Miracle ніколи не зраджує слухача. Як зазвичай, слухаючи пісню за піснею, неможливо передбачити, яким буде наступний крок гурту, що кидає виклик навіть найбільш пересиченому вухові."

Newsday (Melville, NY) wrote "On The Miracle, Mercury's voice is steady and solid, May's runs are as flashy and supple as ever. Most of the 10 songs, written collaboratively by the four members, stick pretty much to the band's formula of mini-suites: edgy pop with tempos that change half-way into the number and some delicious hooks."

  • Newsday (Мелвілл, штат Нью-Йорк) писала: "У The Miracle голос Меркурі твердий та міцний, пасажі Мея як завжди яскраві та гручкі. Більшість із 10 пісень, написаній спільно чотирма члена гурту, доволі добре вписуються в формулу міні-сюїт: гострий поп зі зміною темпу посеред пісні й смачнющі зачіпки" (тут термінологія, з якою я незнайомий)


Rolling Stone stated "The band hasn't been so bogged down by synthesisers and pinging drum machines since Hot Space. The Miracle is a showcase for Freddie Mercury and his love of sweeping, quasi-operatic vocals. And indeed, Mercury – especially on the title track – has never sounded better. One of his strengths is his ability to take even the schlockiest material and make it his own, and that gift comes in handy on The Miracle. Brian May is still in fighting trim, too – when you can hear him. May's role on The Miracle is, for the most part, limited to a quick, typically brilliant solo here and there. As a result, the album lacks the sense of dynamics that marked most of Queen's early work. Only on a few tracks ("Khashoggi's Ship" and "Was It All Worth It") does May really let it rip, and when he does, it's like the old Queen peeping out for just a moment and then turning tail. At least The Miracle offers little snippets of Queen's former majesty."

  • Rolling Stone константував: "Гурт не загрузав так в синтезаторах та в бумканні драм-машин із часів Hot Space. The Miracle — спектакль Меркурі з його любов'ю до грандіозного квазі-оперноого вокалу. Справді, Меркурі, особливо в пісні, що дала назву альбму, ніколи не звучав краще. Одна з його сильних сторін — уміння взяти найпаскудніший матеріал і зробити його своїм, і цей дар стає в пригоді в The Miracle. Браян Мей усе ще в бойовій формі також — якщо ви можете його почути. Роль Мея в The Miracle здебільшого зводиться до спорадичних швидких, типово віртуозних, соло. Як наслідок альбому бракує того відчуття динаміки, яким вирізнялися ранні роботи Квін. Тільки кілька пісень ("Khashoggi's Ship" та "Was It All Worth It") дозволяють Мею розійтися, і коли він він це робить, то виникає враження наче старий Квін визирнув на хвильку, а потім підібгав хвіст. Принаймні Мей продукує крихточки колишньої величі Квін".

Allmusic stated "The Miracle packs quite a sonic punch, recalling the rich sounds of their past classics (1976's A Day at the Races, etc.). Split 50/50 between pop and heavy rock, the album was another global smash. Along with The Game, The Miracle is Queen's strongest album of the '80s.

Allmusic константував: "The Miracle спаковує докупи непересічний звуковий удар, що нагадує багате звучання колишньої класики гурту (A Day at the Races 1976 року тощо). Поділившись 50 на 50 між попсою та важким роком, альбом став ще одни глобальним успіхом. Поряд із альбомом The Game The Miracle найсильніший альбом 80-х".

  1. ↑ [1]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Обговорення_користувача:Дядько_Ігор/Архів_9&oldid=23837492