Jazz (альбом Queen)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
JazzM:
Jazz.jpeg
Студійний альбом
Виконавець Queen
Дата випуску 10 листопада 1978
Велика Британія
14 листопада 1978
США
Записаний липень-жовтень 1978
(Mountain Studios,
Монтре, Швейцарія
Super Bear Studios,
Ніцца, Франція)
Жанр хеві-метал[1]
поп-рок[2]
арена-рок[3]глем-рок
Тривалість 44:44
Мова англійська
Лейбли EMI (Велика Британія)
Elektra (США)
Продюсер Queen
Рой Томас Бейкер
Хронологія Queen
Попередній
←
News of the World
(1977)
The Game
(1980)
Наступний
→
Сингли з Jazz
  1. «Bicycle Race/Fat Bottomed Girls»
    Випущений: 13 жовтня 1978
  2. «Don't Stop Me Now»
    Випущений: 5 січня 1979
  3. «Mustapha»
    Випущений: Квітень 1979 (тільки Болівія, Німеччина, Іспанія, Югославія)
  4. «Jealousy»
    Випущений: Квітень 1979 (тільки США, Канада, Бразилія, Нова Зеландія, СРСР)

«Jazz» (укр. «Джаз») — сьомий студійний альбом британського рок-гурту «Queen», випущений 10 листопада 1978 року лейблами «EMI Records» у Великій Британії і «Elektra Records» в Сполучених Штатах. Продюсер альбому — Рой Томас Бейкер. Зображення обкладинки запропонував Роджер Тейлор, який бачив раніше схожий малюнок на Берлінській стіні[4]. Різні музичні стилі альбому поперемінно хвалили і критикували. Він посів 2-гу сходинку в чарті альбомів Великої Британії і 6-у в «Billboard 200» в США. Було продано понад 5 мільйонів копій альбому «Jazz» по всьому світу.

Композиції[ред. | ред. код]

Сторона «А»[ред. | ред. код]

Mustapha

Докладніше: Mustapha

«Mustapha» — пісня, яку написав Фредді Мерк'юрі. Була випущена синглом 1979 року.

Текст пісні складається з англійських, арабських, перських та, можливо, деяких вигаданих слів. Деякими зрозумілими словами є «Мустафа», «Ібрагім» і фрази «Аллах, Аллах, Аллах ми будемо молитися за тебе», «салаам алейкум» і «алейкум салаам».

Під час живих виступів, як-от концерт, на якому було записано альбом «Live Killers», Мерк'юрі часто виконував вступну частину пісні «Mustapha» замість складного вступу «Bohemian Rhapsody», від слів «Аллах, ми будемо молитися за тебе» до «мама, просто вбив людину...». Однак іноді гурт виконував майже повну версію пісні, Мерк'юрі грав на роялі.

Fat Bottomed Girls

Докладніше: Fat Bottomed Girls

Пісню «Fat Bottomed Girls» написав Браян Мей. Вокальну партію виконує Мерк'юрі і Мей (співає головну партію в приспіві). На сцені Мерк'юрі співав пісню повністю, а Роджер Тейлор і Мей виконували гармонії. І соло-гітара, і бас-гітара грають у цій пісні в настройці drop-D, що є рідкістю для «Queen».

Jealousy

Докладніше: Jealousy

Пісню «Jealousy» написав Фредді Мерк'юрі. Браян Мей грає на акустичній гітарі Hairfred. У гітарі матеріал струнотримача Vtq заміниd на тверду деревину. Він відточував дерев'яний струнотримач до тих пір, поки він не став такою ж висоти, як і лади. Струни акуратно лежали на ладах, таким чином гітара почала видавати ефект «гудіння» ситари.[5] Цей ефект уже був використаний в пісні «White Queen (As It Began)» з альбому «Queen II». Вокальну партію повністю виконав Мерк'юрі.

Bicycle Race

Докладніше: Bicycle Race

«Bicycle Race» — складна композиція, написана Мерк'юрі. Вона має кілька модуляцій, незвичайних акордових функцій, зміну метра (від 4/4 до 6/8 і назад) і програмний розділ («гонка» гітар, що імітує велосипедну гонку).

If You Can't Beat Them

«If You Can't Beat Them» — одна з хард-рокових композицій, написана Джоном Діконом. Вона була фаворитом серед публіки під час концертів гурту наприкінці 1970-х років. Це одна з небагатьох пісень Дікона, де Мей виконує всі гітарні партії, включаючи гітарне соло тривалістю понад дві хвилини. Це одне з найдовших соло у піснях «Queen».

Let Me Entertain You

«Let Me Entertain You» написав Мерк'юрі. Вона була спрямованою до аудиторії. Рядок «ми будемо співати вам по-японськи» — це посилання на пісню Мея «Teo Torriatte» з альбому «A Day at the Races». Пісня також містить посилання на лейбли звукозапису гурту на той час («EMI Records» і «Elektra») у рядку «З „Electra“ і „EMI“. Ми покажемо вам, що до чого». Ідея гітарного рифу в прогресії паралельних шести акордів була повторно використана пізніше в треку «The Hitman» з альбому «Innuendo».

Сторона «Б»[ред. | ред. код]

Dead on Time

«Dead on Time», написана Меєм, і є однією з «найшвидших» і «агресивних» гітарних робіт її автора, а також «інтенсивні» ударні Тейлора. Пісня містить два високих белтінга провідного вокаліста Фредді Мерк'юрі, які піднімаються до До другої октави. Пісня, виконана у високому, для «Queen», темпі, вважалася шанувальниками ідеальним «живим номером», але, ніколи так і не виконувалася на концертах; Мей тільки включав фрагменти з неї до своїх гітарних соло під час «Jazz Tour».

Пісня нагадує «Keep Yourself Alive» з однойменного дебютного альбому «Queen». В останньому приспіві співаються слова «keep yourself alive», а у текстах, які вказувалися у вкладиші альбому, ці слова написані великими літерами.

Пісня закінчується звуком удару блискавки, за якою слідує Мерк'юрі, кричущий: «Ти мертвий!». Удар блискавки був записаний Меєм на портативному диктофоні під час грози. На вкладиші альбому висловлюється подяка Богу за удар блискавки.

In Only Seven Days

«In Only Seven Days» — друга пісня альбому, написана Діконом, вона має схожість з однією з його попередніх пісень, «Spread Your Wings». В цій пісні, Дікон також грав на акустичній та електричній гітарі. Пісня стала Б-стороною синглу з «Don't Stop Me Now».

Dreamer's Ball

«Dreamer's Ball» була даниною поваги Мея до Елвіса Преслі, який помер за рік до виходу альбому. Аранжування концертної версії пісні було зовсім іншим, з Меєм і Тейлором, які робили вокальні вставки.

Fun It

«Fun It» — пісня у стилі фанку з «атмосферою» диско, ниписана Тейлором, який розділив вокал з Мерк'юрі. Тейлор виконав головний вокал, в той час як Мерк'юрі був додатковим вокалістом. Тейлор використовував колодки електронних ударних «Syndrum» і зіграв на більшості інструментів. Пісню можна розглядати як попередницю «Another One Bites the Dust», особливо вступ до неї.

Leaving Home Ain't Easy

«Leaving Home Ain't Easy»балада, написана Меєм, він також виконав весь вокал (головний і гармонію). Під час переходу його голос був прискорений.

Don't Stop Me Now

Докладніше: Don't Stop Me Now

«Don't Stop Me Now» написав Мерк'юрі. Пісня стала синглом-хітом, який потрапив у «топ-10» Великої Британії, і однією із найвідоміших пісень «Queen». Мей тільки виконав коротке гітарне соло і бек-вокал. Вона використовувалася, в тепер відомій, барній сцені фільму «Зомбі на ім'я Шон». Крім того, на телешоу «BBC» «Top Gear», через опитування глядачів, вона була названа найкращою з кращих десяти пісень про водіння.[6] Google також використав цю пісню для свого Google Doodle, щоб відзначити 65-річчя дня народження Мерк'юрі 5 вересня 2011 року.[7]

More of That Jazz

«More of That Jazz», написана Тейлором, заснована на лупах, Тейлор грає на більшості інструментів і співає всі вокальні партії, досягаючи дуже високих нот (пік на Мі другої октави). Її закінчення також містить короткі нарізки з багатьох пісень альбому, включаючи «Dead on Time», «Bicycle Race», «Mustapha», «If You Can not Beat Them», «Fun It» і «Fat Bottomed Girls».

Альтернативна обкладинка[ред. | ред. код]

Для просування альбому і синглу з піснями «Fat Bottomed Girls»/«Bicycle Race» було проведено велопробіг з оголеними жінками.[8] Плакат зі стартом гонки був включений до копій LP. Американський випуск не містив плакату, але до нього входила форма замовлення на нього.[4] Зменшений фрагмент зображення плакату також використовувався як альтернативна обкладинка синглу «Bicycle Race».[8] Зменшена версія плакату була включена до бокс-сету «Crown Jewels».

Просування[ред. | ред. код]

Сингли[ред. | ред. код]

До альбому були випущені чотири сингли:

  • «Bicycle Race»/«Fat Bottomed Girls» (редагована) — Elektra E45541; випущена в грудні 1978 року.
«Bicycle Race» і «Fat Bottomed Girls» були випущені у 1978 році як подвійна А-сторона. Для просування синглу, гурт влаштував знамениту велосипедну гонку, у якій взяли участь повністю оголені жінок. Велогонка відбулася 17 вересня 1978 року на Вімблдонському стадіоні в Лондоні. На картинці конверту синглу була зображена, виглядом ззаду, одна з дівчат на велосипеді, з домальованими червоними трусиками, щоб уникнути обурення громадськості. Легенда свідчить, що гурт позичив велосипеди в магазині («Halfords», відповідно до приміток вкладишу), але після повернення велосипедів гурту повідомили, що їм доведеться придбати всі сидіння, тому що вони були використані неналежним чином (тобто без одягу).
  • «Mustapha» була випущена у 1979 році тільки в Болівії, Іспанії, Югославії і Німеччині. Б-стороною була «Dead on Time» («In Only Seven Days» в Югославії).
  • «Don't Stop Me Now»/«More of That Jazz» — Elektra E46008; випущений в лютому 1979 року.
«Don't Stop Me Now» була випущена у 1979 році; Б-стороною стала «In Only Seven Days» («More of That Jazz» в США і Канаді).
  • «Jealousy»/«Fun It» — Elektra E46039; випущена в квітні 1979 року.
«Jealousy» була випущена у 1979 році в США, Новій Зеландії, Бразилії, СРСР і Канаді; Б-стороною стала «Fun It» («Don't Stop Me Now» в СРСР, на блакитному флексі-диску).

Тур[ред. | ред. код]

Докладніше: Jazz Tour

Відгуки критиків[ред. | ред. код]

Професійні огляди
Оцінки оглядів
Джерело Рейтинг
AllMusic 4/5 зірок[9]
Chicago Tribune 1.5/4 зірки[10]
Encyclopedia of Popular Music 2/5 зірок[11]
The Guardian 5/5 зірок[12]
The Rolling Stone Album Guide 2/5 зірок[13]
Uncut 4/5 зірок[14]
The Village Voice C+[15]

В огляді 1979 року для журналу «Rolling Stone» Дейв Марш зобразив «Jazz» як «більше того ж нудного пастиша» від «Queen», який, за його словами, відображав «елітарні поняття» з деяких їхніх музичних виборів і текстів. Марш сказав, що «Fat Bottomed Girls» ставилася до жінок «не як до сексуальних об'єктів, а як до предметів, періоду (так, як гурт ставиться до людей в цілому)», і закінчив хвацько прикріпивши ярлик «Queen» «першого по-справжньому фашистського рок-гурту».[9][16] Мітчелл Коен з «Creem» дав ще один негативний відгук, назвавши «Jazz» «абсурдно нудним» і наповнений «тупими ідеями і наслідувальним позерством».[17] Критик Роберт Крістгау з «Village Voice» сказав, що запис не зовсім поганий, а пісня «Bicycle Race» навіть з гумором, хоча на його думку «Queen» звучали як гурт «10cc», «якому встромили спицю або насос у дупу».[15]

Ретроспективно він згадується як один з кращих альбомів гурту, Стівен Томас Ерлвайн з «AllMusic» називає його «одним з їхніх найбільш витончених альбомів». Він зазначив, що різноманітність і перебільшення альбому зробили його «більш захоплюючим, ніж будь-який інший їхній альбом».[9] Алексіс Петрідіс писав в «The Guardian»: «„Jazz“ був істеричним у всіх сенсах цього слова, але музична преса всебічно не змогла зрозуміти жарт, особливо в США».[12] Коли «Loudersound» оцінили кожен альбом «Queen» від кращого до гіршого, «Jazz» став четвертим, оскільки вони відчули, що він представив «деякі з найприємніших моментів в кар'єрі „Queen“».[18] В аналогічному списку найкращих альбомів гурту, журнал «Ultimate Classic Rock» помістив «Jazz» на третє місце. «Коли заходила мова про неймовірну череду класичних альбомів „Queen“ кінця 70-х», — писали вони — «„Jazz“ 1978 року здавалося завжди витягав найкоротшу соломинку, але під на диво невиразним конвертом сховався, як під ковдрою, один із найкращих альбомів гурту. Не кажучи вже про надійний сингл із подвійних хітів „Fat Bottomed Girls“ та „Bicycle Race“, „Jazz“ напрочуд глибокий з недооціненими самоцвітами „Queen“, починаючи від приперченої Сходом спантеличеної пісні Мерк'юрі „Mustapha“ — до чудовиська у стилі хоч головою до муру „If You Can’t Beat Them, Join Them“ Дікона — до заразного диско-мотиву Тейлора „Fun It“».[19]

«Rolling Stone», як наслідок, помістили альбом у список «10 класичних альбомів „Rolling Stone“, спочатку зарізані», вказуючи, що вони тепер вважають альбом «класичним». Вони висміяли початкову негативну критику Марша, «підколюючи» його: «Інколи у рецензента просто, здається, дуже, дуже низька думка про гурт, що, мабуть, має місце з Дейвом Маршем і „Queen“».[20]

Однак, пізніше Роджер Тейлор заявив, що він і гурт не були задоволені виходом альбому: «Ми відчували, що „Jazz“ не був однією з найкращих наших годин. У нього були свої моменти, але в цілому він був досить незадовільним».[21]

Перевидання 2011 року[ред. | ред. код]

8 листопада 2010 року компанія звукозапису «Universal Music» оголосила про перевидання альбому, яке вийшло в березні 2011 року. Це було частиною нового контракту між «Queen» і «Universal Music», який означав, що угода «Queen» з «EMI Records» закінчилася, після майже 40 років співробітництва. Всі альбоми «Queen» були ремастовані і перевидані у 2011 році. Делюкс-видання містить п'ять додаткових треків на окремому EP. Друга партія альбомів (середні п'ять альбомів гурту) була випущена в червні 2011 року. До додаткових треків, були включені: синглова версія «Fat Bottomed Girls», інструментальна версія «Bicycle Race», варіант «Don't Stop Me Now» з «давно втраченими гітарами», концертний варіант «Let Me Entertain You», і рання акустична версія «Dreamer's Ball».

Перевидання 2011 року виправило глюк стрічки на початку «Fat Bottomed Girls», який був присутній на усіх попередніх випусках компакт-дисків з альбомом (а також на альбомі-збірці «Queen Rocks» 1997 року). Також було додано раніше невикористану партію бас-барабану у треці «Jealousy», внаслідок чого звучання треку різко відрізняється від усіх попередніх випусків.

Список пісень[ред. | ред. код]

Сторона «А»
# НазваАвторВокал Тривалість
1. «Mustapha»  Фредді Мерк'юріФредді Мерк'юрі 3:01
2. «Fat Bottomed Girls»  Браян МейФредді Мерк'юрі і Браян Мей 4:16
3. «Jealousy»  Фредді Мерк'юріФредді Мерк'юрі 3:14
4. «Bicycle Race»  Фредді Мерк'юріФредді Мерк'юрі 3:01
5. «If You Can't Beat Them»  Джон ДіконФредді Мерк'юрі 4:15
6. «Let Me Entertain You»  Фредді Мерк'юріФредді Мерк'юрі 3:01
Сторона «Б»
# НазваАвторВокал Тривалість
7. «Dead on Time»  Браян МейФредді Мерк'юрі 3:23
8. «In Only Seven Days»  Джон ДіконФредді Мерк'юрі 2:30
9. «Dreamer's Ball»  Браян МейФредді Мерк'юрі 3:30
10. «Fun It»  Роджер ТейлорРоджер Тейлор і Фредді Мерк'юрі 3:29
11. «Leaving Home Ain't Easy»  Браян МейБраян Мей 3:15
12. «Don't Stop Me Now»  Фредді Мерк'юріФредді Мерк'юрі 3:29
13. «More of That Jazz»  Роджер ТейлорРоджер Тейлор 4:16

Кліпи до альбому[ред. | ред. код]

  1. «Fat Bottomed Girls» — кліп, знятий у вигляді концертного виступу, викликав набагато більше шуму у вигляді синглу. У США він був заборонений, і, щоб не знімати його з продажів, на всіх плакатах велосипедисткам від руки були домальовані трусики.
  2. «Bicycle Race» — відео Денніса Де Валланса, яке заборонили в низці країн як порнографічне. Проблема полягала в центральній частині кліпу, де з півсотні оголених велосипедисток їдуть по біговій доріжці стадіону «Вімблдон». Існує кілька варіантів кліпу, а у тому, що увійшов в офіційну збірку, всі спірні моменти закриті спецефектами режисера.
  3. «Don't Stop Me Now» — кліп, записаний у брюссельській студії, зображує концертний виступ.

Учасники запису[ред. | ред. код]

Queen

  • Фредді Мерк'юрі – вокал (1-10, 12), бек-вокал (1-7, 9, 12), піаніно (1, 3, 4, 6, 8, 12)
  • Браян Мей – електрогітара (всі, крім 3), бек-вокал (2, 4, 5, 7, 9, 11, 12), акустична гітара (3, 9), вокал (11)
  • Роджер Тейлор – ударні (всі треки), бек-вокал (4, 5, 7, 10, 12, 13), перкусія (1, 12, 13), вокал (10, 13), електрогітара (10, 13), бас-гітара (10, 13)
  • Джон Дікон – бас-гітара (1-9, 11, 12), електрогітара (8), акустична гітара (8)

Виробництво

  • Джефф Воркман – інженер
  • Джон Етчеллс – інженер

Чарти[ред. | ред. код]

Чарт (1978) Країна
Австрійський чарт альбомів 8[22]
Канадський чарт альбомів 13[23]
Нідерландський чарт альбомів 3[24]
Французький чарт альбомів 7[25]
Німецький чарт альбомів 5[26]
Новозеландський чарт альбомів 20[27]
Норвезький чарт альбомів 6[28]
Шведський чарт альбомів 6[29]
Британський чарт альбомів 2[30]
США (Billboard 200) 6[31]

Сертифікації[ред. | ред. код]

Країна Сертифікація Продано
Австрія (IFPI) Золото 25,000*
Франція (SNEP) Золото 176,300
Німеччина (BVMI) Золото 250,000^
Нідерланди (NVPI) Платина 100,000^
Польща (ZPAV) Платина 20,000*
Швейцарія (IFPI) Платина 50,000^
Велика Британія (BPI) Платина 300,000^
США (RIAA) Платина 1,000,000^
  • (*) Дані про продажі, ґрунтуються тільки на сертифікації
  • (^) Дані про поставки, ґрунтуються тільки на сертифікації

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Marsh, Dave (8 лютого 1979). Queen: Jazz. Rolling Stone. Архів оригіналу за 13 червня 2018. Процитовано 19 червня 2018. «tight guitar/bass/drums heavy-metal clichés...» 
  2. Queen: Queen 40 Limited Edition Collector's Box Set Volumes 2 & 3. PopMatters. Архів оригіналу за 19 червня 2018. Процитовано 19 червня 2018. « which continues to mix the group's noted pop works...» 
  3. Gaar, Gillian G.. Album reviews of Queen's second box of reissues. Goldmine. Архів оригіналу за 17 березня 2014. Процитовано 17 червня 2018. 
  4. а б Jazz. Queenonline.com. Архів оригіналу за 28 червня 2018. Процитовано 26 червня 2018. 
  5. Guitar Player magazine US Jan 83. www.brianmay.com. Архів оригіналу за 7 жовтня 2019. Процитовано 26 червня 2018. 
  6. Queen win Top Gears Best Driving Song ever poll Архівовано 30 вересня 2011 у Wayback Machine. Queen Zone. Процитовано 1 січня 2013
  7. Freddie Mercury Google doodle celebrates Queen singer's birthday Архівовано 13 січня 2012 у Wayback Machine.. The Mirror. 1 січня 2013
  8. а б Sixty-five naked women were perched atop bicycles rented from Halford's Cycles and sent racing around Wimbledon Stadium. Архів оригіналу за 16 травня 2013. Процитовано 28 червня 2018. 
  9. а б в Архівована копія. Архів оригіналу за 3 травня 2021. Процитовано 10 жовтня 2017. 
  10. Kot, Greg (19 квітня 1992). An 18-record, 80 Million-copy Odyssey. Chicago Tribune. Архів оригіналу за 4 травня 2016. Процитовано 19 квітня 2016. 
  11. Larkin, Colin (2011). Encyclopedia of Popular Music (вид. 5th). Omnibus Press. с. 2248. ISBN 0857125958. 
  12. а б Petridis, Alexis (15 грудня 2011). Queen: Jazz; The Game; Flash Gordon; Hot Space – review. The Guardian (London). Архів оригіналу за 26 квітня 2016. Процитовано 19 квітня 2016. 
  13. Queen: Album Guide. Rolling Stone. Архів оригіналу за 27 квітня 2012. Процитовано 10 червня 2012. 
  14. Queen – Jazz CD Album. CD Universe. Архів оригіналу за 30 червня 2016. Процитовано 19 квітня 2016. 
  15. а б Christgau, Robert (25 грудня 1978). Christgau's Consumer Guide. The Village Voice (New York). Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 19 квітня 2016. 
  16. Marsh, Dave (8 лютого 1979). Queen: Jazz. Rolling Stone. Архів оригіналу за 3 серпня 2011. Процитовано 10 жовтня 2011. 
  17. Cohen, Mitchell (Березень 1979). Jazz. Creem. Архів оригіналу за 18 червня 2018. Процитовано 18 червня 2018. 
  18. Queen albums ranked from worst to best. Loudersound. Архів оригіналу за 18 червня 2018. Процитовано 18 червня 2018. 
  19. Queen Albums Ranked Worst to Best. Ultimate Classic Rock. Архів оригіналу за 18 червня 2018. Процитовано 18 червня 2018. 
  20. Архівована копія. Архів оригіналу за 18 червня 2018. Процитовано 28 червня 2018. 
  21. The Game — Queen, September 20, 1980 - Number 1 Albums. Архів оригіналу за 20 квітня 2019. Процитовано 20 квітня 2019. 
  22. Steffen Hung. Queen – Jazz. austriancharts.at. Архів оригіналу за 4 листопада 2012. Процитовано 11 січня 2012. 
  23. Results – RPM – Library and Archives Canada. Collectionscanada.gc.ca. Архів оригіналу за 26 жовтня 2016. Процитовано 11 січня 2012. 
  24. Steffen Hung. Queen – Jazz. dutchcharts.nl. Архів оригіналу за 25 жовтня 2012. Процитовано 11 січня 2012. 
  25. InfoDisc : Tous les Albums classés par Artiste. Infodisc.fr. Архів оригіналу за 30 березня 2014. Процитовано 11 січня 2012. 
  26. charts.de. charts.de. Архів оригіналу за 7 грудня 2015. Процитовано 11 січня 2012. 
  27. Steffen Hung. Queen – Jazz. charts.org.nz. Архів оригіналу за 2 листопада 2012. Процитовано 11 січня 2012. 
  28. Steffen Hung. Queen – Jazz. norwegiancharts.com. Архів оригіналу за 4 листопада 2012. Процитовано 11 січня 2012. 
  29. Steffen Hung. Queen – Jazz. swedishcharts.com. Архів оригіналу за 26 жовтня 2012. Процитовано 11 січня 2012. 
  30. Queen. Officialcharts.com. Архів оригіналу за 25 лютого 2015. Процитовано 28 червня 2018. 
  31. Queen. AllMusic. Архів оригіналу за 15 березня 2013. Процитовано 11 січня 2012. 

Примітки[ред. | ред. код]