Олександр Лілов

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Лілов
болг. Александър Лилов
Alexander lilov.jpg
Народився 31 серпня 1933(1933-08-31)
Граничак, Белоградчик, Видинська область, Болгарія
Помер 20 липня 2013(2013-07-20) (79 років)
Софія, Болгарія
·злоякісна пухлина
Країна Flag of Bulgaria.svg Болгарія
Діяльність філософ, політик
Alma mater Софійський університет Святого Климента Охридського
Знання мов болгарська і російська
Членство Болгарська академія наук
Посада депутат Народних зборів Болгарії[d]
Партія Болгарська комуністична партія і БСП

Олександр Василів Лілов (болг. Александър Василев Лилов; 31 серпня 1933, Граничак — 20 липня 2013) — болгарський філософ і політичний діяч.

Біографія[ред. | ред. код]

Олександр Лілов закінчив Софійський університет (1962) за спеціальністю «болгарська філологія» та аспірантуру Академії суспільних наук при ЦК КПРС (1969), отримавши ступінь кандидата наук. З 1975 року він науковий співробітник Інституту мистецтвознавства Болгарської Академії наук, де в 1981 році отримав ступінь доктора філософських наук.

Політичну кар'єру Олександр Лілов почав у Димитрівському комуністичному молодіжному союзі у Відні. У 1963 році він був обраний Центральний комітет ДКМС. З 1969 року він працює в центральному апараті Болгарської комуністичної партії. Олександр Лілов був депутатом 4-го, 6-го, 7-го, 8-го і 9-го скликань Народного зібрання Болгарії від БКП, депутатом 7-го Великого народного зібрання і депутатом 36-го, 37-го та 38-го скликань Народного зібрання Болгарії від БСП. Серед депутатів Народного зібрання Лілов мав найбільший стаж (з 1962 р. до 2001 р). З 13 липня 1972 року по 28 вересня 1983 року Лілов був секретарем ЦК БКП, а з 3 липня 1974 року по 28 вересня 1983 року членом Політбюро. З 1976 по 1983 р він був членом Державної ради НРБ. Олександр Лілов був близький до Людмилі Живкова, дочки керівника Болгарії Тодора Живкова, брала активну участь у політичній діяльності, користувався популярністю в ліберальних колах партії. У 1983 році він був знятий з керівних постів партії з різкою критикою Тодора Живкова за віддаленість від реальності і відсутність інтересу до економічних питань.

Він був призначений директором Інституту сучасної соціальної теорії.

Під час відставки Тодора Живкова 10 листопада 1989 року Лілов перебував у Великій Британії. 8 грудня того ж року він був включений в нове керівництво БКП. За його ініціативою БКП засуджувала Возродительный процес. За ініціативою Лилова БКП була в лютому 1990 року перетворена в Болгарську соціалістичну партію. У 1991—1992 роках він був головою Національної ради БСП. З 1993 року він був керівником Центру стратегічних досліджень БСП. Лілов був ідеологом демократичного соціалізму і набув ідеологічний конфлікт з соціал-демократичним крилом партії.

З 1985 року Олександр Лілов був членом-кореспондентом Болгарської академії наук. Його роботи з філософії мистецтва, проблем ідеологічної роботи комуністичної партії, ідеологічній боротьбі двох світових систем, міжнародних відносин.

Монографії (на болг. мові)[ред. | ред. код]

  • «Критика на съвременни буржоазни теории за природата на изкуството» (1971 г.)
  • «Към природата на художественото творчество» (1979 г.)
  • «Въображение и творчество» (1986 г.)
  • Сборник «Европа — диалог и сътрудничество» (1988 г.)
  • «Философско-теоретически проблеми на ядрената война» (1989 г.)
  • Сборник «Европа — да бъде или да не бъде» (1985 г.)
  • «Дилогът на цивилизациите. Световният и българският преход»(2004 г.)
  • «Информационната епоха. Съчинение в три тома. Том първи: Цивилизациите»(2006 г.)
  • «Информационната епоха. Съчинение в три тома. Том втори: Световният и българският преход»(2006 г.)

Посилання[ред. | ред. код]

Статті
Про нього
  • Микола Малинов, «Уроки Lilov», газета «Дума», шт. 246, 23 жовтня 2013 р

Іван Ангелов, «Воля Олександра Лілова», газета «Дума», випуск №. 120 29 травня 2014 р

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Bulgaria Socialist Party Ex Chair Alexander Lilov Dies at 79. Novinite.com. Sofia News Agency. Процитовано 9 February 2014. 
  2. Александър Лилов. Протоколи на Политбюро и на Цк на БКП (1944-1989). Аrchives.bg. Процитовано 9 February 2014.  (Bulgarian)

Див. також[ред. | ред. код]