Рубчаківна Ольга Іванівна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ольга Іванівна Рубчаківна)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ольга Іванівна Рубчаківна
Народилася10 травня 1903(1903-05-10)
Чернівці
Померла21 листопада 1981(1981-11-21) (78 років)
Київ
ПохованняБайкове кладовище
ГромадянствоСРСР СРСР
Діяльністьакторка
ЧоловікЮра Гнат Петрович
Дітисин Юрій Юра
БатькиІван Рубчак, Катерина Рубчакова
Нагороди та премії
Заслужений артист УРСР

О́льга Іва́нівна Рубчакі́вна (10 травня 1903(19030510), Чернівці — 21 листопада 1981, Київ) — українська театральна акторка, Заслужена артистка УРСР (1940). Дочка Івана і Катерини Рубчаків, дружина Гната Юри, сестра актрис Ярослави Барничевої і Надії Рубчаківни.

Біографічні відомості

[ред. | ред. код]

Народилася 10 травня 1903 року в місті Чернівцях. Навчалася в драматичній школі в Києві. Працювала в Новому львівському театрі (1919), Українському драматичному театрі імені І. Франка (19201960, з 1926 року — у Києві).

Могила Гната Юри і Ольги Рубчаківни

Жила в Києві. За її сприяння прах матері було перепоховано[1] на Микулинецькому цвинтарі Тернополя 1958 року.[2]

Померла 21 листопада 1981 року. Похована на Байковому кладовищі поруч із чоловіком Гнатом Юрою.

За словами В. Заболотної «Невеличка на зріст, запальна, з характерним „металевим“ тембром сильного голосу, Рубчаківна відповідала амплуа „інженю“, грала характерні й травестійні (дитячі) ролі. Була яскравою господинею заїзду Мірандоліною, вогнистою Стехою в „Назарі Стодолі“, наївною дівчинкою Майкою в „Платоні Кречеті“ та завзятим Котигорошком. У запалі двобою героїчного хлопчика зі Змієм Рубчаківна добряче розкроїла голову актору Павлу Шкрьобі бутафорським мечем…»[3]

Серед її ролей:

Ролі травесті:

Ролі підлітків:

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. померла в Зінківцях біля Кам'янця Подільського
  2. Почорніла зоря Катерини Рубчакової. Архів оригіналу за 18 жовтня 2014. Процитовано 4 листопада 2014.
  3. Франківська родина. Театр імені Франка та його родинні зв'язки. Архів оригіналу за 2 квітня 2015. Процитовано 28 березня 2015.
  4. Лесь Курбас. Фотоархів. Чорна Пантера і Білий Медвідь kurbas.org.ua

Джерела

[ред. | ред. код]