Опперман Карл Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Опперман Карл Іванович
Karl Opperman (1766–1831).jpg
Народження 1765(1765)
Дармштадт
Смерть 2 липня 1831(1831-07-02)
Виборг
холера
Поховання Vyborgskoe Catholic cemetery[d]
Країна Німеччина
Приналежність Flag of Russia.svg Російська імперія
Член Петербурзька академія наук
Звання інженер-генерал
Війни / битви Бородіно, Малоярославець, Красний, Дрезден, Лейпциг
Нагороди
орден Андрія Первозванного орден Святого Георгія 3 ступеня орден Святого Георгія 4 ступеня орден Святого Володимира 1 ступеня орден Святого Олександра Невського орден Святого Володимира 2 ступеня орден Святого Володимира 3 ступеня орден Святої Анни 2 ступеня Order of the Red Eagle 1st Class орден Меча Орден Святого Іоанна Єрусалимського Medal "For the Capture of Paris" Георгіївська зброя

Граф Карл Іванович Опперман (1765, Дармштадт — 2 липня 1831, Виборг) — відомий російський інженер, картограф та фортифікатор, військовий офіцер-учасник наполеонівських війн. Член Державної Ради, директор Інженерного да Будівельного Департаментів, завідуючий Інженерним та Артилерійським училищами та школою гвардійських прапорщиків та кавалерійських юнкерів, почесний член Імператорської Академії Наук.

Початок служби[ред. | ред. код]

З дворянського роду герцогства Гессен-Дармштадт, народився в Дармштадті, син таємного радника. Отримав інженерну та математичну освіту. Володів німецькою, французькою, латинською, грецькою й російською. У 1779 вступив до Гессенської армії і в 1783 отримав чин інженер-капітана. 12 жовтня 1783 вступив на російську службу в чині поручика Інженерного корпусу. Учасник російсько-шведської війни 1789-90. Брав участь майже у всіх морських битвах. Сприяв розгрому шведського флоту в битві під Роченсальмом в 1789 р., побудувавши за кілька годин укріплення берегових батарей. За відзнаки в бою біля Бьоркезунда нагороджений орденом Св. Георгія 4-го ступеня і чином капітана. Учасник придушення Польського повстання Тадеуша Костюшко 1794 року.

У 1795 році розробив проект укріплення західних кордонів Російської імперії. У 1797 призначений до Депо карт. У 1797 р. зарахований до Інженерної експедиції Військової колегії та 6 березня 1798 отримав чин полковника, в травні 1799 вийшов у відставку через зіткнення з А. А. Аракчеєвим. Незабаром його було повернуто Павлом I на службу і 3 жовтня 1799 він отримав чин генерал-майора. 5 жовтня 1800 повернений на службу і призначено до Департаменту водяних комунікацій. 15 квітня 1801 призначений у Власний Його Величності Департамент і зарахований до почту імператора. У березні 1803 відряджений до Фінляндії для поліпшення обороноздатності прикордонних фортець. Будучи Керуючим Депо карт (з 1812 року — Військового топографічного депо) керував роботами зі складання «столистної карти» Російської імперії.

Наполеонівські війни[ред. | ред. код]

6 січня 1805 відряджений до Італії з секретним завданням оглянути французькі укріплення. Офіційно виправляв посаду генерал-квартирмейстера російських, англійських і неаполітанських військ, що діяли в Італії проти французів. У 1806–1807 рр.. брав участь у війні з французами в Польщі та Східній Пруссії, у складі корпусу генерала Ессена брав участь у битвах при Острові і Остроленці. У 1806 році перебував на острові Корфу під час дій російського флоту під командуванням віце-адмірала Д. Н. Сенявіна в Адріатичному морі, а потім у листопаді через Константинополь повернувся до Росії. У 1807, внаслідок розриву з Англією, йому доручено було привести в оборонний стан Кронштадт. Під час російсько-шведської війни 1808-09 керував оновленням укріплень Виборга, Нейшлота і Тавастгуста; з 1809 інспектор Інженерного департаменту Військового міністерства. У 1810 створив Інженерне училище на базі створеної в 1804 в Петербурзі школи інженерних кондукторів, яке в 1819 перетворено в Головне інженерне училище, нині Військовий інженерно-технічний університет.

Керував будівництвом Бобруйської (1810) і Дінабурзької фортець. Фортеця в Бобруйську витримала облогу корпусу Домбровського до кінця військових дій. 30 серпня 1811 підвищений до інженер-генерал-лейтенанта. З 28 лютого 1812 директор Інженерного департаменту. У березні 1812 р. був призначений начальником інженерної служби 1-й Західної армії. У 1812 займався озброєнням фортець від Риги до Києва. У жовтні 1812 призначений до Головної квартири російської армії, фактично контролював інженерні війська (і їх постачання) діючої армії. Брав участь у боях при Бородіно, Малоярославці, Красному.

З березня 1813 керував інженерними роботами при облозі фортеці Торн, після її капітуляції нагороджений орденом Св. Георгія 3-го ступеня. Після цього був начальником штабу Польської армії Беннігсена. Брав участь у блокаді Модлина. З липня 1813 начальник Головного штабу польової армії. Взяв участь у битвах при Дрездені, Пірна, в битві під Лейпцигом, в облозі Магдебурга та Гамбурга.

Післявоєнна служба[ред. | ред. код]

Після закінчення війни займався облаштуванням Інженерного департаменту, формуванням саперних і піонерних військ і управляв будівельної частиною по всіх фортецях Росії. З 1818 Карл Опперман став діяльним помічником великого князя Миколи Павловича з управління інженерної частиною. З 20 січня 1818 генерал-інспектор з інженерної частини, брав значну участь у заснуванні головного інженерного училища. При Миколі I був членом комітету для організації будівельної частини і головою комітету для поліпшення виховної частини в кадетських корпусах; завідував також морським будівельним департаментом і артилерійським училищем. 12 грудня 1823 проведений в інженер-генерали. У 1826 році була створена комісія, головою якої був генерал-інженер Карл Опперман, яка розробляла статути навчальних закладів і займалась відкриттям військових корпусів в десяти містах. У цей список увійшла і Полтава за клопотанням тодішнього малоросійського генерал-губернатора Миколи Григоровича Рєпніна. 20 грудня 1826 став почесним членом Російської Академії наук, був почесним членом Російського Мінералогічного суспільства. З 1827 член Державної ради. 1 липня 1829 отримав графський титул. У тому ж році розробив проект перебудови Брестської фортеці, будівництво якої закінчилося в 1842 році. Оборона цієї фортеці в червні-липні 1941 року стала прикладом хоробрості в історії воєн людства. Для руйнування фортеці німецьким військам довелося застосовувати 1800-кг бомби. 24 серпня 1941 фортецю відвідали Гітлер і Муссоліні. Будучи наставником цесаревича Миколи Павловича в інженерній і військової науках, зберіг з Миколою I прекрасні відносини, що, однак, не завадило імператору стягнути штраф з К. І. Оппермана за поданий на затвердження проект казарми в Бобруйській фортеці, що обрушилася незабаром після будівлі. Сам імператор, як керівник проекту, також оштрафував себе на 580 рублів 60 копійок. У 1850 році імператор присвоїв ім'я Оппермана новій оборонній вежі на річці Бобруйці.

У 1830 р. йому було доручено скласти проект реконструкції Свеаборгської фортеці, захворів по дорозі на холеру і помер. Похований у Петербурзі на Виборзькому холерному кладовищі, розташованому на Куликовому полі.

6 червня 1833 р. за планами Карла Івановича Оппермана було розпочато будівництво Брестської фортеці.

Його старший син, Олександр Карлович Опперман, також був генералом російської армії і з відзнакою воював на Кавказі; молодший син, Леонтій Карлович Опперман, з відзнакою брав участь у Кримській війні. Іустин Карлович Опперман був професором Геттінгенського університету.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Государственный Эрмитаж. Западноевропейская живопись. — С. 254, кат.№ 7847.

Посилання[ред. | ред. код]