Київська фортеця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Київська фортеця
2005-08-17 Kiev Fortress 398.JPG

50°26′04″ пн. ш. 30°31′40″ сх. д. / 50.4344444444717723° пн. ш. 30.52777777780577750° сх. д. / 50.4344444444717723; 30.52777777780577750Координати: 50°26′04″ пн. ш. 30°31′40″ сх. д. / 50.4344444444717723° пн. ш. 30.52777777780577750° сх. д. / 50.4344444444717723; 30.52777777780577750
Тип військовий музей[d]
Країна

Україна Україна

Розташування Київ
Засновано 1927
Сайт kyiv-fort.org.ua/
Київська фортеця. Карта розташування: Київ
Київська фортеця
Київська фортеця (Київ)

CMNS: Київська фортеця на Вікісховищі
На передньому плані: «Арсенал», Микільська брама (зліва). На задньому: Великий і малий Микільські собори, Лавра (справа)
Сучасний вигляд Київської фортеці, серпень 2009 року
Карта Київської фортеці
План Київської фортеці, 1830-ті роки

Ки́ївська форте́ця (також Нова́ Пече́рська форте́ця) — історико-архітектурна пам'ятка. Комплекс фортечних споруд XVIII–XIX століття, розміщений на пагорбах високого правого берега Дніпра, обмежених з півночі Кловським яром, з півдня і заходу — схилами долини р. Либідь. Складається з кількох земляних укріплень (цитаделі, Звіринецького, Васильківського, Госпітального, Лисогірського) і низки споруд, що призначалися для військових казарм, виробництва та зберігання зброї, амуніції тощо. Національний історико-архітектурний музей «Київська фортеця» розташований на території Головного військового клінічного шпиталю міста Києва.

Історія створення[ред. | ред. код]

Київська фортеця є комплексом оборонних споруд Києва, який формувався протягом 15-ти століть. До складу Київської фортеці входять Києво-Печерська лавра, територія національного музею історії України у Другій світовій війні, завод «Арсенал» і багато інших об'єктів: валів та оборонних мурів Києва.

Історія фортифікації Києва почалась наприкінці V — початку VI століття з городища на Старокиївській горі. Тоді воно було укріплене земляними валами, ровами та частоколами. Але зі здобуттям Києвом слави столиці Київської Русі створено велику систему укріплень міста. Кожна частина міста мала свою оборонну систему. На жаль, після нищівної поразки від хана Батия 1240 року фортифікаційні укріплення занепали. Новий етап починається вже в період польсько-литовського владарювання — зводиться фортеця-замок на горі Хоривиця на Подолі (Литовський замок). Вже перебуваючи під владою Московії, територія Києва була забудована фортечними укріпленнями від Хрещатика до Печерська — власне останнє укріплення було розбудоване. Це було зроблено для того, щоб запобігти проникненню ворога через територію тодішньої України до Росії. У 1679 році козацькі війська під керівництвом гетьмана Самойловича протягом останніх років XVII століття об'єднують старокиївські й печерські укріплення — утворюється одна величезна фортеця. На початку XVIII століття Печерська цитадель вже була повністю розбудована.

Наступний період розбудови оборонних споруд Києва визначається будівництвом Печерської цитаделі під проводом гетьмана Івана Мазепи за наказом Петра I. Спорудження відбувалося за системою французького інженера Вобана. Напередодні франко-російської війни 1812 року за проектом військового інженера Оппермана споруджується земляне Звіринецьке укріплення, що поєднується з Печерською цитаделлю. Масштабні реконструкції проводяться за правління царя Миколи I, який затвердив план розширення фортеці. На початок 60-х років XIX століття вона складалася з таких частин: ядро — цитадель, два самостійні укріплення (Васильківське і Госпітальне), доповнені оборонними казармами й вежами.

Реконструкція передбачала залишити території поблизу фортеці лише для військових цілей, а мешканців цього району переселити. Цю ідею люди зустріли опором і було вирішено збудувати замість цього декілька укріплених фортів. Один з них був збудований на Лисій горі для захисту підступів до залізничного мосту. З часом фортецю починають використовувати як склад. Ще з XVII століття у фортеці утримували в'язнів. Для цієї мети використовували так званий Косий капонір — це напівпідземна споруда з товстими стінами з цегли й каміння. Він розташований під кутом до земляного валу фортеці — звідси назва. Косий капонір спочатку використовувався для зберігання зброї і артилерійських запасів, а вже пізніше як політична в'язниця. Тут утримувалися організатори й учасники гайдамацького руху, полонені, кріпаки-втікачі та інші. Пізніше тут ув'язнювали декабристів та учасників інших визвольних змагань.

У спорудах Київської фортеці, зокрема башті № 2 Васильківського укріплення (з травня 1863 р.) та капонірах 1 і 2 полігонів, а також Косому капонірі Госпітального укріплення (з літа 1864 р.), утримувалися польські й українські учасники визвольного повстання 1863 року. Розстріли керівників повстання на Правобережжі відбувалися, ймовірно, в цитаделі фортеці. Меморіальну дошку українською мовою на честь учасників повстання 1863 року, розстріляних у Київській Фортеці, на вході в Косий капонір розміщено в 1971 році. Біля неї 25 травня 1993 року під час візиту президента Польщі Леха Валенси відкрито дошку з написом польською мовою. У 1997 році з ініціативи дирекції музею «Київська Фортеця» між обома дошками був вмурований хрест з чорного граніту. Зараз в потерні капоніру з ініціативи директора музею О. С. Новікової-Вигран розміщені також дошки з 811 прізвищами повстанців, а 2017 року відкрито оновлену експозицію[1].

Сучасний стан[ред. | ред. код]

Зараз «Київська фортеця» є музеєм і охороняється державою, але значна частина її споруд перебуває під загрозою руйнації. Цьому «сприяють» нові будівництва поблизу, а також те, що деякі приміщення зайняті виробництвами — наприклад, склад Київської взуттєвої фабрики (Васильківська брама).

Музей створений у 1927 році. Він — одна з найбільших у світі кам'яно-земляних фортець, яка збереглася до наших днів.

Величезні земляні укріплення, кам'яні башти й капоніри є об'єктами екскурсійного показу. Частина з них музеєфікована.

Найдавнішою пам'яткою середньовічного типу є оборонні мури з вежами навколо Верхньої лаври (кінець XVII століття). До новітніх фортифікаційних систем належать земляні бастіонні укріплення цитаделі, тенальне Васильківське укріплення, полігональне Госпітальне укріплення. Численні оборонні казарми на Печерську втілюють особливості російської фортифікаційної школи, яка, на думку деяких фахівців, на початок XIX століття займала провідне становище у Європі. Лисогірське укріплення ілюструє особливості побудови фортової фортеці періоду нарізної артилерії (сер. XIX ст. — 1885). Окремі споруди Київської фортеці нерозривно пов'язані з історією визвольного і революційного рухів. На місці колишньої політичної в'язниці (так званого «Київського Шліссельбурґа») у 30-х роках ХХ століття було відкрито Історико-революційний музей-пам'ятку «Косий капонір». У 1991 році музей «Косий капонір» перетворено на Історико-архітектурну пам'ятку-музей «Київська фортеця».

В експозиції музею представлена найбільша в Україні колекція військово-історичної мініатюри.

Години роботи: 10:00–17:00 (остання екскурсійна група — 16:30), вихідний — понеділок. Вартість вхідного квитка — 14 грн., вартість екскурсії — 10 грн.(5+5). Вхід на територію — вільний, огляд музейної частини з експозицією — в складі групи (група може складатись з одного відвідувача).

Зображення[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Парнікоза, Іван (14 06.2013). Польські сліди Києва Частина 3. Під царським скіпетром. http://h.ua/ (українська). h.ua. Процитовано 29.01.2017. 

Джерела[ред. | ред. код]