Остинато

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Остинато (італ. ostinato, от лат. obstinatus — завзятий, впертий) — прийом, заснований на багаторазовому повторенні в музичному творі будь-якої мелодичної або ритмічної фігури, гармонійного обороту, окремого звуку. Також п'єса, написана з використанням такого прийому. Поєднуючись з вільним розвитком в інших голосах, виконує важливу формотворчу роль.

Остинато у музиці середньовіччя та ренесансу[ред. | ред. код]

Остинатна техніка була відома з XIII століття (хоча сам термін виник лише в XVIII столітті) і була поширена в вокальних поліфонічних творах композиторів нідерландської школи XV—XVI століть. Різновидом мелодичного остинато вважають техніку cantus firmus у творчості цих та інших композиторів-поліфоністів XV―XVI століть, серед яких Жоскен Депре, Філіп де Витри, Гійом де Машо, Джон Данстейбл.

Із розвитком інструментальної музики в XVI ст., в Італії та Іспанії з’явилися гармонійні моделі – пассамеццо, романеска, фолія, руджеро, які поширилися у різних танцювальних, пісенних, імпровізаційно-варіаційних жанрах.

Остинатні варіації[ред. | ред. код]

Варіації basso ostinato[ред. | ред. код]

Пізніше, на зміну гармонійних моделей остинато приходить бас і виникають інші музичні форми – варіаціїна остинатний бас (basso ostinato). Виникнувши в XVI ст. вони досягли свого розквіту в епоху бароко XVII—XVIII ст..

У варіаціях на витриманий бас відбилися суттєві риси художнього стилю цієї епохи, величність змісту, яка часто втілюється грандіозністю форм. Один з головних проявів поліфонічності в варіаціях basso ostinato – це конструктивна автономія верхніх голосів відносно до басу. Остинатному басу може протистояти не тільки поліфонічна, але і гомофонна тканина, як фігураційна так і акордова. У хроматичній темі «Crusifixus» з Меси h-moll Й.С. Баха немає жодного звуку, що зберігає незмінне значення, кожен звук теми може бути витлумачений по-різному.

При варіюванні, бас, повторюючись в точності, відчуває вплив з боку верхніх голосів. У Пасакалії соль-мінор Г. Генделя бас втягується в загальний рух тканини, підкоряється ритму верхніх голосів.

Остинатні варіації у музиці класицизму і романтизму [ред. | ред. код]

У XVIII столітті під впливом глибоких суспільних зрушень створювався новий світ образів. Тому неминучі були зміни і в формі, і в області музичної мови. Поліфонія більшою чи меншою мірою увійшла «всередину» нового гомофонного стилю. Мелодія не повинна була відчувати утисків з боку головного баса. У творчості віденських класиків остинатний бас зустрічається або в невеликих епізодах, або в унікальних зразках. Наприклад: кода увертюри «Егмонт», коди I частини 7-ї симфонії і 9-ї симфонії Л. Бетховена .

Остинатний бас, після довгої «паузи» в XVIII столітті, найбільш масштабно представлений у творчості композиторів XIX століття: «Варіаціях на тему Баха» Ф. Ліста і в фіналі 4-ї симфонії Й. Брамса.

Варіації soprano ostinato[ред. | ред. код]

До цього ж часу відноситься формування варіацій на витриману мелодію – сопрано. Формуванню soprano ostinato сприяли такі попередники як cantus firmus, куплетна народна пісня, а з іншого боку – строгі і вільні варіації професійної музики. Незмінність гармонійної основи і опорних точок мелодії в строгих варіаціях теж представляє свого роду остинатність, але не відкриту, а приховану.

Сопрано-остинатні епізоди – але не це цілі твори – можна знайти і у Л. Бетховена (побічна партія 6-ї симфонії, серія варіацій теми радості з фіналу 9-ї симфонії та ін.). Справжній ж початок і розквіт остинатных мелодійних варіацій поклав М. Глінка, що дозволило назвати цей тип його ім'ям («глинковские варіації»). Крім «Камаринской» можна відмітити «Турецький танець», «Персидський хор» з опери «Руслан і Людмила».

Сопрано остинато на відміну від basso ostinato передбачає проведення незмінної теми в верхніх голосах при варіюванні супроводу. Фактурне варіювання відбувається шляхом введення: 1) поліфонічних прийомів ( протискладення, підголоски, імітації); 2) різних видів гармонійних фігурацій; 3) тембрового варіювання; 4) гармонійного варіювання.

Глінковські традиції були розвинені в багатьох оперних і інструментальних творах російських композиторів, в збірниках народних пісень (обробки М. Балакірева, М. Римського-Корсакова, А. Лядова); з числа західноєвропейських композиторів - в творчості Е.Гріга.

У XX столітті до типу остинатних варіацій зверталися М. Равель, А. Шенберг, А. Берг, П. Гіндеміт, А. Онеґґер, Д. Шостакович. Видатними прикладами суворої остинатності великого плану з'явилися «Болеро» М. Равеля і «епізод нашестя» з 7-ї симфонії Д. Шостаковича.

Остинато у сучасній музиці[ред. | ред. код]

У сучасній музиці остинато набуває особливого значення.

У джазі широко використовується вид мелодійного остинато, який отримав назву риф.

У рок і метал музиці рифи є одним із важливіших складових форми. Гітарні рифи, також виконуванні електроорганом і синтезатором, привабливі і добре організовані, стали характерною рисою хадр-року, хеві-металу і широко представлені у творчості груп Deep Purple, Led Zeppelin , Judas Priest, Metallica. Один з найвідоміших рифів рок-музики – Deep Purple – «Smoke on the Water».

Окрім цього, у багатьох напрямках сучасної музики використовується ритмічне остинато – повторюваний ритм у ударних інструментів . Різновидом ритмічного остинато є також повторювані ритмічні рисунки при різній гармонії і мелодії у інструментів ритм групи (бас-гітара, ритм-гітара, ударні інструменти). Вони виконують важливу роль у багатьох популярних піснях сьогодні.

Постійно повторювана гармонія – гармонійне остинато – отримала застосування у джазі, поп-музиці, електронній музиці. У творах цих напрямів, як і у варіаціях basso osinato, може будуватися ціла композиція. Пісня «Get Lucky» дуету Daft Punk , побудована на гармонійному остинато, яке постійно оновлюється завдяки мелодійному розвитку, ритму і тембрам.


Джерела[ред. | ред. код]

  • Юцевич Ю. Є. Музика : словник-довідник. — Тернопіль : Навчальна книга — Богдан, 2003. — ISBN 966-7924-10-6.
  • Музыкальная энциклопедия : [в 6 т.] : [рос.] / гл. ред. Ю. В. Келдыш. — М. : Советская энциклопедия : Советский композитор, 1973—1982. — (Энциклопедии. Словари. Справочники).
  • Генова Т. Из истории basso ostinato XVII-XVIII веков (Монтеверди, Перселл, Бах и другие) // Вопросы музыкальной формы. Вып. 3 - М.: «Музыка», 1977. с. 123-156
  • Мазель Л. А. Строение музыкальных произведений: Учеб. Пособие. – 3-е изд. – М.: Музыка, 1986. – 528 с.
  • Мазель Л.А., Цуккерман В.А. Анализ музыкальных произведений: - М.: «Музыка», 1967. – 752 с. Музыкальная форма. – М.: Музыка, 1974. – 359 с.
  • Способин И.В. Музыкальная форма. - М., 1962. – 400 с.