Артур Онеґґер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Артур Онеґґер

Arthur Honegger

Arthur Honegger 1921.jpg
Народився 10 березня 1892(1892-03-10)[1][2]
Гавр[3]
Помер 27 листопада 1955(1955-11-27)[3][2] (63 роки)
Париж[3]
Поховання Сен-Венсан (цвинтар)
Громадянство/підданство Швейцарія і Франція
Діяльність композитор, музикознавець[d], музичний педагог[d] і кінокомпозитор[d]
Alma mater Вища національна консерваторія музики і танцю[d]
Студент у Charles-Marie Widor[d] і Венсан д'Енді[d]
Відомі студенти Marius Constant[d] і Yves Ramette[d]
У шлюбі з Andrée Vaurabourg[d]
Нагороди
Grand Officer of the Legion of Honour

q: Висловлювання у Вікіцитатах

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Арту́р Онеґґе́р (фр. Arthur Honegger; 10 березня 1892, Гавр — 27 листопада 1955) — французький композитор і музичний діяч, що входив до об'єднання «французька шістка», швейцарець за походженням. Член інституту Франції (1953).

Життєпис[ред.ред. код]

Народився у місті Гавр. Музичну освіту отримував у Парижі в А. Жедальжа, Ш. М. Відора і В. д'Енді. На початку 20-х рр. став членом об'єднання «Шістка». Випробував неокласичний вплив І. Стравінського, Ж. Кокто, Е. Саті, що виступали проти імпресіонізму й експресіонізму.

Уже із середини 20-х рр. ішов самостійним шляхом. Активний діяч Народної музичної федерації (30-і рр.). Брав участь у створенні колективних спектаклів для виконання на відкритому повітрі, зокрема «14 липня» (1936 рік, Париж), «Воля» (1937), писав масові пісні й марші. Відвідав СРСР (1928; диригував авторськими концертами).

У творчості Онеґґера оригінально сполучаються традиції французької й швейцарської народної й професійної музики із досягненнями музичної культури 20 сторіччя. Його добутки позначені гуманізмом, прогресивною й антифашистською спрямованістю[Джерело?]. Великий внесок Онеґґер вніс у розвиток жанру опери-ораторії. У творах цього цього жанру риси неокласицизму й романтизму своєрідно відтворюються крізь призму композиторської індивідуальності.

Серед них виділяються: драматична ораторія «Цар Давид» (1921 рік, 3-я редакція 1924), ораторія «Лемент миру» (1931), драматична ораторія «Жанна д'Арк на багатті» (1935), кантата «Пісня Звільнення» (1942), «Різдвяна кантата» (1953). Автор 5 симфоній (1930–1950) та інших творів для оркестру, зокрема «Пасифік 231» (1923), «Монопартита» (1951). Писав також балети, оперети, романси, пісні, фортепіанні п'єси, музику до драматичних спектаклів, для радіо, кіно.

Також Артур Онеґґер є автором книги «Я — композитор» (Je suis compositeur), в якій автобіографічні мотиви переплітаються з роздумами майстра про долю композиторів у європейській культурі.

Помер у Парижі 27 листопада 1955 року від серцевого нападу. Його поховали на цвинтарі Сен-Венсан.

Список творів[ред.ред. код]

А. Онеггер, зображений на німецькій поштовій марці
А. Онеггер, зображений на банкноті 20 Швейцарських франків
  • Для оркестру :
Симфонії:
1930 : H 75 Симфонія № 1 in C
1941 : H 153 Симфонія № 2 для струнних і труби in D (Symphony for Strings)
1946 : H 186 Симфонія № 3 (Літургічна)
1946 : H 191 Симфонія № 4 in A (Deliciae basiliensis)
1950 : H 202 Симфонія № 5 in D (Di tre re)
«Симфонічні рухи» («Mouvements Symphoniques»)
1923 : H 53 Pacific 231 (Mouvements symphonique n°1)
1928 : H 67 Rugby (Mouvements symphonique n°1)
1933 : H 83 Mouvements symphonique n°3
Інше :
1948 : H 196 Камерний концерт для флейти, англійського ріжка і струнних
1917 : H 16 Le Chant de Nigamon
1920 : H 31 Pastorale d'été
1923 : H 47 Chant de joie (Пісня радості)
1951 : H 204 Monopartita
  • Ораторії :
1921 : H 37 «Цар Давид» (Le Roi David)
1935 : H 99 «Жанна д'Арк на вогнищі» (Jeanne d'Arc au bûcher)
1938 : H 131 «Танок смерті» (La Danse des morts)
1953 : H 212 «Різдвяна кантата» (Une Cantate de Noël)
  • Опери :
1918 : La Mort de Sainte Alméenne, pour voix et piano, orchestrations écrites en 2005 par Nicolas Bacri assisté par Harry Halbreich
1925 : Judith, version opéra sérieux, livret de René Morax
1926 : Antigone, de Jean Cocteau d'après Sophocle, seul véritable opéra de Honegger
1937 : L'Aiglon (en collaboration avec Jacques Ibert)
1926 : H 65 Антігона, libretto by Jean Cocteau based on Sophocles
  • Балети :
1918 : H 19 Le Dit des jeux du monde
1921 : H 38 Horace victorieux, symphonie mimée
1922 : Fantasio
1922 : Skating Rink, symphonie chorégraphique
1925 : Sous-marine
1928 : Orchestration de la Suite de Les Noces d'Amour et de Psyché de Jean-Sébastien Bach
1928 : Roses de métal
1929 : Amphion, livret de Paul Valéry
1934 : Sémiramis, livret de Paul Valéry
1937 : Le Cantique des cantiques
1943 : L'Appel de la montagne
  • Камерна музика:
Струнні квартети
1917 : H 15 № 1 до-мінор
1935 : H 103 № 2 in D
1937 : H 114 № 3 in E
  • Музика до кінофільмів, спектаклів

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Record #118706888 // Німецька нормативна база даних — 2012—2016.
  2. а б data.bnf.fr: open data platform — 2011.
  3. а б в Онеггер Артюр // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.

Література[ред.ред. код]

  • Incatation aux fosiles, Lausanne, 1948; в рос. пер. — Я — композитор, Л., 1963.
  • Раппопорт Л., Артур Онеггер, Л., 1967; (рос.)
  • вона ж, Некоторые особенности гармонии А. Онеггера, в сборнике: Проблемы лада, М., 1972;
  • Шнеерсон Г., Французская музыка XX века, 2 изд., М., 1970; (рос.)
  • Павчинский С., Симфоническое творчество А. Онеггера, М., 1972; (рос.)
  • Gérard С., А. Honegger, Brux., 1945; Guibert J., A. Honegger, P., [1959]. (фр.)
  • Harry Halbreich, Arthur Honegger, un musicien dans la cité des hommes, Fayard, 1992. (ISBN 2-213-02837-0) (фр.)
  • Jacques Tchamkerten, Arthur Honegger, Ed. Papillon (Genève), 2005. (фр.)

Посилання[ред.ред. код]