П'єтро Теста

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
П'єтро Теста (Луккезіно)
італ. Pietro Testa
345Pietro Testa Self-portrait etching Rijksmuseum.jpg
П'єтро Теста (Луккезіно). «Автопортрет», (1645 р. ?)
Народження 1611(1611)
Лукка, Італія
Смерть 1650(1650)
  Рим
Національність італієць
Громадянство Папська держава
Жанр пейзаж, алегорія, релігійний живопис
Діяльність художник, художник-гравер
Напрямок раннє та розвинене бароко
Вплив ітліський маньєризм, твори братів Карраччі

CMNS: Pietro Testa на Вікісховищі

П'єтро Теста ( італ. Pietro Testa 1611, Лукка - 1650, Рим) — італійський художник і графік доби бароко першої половини 17 ст. Мав пізвисько Луккезіно.

Біографія, ранні роки[ред. | ред. код]

Народився у місті Лукка, Тоскана. Батько був простим торговцем. Йомовірно, у хлопця рано виявились художні здібності. Тому серед його перших вчителів був художник П'єтро Паоліні (1603-1681), котрий мешкав і працював в тому ж місті.

Учнівський і зрілий періоди в Римі[ред. | ред. код]

Приблизно 1628 року П'єтро Теста відбув у Рим, де влаштувався помічником у майстерню художника Доменікіно (1581-1641). 1631 року Доменікіно відбув у Неаполь, звідки отримав запрошення на працю та важливі замови. П'єтро Теста був примушений перейти до іншого майстра, котрим став П'єтро да Кортона, один з найкращих фрескістів Риму, художник і архітектор значного обдарування. Збережені відомості, що П'єтро Теста наполегливо навчався у Римі, відвідував храми з уславленими картинами та приватні галереї, відвідував Графічний музей, створений римським науковцем та меценатом Кассіано даль Поццо (1588-1657). Відвідував він і картинну галерею маркіза Вінченцо Джустініані (1565-1637), котрий відрізнявся сміливістю у комплектуванні власної мистецькї збірки, куди вносив картини молодих, мало визнаних митців та іноземців, твори котрих зовсім не були схожі на твори і стиль робіт римських художників.

На відміну від Доменікіно, з котрим у нього склались непогані стосунки, стосунки з да Кортоною не склались, і після декількох місяців роботи вони розлучились. В Неаполь свого учня-помічника Доменікіно не запросив. Двічі ( у 1632 та у 1637 роках ) П'єтро Теста повертався до Лукки, де працював. Керівництво міста надало йому замову на створення фресок в мерії (палаццо дельї Анціані). При створенні фресок виявилось, що молодий художник ще не досяг майстерності в технологіях і справа не вдалася.

Він знов повернувся до Риму і згодом створив фрески в каплиці церкви Санта Марія дель Аніма (пізніше фрески знищили). Він працював за замовами релігійних громад і створив декілька біблійних картин для римських храмів, серед котрих були Сан Мартино аї Монті, Санта Кроче е Сан Бонавентура деї Луккезі тощо. Серед близьких знайомих цього періоду — художники Нікола Пуссен, француз за походженням, та П'єр Франческо Мола (1612-1666).

Графіка майстра[ред. | ред. код]

У Римі розпочалась його плідна праця над малюнками та над друкованою графікою. Ранні графічні твори художника мали переважно релігійну тематику і мали впливи творів Федеріго Бароччі. Згодом його майстерність як графіка зросла і він створював як прості за композиціями, так і складні композиції з численною кількістю персонажів і рідкісними темами та алегоріями. Його друкована графіка отримала популярність і її часто копіювали.

В період 1638-1644 років він створив серію складних гравюр «Пори року». Декілька разів він розробляв античні теми як в живопису, так і в гравюрах, чим збільшував світську і міфологічну тематику в італійській гравюрі, котра не мала широкого розповсюдження. Хоча він і був сучасником таких графіків, як Джованні Бенедетто Кастільйоне та Жак Калло.

Несподівана смерть[ред. | ред. код]

Художника знайшли мертвим на березі річки Тибр. Існувало декілька версій загибелі художника, котрий пішов з життя не досягши і сорока років. Говорили про самогубство, бо помічали його пригніченість та меланхолію. За іншою версією це міг бути нещасний випадок, бо митець спостерігав за змінами освітлення надвечір на вночі і міг впасти у річку від необережності.

П'єтро Теста та Франсіско Гойя[ред. | ред. код]

Друковану графіку П'єтро Теста непогано знав іспанський художник Франсіско Гойя, коли сам почав працювати над графічними серіями. Вони були доступні для іспанського майстра. Є помітні паралелі в композиціях «Сад Венери» Тести та «Оголена маха» Гойї. Ще більше паралелізму у аркушах Гойї в серії «Капрічос». Необхідність приховати сатиричний і несхвальний характер багатьох аркушів серії «Капрічос» примусила Гойю насичувати власні композиції чудернацькими образами, побутовістю сюжетів та надто короткими, майже зашифрованими підписами. Аркуш «До самої смерті» не що інше як несхвальне ставлення до вижившої з розуму неглибокої жінки, котра модним одягом намагається приховати руйнівні сліди багатьох років («До самї смерті» тобто «Божевілля прикрашає старість модами молоді»). За цією ширмою було важко розгледіти сатиричні змісти аркушів з осудом забобонів, релігійного фанатизму, чортівні, що панувала в головах сучасників Гойї. Низка аркушів серії «Капрічос» була навіяна графічними творами П'єтро Теста, коли Гойя наштовхувався на візуальні образи попередника і використовував то його композиційні знахідки, чи то навіть фрагменти.

Обрані твори (друкована графіка)[ред. | ред. код]

Обрані твори (живопис)[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Elizabeth Cropper: The Ideal of Painting: Pietro Testa’s Düsseldorf Notebook, Princeton University Press, Princeton 1984
  • Elizabeth Cropper: Pietro Testa, 1612–1650: Prints & Drawings, University of Pennsylvania Press, Philadelphia 1989
  • Veronika Birke, Janine Kertéz: Die italienischen Zeichnungen der Albertina, Generalverzeichnis Band I, Inventar 1 – 1200, Böhlau Verlag, Wien/Köln/Weimar 1992
  • Jessica Popp: Sprechende Bilder: Verstummte Betrachter: Zur Historienmalerei Domenichinos, Böhlau Verlag, Köln/Weimar/Wien 2007
  • Andreas Stolzenburg, Hubertus Gaßner (Hrsg.): Italienische Zeichnungen 1450–1800, Katalog, Kupferstichkabinett der Hamburger Kunsthalle, Böhlau Verlag, Köln/Weimar/Wien 2009