Палех
місто Палех | |||||
---|---|---|---|---|---|
Палех | |||||
| |||||
Країна | Росія | ||||
Суб'єкт Російської Федерації | Івановська область | ||||
Муніципальний район | Палехський район | ||||
Код ЗКАТУ: | 217551 | ||||
Код ЗКТМО: | 24617151051 | ||||
Основні дані | |||||
Статус міста | 1947 | ||||
Населення | 4880 (2016) | ||||
Площа | 5,8 км² | ||||
Густота населення | 841,38 осіб/км² | ||||
Поштові індекси | 155620 | ||||
Телефонний код | +7 49334 | ||||
Географічні координати: | 56°48′ пн. ш. 41°51′ сх. д. / 56.8° пн. ш. 41.85° сх. д. | ||||
Часовий пояс | +3 (влітку +4) | ||||
Висота над рівнем моря | 117 м | ||||
Мапа | |||||
| |||||
|
Палех — адміністративний центр Палехського району, Івановська область, Росія. Поселення міського типу з 1947 року. Про геральдику: окремого геральдичного символу-герба смт Палех немає. З 1991 року символом Палеха є герб Палехского муніципального району, опис якого свідчить: «У чорному полі золота, з розпростертими крилами, жар-птиця». В основу ідеї герба покладена палехская лакова мініатюра, для якої характерні фольклорні та історичні сюжети, виконані яскравими фарбами по чорному фону; в той же час головним символом культурної спадщини стала легенда про те, що Палех - це батьківщина Жар-птиці — казкового птаха, що знаменує витончену і дивує красу.
Рішенням Палехского районної ради від 6 листопада 2003 року № 53 затверджені малюнок герба і положення про герб муніципального освіти «Палехскій район». Герб Палехского району (Палеха) внесений до Державного геральдичний регістр Росії № 1001-1500 під реєстраційним номером 1343, протоколу № 18[14][15][16].
Розташований на автошляху Іваново — Нижній Новгород. Відстань до міста Іваново — 65 кілометрів на схід. Відстань до міста Шуя — 30 кілометрів на схід. Формально поселення входить до складу широко розрекламованого туристичного маршруту «Золоте кільце Росії».
Назву Палех пов'язують із гідронімом, який походить зі зниклої мерянської мови. Перша письмова згадка про поселення датована 1645 роком. Але ще 1628 року село Палех було віддано у вотчину Івану Матвійовичу Бутурліну «за московское осадное сидение королевичево». Поселення належало родині дворян Бутурліних до 1861 року (тобто до офіційного скасування кріпацтва в Російській імперії).
Ґрунти в районі Палеха були малородючі і не пристосовані до інтенсивного землеробства. Тому тут з 17 ст. виник центр ремісництва, спеціалізований на іконописанні, зокрема, на створенні ікон-мініатюр. Стилістика мініатюр мала місцевий, оригінальний характер і власну технологію, що продовжило традиції російського іконопису 16-17 ст.
Релігійні настанови і за часів царату відігравали вирішальну ролю в поведінці та діяльності мешканців поселення, котре століттями було центром іконопису. Із стану розгубленості місцевих майстрів (що робити в безбожній країні іконописцям?) в пореволюційні роки почав виводити художник, ветеран 1-ї світової війни Іван Голіков. Він зібрав декілька яскравих зразків місцевих виробів лакової мініатюри і привіз їх у Москву до письменника Максима Горького. Горький діяльно підтримав ремісників, переорієнтувавши їх творчість на нові, світські та радянські за спрямуванням теми. Так був врятований традиційний промисел палешан, який набув світських і радянських рис. Перші твори перехідного періоду мали агітаційний, а згодом і літературний напрямок. Лакова мініатюра Палеха виявилась досить гнучкою і декоративною, аби добре ілюструвати літературні і казкові твори російських і радянських письменників. Нові образи палешан були добре сприйняті московським урядом і представляли радянські ремесла на внутрішніх і закордонних виставках, що сприяло їх світовому визнанню.
Але ідеологічний тиск більшовиків відбився на агресивній антирелігійній пропаганді і в Пелеху позачиняли старовинні храми. Місцеві мешканці не дали поруйнувати кам'яні храми 18-19 ст., прикрашені як стінописами місцевих майстрів, так і різьбленими іконостасами митців з інших російських, ремісничих центрів. Храми стояли зачиненими і використовувались як навчальні посібники для художників чи туристичні об'єкти. Поселення довгий час мало статус історичного міста Російської Федерації, який був скасований 2 липня 2010 року.
В поселенні не було створено великих підприємств, але діяли цегельний та молокозавод, льонозавод і овочевисушувальне підприємство. Було розпочато будівництво велетенських художніх майстерень, яке припинили ще за часів кризи 1980-х і будівля стояла пусткою.
Серед навчальних закладів поселення — Палехське художнє училище, котре готує фахових майстрів лакової мініатюри.
Поселення міського типу прийшло в занепад в перехідний період від соціалізму більшовицького зразка до дикого капіталізму. В поселенні надзвичайно посилилось безробіття через ліквідацію льонозаводу, цегельного заводу, овочевисушувального підприємства, молокозаводу та пошивочного виробництва. Ліквідована і місцева лазня.
- Голіков Іван Іванович (1887—1936) — художник, засновника мініатюрного лакового мистецтва Палеха радянського періоду.
- Корін Павло Дмитрович (1892—1967)— уславлений радянський і російський художник, реставратор, викладач.
- Будинок музей Павла Коріна, Палех.
- Будинок-музей Івана Івановича Голікова — засновника мініатюрного мистецтва Палеха радянського періоду.
- Приватний музей-майстерня художника Миколи Голікова.
- Державний музей Палехського мистецтва.
-
Хрестовоздвиженська церква 18 ст.
-
Дзвіниця Хрестовоздвиженської церкви
-
«Ілля Пророк», Палех. Ікона 19 ст.
- Жидков Г. В. «Пушкин в искусстве Палеха». — М. ; Л.: Государственное издательство изобразительных искусств, 1937. — 168 с. — 5000 экз.
- Каким был Палех — История Палеха из частных и музейных фотоархивов