Мерянська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Мерянська мова
Нерян киль
Поширена в у сучасній Росії в VII-XVIII столітті
Регіон Ярославська область,
Владимирська область, Івановська область, Костромська область, Московська область, Тверська область
Носії 0 (2002)
Класифікація

Уральська сім'я

Угрофінські мови
Волзько-фінська група
Офіційний статус
Коди мови

Мерянська мова — мертва, безтекстна фіно-угорська мова.

Характеристика[ред. | ред. код]

Частина вчених відносила мерянську мову до волзько-фінських, частина - до прибалтійсько-фінських мов. Також побутує думка, що це західний діалект лугово-марійської мови. Український філолог, член-кореспондент НАН України Орест Ткаченко вважає, що мерянська мова посідала проміжну ланку в системі фіно-угорських мов, при чому, як і мещерська, мала значний угорський (мадярський) субстрат.

Фонетика мерянської мови[ред. | ред. код]

Мерянська фонетична система досліджена лише у загальних рисах, спираючись на діалектні та арготичні факти російських говірок сучасної Ярославської та Костромської області.

Мерянській мови притаманна:

  • глухість приголосних на початку слів і їх спірантизація (підвищення дзвінкості) всередині слів. Це притаманно як прибалтийсько-фінським мовам, так і волзько-фінським, і навіть саамським;
  • на початку слів міг бути тільки один приголосний звук (якщо більше, то це запозичення);
  • відсутність скупчення приголосних звуків наприкінці слова, особливо з кінцевим вибуховим;
  • відсутність сполучення дзвінких зубних (-дн-, -фш-, -вш-);
  • у царині вокалізму відсутній звук «ы» (близький до російського), який послідовно вживається як українське «и» або близьке до ерзянського звуку «у»;
  • наявність та широке вживання прибалтійсько-фінських звуків -ö-, -ä-, -ü-;
  • відсутність сингармонізму;
  • ініціальний наголос (наголос на перший склад).

Граматика мерянської мови[ред. | ред. код]

  • Множина утворюється додаванням до кореня слова закінчення -k-;
  • Форма номінативу множини наближена до угорської та західно-саамських мов.

Зразки лексики[ред. | ред. код]

  • jol/-*ul- «бути»;
  • jond «є, бути»;
  • e jola (-åj) «не є»;
  • ul «був»;
  • ulsha «колишній»;
  • *meråk «скажи».

Територія поширення[ред. | ред. код]

Мерянська мова була поширена у сучасних областях Російської Федерації: Московській, Владімірській, Ярославській, Івановській, Костромській та частині Тверської. Найдовше збереглася у північних та східних районах Костромської області, де як субстрат російської мови існувала до кінця XIX століття.

Періодизація мерянської мови[ред. | ред. код]

Російська наука обмежує час існування живої мерянської мови ХІ століттям, хоча існують численні свідчення про побутування мерянської мови і в часи Ливонської війни 15 століття, і навіть часів Івана Мазепи - початку 18 століття. Дослідник Орест Ткаченко припускає, що мерянські мовні анклави на території сучасної Костромської області існували до XIX століття, а останній носій мерянської мови міг померти в часи поета Тараса Шевченка.

У 1990-их роках частина краєзнавців та фіно-угорських патріотів виношувала думку про реконструкцію мерянської мови, принаймні у формі діалектів живої російської мови. До таких екзотичних спроб належить ініціатива ярославських музейників, яка, щоправда, не мала розвитку.

Дослідники мерянської мови[ред. | ред. код]

Професійний збір мовного матеріалу на постмерянській території розпочався у XIX столітті. Словники діалектних та арготичних слів стали джерелом для вивчення мерянської мови. До цього прислужилися Т. Сємьонов (1891), М. Фасмер (1935), О. Востріков (1978, 1981). У ХХ столітті найвідомішим дослідником мерянської мови став український вчений Орест Ткаченко, який захистив 1985 року як докторську дисертацію однойменну працю - "Мерянский язык". Щоправда, починаючи з 1990-тих фіно-угристика та, меряністика зокрема, перейшли на периферію наукових інтересів Ткаченка.

У сучасній Російській Федерації, зокрема на кафедрах філології міст історичної Мерянії (Мерьямаа), відсутні професійні кадри, які б досліджували мерянську мову. Приватними зусиллями у Костромі перевидана праця Ореста Ткаченка "Мерянский язык" та інші мерянознавчі статті. Нині продовжують досліджувати мерянську мову ентузіасти з товариства "Metsa Kunnta" на чолі з лідером «нових мерян» Андрєєм Малишевим, які випустили в березні 2013 року «Словник мерянської мови», чи гаданою мерянською - «Merjan jelma».

Джерела[ред. | ред. код]

  • Картотека "Костромского областного словаря".
  • Востриков О.В. Финно-угорские лексические элементы в русских говорах Волго-Двинского междуречья. - В кн.: Этимологические исследования. Свердловск., 1981.
  • Лыткин В.И. Еще к происхождению русского аканья. - Вопросы языкознания, 1965, №4.
  • Орест Ткаченко. Мерянский язык. Київ, Наукова думка, 1985.

Посилання[ред. | ред. код]