Парфія
| Парфія | |
|---|---|
 | |
| Тип | історична область і колишня державаd  |
| Історія | |
| • Наступник | Хорасан |
Парфія або Партія — історична область, розташована на південний схід від Каспійського моря.
З VI ст. до н. е., до завоювання Александром Македонським, Парфія вважалася однією з сатрапій держави Ахеменідів, потім входила до складу держави Селевкідів, а з 250 року до н. е. Парфія перетворилась на велике Парфянське царство. У міру того, як приходила в занепад держава Селевкідів, сама Парфія міцніла і розширювалася. У період свого найбільшого розквіту Парфянське царство простягалося від Вавилонії через Іран до долини Інду. Парфянське царство припинило своє існування близько 227 року, коли виникла держава Сасанідів.
Назва походить від племені парфян і в пізніших ісламських джерелах трансформувалася у «Пехле» або «Фахле».
Історично основна територія Парфії охоплювала північно-східний Іран і частину сучасного південного Туркменістану. На півночі вона межувала з горами Копетдаг, на півдні — з пустелею Деште-Кевір. Її сусідами були Гірканія на північному заході, Маргіана на північному сході, Аріана (сучасний Герат) на сході та Мідія на заході.
У пізніший сасанідський та ісламський періоди термін «Пехле» (Парфія) змінив своє географічне значення, позначаючи центральні та західні регіони Ірану (зокрема Ісфаган, Рей, Хамадан, Азербайджан), що відповідало історичній Мідії.
Уперше згадується в ассирійських текстах VII ст. до н. е. як країна Партакка. За часів Кіра Великого Парфія стала однією з перших провінцій, що визнали владу Ахеменідів. Згадується в Бехістунському написі Дарія I, де описується придушення місцевого повстання. Після завоювань Александра Македонського регіон перейшов під контроль Селевкідів.
У III ст. до н. е. регіон був завойований кочовим іранським племенем парнів на чолі з Аршаком I. Скориставшись послабленням Селевкідів та повстанням місцевого сатрапа Андрагора (близько 247 р. до н. е.), Аршакіди проголосили незалежність. Це започаткувало Парфянську імперію, яка згодом витіснила спадкоємців Александра із західних областей Ірану[1].
Парфянське царство стало могутнім суперником Риму (відома перемога парфян над Крассом у битві при Каррах у 53 р. до н. е.) та бар'єром проти кочівників зі сходу. Однак внутрішні міжусобиці та війни виснажили державу. У 224 році н. е. останній парфянський цар Артабан IV зазнав поразки від Ардашира I, засновника імперії Сасанідів. Незважаючи на зміну династії, парфянські знатні роди («сім великих домів») зберегли вплив при новому дворі.
Економіка базувалася на сільському господарстві та торгівлі, чому сприяв Великий шовковий шлях, що проходив через ці землі[1].
Парфяни розмовляли парфянською мовою (північно-західна іранська група). Письмових пам'яток збереглося мало, оскільки культура мала переважно усний характер. Важливу роль відігравали менестрелі-госани, які зберігали епічні традиції. Ця усна спадщина пізніше вплинула на формування іранського епосу «Шах-наме».
Першою столицею Аршакідів було місто Ніса (поблизу сучасного Ашгабата), де знайдено залишки палаців, храмів та господарських архівів. Згодом столицями ставали Гекатомпіл, Хамадан і Ктесифон. Ніса вирізнялася елліністичним впливом в архітектурі[2].
- Boyce, Mary (1983), «Parthian writings and literature», in Yarshater, Ehsan, Cambridge History of Iran, 3.2, Cambridge UP, pp. 1151—1165.
- Тойбнер. Ф. Любкер. Парфія // Реальний словник класичних старожитностей / Под ред. Й. Геффкена, Е. Цібарта. — 1914.
- Парфія // Енциклопедія Кольєра. — Відкрите суспільство, 2000.
- Парфія // Біблійна енциклопедія. — 3-е. — М., 2005. — 768 с .: іл с. — (Бібліотека енциклопедичних словників)
 | |
|---|---|
| Довідкові видання | |
| Нормативний контроль |
- 1 2 ARSACIDS ii. The Arsacid dynasty. www.iranicaonline.org (англ.). Архів оригіналу за 6 жовтня 2025. Процитовано 8 грудня 2025.
- ↑ Старая и Новая Ниса, окрестности Ашхабада. www.orexca.com (рос.). Процитовано 8 грудня 2025.