Перестріч гайовий

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Перестріч гайовий
Melampyrum nemorosum.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Судинні (Tracheophyta)
Насінні (Spermatophyta)
Покритонасінні (Magnoliophyta)
Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Айстериди (Asterids)
Порядок: Губоцвіті (Lamiales)
Родина: Вовчкові (Orobanchaceae)
Триба: Rhinantheae
Рід: Перестріч (Melampyrum )
Вид: Перестріч гайовий
Біноміальна назва
Melampyrum nemorosum
L., 1753
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Melampyrum nemorosum
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Melampyrum nemorosum
EOL logo.svg EOL: 5672961
IPNI: 805704-1
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 374717

Перестрі́ч гайови́й, або дібро́вний (Melampyrum nemorosum) — однорічна рослина напівпаразитна рослина з родини Вовчкових. Має медоносні та лікувальні властивості, обмежено застосовується у народній медицині.

Назва[ред.ред. код]

Для цього виду рослин Ю. Кобів наводить 46 народних назв. Більша частина з них звучить як брат-і-сестра́, бра́тики, се́стрики та їм подібні. Не співзвучні, але схожі за змістом назви, це ді́дики-й-ба́бки, день-і-ніч, іва́н-та-марі́я, яки́м-та-га́нна. В основу цих назв покладено контраст між словами, що позначають переважно родинні зв'язки або чоловічі й жіночі імена, такий підхід пояснюється тим, що у суцвітті перестріча фіолетові приквітки контрастують з жовто-гарячими пелюстками — саме цю «єдність протилежностей» і запримітили люди у давнину.

Значно менше поширені такі народні назви дібровного перестріча як польові́ васильки, зіно́вія, зябрі́й, жовту́шка, меду́нка, мідя́нка, пі́вники, пристрі́тник, си́ньчик, шилия́чник, сиру́тки.[1]

Опис[ред.ред. код]

Загальний вигляд квітучих рослин
Вигляд квіток збоку (добре помітна мінливість забарвлення приквітків і червоні трубочки)
Світлий варіант забарвлення (нижня губа чисто-жовта)
Квітки із червонуватою нижньою губою

Трав'яниста рослина заввишки 10—60 (зрідка до 70) см. Корені мають гаусторії. Стебла прямостоячі, галузисті, вкриті білими, спрямованими вниз волосками — короткими у нижній частині стебел, та довгими у верхній. Листки зелені, супротивні, яйцеподібно-ланцетні, при основі серцеподібні або стрілоподібні, звужені у черешок, довгозагострені. Як правило, листкові пластинки цілокраї, інколи при їх основі помітні 1-2 зубця. Верхній бік листків голий, нижній — розсіяно волосистий. Черешки завдовжки 1-2 мм. Довжина листкової пластинки становить 3-10 см, ширина — 0,8-4 см.

Суцвіття — негуста верхівкова колосоподібна китиця заввишки 7-17 см, завширшки 2-2,5 см. Приквітки супротивні, яйцеподібно-серцеподібні або яйцеподібно-ланцетні, загострені, із зубчиками 1-3 мм завдовжки (зрідка цілокраї), при основі та уздовж жилок опушені довгими білими волосками. Довжина приквітків сягає 1-3 см, ширина — 0,6-1,8 см. У нижній частині суцвіття приквітки зелені, ті, що розташовані у середній частині, набувають при основі синьо-фіолетового кольору, верхні приквітки суцільно фіолетові. Квітки зигоморфні, розташовані на дуже коротких (до 1 мм) опушених квітконіжках. Чашечка трубчаста або дзвоникувата, опушена по краях та уздовж жилок довгими білими волосками (кожен завдовжки до 0,5 мм), чотиринадрізана на довгозагострені зубчики. Загальна довжина чашечки 8-10 мм, з яких приблизно половину складає трубочка, а половину — зубчики. Віночок 15-20 мм завдовжки, двогубий, жовто-гарячий, із червонуватою трубочкою та нижньою губою, значно більшою за верхню, інколи червонуватою. Пиляки завдовжки 3-3,3 мм. Зав'язь завдовжки 2 мм, завширшки 1 мм, гола, із стовпчиком у шість разів довшим за неї, у верхній частині вкритим волосками.

Плід — видовжена або еліптично-ланцетна розкривна коробочка завдовжки 6-10 мм, завширшки 4-4,5 мм. Її поверхня гола, а верхівка загострена, після достигання вона розкривається товстими гладкими стулками. В кожному плоді міститься до 4 чорних насінин 5-6 мм завдовжки та 1,5-1,8 мм завширшки.

Число хромосом 2n = 18.[2]

Хімічний склад[ред.ред. код]

У надземній частині перестріча гайового знайдені алкалоїди, дульцит та глікозиди, зокрема, аукубин, остання речовина міститься також і в насінні.

Екологія та поширення[ред.ред. код]

Рослина доволі морозостійка, полюбляє помірно зволожені ґрунти. Зростає переважно в дібровах, на узліссях, серед чагарників, дещо рідше — на крейдяних схилах, заболочених та заторфованих луках. У горах підіймається до висоти 1000 м. Зазвичай рослини зростають поодинці або утворюють невеликі суцільні зарості (площею кілька м²). Перестріч гайовий є типовим складником фітоценозів класу Trifolio-Geranietea sanguinei.

Перестріч гайовий здатен паразитувати на інших рослинах, присмоктуючись до них гаусторіями, завдяки чому він отримує додаткову воду та мінеральне живлення. Втім, справжнім паразитом його вважати не можна, оскільки цей вид нормально фотосинтезує. Квітне в червні — серпні. Квіти виділяють багато нектару, тому перестріч вважається добрим медоносом. Насіння розповсюджується мурахами (мірмекохорія).

Вид широко розповсюджений на теренах Європи, у Сибіру. Повсюди ця рослина досить звичайна і не потребує охорони.

Застосування[ред.ред. код]

У народній медицині для лікування використовують траву. Відвар цієї рослини п'ють при серцевих та шлункових хворобах. Ванни з додаванням відвару перестрічу застосовують при діатезі у дітей, для лікування екземи, туберкульозу шкіри. Завдяки протизапальній дії свіжа подрібнена трава сприяє швидшому загоєнню ран.

Синоніми[ред.ред. код]

  • Melampyrum nemorosum Baumg.
  • Melampyrum nemorosum var. angustifolium Neilr.
  • Melampyrum nemorosum var. debreceniense (Soó ex Rapaics) Soó
  • Melampyrum nemorosum subsp. moravicum Ronniger
  • Melampyrum nemorosum var. subalpinum Jur.
  • Melampyrum nemorosum subsp. zingeri Ganesch.[3]

Література[ред.ред. код]

В. И. Чопик, Л. Г. Дудченко, А. Н. Краснова. «Дикорастущие полезные растения Украины». Справочник. — Київ: Наукова думка, 1983. — 400 с. (рос.)

Джерела[ред.ред. код]

  1. Кобів Ю. Словник українських наукових і народних назв судинних рослин. — Київ: Наукова думка, 2004. — 800 с.
  2. Erich Oberdorfer: Pflanzensoziologische Exkursionsflora für Deutschland und angrenzende Gebiete. 8. Auflage, Seite 849. — Stuttgart, Verlag Eugen Ulmer, 2001. (нім.)
  3. The Plant List. (англ.)