Петроній Арбітр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Петроній Арбітр
лат. Petronius Arbiter
Petronius Arbiter by Bodart 1707.jpg
Ім'я при народженні лат. Titus Petronius Niger
Псевдо arbiter elegantiae
Народився бл. 27
Massilia[d], Франція, ЄС
Помер 66[1][2][…]
Куми[3]
·exsanguination[d]
Громадянство
(підданство)
Стародавній Рим
Діяльність письменник, політик, військовослужбовець
Володіє мовами латина
Magnum opus Сатирикон
Посада давньоримський сенатор[d], римський губернатор[d] і консул
Діти Альбія Домініка
IMDb nm0678112
«Смерть Петронія». Маковський К. Є. 1904

Гай Петроній Арбітр (лат. Petronius Arbiter; близько 14 — 66, Куми) — автор давньоримського роману «Сатирикон», зазвичай ототожнюється з сенатором Петронієм, про якого писав Тацит.

Ім'я Петроній Арбітр названо у всіх манускриптах роману. Його підтверджують пізніші посилання та відгуки, у яких, без сумніву, мова йде про автора «Сатирикону».

Античні свідчення[ред. | ред. код]

  • Теренціан Мавр (II століття н. е.) У своєму творі «De metris» наділяє Петронія епітетом disertus («красномовний»; «майстерний, знавець») і, кажучи про анакреонтичних розмірах, зауважує, що їх часто вживав Петроній (в збереженому тексті Петронія анакреонтичних розмірів не зустрічається)
  • Макробій (кінець IV — початок V ст.) у коментарях до «Сну Сципіона»[4] говорить про нього як про романіста, який, як і Апулей, описував страждання закоханих. При цьому першість тут Макробій віддає Петронію.

Всі ці відгуки і згадки, засвідчуючи про популярність Петронія Арбітра в античності, не повідомляють жодних відомостей про його життя.

Сенатор Петроній[ред. | ред. код]

Ще в XVII столітті (Юст Ліпсій) висловив думку, що «Сатирикон» міг виникнути тільки за Нерона, але приблизно з кінця XVIII століття ця впевненість змінюється скептицизмом, а в XIX столітті починається активний перегляд питання. Однак до кінця XIX — початку XX століття запанувала колишня думку, що роман — продукт епохи Нерона і автор його — Петроній, описаний Тацитом. Цю точку зору підтримували видавець Петронія Ф. Бюхелер, такі великі вчені, як Теодор Моммзен, Гастон Буасьє. У енциклопедії Паулі-Віссова (1937) рішуче заявлено, що всі спроби помістити Петронія на більш раннє або пізніший, ніж епоха Нерона, час не представляють вже ніякого інтересу.

Петроній у Тацита[ред. | ред. код]

Тацит повідомляє про смерть Петронія разом з іншими представниками сенатської опозиції: «Протягом кількох днів загинули один за одним Анней Мела, Аніцій Церіала, Руфрій Кріспін і Гай Петроній, Мела і Кріспін — римські вершники в сенаторській гідності»[8]. У так званому Codex Mediceus Тацита тут стрїть ас Petronius. У зв'язку з цим виникло припущення, що «ac» з'явилося помилково замість «С» (скорочення від «Гай»). Багато видавців слідують цьому читання. Інші, посилаючись на Плінія[9] і Плутарха[10], де згаданий консуляр Петроній з преноменом «Тит», ставлять «Тит». У рукописах «Сатирикону» преномен відсутній.

Потім Тацит пише:

Про Гая Петронія личить розповісти трохи докладніше. Дні він віддавав сну, ночі — виконання світських обов'язків і задоволень життям. І якщо інших піднесла до слави старанність, то його — ледарство. І все ж його не вважали розпусником і марнотратником, які в більшості проживають спадковому володінні, але бачили в ньому знавця розкоші. Його слова і вчинки сприймалися як свідчення властивої йому простодушності, і чим невимушеніше вони були і чим виразніше проступала в них якась особливого роду недбалість, тим прихильніше до них ставилися. Втім, і як проконсул Віфінії, і пізніше, будучи консулом, він виявив себе досить діяльним і здатним справлятися з покладеними на нього дорученнями. Повернувшись до порочної життя чи, може, лише удавано віддаючись порокам, він був прийнятий у тісне коло найбільш довірених наближених Нерона і став у ньому законодавцем витонченого смаку (arbiter elegantiae), так що Нерон став вважати приємним і сповненим чарівної розкоші тільки те, що було схвалено Петронієм. Це викликало в Тігелліна заздрість, і він зненавидів його як свого суперника, і притому такого, який у науці насолод сильніше його. І ось Тігеллін звертається до жорстокості принцепса, перед якою відступали всі інші його пристрасті, і ставить в провину Петронія дружбу зі Сцевіном. Донос про це надходить від підкупленого тим же Тігелліном раба Петронія; більшу частину його челяді кидають до в'язниці, і він позбавляється можливості захищатися. Трапилося, що в ці самі дні Нерон відбув до Кампанії; відправився туди і Петроній, але був зупинений в Кумах. І він не став продовжувати годинник страху чи надії. Разом з тим, розлучаючись з життям, він не поспішав її обірвати й, розкривши собі вени, то, за своїм бажанням, перев'язував їх, то знімав пов'язки; розмовляючи з друзями, він не торкався важливих предметів і уникав усього, чим міг би сприяти прославленню непохитності свого духу. І від друзів він також не чув міркувань про безсмертя душі й думок філософів, але вони співали йому жартівливі пісні та читали вірші легковажні. Інших із рабів він обдарував своїми щедротами, деяких — батогами. Потім він пообідав і поринув у сон, щоб його кінець, будучи змушеним, уподібнився природній смерті. Навіть у заповіті на відміну від більшості засуджених він не підлещувався ні Нерону, ні Тігелліну, ні кому іншому з можновладців, але описав потворні оргії принцепса, назвавши поіменно хто брав участь у них, розпусників і розпусниць, і відзначивши нововведення, що вносяться ними в кожен вид розпусти, і , приклавши печатку, відправив його Нерону. Свій перстень з печаткою він зламав, щоб її не можна було використовувати у зловмисних цілях. Між тим Нерон, гублячись у здогадах, яким чином стали відомі подробиці його витончених нічних розваг, згадує про відому завдяки шлюбу з сенатором Силії, яку він сам примусив до співучасті у своїх брудних любострастних забавах і яка до того ж була приятелькою Петронія. І поставивши їй за вину, що вона нібито не промовчала про побачене і про те, що зазнала сама, він перейнявся до неї безправ'ям, і відправив її у вигнання.[11]

За і проти[ред. | ред. код]

За[ред. | ред. код]

  • «Сатирикон» — роман про час Нерона. Анекдоти, імена історичних персонажів відносяться до цієї епохи
  • Пародійні поеми на Нерона («Узяття Трої») і Лукана («Про громадянську війну») могли представляти інтерес тільки для сучасників
  • Петроній носить когномен «Арбітр», і консуляр Тацита був названий друзями «elegantiae arbiter»

Проти[ред. | ред. код]

  • В оповіданні Тацита немає нічого, що вказувало б на «Сатирикон»
  • У розділі LXX згадано manumissio per mensam (тобто надання рабу свободи через запрошення його до свого столу), яке увійшло в силу пізніше

У логіці[ред. | ред. код]

Парадокс Петронія: «Обмежуйте себе у всіх речах, навіть в обмеженні»

У літературі[ред. | ред. код]

  • Петроній — один з головних персонажів роману Генрика Сенкевича «Quo vadis»
  • Петроній Арбітр і обставини його відходу з життя постійно згадуються героями «Реставрації обіду» Їржі Грошека.

Примітки[ред. | ред. код]

Переклади[ред. | ред. код]

Російські переклади:

  • Петронія Арбітра Громадянська лайка, поема. / Пер. М. Муравйова. СПб, 1774. 15 стор
  • Бенкет Трімалхіона Петронія. Перший римський роман. Видав Е. Ронталер. (На рос. І лат. Яз.) Одеса, 1880. 148 стор
  • Петроній Арбітр. Сатирикон. / Пер. М. Пояркова, вступ. ст. Н. Я. Абрамовича. М., 1913. 174 стор
  • Петроній Арбітр. Сатирикон. / Пер. [В. А. Амфітеатрова] під ред. Б. І. Ярхо. (Серія «Всесвітня література»). М.-Л., 1924. 256 стор (переізд.: М., 1990. 200000 екз.)
    • Перєїзд.: У серії «Бібліотека світової літератури». М., 1969.
  • Петроній. Сатирикон. / Пер. і кому. А. К. Гаврилова за участю Б. І. Ярхо і М. Л. Гаспарова. / / Римська сатира. М., 1989. С. 129—238 і кому. на с. 465—500.

Інші переклади:

Посилання[ред. | ред. код]