Генрик Сенкевич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Генрик Сенкевич
Henryk Sienkiewicz
Henryk Sienkiewicz.PNG
При народженні пол. Henryk Adam Aleksander Pius Sienkiewicz
Дата народження 5 травня 1846(1846-05-05)
Місце народження Воля Окшейська, Підляшшя, Російська імперія (нині Польща)
Дата смерті 15 листопада 1916(1916-11-15) (70 років)
Місце смерті Веве, Швейцарія
Поховання Кафедральний собор Івана Хрестителя
Національність поляк
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Мова творів польська мова[1]
Рід діяльності прозаїк, романіст
Жанр роман
Дружина Maria Szetkiewicz[d], Maria Romanowska-Wołodkowicz[d] і Maria Babska[d]
Нагороди Орден Почесного легіону
Премії Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з літератури (1905)
Автограф: Автограф
Wikisource-logo.svg Роботи у Вікіджерелах
Wikiquote-logo.svg Висловлювання у Вікіцитатах
Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі
Nobel prize medal.svg

Ге́нрик Сенке́вич (повне ім'я Генрик Адам Александер Піус Сенкевич, пол. Henryk Adam Aleksander Pius Sienkiewicz; 5 травня 1846, Воля Окшейська, Підляшшя, Російська імперія — 15 листопада 1916, Веве, Швейцарія) — польський прозаїк білорусько-татарського походження. Автор низки оповідань і романів, зокрема, «Quo vadis» (1896) та «Хрестоносці» (18971900). Лауреат Нобелівської премії з літератури 1905 року.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився у селі Воля Окшейська на Підляшші — маєтку, що був у посіданні бабці по матері. Походить із збіднілої шляхти. Батько письменника — Юзеф (1813—1896) родом із татар-липків, що поселилися на території Великого князівства Литовського під час правління Вітовта. Тільки у XVIII столітті вони перейшли з ісламу в християнство. Мати — Стефанія (1820—1873) була з білоруської шляхетської родини Цецішовських.

Закінчив гімназію у Варшаві і у 1866—1870 вчився на медичному і історико-філологічному факультетах у Головній школі (з 1869 Варшавський університет). У пресі дебютував студентом у тижневику «Пшеґльонд Тиґодньови» (пол. «Przegląd Tygodniowy», 1869). З 1873 року постійний фейлетоніст «Газети польської» (пол. «Gazeta Polska»). З 1874 завідував літературним відділом тижневика «Нива» (пол. «Niwa»), пізніше з 1882 редактор консервативної газети «Слово» (пол. «Słowo»).

1881 року одружився з Марією Шеткевич, що померла від туберкульозу в 1885 (залишилося двоє дітей). 1888 анонімний прихильник надав йому 15 тисяч рублів, на які Сенкевич створив фонд імені своєї покійної дружини, що виплачував стипендії хворим туберкульозом діячам культури (стипендіями фонду користувалися, зокрема, Марія Конопніцка, Станіслав Виспянський, Казімеж Тетмайер). Другий шлюб з Марією Володкович з Одеси (1893) закінчився розлученням з ініціативи дружини (1895). У 1904 одружився з Марією Бабиною.

Відвідавши США (1876—1879), опублікував «Листи з подорожі» (1876—1878). Після повернення до Європи певний час жив у Парижі, 1879 року був у Львові, потім побував у Венеції і Римі. З того часу багато подорожував, часто змінюючи місце проживання (Австро-Угорська імперія, Велика Британія, Королівство Італія, Російська імперія, Французька республіка, Швейцарія, 1886 — Королівство Румунія, Князівство Болгарія, Османська імперія, Королівство Греція, 1891 — Єгипет і Занзибар та інших).

У 1907 році погодився з вироком Віденського суду — 30 діб арешту з правом заміни на 300 крон штрафу за образу честі й гідності — після позову заарештованих тоді студентів-українців Львівського університету, які вели боротьбу за відкриття в ньому українських кафедр, яку очолював Михайло Грушевський.[2]

У 1914 році отримав запрошення від польської громади Києва кілька разів виступити перед польськими колоністами по всій Україні. Письменник ввічливо відмовив (пояснив тим, що своє завдання вбачає у художній творчості, а не в публіцистичних виступах і заявах).[2]

З початком Першої світової війни виїхав до Швейцарії. Очолив Комітет допомоги жертвам війни у Польщі. Після смерті у Веві спочатку його було поховано у тутешньому католицькому храмі, 1924 року перенесено до Варшави і поховано в підземеллі кафедрального собору Святого Яна.

Творчість[ред.ред. код]

У ранніх повістях і розповідях зобразив згасання патріархального побуту («Стара слуга», 1875; «Ганя», 1876), долі селянства («Ескізи вугіллям», 1877, «Янко-музикант», 1879, і ін.).

Автор історичної трилогії «Вогнем і мечем» (1883—1884), «Потоп» (1884—1886), «Пан Володийовський» (1887—1888). У першому романі ідеалізується боротьба шляхетської Речі Посполитої проти Війська Запорозького часів Богдана Хмельницького. У другій частині трилогії відтворюється картина визвольної війни шляхти проти шведської інтервенції 1655—1656. У третьому романі оспівуються славні подвиги шляхти у період османського нашестя (1672—1673).

Не зважаючи на вороже ставлення Сенкевича до українського козацтва та його визвольних змагань, він спричинився до їх популяризації серед польського суспільства, зокрема позитивним представленням деяких постатей, наприклад, Богуна, який був прототипом для образу Юрка Богуна.

У психологічному романі «Без догми» (1889—1890) зображений тип декадента-аристократа. У романі «Сім'я Поланецьких» (1893—1894) з ідеалізацією шляхтича контрастує сатиричне зображення світського суспільства. У романі-епопеї «Quo vadis» (1894—1896) зображується життя ранніх християн в часи Нерона. Боротьбі поляків з Тевтонським орденом в кінці XIV — початку XV століть присвячений історичний роман «Хрестоносці» (1897—1900). Роман «Вир» (1909—1910) відображає революцію 1905-07. У 1910—1911 написав пригодницьку повість для дітей «в пустелі і в пущі». Роман про участь поляків в наполеонівських війнах «Легіони» (1913—1914) залишився незавершеним.

За життя став одним з найвідоміших і найпопулярніших польських письменників у Польщі і за кордоном. Після трилогії «Вогнем і мечем», «Потоп», «Пан Володийовський» став польським письменником з найвищими заробітками (за право видання трилогії протягом 20 років отримав від видавця 70 тис. рублів). Творчість відіграла велику роль в історії польської культури і отримала всесвітнє визнання (Нобелівська премія з літератури, 1905, «за видатні заслуги в області епосу»). Роман «Quo vadis» перекладений більш ніж сорока мовами. Роман «Без догми» (1889—1890) високо цінували Лев Толстой, Микола Лесков, Антон Чехов, Максим Горький та інші російські письменники. Більшість романів Сенкевича екранізована. Найвідоміші екранізації: «Quo vadis» (1951, США), «Вогнем і мечем» (1999, Польща), «Quo vadis» (2001, Польща).

Твори[ред.ред. код]

  • Stary sluga (1875)
  • Hania («Ганя», 1876)
  • Selim Mirza («Селім Мірза», 1876)
  • Szkice węglem (1877)
  • Janko muzykant («Янко-музикант», 1879)
  • Z pamiętnika poznańskiego nauczyciela (1879)
  • Za chlebem («За хлібом», 1880)
  • Bartek Zwycięzca (1882)
  • Ogniem i mieczem («Вогнем і мечем», 1883—1884)
  • Potop («Потоп», 1884—1886)
  • Pan Wołodyjowski («Пан Володийовський», 1887—1888)
  • Quo vadis? (лат. назву не перекладають; укр. Куди йдеш? або церк-слов. Камо грядеши? 1894—1896)
  • Krzyżacy («Хрестоносці», 1897—1900)
  • Bez dogmatu («Без догмату», 1889—1890)
  • Rodzina Połanieckich («Родина Поланецьких», 1893—1894)
  • Na polu chwały (1903—1905)
  • W pustyni i w puszczy («В пустелі і в джунглях», 1912)
  • Legiony (1914).

Переклади українською[ред.ред. код]

Зібрання творів[ред.ред. код]

  • Генрих Сенкевич. Зібрання творів у 16-ти томах: опрацьовано, спираючись на видання 1947 року. Редактор Ю. Крижанівський. Київ: Лайнит ЛТД, 1995
    • Том 14: Легіони та Вир, Том 15: В пустині і пущі
  • Генрік Сенкевич. Новели. Переклад з польської: Степан Ковганюк. Київ: Дніпро. 1975. 319 стор. (серія "Зарубіжна новела", книга 19)

Казки та дитяча література[ред.ред. код]

  • Генрік Сенкевич. Янко музика. Переклад з польської: В. Умінський. Джерзі сіті: Видання Товариства Просвіти у Америці. 1914.[3]
  • Генрік Сенкевич. Анко-музикант. Переклад з польської: Марія Прегара. Київ: Молодь. 1950. 15 стор. (перевидання 1957, Державне видавництво дитячої літератури)
  • Генрік Сенкевич. По хліб. Переклад з польської: Марія Прегара. Київ: Державне видавництво дитячої літератури. 1963. 123 стор.
  • Генрик Сенкевич. В пустелі та джунгля. Переклад з польської та коментар: Ростислав Михайлюка; ілюстрації: Мартуся Оверчук, Ольга Баклан, Оксана Баклан. Львів: Артклас, 2007. 423 стор. ISBN 966-8711-02-5
    • (перевидання) Генрик Сенкевич. В пустелі та джунгля. Переклад з польської: Ростислав Михайлюка. київ: Знання. 2015. 344 стор. ISBN 978-617-07-0313-2 (серія "Скарби. Молодіжна серія")

Романи та оповідання[ред.ред. код]

  • Генрік Сенкевич. Хрестоносці. Переклад з польської: Степан Ковганюк. Київ: Державне видавництво художньої літератури. 1960. 728 стор. (перевидання 1965)
  • Генрік Сенкевич. Без догмата. Переклад з польської: Ольга Лєнік. Київ: Державне видавництво художньої літератури. 1986. 381 стор. (серія "Вершини світового письменництва", том 57)
  • Генрик Сенкевич. Притчі (Дві луки. Діокл). З польської переклав: Василь Лаптійчук. Київ: Журнал "Всесвіт" №8, 1992.
«Вогнем і мечем»

1) Переклад Василя Косара:

  • (лише перша частина) Генрік Сінкевич. «Огнем і мечем»: повість з давніх літ. Том 1. Переклад з польської: Василь Косар. Едмонтон: Накладом книгарні новин в Едмонді, 1918. 258 стор.

2) Переклад Євгена Литвиненко:

  • Генрік Сенкевич. «Вогнем і мечем»: Роман: У 2 томах. Переклад з польської: Євген Литвиненко. Тернопіль: Видавництво «Навчальна книга — Богдан», 2006. 544 та 480 стор. (Серія «Світовий історичний роман»). ISBN 966-692-741-1, 966-692-742-X, 966-692-743-8

3) Переклад Віктора Бойко:

  • Генрік Сенкевич. Вогнем і мечем: роман. Переклад з польської: Віктор Бойко; передмова та словник історичних постатей: Р.П. Радишевський. Харків: Фоліо, 2006, 2007, 2008, 2014. 637 стор. (Серія «Історія України в романах»). ISBN: 966-03-3415-X, 978-966-03-3907-1, 978-966-03-4045-9
«Quo vadis?»

1) Переклад Н. Лесик

  • Генрік Сенкевич. Quo vadis: Куди ідеш, Господи. Оповіданнє з часів переслідування християн за пановання Нерона. Уложив: Н. Лесик; ілюстрації: М. Артвинської. Вінніпеґ, Манітоба: Накладом рускої книгарні, 1913. 174 с.
    • (перевидання) * Генрік Сенкевич. Quo vadis: Куди ідеш, Господи. Оповіданнє з часів переслідування християн за пановання Нерона. За виправленим текстом Н. Лесика; Вест Айслип - Торонто. 1982. 148 стор.

2) Переклад Віктора Бойко

  • Генрік Сенкевич. Quo vadis. Переклад з польської: Віктор Бойко. Харків: Фоліо, 2008. 412 с. (Бібліотека світової літератури / Інститут літератури імені Т.Г. Шевченка НАН України). ISBN 978-966-03-4296-5

3) Переклад Олега Бурячківського

  • Генрік Сенкевич. Quo vadis. Переклад з польської: Олег Бурячківський. - Львів: Свічадо, 2007, 2010. 564 с. ISBN 978-966-395-088-4

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://data.bnf.fr/ark:/12148/cb119247156
  2. а б Микола Васьків. «Велетні» і «карлики» // Світло і тіні Генріка Сенкевича. «Вогнем і мечем»: антиукраїнський роман чи твір для «зміцнення сердець»?
  3. * Огонь на услугах чоловіка. До збірки увійшли твори: Становище п'яниці (Герберт Кауфман), Янко музика (Генрик Сінкевич), Свинячий син (японська народна казка), Дні нашої слави і недолі. (?). Переклад: В. Умінський. Видання Товариства Просвіти у Америці. Рік 1, ч. 7. 1914

Див. також[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Сєнкєвіч Генріх - Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж ; Нью-Йорк : Молоде життя ; Львів ; Київ : Глобус, 1955—2003.
  • Сенкевич Генрик - Українська радянська енциклопедія : [у 12-ти т.] / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Володимир Антонович. "Польсько-руські взаємини XVII вѣку в сучасної польськой призмѣ". Переклад з російської: Володимир Гнатюк. Часопис „Дѣло". Рочник VI, частина 55—65.
    • (передрук) Володимир Антонович. "Польсько-руські взаємини XVII століття в сучасної польськой призмі". Переклад з російської: Володимир Гнатюк. Львів: Українська видавнича спілка. 1904. (серія «Літературно-наукова бібліотека», № 86)
    • (передрук) Володимир Антонович. Хмельниччина в повісти Г. Сенкевича. Переклад з російської: Володимир Гнатюк. Відень: Союз Визволення України. 1917. 30 стор.
  • Михайло Грушевський. "Останні романи Г. Сенкевича: Два відчити читані в львівськім "Клюбі Рисунок" 14(26) і 17(29) червняя 1895 року". Львів, 1895
  • Henryk Markiewicz. Sienkiewicz Henryk… (1846 —1916) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1996. — Tom XXXVII/…. — Zeszyt …. —S. 203—216. (пол.)

Посилання[ред.ред. код]