Погреби (Кременчуцький район)
| село Погреби | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна
|
| Область | Полтавська область |
| Район | Кременчуцький район |
| Громада | Градизька селищна громада |
| Облікова картка | Погреби |
| Основні дані | |
| Населення | 1969 |
| Площа | 8,448 км² |
| Густота населення | 233,07 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 39097 |
| Телефонний код | +380 5365 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°15′19″ пн. ш. 33°18′10″ сх. д. / 49.25528° пн. ш. 33.30278° сх. д.Координати: 49°15′19″ пн. ш. 33°18′10″ сх. д. / 49.25528° пн. ш. 33.30278° сх. д. |
| Середня висота над рівнем моря |
100 м[1] |
| Водойми | р. Сухий Кагамлик |
| Найближча залізнична станція | Рублівка |
| Відстань до залізничної станції |
2 км |
| Місцева влада | |
| Карта | |
  Погреби | |
 Погреби | |
| Мапа | |
| |
|
| |
Погреби́ — село в Україні, у Градизькій селищній громаді Кременчуцького району Полтавської області. Населення становить 1969 осіб. Колишній центр Погребівської сільської ради.
Походження назви[ред. | ред. код]
За однією з гіпотез ця місцина була сторожовим постом козаків, які стояли на чатах на випадок набігів татар і турків. За нею козаки на крутосхилах копали великі ями схожі на погреби, у яких зберігали порох, продукти харчування, а на випадок раптового набігу великого загону татар могли переховуватися у заплавах річки та таємних погребах.[2]
За іншою версією тут були величезні випаси, які належали ігумену Києво-Печерського монастиря, який знаходився у містечку Городище, за п'ятнадцять кілометрів звідси. Щоб не возити молоко кожного дня у містечко, пастухи копали великі погреби.[2]
Географія[ред. | ред. код]
Село розташоване на березі річки Сухий Кагамлик, вище за течією на відстані 1,5 км розташоване село Набережне, нижче за течією на відстані 1 км — село Коржівка. Річка в цьому місці утворює велику загату.
Через село проходять автомобільна дорога Т 1716 та залізниця, станція Рублівка.
Історія[ред. | ред. код]
Виникло село в ІІ половині XVII століття. Заселене кріпаками Київського Пустинно-Миколаївського монастиря на козацьких і селянських землях, що належали раніше жителям містечка Городище (нині Градизьк). У 1730 році в Погребах Городиської сотні Миргородського полку було 55 дворів, село належало ігумену монастиря Радимовичу (після 1786 року монастирські селяни перейшли у казну). Після ліквідації полкового устрою, 1781 року Погреби віднесені до Городиського повіту Київського намісництва. З 1795 року село входить до складу Кременчуцького повіту Малоросії, з 1802 року — до того ж повіту Полтавської губернії.
З початком радянської окупації на початку 1918 року село стало центром Погребівської волості. З лютого 1932 року до вересня 1937 року село відносилося до Харківської, а з 22 вересня 1937 року до Полтавської області.
У Національній книзі пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні перелічено 48 жителів села, що загинули від голоду.[3]
Село у часи німецько-радянської війни було окуповане нацистськими військами з 12 вересня 1941 до 27 вересня 1943 року. До Німеччини на примусові роботи вивезено 124 особи, загинуло на фронтах 269 односельчан. У Погребах розміщувався військовий шпиталь. Від ран померли в ньому 53 радянські бійці. Село було майже вщент зруйноване: з-понад 500 дворових господарств зруйновано 408.
1954 року Погреби радіофіковані, 1963 року проведено світло. У 1967 р. до складу селабуло приєднано територію села Рублівка.
У 1979 року прокладено дорогу з твердим покриттям.
Демографія[ред. | ред. код]
1859 року у козацькому та власницькому селі налічувався 101 двір, мешкало 523 осіб[4].
1900 року — 262 двори, 1907 жителів, земська школа. 1910 року — 335 дворів, 2188 жителів. 1923 року — 2136 мешканців. За переписом 1926 року в Погребах у 480 дворах мешкало 2457 осіб.
| 1859 | 1900 | 1910 | 1923 | 1926 | 1990 | 2001 | 2011[2] |
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| 523 | 1 907 | 2 188 | 2 136 | 2 457 | 2 277 | 1 969 | 1 785 |
| ▲ | ▲ | ▲ | ▲ | ▼ | ▼ | ▼ |
Економіка[ред. | ред. код]
У селі працюють такі підприємства:[2]
- агрофірма «Вересень»
- ТОВ «Рост Агро»
- ТОВ «Світ Бакалії»
- ТОВ «Агрофірма Мічуріна»
Інфраструктура[ред. | ред. код]
У Погребах діє дільнична лікарня ветеринарної медицини, поштове відділення зв'язку, загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, дошкільний навчальний заклад «Усмішка», амбулаторія загальної практики сімейної медицини, Будинок культури, бібліотека, вісім магазинів.
Село газифіковане. Є водопровід.
|
|
|
Будинок культури
|
Школа
|
Колишній дитячий садок
|
Архітектура[ред. | ред. код]
У Погребах збудовані такі пам'ятники:
- В. І. Леніну (1947 рік);
- Меморіальний комплекс: надгробок на братській могилі радянських воїнів, полеглим 1943 року при визволенні села (збудований 1956 року);
- пам'ятник воїнам-односельчанам, загиблим у роки німецько-радянської війни (збудований 1956 року).
Культові споруди[ред. | ред. код]
- Церква Різдва Пресвятої Богородиці. Збудована 1907 року. Дерев'яна, на мурованому цоколі. Згодом була приписана до Успенської церкви села Рублівка. "Церковно-парафіяльна школа в селі Рублівка існувала з 80-х рр. ХІХ ст., а в 1891 р. вона отримала приміщення. Попечителем школи був місцевий землевласник Іван Іванович Маклаков-Скавронський. Із 1893 р. і до Першої світової війни останнім завідувачем та законовчителем школи був священик о. Василій Біленький, випускник духовної семінарії із 32-річним педагогічним стажем... У 1913 р. в жіночій школі навчалися 57 дівчаток, серед них три іудейського віросповідання".[5]
- У новітній час богослужіння проводяться у новозбудованому цегляному храмі з березня 1994 року.
|
|
Пам'ятник воїнам ДСВ
|
Різдвяно-Богородицька церква (УПЦ МП)
|
Відомі люди[ред. | ред. код]
- Максименко Володимир Григорович (1912—1994) — український радянський актор, народний артист Української РСР (1972). Лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1978).
- П'ясецький Володимир Анатолійович (1972—2016) — військовослужбовець Збройних сил України, учасник російсько-української війни[6].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Погода в селі Погреби
- ↑ а б в г Паспорт села на сайті Глобинської районної ради. Архів оригіналу за 21 лютого 2014. Процитовано 22 серпня 2012.
- ↑ Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні. Полтавська область/ Упорядн. О. А. Білоусько, Ю. М. Варченко та ін. — Полтава: Оріяна, 2008. ISBN 978-966-8250-50-7
- ↑ рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с.
- ↑ Филип (Осадченко); Перерва В.; Петренко І. (2021). Церковні школи Полтавської єпархії (губернії) (кінець ХVIII - початок ХХ ст.). Біла Церква. с. 429. ISBN 978-617-604-139-9.
- ↑ Голова Полтавської облради Біленький вписав прізвища загиблих захисників України у Книгу Пошани. Архів оригіналу за 7 травня 2018. Процитовано 11 лютого 2019.
Джерела[ред. | ред. код]
- Погреби// Полтавщина:Енциклопедичний довідник (За ред. А. В. Кудрицького)., К.: УЕ, 1992. — С. . ISBN 5-88500-033-6
- Полтавіка — Полтавська енциклопедія. Том 12: Релігія і Церква.- Полтава: «Полтавський літератор», 2009.
| ||||||||
|
Це незавершена стаття з географії Полтавської області. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |