Поляки в Казахстані

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Поляки в Казахстані
Казахстан Польща
Кількість 29 728 (перепис 2019)
Ареал Північний Казахстан[1], Карагандинська область, Астана, Алмати
Походження з Польщі
Мова переважно російська; лише 12% заявляють про володіння польською[2]
Релігія християнська

Поляки в Казахстані — одна з національних меншин Республіки Казахстан, частина польської діаспори в колишньому Радянському Союзі.

Мало не половина казахстанських поляків проживає в Карагандинській області, ще 2500 — в Астані, 1200 — в Алмати, а решта розкидані по сільській місцевості.[1]

Історія[ред. | ред. код]

Висилки та депортації[ред. | ред. код]

Першим поляком, який відвідав землі, де тепер Казахстан, був, імовірно, Бенедикт Поляк, відряджений у складі делегації Папи Римського Інокентія IV до кагана Монгольської імперії Ґуюка.[3]

Переселення поляків у Казахстан, що мало здебільшого підневільний характер, почалося незабаром після того, як Казахське ханство підпало під владу росіян. Оскільки полонених учасників Листопадового повстання 1830—1831 рр. і Січневого повстання 1863—1865 рр., а також членів підпільних організацій відправляли на заслання углиб Російської імперії, в Середній Азії на час перепису населення Російської імперії 1897 року було вже 11 579 поляків, 90 відсотків яких становили чоловіки.[4] Вони оселилися переважно в містах (близько 90%). На зламі ХІХ і ХХ століть у Казахстан спрямовувалася також економічна еміграція безземельного польського селянства з території Царства Польського. У 1906—1910 роках поодинокі селяни Келецької та Люблінської губерній переселилися углиб Російської імперії: в Оренбурзьку губернію, Акмолінську губернію, Ішимський край та в інші частини Західного Сибіру. Цьому значною мірою посприяла реформа Петра Столипіна.

За часів сталінізму, в 1930-х роках, поляки як усередині СРСР, так і поза його межами стали жертвами насильницького переміщення населення. Депортації відбувалися в 1936—1941 роках, тоді поляків розселяли в районах міст Акмолінськ, Кустанай, Кокчетав, Красноармійськ, Петропавловськ, у цих місцевостях виникали населені пункти з польськими назвами Калиновка, Вишньовка, Ясна Поляна, Зелений Гай, Константиновка[5][6]. У Казахську РСР у 1930-х роках депортували із польських національних районів СРСР щонайменше 250 000 поляків, серед них не менш ніж 100 тис. не пережили на новому місці першої зими.[7]

Після радянського вторгнення в Польщу ще 150 000 поляків було депортовано в Казахстан зі східних земель тодішньої Польської Республіки, 80% із них становили жінки та діти, оскільки дорослі чоловіки в їхній громаді зазвичай були відсутні через службу в армії. Після закінчення війни особам, які були польськими громадянами до 1 вересня 1939 р., дозволили репатріюватися в Польщу; однак не передбачалося, щоб раніше депортовані залишили Казахстан.[7] Перепис населення СРСР 1970 року нарахував у Казахській РСР 61 400 поляків (0,5% її населення), радянський перепис 1979 року налічив 61 100 (0,4%), а перепис 1989 виявив 59 400 (0,4%).[8] Проте польські вчені вважають ці числа заниженими через небажання поляків зазначати у своїх офіційних документах свою справжню національну належність та через відносну легкість зміни заявленої національності на іншу, наприклад, українську чи російську — вони оцінюють чисельність поляків у 100—400 тис.[9]

Пострадянська еміграція[ред. | ред. код]

З кінцем комуністичного правління в Польщі нова польська влада виявляла помітний політичний ентузіазм щодо сприяння репатріації представників польської діаспори. Однак до 1996 року не існувало офіційної системи контролю за міграцією етнічних поляків із Радянського Союзу в Польщу. За той час із Казахстану в Польщу приїхало приблизно 1500 поляків, часто за туристичними візами. Зазвичай вони одержували дозвіл на проживання, але лише деяким вдалося набути польського громадянства. Однак правові реформи в 1996 і потім у 1998 році врегулювали міграційні процедури, дозволивши оселитися в країні будь-якому етнічному поляку з-за кордону після отримання запрошення від підприємства чи організації.[10] Потенційні емігранти повинні були подати заяву до польського консульства в Казахстані з документальним підтвердженням свого польського походження.[11]

В академічному опитуванні 1996—1998 рр. поляки, які емігрували з Казахстану, називали низку причин свого виїзду, включаючи зниження у новій незалежній державі соціального статусу неказахськомовних, місцеву економічну кризу, яка призвела до того, що багато зарплат залишилися невиплаченими, та бажання уникнути служби в казахстанській армії. Деякі також зізнавалися опитувачам, що їхнім родичкам загрожувало викрадення нареченої.[12]

У зв'язку з набутим у часи комуністичної влади досвідом ведення сільського господарства в колгоспах чимало поляків у Казахстані змогли отримати запрошення від сільських громад у Польщі, які сподівалися відродити ферми, що інакше були б продані німецьким емігрантам. Однак на практиці багато хто спеціалізувався лише на одному виді навичок, і їм бракувало обізнаності з іншими сторонами роботи фермерського господарства, яка б знадобилася їм у новому житті в Польщі.[13] В інших випадках польські студенти приїжджали в Казахстан за грантами від Міністерства освіти Польщі (по 100 щороку), а пізніше запрошували членів своїх сімей приєднатися до них.[14] Були також повідомлення про те, що люди з Польщі їздили в Казахстан та продавали запрошення за високою ціною.[15] Кількість репатріантів може сягати 20 000, і це частково відображено зменшенням кількості поляків, засвідченої переписом населення в Казахстані.[1]

Віра[ред. | ред. код]

Перший у степах польський костел для вигнанців було відкрито 1844 року в Оренбурзі, інший відкрили в Омську 1862 року (обидва міста нині у складі Росії). До 1917 року паства церкви в Петропавловську зросла до 3000 вірян.[16] У роки вигнання та асиміляції з радянсько-російським суспільством для багатьох поляків католицька віра була єдиним зв'язком із культурою предків.[7]

Міжнаціональні відносини[ред. | ред. код]

Поляки, як правило, розселялися в багатонаціональних районах Казахстану, де переважали поселенці та вигнанці багатьох інших національностей, а представників титульної казахської національності було мало. Досить поширеними були міжнаціональні шлюби між поляками та представниками інших європейських народів, тоді як одруження з представниками традиційно мусульманських національних груп були доволі рідкісними. Проведене 1993 року антропологічне дослідження з'ясувало, що поляки загалом сприймали казахів як ледачих, але доброзичливих і в цілому констатували, що міжнаціональні відносини були хорошими.[17]

Див. також[ред. | ред. код]

Виноски[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в (Poujol, 2007, с. 92)
  2. ↑ (Iglicka, 1998, с. 1001)
  3. ↑ (Poujol, 2007, с. 93)
  4. ↑ (Iglicka, 1998, с. 997–998)
  5. ↑ Apostoł Kazachstanu. niedziela.pl. Процитовано 28 грудня 2013.
  6. ↑ Piasek w oczy. Kazachstan oczami Polaka. kulturaenter.nazwa.pl. wrzesień 2008. Процитовано 28 грудня 2013.
  7. ↑ а б в (Iglicka, 1998, с. 998–999)
  8. ↑ (Alekseenko, 2001, с. 61)
  9. ↑ (Iglicka, 1998, с. 1000–1001)
  10. ↑ (Grzymala-Moszczynska, 2003, с. 189)
  11. ↑ (Grzymala-Moszczynska, 2003, с. 189)
  12. ↑ (Grzymala-Moszczynska, 2003, с. 192)
  13. ↑ (Grzymala-Moszczynska, 2003, с. 194 –195)
  14. ↑ (Grzymala-Moszczynska, 2003, с. 195)
  15. ↑ (Grzymala-Moszczynska, 2003, с. 194)
  16. ↑ (Poujol, 2007, с. 94)
  17. ↑ (Iglicka, 1998, с. 1003–1006)

Джерела[ред. | ред. код]

Додаткова література[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Поляки_в_Казахстані&oldid=40634792