Премія імені Джеймса Мейса

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Премія імені Джеймса Мейса
Країна Україна Україна
Тип Літературна премія
Вручається: :
авторам нових публіцистичних творів, що сприяють утвердженню історичної пам'яті українського народу, його національної самосвідомості та самобутності, визнання Голодомору 1932—1933 років геноцидом проти українців
Статус вручається
Нагородження
Засновано: 2008
Нагороджені:
Черговість

Премія імені Джеймса Мейса — літературна премія в галузі публіцистики «Громадянська позиція», заснована з ініціативи головного редактора газети «День» Лариси Івшиної.

Премія присуджується авторам нових публіцистичних творів, що сприяють утвердженню історичної пам'яті українського народу, його національної самосвідомості та самобутності, визнання Голодомору 1932—1933 років геноцидом проти українців.

Історія заснування премії[ред. | ред. код]

Премія заснована у 2008 році, коли Україна і світ відзначали 75-ті роковини Голодомору 1932—1933 років.

Головний редактор газети «День» Лариса Івшина, ініціатор заснування премії імені Джеймса Мейса

ЗАТ «Українська прес-група» є засновником і видавцем щоденної всеукраїнської газети «День», яка виходить трьома мовами — українською й російською, а з 1998 року побачив світ перший номер англомовного дайджесту «The Day». Своєю появою тижневик завдячує видатному американському досліднику (історику, політологу) Джеймсу Мейсу, який зробив колосальний вклад у вітчизняну історіографію та присвятив все своє життя визнанню факту голодомору в Україні 19321933 років.

Джеймс Мейс був ініціатором акції «Свічка у вікні».

У травні 2004 року у команді «Дня» не стало «відкривача» українського Голодомору Джеймса Мейса (помер і похований в Києві). Газета «День» вирішила не зупинятися на досягнутому і продовжити боротьбу за чесність та етику в журналістиці, яка була для Джеймса на першому місці в його роботах.


Премія присуджується авторам нових публіцистичних творів у галузі журналістики, що сприяють утвердженню історичної пам'яті народу, його національної самосвідомості та самобутності, визнання Голодомору 19321933 років геноцидом проти українців.

Премія має вручатися не лише тим авторам, які пишуть на тему Голодомору, а й тим, хто працює на подолання постгеноцидності українського суспільства. Ще один важливий критерій — послідовність і висока освіченість кандидата.

Рішення про рекомендацію кандидата на премію приймає Громадська Рада Премії, до складу якої увійшли відомі громадські діячі — Юрій Щербак (голова Ради), Лариса Івшина (заступник голови Ради), Станіслав Кульчицький, Ігор Лубченко, журналіст та поетеса, дружина Джеймса Мейса Наталя Дзюбенко-Мейс, Віктор Набруско, Віктор Чамара.

Премія вручається в грошовому еквіваленті 25 000 гривень щорічно наприкінці листопада — у меморіальні дні Голодомору в Україні.

Лауреати премії[ред. | ред. код]

2009

Ігор Лосєв — кандидат філософських наук, публіцист, кореспондент газети «Флот України» та постійний автор газети «День».

На врученні премії Лариса Івшина зауважила, що «протягом останнього року було дуже багато приводів висловитися, але дуже мало тих публіцистів, які могли б так чітко висловлювати свою громадянську позицію як перший лауреат премії Ігор Лосєв»[1].

2010

Ігор Сюндюков — науковий співробітник Інституту історії України НАН України, редактор відділу «Історія і Я» газети «День».

«Думаю, Джеймс Мейс схвалив би наш вибір — і щодо лауреата торішньої премії, і щодо лауреата Премії-2010. … І дуже важливо, що, незважаючи на різноманітні складнощі в країні, ми і цього року дотрималися визначеного курсу. Безумовно, і Премія імені Джеймса Мейса, і загальноукраїнське визнання її лауреатів, тобто людей із громадянською позицією, повинні стати нормою»(Лариса Івшина)[2].

2011

Сергій Грабовський — публіцист, журналіст, політолог, редактор часопису «Генеза», науковий редактор тижневика «Рейтинґ», історик.

«Ми відзначили багаторічну роботу пана Сергія, його позицію та інтелектульний рівень», — пояснила такий вибір Лариса Івшина[3].

2012

Олександр Палій — український експерт-політолог, політичний консультант.

«Олександр Палій володіє широким спектром історичних матеріалів, починаючи від ХІІІ століття і до подій сьогодення, і демонструє великий діапазон своїх можливостей», — пояснив голова громадської ради премії Юрій Щербак.[4]

2013

Петро Кралюк та Володимир Бойко — «Обидві кандидатури були такі, що не можна було сказати, що хтось когось переважить. Це інтелектуали сучасної доби» (Лариса Івшина)[5]

2014

Валентин Торба (Луганськ) — журналіст, підприємець

«…Дуже симптоматично, що цього разу лауреатом премії імені Джеймса Мейса став автор із Луганщини. Я хочу привітати Валентина Торбу. Він уже давно був читачем „Дня“, але близько ми познайомилися лише тоді, коли автор почав надсилати нам свої „катакомбні“ записки. Це був голос мужньої людини, яка не змирилася з обставинами й зберегла власну гідність. Хочу підкреслити, що цей автор — не лише думаюча людина, але також чоловік з виразною громадянською позицією. Сьогодні вона особливо цінна. Постгеноцидність лікується — й її потрібно лікувати.» (Лариса Івшина)[6]

2015

Іван Капсамун — редактор відділу політики газети «День».

"Сьогоднішній лауреат премії Іван Капсамун, як і минулорічний — Валентин Торба, написали важливі книги «Котел, або Справа без терміну давності» і «Я — свідок. Записки з окупованого Луганська», чим взяли участь у політичному триптиху новітньої історії для «чайників». Це — складна, незасвоєна історія. Книга Івана показує той політичний «котел», який, зрештою, привів країну до «Іловайського котла». Іван — це людина зі сильною громадянською позицією, яка яскраво демонструє її у публічному просторі, зокрема супроводжуючи багато років «справу Гонгадзе»(Лариса Івшина)[7].

2016

Сергій Тримбач — кінознавець, історик культури. Ексголова Національної спілки кінематографістів України

За сім років присудження премії Джеймса Мейса вперше відзнаку здобув не професійний журналіст, історик або філософ, а дослідник історії культури. Головний критерій, за який журі обрало саме цю кандидатуру, – готовність завжди проявляти громадянську позицію та відстоювати свої принципи у боротьбі за розвиток національної культури.[8]

2017

Наталя Іщенко — журналістка, авторка газети "День".

Цього року дуже яскраво в плані виявлення свої громадянської позиції виступила Наталя Іщенко, яка першою зреагувала на нашу ініціативу створення «Української журналістської платформи», підтримала її, вплинула своїм прикладом на велику кількість людей, зокрема з медіа-сфери. І ця чіткість зараз є надзвичайно важливою. Ще й досі чимало людей плутаються у ціннісних орієнтирах. Я навіть писала своїм знайомим, які постраждали від агресії Росії і змушені були переїхали разом із Донецьким національним університетом імені Василя Стуса до Вінниці, — чому ви запрошуєте до себе на лекції апологетів «хибного плюралізму», який довів країну до війни? Треба виробляти позицію, вміти сказати «ні», треба вміти відмовитися, не запрошувати, не подавати руку, створити зрештою в суспільстві атмосферу нетолерантності до людей, які призвели до війни», - сказала під час вручення премії головна редакторка «Дня» Лариса Івшина.[9]

2018

Лариса Волошина — журналістка, телеведуча.

“Лауреатом премії стає Лариса Волошина, гідна й достойна журналістка. Давно помітив її публіцистику, її стиль без барокових й постмодерніських прикрас. Це завжди по суті, це політична, жорстка публіцистика з твердою позицією”, – сказав голова Наглядової ради з присудження премії імені Джеймса Мейса Юрій Щербак.[10]

2019

Юрій Бутусов — журналіст, засновник і головний редактор Цензор.НЕТ.

"Москва ніколи не зупинялася у своїх намірах знищити окремішність і особливість України. Путін вперто повторює, що українці й росіяни — один народ, але чомусь його (українців) потрібно знову завойовувати. Спочатку вони промивали мізки російською пропагандою (брехнею), а потім направили «зеленых человечков» і танки. Звичайно, тут так само важливо — інформаційне протистояння. На жаль, Україна як держава програла на інформаційному фронті, особливо на початку російського наступу в 2014-му.

Однак були люди, ЗМІ, організації, які доносили правду й активно протистояли московській інформаційній агресії. Серед них — журналіст Юрій Бутусов, пости, статті й заяви якого мали велике значення для країни в складному 2014-му та в подальші роки. А отже, премія імені Мейса для нового лауреата цілком заслужена. Зброю правди про війну Росії проти України Юрій Бутусов використовує так само вдало, як і свого часу її застосував великий дослідник Голодомору-геноциду Джеймс Мейс", - відзначив під час нагородження Іван Капсамун, редактор відділу політики газети «День».[11]

2020

Дмитро Десятерик — кінокритик і кінооглядач.

«Зізнаюся, отримати Премію імені Джеймса Мейса – для мене і велика честь, і велика несподіванка», – звернувся до аудиторії Дмитро Десятерик. Він розповів, що велику частину свого професійного життя присвятив служінню так званому «чистому мистецтву», але обмежитися цим виявилося неможливо. Принципова позиція, що вилилася в низку публікацій щодо олігархічного проєкту меморіалу у Бабиному Яру, коштувала йому стосунків зі значним колом колег по цеху, зізнався він. А щодо постаті Джеймса Мейса Дмитро наголосив: «Мені випало працювати в одній редакції з Джеймсом Мейсом. Вже тоді він був легендарною особистістю. Він переїхав до України, коли ще не було відомо, яким шляхом ми підемо… Він мав мужність і талант говорити про травми і переломи нашої свідомості… Головний урок Джеймса Мейса для мене – без чіткої етичної позиції не буде ані якісної журналістики, ані гідного вшанування наших жертв… Я вдячний за те, що понад 20 років працюю у «Дні», де пишу тексти, за які мені не соромно».[12]



Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://www.unian.net/ukr/news/news-408418.html УНІАН
  2. http://www.telekritika.ua/news/2010-11-27/57890 Архівовано 2011-11-27 у Wayback Machine. Телекритика
  3. http://www.day.kiev.ua/3031307 Газета «День»
  4. «Вітаємо Олександра Палія! „День“ вчетверте назвав лауреата Премії ім. Джеймса Мейса» // Газета «День», 21 листопада 2012
  5. Лариса Івшина: «Лауреати премії імені Джеймса Мейса практично „реставрують“ країну, відновлюють історичну пам'ять та нарощують нові смисли»
  6. Про ліки від постгеноцидності…
  7. http://www.volynpost.com/news/60959-vosmym-laureatom-premii-imeni-dzhejmsa-mejsa-stav-ivan-kapsamun
  8. Лауреатом Премії Джеймса Мейса-2016 став Сергій Тримбач. detector.media (uk). 2016-11-25. Процитовано 2021-01-13. 
  9. Премію Джеймса Мейса-2017 отримала журналістка Наталя Іщенко. detector.media (uk). 2017-11-25. Процитовано 2021-01-13. 
  10. Десятим лауреатом премії імені Джеймса Мейса стала журналістка Лариса Волошина. UATV. 2018-11-21. Процитовано 2021-01-14. 
  11. Позиція та відчуття свободи. 
  12. Oksent. Лауреатом Премії імені Джеймса Мейса-2020 став оглядач газети «День» Дмитро Десятерик (uk). Процитовано 2021-01-14. 

Джерела[ред. | ред. код]