Емоційно нестабільний розлад особистості

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Емоційно нестабільний розлад особистості[[1][2]
Edvard Munch - The Brooch. Eva Mudocci - Google Art Project.jpg
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10 F60.3
MedlinePlus 000935
eMedicine article/913575
MeSH D001883
CMNS: Емоційно нестабільний розлад особистості на Вікісховищі

Емоційно нестабільний розлад особистості[3][4] також Межовий розлад особистості — розлад особистості, що характеризується нестабільністю настрою, міжособистісних стосунків і самоусвідомлення ще з молодих років. Виділяють два типи: імпульсивний тип, що характеризується переважно емоційною нестабільністю та відсутністю контролю імпульсів, і межовий тип, що характеризується крім порушень у самооцінці, цілей і внутрішніх переваг, хронічними почуттями порожнечі, інтенсивними і нестабільними міжособистісними стосунками, і тенденцією до саморуйнівної поведінки, в тому числі актів самоушкодження і спроб самогубств. Для встановлення діагнозу потрібні величезні дослідницькі докази.

Термін «Межовий» використовується сьогодні дещо заплутаним способом (особливо серед не-лікарів), і рідко зрозуміло, яку форму мають на увазі — чи цим словом називають емоційно нестабільний розлад особистості, чи його підтип.

Симптоми[ред. | ред. код]

Емоційно нестабільний розлад особистості визначається за наявності щонайменше п'яти з нижченаведених симптомів:

  1. Нестабільність і напруженість в міжособистісних стосунках, що характеризуються коливаннями між надмірною ідеалізацією і розчаруванням
  2. Імпульсивність принаймні в двох сферах, що є потенційно небезпечними, наприклад, грошові витрати, секс, крадіжки, нерозважливе поводження за кермом, ненажерливість, уживання наркотиків (сюди не входить суїцидальна або самоушкоджуюча поведінка, яка зазначена в п. 5)
  3. Афективна нестабільність, помітні зміни настрою від нормального до депресії, дратівливості чи страху, що звичайно триває декілька годин і лише зрідка декілька днів
  4. Неадекватний за інтенсивністю гнів або безконтрольна гнівливість, наприклад часті напади люті, постійна злостивість, повторювані бійки
  5. Повторювані суїцидальні погрози, жести, суїцидальна або самоушкоджувальна поведінка
  6. Виражені й стійкі порушення ідентифікації, що виявляються невизначеністю щонайменше в двох з наведених далі сфер: образ власного «Я», довготривалі цілі, вибір кар'єри, бажаний тип друзів, пріоритетні вартості
  7. Хронічне відчуття спустошеності або нудьги
  8. Несамовиті зусилля, спрямовані на те, щоб уникнути реального або уявного стану «всіма кинутого» (сюди не включена суїцидальна або самоушкоджувальна поведінка, яка зазначена в п. 5).[5]

Етіологія[ред. | ред. код]

Цей розлад є загальнопоширеним і за деякими підрахунками ним хворіють майже 10-14 % широкого загалу. Якщо б люди не платили гроші за уникнення медогляду і не цуралися звертатися до спеціалістів за допомогою, то їхня зареєстрована кількість була б значно більшою, оскільки люди бояться (ауто-)стигматизації, навішування ярликів (Phelan et al., 1998; Goffman, 1963; Docherty, 1997). Наслідки хронічних психічних захворювань більш негативні, якщо у пацієнтів послаблені соціальні зв'язки (Brugha et al., 1993). Серед жінок це недомагання зустрічається вдвічі і навіть втричі частіше, ніж серед чоловіків. Можливо це зумовлено генетичним або гормональним впливом. Було виявлено пряму залежність загострень цього розладу від передменструального синдрому. Більша кількість емоційно нестабільного розладу особистості серед жінок також пов'язується із частішими випадками статевого домагання до них у дитинстві. Вважається, що таке трапляється серед жінок в десять разів частіше, ніж серед чоловіків, і з цим стикалась майже кожна четверта жінка. Таке хронічне і періодичне домагання, яке інколи супроводжувалось з брутальністю, могло з часом призвести до неврівноважених стосунків з чоловіками та недовіри до них, як також надмірному зосередженні на сексуальності, безладних статевих зносин, загальмованості, глибокій депресії та цілком зруйнованій повазі до себе. Інколи бувають випадки вродженої схильності людини до цієї хвороби. Через це можуть з'являтися відповідні зриви у формуванні стосунків між мамою та немовлям особливо під час відлучення від грудей та дитячої фази формування особистості.[6]

Лікування[ред. | ред. код]

Психотерапія[ред. | ред. код]

Це головна складова лікування емоційно нестабільного розладу особистості. Для лікування розроблено так звану терапію діалектичної поведінки. Цей тип лікування проводиться індівідуально, групово або через телефонну підтримку і в ньому задіюється вмілий підхід, навчаючи людей регулювати свої емоції, переносити тяжкі періоди в житті та поліпшувати стосунки з іншими.

Вживання ліків[ред. | ред. код]

Самі ліки не в стані вилікувати, однак їх застосування може допомогти боротися з пов'язаними проблеми, скажімо, такими як депресією, імпульсивністю та тривогою. До ліків можуть належати антидепресанти та інші засоби.

Шпиталізування[ред. | ред. код]

Інколи людям з емоційно нестабільним розладом особистості потрібно інтенсивнішого лікування в психіатричній лікарні чи клініці. Шпиталізування може утримати їх від самоскалічування.

Самопідтримка[ред. | ред. код]

Людина, що хвора на цей розлад, може допомогти сама собі, дотримуючись наступних порад:

  • Дотримуватися плану лікування.
  • Відвідувати усі заплановані сеанси лікування.
  • Задіяти здоровий спосіб пом'якшення болючих емоцій, а не завдавати собі ушкоджень.
  • Не звинувачувати себе за цей розлад, визнати власну відповідальність за його лікування.
  • Помічати чинники, що призводять до неконтрольованих вибухів гніву чи імпульсивної поведінки.
  • Не соромитись цього розладу.
  • Отримувати лікування від пов'язаних проблем, як, скажімо, зловживання алкоголем, наркотиками чи ще чимось іншим.
  • Ознайомитись з цим розладом, щоб розуміти його причини та, відповідно, реагувати на них.
  • Наводити контакти з іншими, що мають подібну недугу, аби ділитися досвідом та розумінням хвороби.

Не існує якогось універсального способу одужання від емоційно нестабільного розлад особистості. Цей стан, здається, є найгіршим у юному віці, але з віком поступово поліпшується. Багато-хто з цим розладом здобули більшої стабільності у житті в 30- чи 40-річному віці. Їхнє внутрішнє відчуття нікчемності зменшилось і вони знову набули сповнених любові стосунків з близькими та здобули врівноважену кар'єру в житті[7]

Примітки[ред. | ред. код]