Очікує на перевірку

Пушков Олексій Костянтинович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пушков Олексій Костянтинович
рос. Алексей Константинович Пушков
Президент: Владимир Владимирович Путин
 
Народження: 10 серпня 1954(1954-08-10)[1] (70 років)
Пекін, КНР[1]
Країна: СРСР і Росія
Освіта: Московський державний інститут міжнародних відносин
Ступінь: кандидат історичних наук
Нагороди:

CMNS: Медіафайли у Вікісховищі

Висловлювання у Вікіцитатах

Олексій Костянтинович Пушков (нар. 10 серпня 1954, Пекін) — російський державний і громадський діяч. Член Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації — представник від законодавчого органу державної влади Пермського краю[2], голова тимчасової комісії Ради Федерації з інформаційної політики та взаємодії із засобами масової інформації (з 2016 року)[3]. Депутат Державної Думи VI скликання, член фракції «Єдина Росія»[4], голова Комітету ДЕРЖДУМИ з міжнародних справ (2011-2016).

Голова російської делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи[5]. У січні 2014 року Пушков очолив «Групи європейських демократів в ПАРЄ, змінивши на посаді голови Роберта Уолтера[6].

Кандидат історичних наук, політолог, професор МДІМВ. Удостоєний титулу почесний доктор Московського гуманітарного університету, Російсько-вірменського державного університету (Єреван), Азербайджанського університету мов.

Журналіст, автор і ведучий аналітичної програми «Постскриптум» на телеканалі «ТВ Центр». Заслужений працівник культури (2004).


Біографія

[ред. | ред. код]

Народився в родині радянського дипломата в Китаї. Батько, Пушков Костянтин Михайлович (1921-2019) співробітник Генерального консульства СРСР в Пекіні. Мати, Пушкова Маргарита Володимирівна (1927-2007), китаїст, перекладач, викладач китайської мови.

Навчався в московській спецшколі № 12 з поглибленим вивченням французької мови (Москва, Спасопесковський провулок)[7].

Закінчив у 1976 році МДІМВ МЗС СРСР за спеціальністю «міжнародні відносини». Працював в ООН (Женева)[8].

В 1979 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за темою «Криза основних політичних концепцій англо-американської буржуазної „радянології“» (спеціальність-07.00.04. — «історія комуністичного і робітничого руху та національно-визвольних рухів»)[9].

У 1991-1995 роках був заступником головного редактора тижневика «Московские новости» з міжнародного напрямку; в цій ролі був шеф-редактором англійської, французької, німецької та іспанської версії газети[10].

У 1993-2000 роках — член редакційної колегії американського журналу Foreign Policy, що видається Фондом Карнегі у Вашингтоні[11][12]. У 2004 році був членом Наглядової ради Московського фонду Карнегі[13].

З 1993 року — член і постійний експерт Всесвітнього економічного форуму в Давосі.

У 1995-1996 роках — заступник генерального директора — директор Дирекції по зв'язках з громадськістю та ЗМІ ОРТ[11], а з 1996 по 1998 рік — директор Дирекції міжнародних зв'язків цього телеканалу[14][15]. Був політичним оглядачем «Незалежної газети», вів рубрику «Особиста думка»[12].

З 1998 року — керівник і ведучий програми «Постскриптум» на телеканалі «ТВ Центр».

З 2002 року — член редколегії американського журналу «Нешнл інтерест» (National Interest), що видається Центром Ніксона (Center for the National Interest) у Вашингтоні[11]. З 2005 року є членом Лондонського Міжнародного Інституту стратегічних досліджень[12].

У 2004-2016 роках — член Президентської ради з розвитку громадянського суспільства.

У 2008-2011 роках — директор Інституту актуальних міжнародних проблем (ИАМП) Дипломатичній академії МЗС РФ.

У 2009 році став лауреатом Бунінської премії за книгу «Путінські гойдалки. Постскриптум: десять років в оточенні».

У 2011 році обраний депутатом Державної думи РФ VI скликання за списками партії «Єдина Росія», не будучи її членом[16][17]. Призначений головою Комітету з міжнародних справ Державної Думи[18]. Член фракції «Єдиної Росії» в Держдумі[4][12].

З 2012 року — голова делегації Федеральних Зборів РФ у ПАРЄ (Страсбург)[12]. Віце-президент і член Бюро ПАРЄ.

У вересні 2015 року включений в санкційний список України[19].

У 2016 році програв праймеріз «Єдиної Росії» в Пермському краї, але був висунутий цією партією у складі партійного списку у Законодавчі збори Пермського краю[20]. За підсумками виборів 18 вересня 2016 року здобув перемогу в 23-му виборчому окрузі, а 29 вересня того ж року, на засіданні крайового парламенту, був обраний його представником — членом Ради Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації[2][21]. Є членом Комітету Ради Федерації з оборони та безпеки. 26 жовтня 2016 року обраний головою тимчасової комісії Ради Федерації з інформаційної політики та взаємодії із засобами масової інформації[3].

За даними компанії «Медіалогія» Олексій Пушков входить в топ-15 найбільш цитованих російських блогерів за 2017 рік[22].

Родина

[ред. | ред. код]
  • Дружина: Ніна Василівна Пушкова (нар. 1957), за освітою актриса, випускниця Театрального училища ім. Щукіна. Сценарист та продюсер документальних фільмів про культуру та архітектуру. Автор книги «Роман з Постскриптумом» (Москва, 2013). Знімалася в кіно («Звичайне диво», «Зустріч на далекому меридіані» та інших).
  • Дочка: Дарина Пушкова (нар. 1977), в різний час працювала на НТВ, Бі-бі-сі, керівником лондонського бюро телеканалу «Russia Today»[23], нині працює в дирекції інформаційних програм ВДТРК[24].
  • Онучка: Анастасія (нар. 2009)[25].

Критика

[ред. | ред. код]

Робота Олексія Пушкова у програмі «Постскриптум» на «ТВ Центр» часто піддається критиці з боку телевізійних оглядачів. Їх основні претензії зводяться до відкритої антизахідної пропаганди[26][27], а також необґрунтованим критичним висловлюваням на адресу російських опозиційних політиків[28] і громадських діячів[29][30]. У 2017 році в серії тих же авторських програм Пушков представив аргументи на користь версії, що американці не були на Місяці, що висадка людини на Місяці не більш ніж павільйонне шоу. З запереченнями Олексію Пушкову виступили академік РАН Ерік Галімов[31][32][33] та Олександр Тихонович Базилевський, головний науковий співробітник ГЕОХІ РАН[34].

Нагороди

[ред. | ред. код]

Санкції

[ред. | ред. код]
  • 28 квітня 2014 року введені обмежувальні санкції США[37].
  • У серпні 2014 року включений Україною в санкційний список за позицію щодо війни на Сході України та анексію Криму Росією[38].
  • Також включений в санкційні списки Канади та Австралії[39].

Основні роботи

[ред. | ред. код]
  • 2008 — «Путінські гойдалки». Москва. ЕКСМО.
  • 2009 — «Гросмейстери задзеркалля. Росія і світова геополітика». Москва. ЕКСМО, Алгоритм.
  • 2011 — «Від Давосу до Куршевеля. Де вирішуються долі світу». Москва. ЕКСМО, Алгоритм.
  • 2012 — «Постскриптум. Допоможе Росії Путін?» Москва. Алгоритм.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. а б https://eur-lex.europa.eu/legal-content/FR/TXT/PDF/?uri=OJ:L:2022:042I:FULL&from=FR
  2. а б Пушков Алексей Константинович. Совет Федерации Федерального Собрания Российской Федерации. Процитовано 15 грудня 2016. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  3. а б Алексей Пушков возглавил комиссию по взаимодействию со СМИ в Совете Федерации. Партия «Единая Россия». Официальный сайт. 27 жовтня 2016. Процитовано 23 березня 2017. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  4. а б Пушков Алексей Константинович. Государственная Дума Федерального Собрания Российской Федерации. Архів оригіналу за 16 грудня 2012. Процитовано 15 грудня 2016. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  5. Вести.ру. Делегацию России в ПАСЕ возглавил Алексей Пушков.
  6. Ъ — Єдинорос очолив європейських демократів// Коммерсант
  7. Басинский, Павел (29 січня 2017). Дочь империи. Российская газета — Федеральный выпуск № 7185 (19). Процитовано 4 лютого 2017. {{cite news}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  8. ПУШКОВ АЛЕКСЕЙ КОНСТАНТИНОВИЧ. Архів оригіналу за 11 березня 2014. Процитовано 21 лютого 2012.
  9. Пушков, Олексій Костянтинович. Криза основних політичних концепцій англо-американської буржуазної «радянології»: Автореф. дис. ... канд. іст. наук. (07.00.04). — Москва : [б. в.], 1979. — 23 с.
  10. Пушков: МН никогда не опускались до псевдо-демократического уровня. РИА Новости. 20 липня 2010. Процитовано 25 грудня 2013.
  11. а б в Алексей Голяков (2 жовтня 2013). «Мы вернулись к доктрине здравого смысла». Журналист. Архів оригіналу за 27 грудня 2013. Процитовано 25 грудня 2013.
  12. а б в г д Пушков Алексей Константинович. Коммерсантъ. Архів оригіналу за 2 березня 2015. Процитовано 25 грудня 2013.
  13. Карнеги: 10 лет в Москве (PDF). Фонд Карнеги. 2004. Процитовано 25 грудня 2013.
  14. ПУШКОВ Алексей Константинович. ИИЦ «Панорама». Процитовано 15 грудня 2016. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  15. Алексей Пушков. АО «ТВ Центр». Процитовано 15 грудня 2016. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  16. Олексій Пушков балотується в депутати Державної Думи[недоступне посилання з Ноябрь 2018]
  17. Програма «Постскриптум» на півтора місяця залишила ефір каналу «ТВ Центр». Її автор і беззмінний ведучий Олексій Пушков пішов у відпустку — він балотується в депутати Державної Думи
  18. У Державній Думі шостого скликання утворено 29 комітетів. Архів оригіналу за 23 вересня 2015. Процитовано 9 березня 2019.
  19. УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 549/2015
  20. Єдинороси висувають Пушкова і Трапезникова в пермське Заксобраніе
  21. Интересы пермского парламента в Совете Федерации будет представлять Алексей Пушков. Законодательное Собрание Пермского края. 29 вересня 2016. Архів оригіналу за 3 грудня 2018. Процитовано 5 жовтня 2016. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  22. найбільш цитованих російських блогерів — 2017 рік / Медіалогія[недоступне посилання з жовтня 2019]
  23. АЛЕКСЕЙ ПУШКОВ: «ГЛАВНОЕ - ДУХ ЗДОРОВОГО АВАНТЮРИЗМА!». Тихоокеанская звезда. 11 грудня 2009.
  24. Патриот летит на Запад. Где и как отдыхает Алексей Пушков. Собеседник. 16 січня 2018.
  25. Драгунова, Ольга. (8 червня 2011). Чёртова дюжина Алексея Пушкова. Газета «Караван + Я», № 23 (795). Архів оригіналу за 4 листопада 2016. Процитовано 3 листопада 2016. {{cite web}}: Проігноровано невідомий параметр |description= (довідка)
  26. Ирина Петровская. "Постскриптум": в "Известиях" обнаружен враг России. Лениздат. 2 грудня 2005.
  27. В обстановке доминирующей паранойи. Антон Орех — о новом выпуске «Постскриптума» Алексея Пушкова. Открытая Россия. 25 вересня 2017. Архів оригіналу за 2 січня 2018. Процитовано 9 березня 2019.
  28. Винтажная пропаганда. Антон Орех — о смеси ужастиков и «русофобии» в программе Пушкова. Открытая Россия. 4 грудня 2017. Архів оригіналу за 2 січня 2018. Процитовано 9 березня 2019.
  29. "Ша, ребята!". Известия. 25 квітня 2003.
  30. "Терпимость понятно к чему". За что Пушков мочит Улицкую?. Собеседник. 26 липня 2015.
  31. Галімов Е.//чи Були американці на Місяці. «Московський комсомолець» 16 грудня 2017.
  32. Галімов Е.//чи Були американці на Місяці, продовження: Пушков пішов далі. «Московський комсомолець» 14 січня 2018.
  33. Академік Ерік Галімов: чи Були американці на Місяці. Російська академія наук, новини. 16.01.2018.
  34. Базилевский, 2017.
  35. Групи депутатів Держдуми вручили медалі Міноборони за законодавче сприяння операції Збройних сил Росії в Сирії
  36. XXV Благотворительный Бал прессы. Союз журналистов России. 9 февраля 2017. Процитовано 16 февраля 2017.
  37. США ввели нові санкції проти сімох громадян РФ і 17 російських компаній
  38. Власти Украины опубликовали список невъездных российских журналистов. Росбалт. 28 серпня 2014.
  39. Санкционные списки против российских граждан и компаний. 18.07.2014.

Посилання

[ред. | ред. код]