Економічні санкції

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Економічні санкції — комерційні та фінансові обмеження, які застосовуються однією чи кількома країнами проти певної самоврядної держави, групи чи особи.[1] Економічні санкції не обов'язково запроваджуються через економічні обставини — вони також можуть бути накладені у зʼязку із різноманітними політичними, військовими та соціальними причинами. Економічні санкції можуть вводитися для досягнення внутрішніх і міжнародних цілей.[2][3][4]

Ефективність санкцій спірна — траплялося багато невдач, коли санкції мали непередбачувані наслідки[en].[5]

Економічні санкції можуть включати різні форми торговельних бар'єрів[en], митних платежів та обмежень на фінансові операції.[6] Подібним до санкцій є ембарго, проте зазвичай передбачає суворіші обмеження.

Ембарго[ред. | ред. код]

Докладніше: Ембарго

Ембарго (від ісп. embargo, що означає перешкода, завада тощо в загальному розумінні, заборона торгівлі в торговельній термінології та буквально «арешт майна» юридичною мовою) — це часткова або повна заборона комерційних операцій та торгівлі з певною країною/державою або групою країн.[7] Ембарго вважається серйозним дипломатичним заходом, запровадженим країною, яка ввела ембарго, щоб отримати певний результат для національних інтересів від країни, на яку воно накладається. Ембарго, як правило, вважаються юридичними бар'єрами для торгівлі, які не варто плутати з блокадами, які часто вважаються актами війни.[8] Ембарго може означати обмеження або заборону експорту чи імпорту, запровадження імпортних квот, введення спеціальних зборів, податків, заборона на вантажні або транспортні перевезення, заморожування або арешт вантажів, активів, банківських рахунків, обмеження на передачу певних технологій або продуктів (високотехнологічних) наприклад CoCom під час холодної війни.[9] У відповідь на ембарго виникає закрита економіка або автаркія в регіоні, що піддається жорсткому ембарго. Таким чином, ефективність ембарго пропорційна мірі та ступеню інтеграції країни у міжнародну економіку. Ембарго може стати можливістю для деяких країн розвинути самодостатність[en].

Із середини 1990-х років санкції Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй, як правило, були спрямовані проти фізичних і юридичних осіб, на відміну від всеосяжного ембарго попередніх десятиліть.[10]

Історія санкцій[ред. | ред. код]

Санкції у формі блокад були поширені під час Першої світової війни[11], а дебати щодо запровадження санкцій через міжнародні організації, такі як Ліга Націй, почали виникати після її закінчення.[12]

Абіссинська криза в 1935 році призвела до санкцій Ліги Націй проти Італії під керівництвом Муссоліні відповідно до статті 16 Пакту. Однак поставки нафти не були припинені, Суецький канал не був закритий для Італії, і завоювання продовжувалося. Санкції були зняті в 1936 році, а Італія вийшла з Ліги Націй в 1937 році.[13][14][15][16]

Після Другої світової війни в 1945 році на зміну Ліги Націй була утворена експансивніша Організація Об'єднаних Націй (ООН).

Політика санкцій[ред. | ред. код]

Економічні санкції використовуються як інструмент зовнішньої політики багатьма урядами. Економічні санкції зазвичай накладаються з однієї із причин — через безпекову загрозу, через екологічну загрозу, через незгоду з внутрішньою чи зовнішньою політикою. Санкції можуть бути накладені у напрямку як один проти одного, один проти групи, група проти одного. У випадку санкцій, де приймає участь група країн, координацію та втілення санкцій на себе можуть переймати міжнародні організації, а окремі країни їх лише імплементують. Вони можуть бути використані як примусовий захід для досягнення певних політичних цілей, пов'язаних із торгівлею, припинення гуманітарних порушень, зупинки певних військових чи техногенних порушень. Економічні санкції використовуються як альтернативна зброя, замість того, щоб розпочинати традиційну війну для досягнення бажаних цілей, економічні санкції є елементом політичної війни.

Ефективність економічних санкцій[ред. | ред. код]

Згідно з дослідженням Нойенкірка і Ноймаєра (2015),[17] економічні санкції США та ООН мали статистично значущий вплив на економіку цільових країн, зменшуючи зростання ВВП у середньому на 3 відсоткові пункти на рік. Дослідження також дійшло висновку, що негативні наслідки зазвичай тривають протягом десяти років, що становить сукупне зниження ВВП на душу населення цільової країни на 25,5 відсотка.[17]

Накладення санкцій на опонента також певною мірою впливає на економіку країни, яка вводить такі санкції. Якщо імпортні обмеження будуть оприлюднені, споживачі в країні, яка їх вводить, можуть мати обмежений вибір товарів. Якщо вводяться експортні обмеження або якщо санкції забороняють компаніям у країні, яка ввела їх, торгувати з цільовою країною, країна, яка накладає, може втратити ринки та інвестиційні можливості на користь країн-конкурентів.[18]

Гуфбауер, Шотт та Елліот (2008) стверджують, що зміна режиму[en] є найчастішою зовнішньополітичною метою економічних санкцій, на яку припадає трохи більше 39 відсотків випадків їх запровадження.[19] Гуфбауер та ін. стверджували, що в їхніх дослідженнях 34 відсотки вивчених випадків були успішними.[20] Коли Роберт А. Пейп[en] перевірив їхнє дослідження, він виявив, що лише п'ять із зазначених у них сорока успішних запроваджень санкцій були насправді ефективними,[21] що знизило рівень успіху до 4 %. У будь-якому випадку, складність і несподівані нюанси оцінювання реального успіху санкцій щодо їхньої мети стають все більш очевидними і все ще викликають дискусії. Іншими словами, важко визначити, чому змінюється режим у країні (тобто, чи це були санкції, чи притаманна нестабільність), і ще важче виміряти повний політичний ефект таких дій.[22]

Пропонуючи пояснення того, чому санкції все ще вводяться, навіть якщо вони можуть бути несуттєвими, британський дипломат Джеремі Грінсток[en] припускає, що санкції популярні не тому, що вони відомі як ефективні, а тому, що «немає нічого іншого між словами і військовими діями, якщо ви хочете чинити тиск на уряд».[23] Критики санкцій, як-от бельгійський юрист Марк Боссайт[en], стверджують, що в недемократичних режимах ступінь, до якої вони впливають на політичні досягення, викликає сумніви, оскільки за визначенням такі режими не так сильно реагують на волю народу.[24]

Було виявлено сильний зв'язок між ефективністю санкцій і вагою політичних гравців, які накладають вето в уряді. Гравці, які накладають вето, представляють індивідуальних або колективних учасників, чия згода потрібна для зміни статус-кво, наприклад, партії в коаліції або перевірка законодавчим органом повноважень президента. Коли проти країни вводяться санкції, вона може спробувати пом'якшити їх, коригуючи свою економічну політику. Політична вага гравців, які накладають вето, визначає, з якою кількістю обмежень зіткнеться уряд, намагаючись змінити політику статус-кво, і чим більша вага гравців, які накладають вето, тим важче знайти підтримку для нової політики, що робить санкції ефективнішими.[25]

Франческо Джумеллі пише, що «пакет санкцій…, який багато спостерігачів, ймовірно, вважатимуть найпереконливішим (і ефективним)», а саме санкції ООН проти «активів центрального банку та суверенних фондів[en]», є «з усіх типів застосовуваних заходів … одним із найменш часто використовуваних заходів».[10] Джумеллі також розрізняє санкції проти міжнародних терористів, у яких «природа запиту не настільки важлива, як обмежувальний аспект», і санкції, накладені у зв'язку з «постконфліктними сценаріями», які повинні «включати гнучкі вимоги та потенціал для адаптація, якщо ситуація зміниться».[10]

Критика[ред. | ред. код]

Санкції піддалися критиці з гуманітарних міркувань, оскільки вони негативно впливають на економіку країни, а також можуть завдати побічної шкоди звичайним громадянам. Пексен зазначає, що санкції можуть погіршити стан із правами людини в цільовій країні.[26] Деякі політичні аналітики[en] вважають, що введення торговельних обмежень лише завдає шкоди простим людям, а не урядовим елітам,[27][28][29][30] а інші порівнюють цю практику з облогою.[31][32] Рада Безпеки Організації Об'єднаних Націй загалом утримується від запровадження комплексних санкцій з середини 1990-х років, частково через суперечки щодо ефективності та шкоди для цивільного населення, пов'язаних із санкціями проти Іраку[en].[10]

Наслідки для бізнесу[ред. | ред. код]

Для підприємства важливо знати про санкції, які поширюються на їх очікувані напрямки експорту чи імпорту, особливо у зв'язку з фінансовими втратами.[33] Належна підготовка продукції до торгівлі, яку іноді називають перевіркою ембарго, є складним і своєчасним процесом як для імпортерів, так і для експортерів.[34]

Для того, щоб суб’єкт господарювання[en] не отримав нарахування небажаних штрафів, податків та інших штрафних санкцій, необхідно вжити багатьох заходів.[35] Поширені приклади перевірок ембарго включають перевірки санкційних списків,[36][37][38] скасування трансакцій та забезпечення чинності суб'єкта торгівлі.[39]

Цей процес може стати дуже складним, особливо для країн із змінними обмеженнями. До того, як стали доступні кращі інструменти, багато компаній покладалися на електронні таблиці та ручні процеси, щоб відстежувати обмеження для дотриманням вимог. Сьогодні існують програмні рішення, які дозволяють автоматично відстежувати санкції та інші обмеження торгівлі.[40][41][42]

Приклади[ред. | ред. код]

АЗС в США, закрита під час нафтового ембарго в 1973 році

Санкції США[ред. | ред. код]

Докладніше: Санкції США

Закон США про ембарго 1807 року[ред. | ред. код]

Ембарго Сполучених Штатів 1807 року[en] передбачало низку законів, прийнятих Конгресом США (1806—1808) під час другого президентського терміну Томаса Джефферсона.[43] Велика Британія і Франція брали участь у війні четвертої коаліції; США хотіли зберігати нейтралітет і торгувати з обома сторонами, але обидві країни заперечували проти американської торгівлі з іншою.[44] Американська політика мала на меті використовувати нові закони, щоб уникнути війни і змусити Францію та Велику Британію поважати права Америки.[45] Ембарго не досягло своїх цілей, і Джефферсон скасував закон у березні 1809 року.

Санкції США проти Куби[ред. | ред. код]

Санкції США проти Куби запроваджені 14 березня 1958 року, коли Фідель Кастро повалив диктатора Фульхенсіо Батісту під час Кубинської революції. Спочатку ембарго поширювалося лише на продаж зброї, але згодом воно розширилося і включало інші види імпорту, зрештою поширившись майже на всю торгівлю 7 лютого 1962 року.[46] Санкції США проти Куби, які Куба називає «el bloqueo» (блокада),[47] станом на 2021 рік залишаються одними із найтриваліших санкцій в сучасній історії.[48] Мало хто з союзників Сполучених Штатів долучилися до санкцій, і багато хто стверджував, що вони були неефективними для зміни поведінки кубинського уряду.[49] Роблячи певні кроки, щоб дозволити обмежені економічні операції з Кубою, американський президент Барак Обама, тим не менш, продовжив цю політику в 2011 році, заявивши, що без забезпечення нинішнім урядом Куби покращення прав і свобод людини, ембарго залишається «в національних інтересах Сполучених Штатів».[50]

Російські санкції[ред. | ред. код]

Відомо, що Росія використовує економічні санкції для досягнення своїх політичних цілей. Росія зосередилася насамперед на введенні санкцій проти прозахідних урядів колишнього Радянського Союзу. Дії Кремля особливо спрямовані на держави, які прагнуть приєднатися до Європейського Союзу та НАТО, як-от Україна, Молдова та Грузія.[51]

Російські санкції проти України[ред. | ред. код]

Віктор Ющенко, третій президент України, який був обраний у 2004 році, під час своєї каденції лобіював вступ до НАТО та ЄС.[52] Невдовзі після вступу Ющенка на посаду, Росія зажадала від Києва оплати тієї ж ціни за газ, яку їй сплачували західноєвропейські держави. Це вчетверо збільшило ціни в України за електроенергію всього лиш за одну ніч.[52] Згодом Росія припинила постачання природного газу[en] в 2006 році, завдавши значної шкоди українській та російській економіці.[53] Коли українська економіка відчула наслідки, рейтинги схвалення Ющенка значно впали, досягши найнижчих показників до виборів 2010 року; як наслідок, Віктор Янукович переміг на виборах у 2010 році, ставши четвертим президентом України.[52]

Російські санкції проти Грузії[ред. | ред. код]

Трояндова революція у Грузії привела до влади Міхеіла Саакашвілі як третього президента країни. Саакашвілі прагнув приєднати Грузію до НАТО і ЄС і був рішучим прихильником війни під проводом США в Іраку та Афганістані.[54] Незабаром Росія запровадила ряд різноманітних санкцій щодо Грузії, включаючи підвищення «Газпромом» цін на природний газ та ширші торгові санкції, які вплинули на грузинську економіку, зокрема на грузинський експорт вина, цитрусових та мінеральної води. У 2006 році Росія заборонила весь імпорт з Грузії, що завдало значного удару по грузинській економіці.[54] Росія також вислала майже 2300 грузинів, які працювали в Росії.[54]

Санкції ООН[ред. | ред. код]

Організація Об'єднаних Націй вводить санкції за згодою Ради Безпеки ООН (РБ ООН) та/або Генеральної Асамблеї у відповідь на суттєві міжнародні події, отримуючи повноваження робити це відповідно до статті 41 розділу VII Статуту Організації Об'єднаних Націй.[55] Характер цих санкцій може бути різним і включати фінансові, торговельні обмеження або обмеження щодо зброї. Причини також можуть бути різними — від гуманітарних та екологічних проблем[56] до зусиль, спрямованих на припинення розповсюдження ядерної зброї[en]. Понад два десятки санкційних заходів було запроваджено Організацією Об'єднаних Націй з моменту її заснування в 1945 році.[55]

Більшість санкцій РБ ООН з середини 1990-х років були спрямовані проти окремих осіб і юридичних осіб, а не проти урядів, що відрізняє їх від комплексних торгових санкцій попередніх десятиліть. Наприклад, Рада безпеки ООН веде списки осіб, обвинувачених у злочинах або пов'язаних з міжнародним тероризмом, що викликає нові юридичні питання щодо належної правової процедури. Згідно даними, що охоплюють 1991—2013 роки, 95 % режимів санкцій РБ ООН включали «галузеві заборони» на авіацію та/або імпорт (або експорт) зброї чи сировини, 75 % включали «індивідуальні/групові» санкції, такі як замороження активів[en] або обмеження на поїздки, і лише 10 % були спрямовані на національні фінанси або включали заходи проти центральних банків, суверенних фондів[en] або іноземних інвестицій. Найчастіше застосовуваною санкцією РБ ООН є ембарго проти імпорту зброї, яке застосовувалося у 87 % усіх випадків і було спрямоване проти недержавних суб'єктів частіше, ніж проти урядів. Режими цілеспрямованих санкцій можуть містити сотні імен, кілька імен або взагалі жодного.[10]

Санкції проти Сомалі, 1992 рік[ред. | ред. код]

ООН запровадила санкції проти Сомалі, починаючи з квітня 1992 року, після повалення режиму Сіада Барре 1991 року під час громадянської війни в Сомалі. Резолюція Ради Безпеки ООН 751[en] забороняла членам ООН продавати, фінансувати або передавати будь-яку військову техніку до Сомалі.[57]

Санкції проти Північної Кореї, 2006 — дотепер[ред. | ред. код]

У 2006 році Рада безпеки ООН прийняла резолюцію 1718 у відповідь на ядерне випробування, яке Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР) провела всупереч Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Резолюція заборонила продаж товарів військового призначення та предметів розкоші, а також заморозила державні активи.[58] Відтоді ООН ухвалила кілька резолюцій, які згодом розширили санкції проти Північної Кореї. Резолюція 2270 від 2016 року встановила обмеження на транспортний екіпаж і транспортні засоби, які використовуються Північною Кореєю, а також обмежила продаж природних ресурсів і палива для літаків.[59]

Ефективність таких санкцій була поставлена під сумнів з огляду на продовження ядерних випробувань Північною Кореєю протягом десятиліття після резолюції 2006 року. Професор Вільям Браун з Джорджтаунського університету стверджував, що «санкції не мають великого впливу на економіку, яка по суті була банкрутом протягом цілого покоління».[60]

Санкції проти Лівії[ред. | ред. код]

26 лютого 2011 року Рада безпеки ООН наклала ембарго на постачання зброї проти Лівії відповідно до Резолюції Ради Безпеки ООН 1973 у відповідь на гуманітарні зловживання під час Першої громадянської війни в Лівії.[61] Пізніше ембарго було продовжено до середини 2018 року. Під дією ембарго Лівія зазнала серйозної інфляції через посилення залежності від приватного сектора в імпорті товарів.[62] Санкції спричинили значні скорочення видатків на охорону здоров'я та освіту, що спричинило погіршення соціальних умов. Незважаючи на те, що санкції були відповіддю на порушення прав людини, їх наслідки були несуттєвими для покращенням таких прав.[63]

Санкції проти апартеїду в Південній Африці[ред. | ред. код]

Намагаючись покарати Південну Африку за її політику апартеїду, Генеральна Асамблея ООН прийняла 20 листопада 1987 року добровільне міжнародне нафтове ембарго проти Південної Африки; це ембарго підтримали 130 країн.[64] У відповідь Південна Африка розширила виробництво синтетичної нафти[en] Sasol[en].[65]

Усі санкції Організації Об'єднаних Націй щодо Південної Африки припинилися через переговори про припинення апартеїду[en], Резолюцію 919[en] та вибори в Південній Африці 1994 року[en], на яких Нельсон Мандела був обраний першим президентом після апартеїду.

Інші багатосторонні санкції[ред. | ред. код]

Одна з найбільш масштабних спроб запровадження санкцій сталася під час наполеонівських воєн 1803—1815 років. Прагнучи економічно нашкодити Сполученому Королівству, імператор Франції Наполеон I у 1806 році представив Континентальну блокаду, яка забороняла європейським державам торгувати з Великою Британією. На практиці Французька імперія не могла повністю забезпечити виконання ембарго, яке виявилося настільки ж шкідливим (якщо не більше) для залучених континентальних країн, як і для британців.[66]

Сполучені Штати, Велика Британія, Китайська Республіка та Нідерланди запровадили санкції проти Японії[en] у 1940—1941 роках у відповідь на її експансіонізм. Позбавлена доступу до життєво важливих запасів нафти, залізної руди та сталі, Японія почала планувати військові дії, щоб захопити багату ресурсами Голландську Ост-Індію, що вимагало превентивного нападу на Перл-Гарбор, що спричинило вступ Америки у війну у Тихому океані.[67]

У 1973—1974 роках ОАПЕК спровокувала нафтову кризу 1973 року через нафтове ембарго проти Сполучених Штатів та інших промислово розвинених країн, які підтримували Ізраїль у війні Судного дня. Результатами стало різке зростання цін на нафту[en] та доходів ОПЕК, надзвичайний період нормування енергії[en], глобальну економічну рецесію[en], масштабні заходи із енергозбереження та тривалі переходи на природний газ, етанол, ядерні та інші альтернативні джерела енергії.[68][69] Проте Ізраїль продовжував отримувати підтримку Заходу.

Чинні санкції[ред. | ред. код]

Країни, проти яких введені санкції[ред. | ред. код]

Список країн, які підпадають під санкції:

Особи, проти яких введені санкції[ред. | ред. код]

Країни, що ввели санкції[ред. | ред. код]

Секторальні санкції[ред. | ред. код]

  • У відповідь на кібератаки 1 квітня 2015 року президент США Барак Обама видав виконаче розпрядження про введення перших економічних санкцій. Виконавче розпрядження мало на меті вплинути на фізичних та юридичних осіб («призначених»), відповідальних за кібератаки, які загрожують національній безпеці, зовнішній політиці, економічному здоров'ю або фінансовій стабільності США. Зокрема, виконавче розпрядження дозволило Міністерству фінансів заморозити активи «призначених» осіб.[96] Європейський Союз запровадив свої перші цілеспрямовані фінансові санкції щодо кіберактивності у 2020 році.[97]
  • У відповідь на аналіз розвідувальних даних, який стверджує, що російськи хакери втручалися у вибори в США 2016 року, президент Обама розширив повноваження президента, щоб ввести санкції у відповідь на кіберактивність, яка загрожує демократичним виборам.[98] З огляду на те, що початкове розпорядження мало на меті захистити критичну інфраструктуру, можна стверджувати, що виборчий процес мав бути включений у початкове розпорядження.

Двосторонні торговельні суперечки[ред. | ред. код]

  • В'єтнам внаслідок капіталістичного впливу протягом 1990-х років і введення санкцій проти Камбоджі, запровадив санкції у відповідь.
  • У березні 2010 року Бразилія ввела санкції проти США. Ці санкції були введені через те, що уряд США платив фермерам, що вирощували бавовну, за їхню продукцію всупереч правилам Світової організації торгівлі. Санкції стосуються бавовни, а також автомобілів, жувальної гумки, фруктів та овочів.[99] Наразі СОТ контролює переговори між державами щодо зняття санкцій.

Санкції ЄС[ред. | ред. код]

У березні 2021 року Рейтер повідомив, що Європейський Союз ввів невідкладні санкції як проти Чечні, так і проти Росії — через триваюче насильство проти осіб ЛГБТІК+, яке спонсорує та підтримує уряд.[100]

Зняті санкції[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  • Ashouri, Mahan «The Role of transnational Private Actors in Ukrain International Flight 752 Crash in Iran Under Economic Sanctions Pressure» (2021) [5]
  • Brzoska, Michael. «International sanctions before and beyond UN sanctions.» Міжнародні відносини (журнал) 91.6 (2015): 1339—1349.
  • Caruso, Raul. «The impact of international economic sanctions on trade: An empirical analysis.» Peace Economics, Peace Science and Public Policy 9.2 (2003) online.
  • Cortright, David, et al. The sanctions decade: Assessing UN strategies in the 1990s (Lynne Rienner Publishers, 2000).
  • Doxey, Margaret P. International sanctions in contemporary perspective (1987) online
    • Doxey, Margaret. «International sanctions: a framework for analysis with special reference to the UN and Southern Africa.» International organization 26.3 (1972): 527—550.
    • Doxey, Margaret. «International sanctions in theory and practice.» Case Western Reserve Journal of International Law 15 (1983): 273+. online
  • Drezner, Daniel W. The Sanctions Paradox. (Cambridge University Press, 1999)
  • Escribà-Folch, Abel, and Joseph Wright. «Dealing with tyranny: International sanctions and the survival of authoritarian rulers.» International studies quarterly 54.2 (2010): 335—359. online
  • Farrall, Jeremy Matam. United Nations sanctions and the rule of law (Cambridge University Press, 2007). online
  • Hufbauer, Gary C. Economic sanctions and American diplomacy (Council on Foreign Relations, 1998) online.
  • Hufbauer, Gary C., Jeffrey J. Schott, and Kimberley Ann Elliott. Economic Sanctions Reconsidered: History and Current Policy (Washington DC: Peterson Institute for International Economics, 1990)
  • Kaempfer, William H. International economic sanctions: a public choice perspective (1992) online
  • Köchler, Hans. The United Nations sanctions policy & international law (1995) online
  • Mulder, Nicholas. The Economic Weapon: The Rise of Sanctions as a Tool of Modern War (2022) excerpt див. також online review
  • Nossal, Kim Richard. «International sanctions as international punishment.» International Organization 43.2 (1989): 301—322.
  • Royal Institute of International Affairs. International Sanctions (1935).
  • Закарі Селден (1999). Economic Sanctions as Instruments of American Foreign Policy. Greenwood Publishing Group[en]. ISBN 978-0-275-96387-3. 

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Том С. В. Лін (14 квітня 2016). Financial Weapons of War (англ.). Рочестер (Нью-Йорк). SSRN 2765010. 
  2. [1] (англ.)
  3. Техі Ван (1 вересня 2011). Playing to the Home Crowd? Symbolic Use of Economic Sanctions in .... International Studies Quarterly (англ.) (Ingentaconnect.com) 55 (3): 787–801. doi:10.1111/j.1468-2478.2011.00668.x. Процитовано 30 березня 2015. 
  4. [2] Архівовано 7 серпня 2011 у Wayback Machine.
  5. Йонг Сук Лі (2018). Lee, Yong Suk, 2018. "International isolation and regional inequality: Evidence from sanctions on North Korea," Journal of Urban Economics. Journal of Urban Economics (англ.) 103 (C): 34–51. doi:10.1016/j.jue.2017.11.002. 
  6. Й. І. Гайдар, 2015."Sanctions and Exports Deflection: Evidence from Iran, " Paris School of Economics, University of Paris 1 Pantheon Sorbonne, Mimeo (англ.)
  7. Університет Каліфорнії в Ірвайні (8 квітня 2013). Trade Embargoes Summary (англ.). darwin.bio.uci.edu. 
  8. Blockade as Act of War (англ.). Crimes of War Project. Архів оригіналу за 18 червня 2012. Процитовано 1 липня 2012. 
  9. Тібор Паланкай. Investor-partner Business dictionary (англ.). 
  10. а б в г д Франческо Джумеллі (November 2015). Understanding United Nations targeted sanctions: an empirical analysis. Міжнародні відносини (англ.) (Oxford University Press) 91 (6): 1351–1368. doi:10.1111/1468-2346.12448. 
  11. Ніколас Малдер (2022). The Economic Weapon: The Rise of Sanctions as a Tool of Modern War (англ.). Yale University Press. ISBN 978-0-300-26252-0. 
  12. Пітман Б. Потте (1922). Sanctions and Guaranties in International Organization. American Political Science Review (англ.) 16 (2): 297–303. ISSN 0003-0554. JSTOR 1943965. doi:10.2307/1943965. 
  13. Річард Панкхерст, «The Italo-Ethiopian War and League of Nations Sanctions, 1935—1936.» Genève-Afrique/Geneva-Africa 13.2 (1974): 5+. (англ.)
  14. Джордж В. Бер, Test Case: Italy, Ethiopia, and the League of Nations (Hoover Institution Press, 1976). (англ.)
  15. Гейнс Пост молодший, «The Machinery of British Policy in the Ethiopian Crisis.» International History Review 1#4 (1979): 522—541. (англ.)
  16. Г. Брюс Стренг, «'The Worst of all Worlds:' Oil Sanctions and Italy's Invasion of Abyssinia, 1935—1936.» Diplomacy and Statecraft 19.2 (2008): 210—235. (англ.)
  17. а б Матіас Нойенкірх; Флоріан Ноймаєр (1 грудня 2015). The impact of UN and US economic sanctions on GDP growth. European Journal of Political Economy (англ.) 40: 110–125. ISSN 0176-2680. doi:10.1016/j.ejpoleco.2015.09.001. 
  18. Деніел Грізволд (27 листопада 2000). Going Alone on Economic Sanctions Hurts U.S. More than Foes (англ.). Cato.org. Архів оригіналу за 23 вересня 2011. Процитовано 30 березня 2015. 
  19. Гері Клайд Гафбауер; Джеффрі Дж. Шотт; Кімберлі Енн Елліотт; Барбара Егг (2008). Economic Sanctions Reconsidered (англ.) (вид. 3). Вашингтон: Columbia University Press. с. 67. ISBN 9780881324822. Процитовано 10 травня 2018. «By far, regime change is the most frequent foreign policy objective of economic sanctions, accounting for 80 out of the 204 observations.» 
  20. Economic Sanctions Reconsidered, 3rd Edition, Hufbauer et al. p. 159 (англ.)
  21. Роберт А. Пейп (Літо 1998). Why Economic Sanctions Still Do Not Work. International Security (англ.) 23 (1): 66–77. JSTOR 2539263. doi:10.1162/isec.23.1.66. «I examined the 40 claimed successes and found that only 5 stand up. Eighteen were actually settled by either direct or indirect use of force; in 8 cases there is no evidence that the target state made the demanded concessions; 6 do not qualify as instances of economic sanctions, and 3 are indeterminate. If I am right, then sanctions have succeeded in only 5 of 115 attempts, and thus there is no sound basis for even qualified optimism about the effects of sanctions.» 
  22. A Strategic Understanding of UN Economic Sanctions: International Relations, Law, and Development, Golnoosh Hakimdavar, p. 105
  23. Джонатан Маркус (26 липня 2010). Analysis: Do economic sanctions work?. BBC News (англ.). Процитовано 30 березня 2015. 
  24. Густаво Капдевіла (18 серпня 2000). United Nations: US Riled by Economic Sanctions Report (англ.). Institute for Agriculture and Trade Policy. Процитовано 20 червня 2020. 
  25. Дурсун Пексен; Джин Мун Чжон (30 серпня 2017). Domestic Institutional Constraints, Veto Players, and Sanction Effectiveness. Journal of Conflict Resolution (англ.) 63: 194–217. doi:10.1177/0022002717728105 — через Sage Journals. 
  26. Дюрсен Пексен (2009). "Better or Worse?": The Effect of Economic Sanctions on Human Rights.". Journal of Peace Research (англ.) 46: 59–77. doi:10.1177/0022343308098404. 
  27. Фаррох Габібзаде (Вересень 2018). Economic sanction: a weapon of mass destruction. The Lancet (англ.) 392 (10150): 816–817. PMID 30139528. doi:10.1016/S0140-6736(18)31944-5. 
  28. Джон Мюллер; Карл Мюллер (1999). Sanctions of Mass Destruction. Foreign Affairs (англ.) 78 (3): 43–53. JSTOR 20049279. doi:10.2307/20049279. 
  29. [3] Архівовано 27 лютого 2014 у Wayback Machine.
  30. Ганс Кехлер[en] (ред.), Economic Sanctions and Development. Vienna: International Progress Organization, 1997. ISBN 3-900704-17-1 (англ.)
  31. Джой Гордон (4 квітня 1999). Sanctions as siege warfare. The Nation (англ.) 268 (11): 18–22. ISSN 0027-8378. 
  32. Обвіус Венджей (2015). Sanctions against Zimbabwe: A Comparison with Ancient Near Eastern Sieges. Journal of Gleanings from Academic Outliers (англ.) 4 (1): 69–87. 
  33. Do I need an export licence?. GOV.UK (англ.). Процитовано 5 березня 2021. 
  34. SAP Help Portal. help.sap.com (англ.). Процитовано 5 березня 2021. 
  35. US Trade Sanctions Are a Trap for the Unwary | Norton Rose Fulbright. www.projectfinance.law (англ.). Процитовано 5 березня 2021. 
  36. Office of Foreign Assets Control - Sanctions Programs and Information | U.S. Department of the Treasury. home.treasury.gov (англ.). Процитовано 5 березня 2021. 
  37. Perform Sanction, PEPs and Watchlist Verification w/ Lexis Diligence. www.lexisnexis.com (англ.). Процитовано 5 березня 2021. 
  38. SAP Help Portal. help.sap.com (англ.). Процитовано 5 березня 2021. 
  39. World-Check KYC Screening & Due Diligence. www.refinitiv.com (англ.). Процитовано 5 березня 2021. 
  40. Export Control and Sanctions Compliance | About SAP. SAP (англ.). Процитовано 5 березня 2021. 
  41. Embargo Check. AnaSys a Bottomline Company (en-GB). Процитовано 5 березня 2021. 
  42. Embargo Check. Uniserv GmbH - Customer Data Experts. (англ.). 22 січня 2021. Процитовано 5 березня 2021. 
  43. Університет Г'юстона (2013). The Embargo of 1807 (англ.). digitalhistory.uh.edu. 
  44. Аарон Снайдер; Джеффрі Гербенер (15 грудня 2004). The Embargo of 1807 Grove City College Grove City, Pennsylvania. gcc.edu (англ.). Коледж Гроув-Сіті[en]. Архів оригіналу за 17 травня 2013. 
  45. Embargo of 1807 (англ.). monticello.org. 8 квітня 2013. 
  46. Національне управління архівів та документації (15 серпня 2016). Proclamation 3447--Embargo on all trade with Cuba (англ.). archives.gov. 
  47. Елізабет Флок (7 лютого 2012). Cuba trade embargo turns 50: Still no rum or cigars, though some freedom in travel. washingtonpost.com (англ.). 
  48. Ерік Вайнер (15 жовтня 2007). Officially Sanctioned: A Guide to the U.S. Blacklist (англ.). npr.org. 
  49. Деніел Генсон; Дейн Баттен; Гаррісон Ілі (16 січня 2013). It's Time For The U.S. To End Its Senseless Embargo Of Cuba. forbes.com (англ.). 
  50. Урі Фрідман (13 вересня 2011). Obama Quietly Renews U.S. Embargo on Cuba. The Atlantic (англ.). 
  51. Гізер А. Конлі (2016). The Kremlin Playbook: Understanding Russian influence in Central and Eastern Europe : a report of the CSIS Europe Program and the CSD Economics Program (англ.). Джеймс Міна, Руслан Стефанов, Мартін Владіміров, Центр стратегічних і міжнародних досліджень[en] (Вашингтон), Центр дослідження демократії (Болгарія). Вашингтон. ISBN 9781442279582. OCLC 969727837. 
  52. а б в Рендалл Ньюнем (Липень 2013). Pipeline Politics: Russian Energy Sanctions and the 2010 Ukrainian Elections. Journal of Eurasian Studies[en] (англ.) 4 (2): 115–122. doi:10.1016/j.euras.2013.03.001. 
  53. Russia-Ukraine 'Gas War' Damages Both Economies - Worldpress.org. www.worldpress.org (англ.). Процитовано 27 жовтня 2017. 
  54. а б в Рендалл Е. Ньюнем (2015). Georgia on my mind? Russian sanctions and the end of the 'Rose Revolution'. Journal of Eurasian Studies (англ.) 6 (2): 161–170. doi:10.1016/j.euras.2015.03.008. 
  55. а б Відділ Служби новин ООН (4 травня 2016). UN News - UN sanctions: what they are, how they work, and who uses them. UN News Service Section (англ.). Процитовано 27 жовтня 2017. 
  56. Відділ Служби новин ООН (14 березня 2011). UN News - New UN project uses financial incentives to try to save the dugong. UN News Service Section (англ.). Процитовано 27 жовтня 2017. 
  57. Security Council Committee pursuant to resolutions 751 (1992) and 1907 (2009) concerning Somalia and Eritrea. www.un.org (англ.). Процитовано 27 жовтня 2017. 
  58. North Korea | Countries. www.nti.org (англ.). Процитовано 27 жовтня 2017. 
  59. Security Council Imposes Fresh Sanctions on Democratic People's Republic of Korea, Unanimously Adopting Resolution 2270 (2016) | Meetings Coverage and Press Releases. www.un.org (англ.). Процитовано 27 жовтня 2017. 
  60. Why Did Sanctions Fail Against North Korea?. Foreign Policy (англ.). Процитовано 27 жовтня 2017. 
  61. UN Arms embargo on Libya. www.sipri.org (англ.). Процитовано 6 грудня 2017. 
  62. Evaluating the Impacts and Effectiveness of Targeted Sanctions. webcache.googleusercontent.com (англ.). Процитовано 7 грудня 2017. 
  63. UNICEF. webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:Cw9j0nFWr-8J:www.unicefinemergencies.com/downloads/eresource/docs/Sanctions/2011-06-21%2520Literature%2520Review%2520on%2520the%2520Effects%2520of%2520Targeted%2520Sanctions.docx+&cd=5&hl=en&ct=clnk&gl=us&client=safari. webcache.googleusercontent.com (англ.). Процитовано 7 грудня 2017. 
  64. Oil Embargo against Apartheid South Africa on richardknight.com (англ.). 
  65. Керіл Мерфі (27 квітня 1979). To Cope With Embargoes, S. Africa Converts Coal Into Oil. Washington Post (амер.). ISSN 0190-8286. Процитовано 12 грудня 2020. 
  66. Continental System Napoleon British Embargo Napoleon's 1812 (англ.). Архів оригіналу за 10 липня 2011. 
  67. Pearl Harbor Raid, 7 December 1941 (англ.). Вашингтон: Department of the Navy -- Naval Historical Center. 3 December 2000. Архів оригіналу за 6 December 2000. Процитовано 20 липня 2019. «The 7 December 1941 Japanese raid on Pearl Harbor was one of the great defining moments in history. A single carefully-planned and well-executed stroke removed the United States Navy's battleship force as a possible threat to the Japanese Empire's southward expansion. [...] The Japanese military, deeply engaged in the seemingly endless war it had started against China in mid-1937, badly needed oil and other raw materials. Commercial access to these was gradually curtailed as the conquests continued. In July 1941 the Western powers effectively halted trade with Japan. From then on, as the desperate Japanese schemed to seize the oil and mineral-rich East Indies and Southeast Asia, a Pacific war was virtually inevitable.» 
  68. Леонардо Маугері (2006). The Age of Oil (англ.). Greenwood Publishing Group. с. 112–116. ISBN 9780275990084. 
  69. Energy Crisis (1970s) (англ.). The History Channel. 2010. 
  70. Лео Цендрович (10 лютого 2010). Should Europe Lift Its Arms Embargo on China?. Тайм (англ.). Архів оригіналу за 13 лютого 2010. 
  71. Russia announces 'full embargo' on most food from US, EU. Deutsche Welle (англ.). 7 серпня 2014. 
  72. Russia expands food imports embargo to non-EU states. English Radio (англ.). 13 серпня 2015. Архів оригіналу за 28 лютого 2021. Процитовано 10 листопада 2015. 
  73. Russia expands food import ban. BBC News (англ.). 13 серпня 2015. Процитовано 17 червня 2018. 
  74. Australia bans all live cattle exports to Indonesia. BBC News (англ.). 8 червня 2011. Процитовано 2 січня 2016. 
  75. Міністерство фінансів США. What You Need To Know About U.S. Economic Sanctions (англ.). treasury.gov. 
  76. Джош Левс (23 січня 2012). A summary of sanctions against Iran (англ.). cnn.com. 
  77. Леслі Роутон (22 квітня 2019). U.S. to end all waivers on imports of Iranian oil, crude price jumps. Reuters (англ.). 
  78. Iran oil: US to end sanctions exemptions for major importers. BBC News (англ.). 22 квітня 2019. 
  79. Роберт Л. Гоуз і Джаред М. Генсер (2008) «Are EU Trade Oh hell no on Burma Compatible with WTO Law?» Архівовано 7 червня 2010 у Wayback Machine. Michigan Journal of International Law 29(2): pp. 165–96 (англ.)
  80. Clinton Ends Most N. Korea Sanctions (англ.). Globalpolicy.org. 18 вересня 1999. Процитовано 30 березня 2015. 
  81. [4] Архівовано 23 липня 2010 у Wayback Machine.
  82. Democratic People's Republic of Korea (North Korea) (англ.). Department for Business Innovation and Skills. Архів оригіналу за 9 червня 2009. Процитовано 8 березня 2016. 
  83. «Senate overwhelmingly passes new Russia and Iran sanctions». The Washington Post. 15 червня 2017. (англ.)
  84. Редакція Рейтера (2 серпня 2017). Iran says new U.S. sanctions violate nuclear deal, vows 'proportional reaction'. Рейтер. 
  85. Syria sanctions. BBC News (англ.). 27 листопада 2011. 
  86. Майя Родан (9 березня 2015). White House sanctions seven officials in Venezuela. Тайм (англ.). Процитовано 2 квітня 2019. 
  87. U.S. declares Venezuela a national security threat, sanctions top officials. Reuters (англ.). 10 березня 2015. Процитовано 2 квітня 2019. 
  88. Скотт Нойман (22 травня 2018). President Trump Approves New Sanctions On Venezuela. NPR (англ.). 
  89. Робін Еммот (13 листопада 2017). EU readies sanctions on Venezuela, approves arms embargo. Reuters (англ.). 
  90. Canada imposes sanctions on key Venezuelan officials. CBC Canada (англ.) (Thomson Reuters). 22 вересня 2017. Процитовано 3 квітня 2019. 
  91. Мішель Зіліо (22 вересня 2017). Canada sanctions 40 Venezuelans with links to political, economic crisis. The Globe and Mail. Процитовано 3 квітня 2019.  Also at Punto de Corte and El Nacional (ісп.)
  92. Canada to impose sanctions on more Venezuelan officials. VOA News (Reuters). 30 травня 2018. Процитовано 4 квітня 2019. |language=en
  93. México rechaza elecciones en Venezuela y sanciona a siete funcionarios. Sumarium group (ісп.). Процитовано 21 квітня 2018.  Also at VPITV (ісп.)
  94. Карлос Камачо (27 березня 2018). Panama sanctions Venezuela, including Maduro & 1st Lady family companies. Latin American Herald Tribune (англ.). Процитовано 3 квітня 2019. 
  95. Swiss impose sanctions on seven senior Venezuelan officials. Reuters. 28 березня 2018. Процитовано 3 квітня 2019.  (англ.) Also at Diario Las Americas (ісп.)
  96. Sanctions: U.S. action on cyber crime. pwc (англ.). PwC Financial Services Regulatory Practice, Квітень 2015. 
  97. Наталі Томпсон (1 жовтня 2020). Countering Malicious Cyber Activity: Targeted Financial Sanctions (англ.). SSRN 3770816. 
  98. Корі Беннет (29 березня 2016). Obama extends cyber sanctions power (англ.). 
  99. Brazil slaps trade sanctions on U.S. to retaliate for subsidies to cotton farmers (англ.). Content.usatoday.com. 9 березня 2010. Процитовано 30 березня 2015. 
  100. EU sanctions Russians over rights abuses in Chechnya. Reuters (англ.). 22 березня 2021. 
  101. Патрік Кокберн (4 лютого 1994). US finally ends Vietnam embargo. The Independent (англ.) (Лондон). 
  102. а б Pakistan and India UK nuclear exports restrictions Архівовано 18 лютого 2010 у Wayback Machine.
  103. Лідія Полґрін (2 квітня 2012). Mali Coup Leaders Suffer Sanctions and Loss of Timbuktu. nytimes.com (англ.). 
  104. Рукміні Каллімачі (3 квітня 2012) «Post-coup Mali hit with sanctions by African neighbours». Globe and Mail. Процитовано 4 травня 2012. (англ.)
  105. Kosovo imposes embargo on Serbia. The Sofia Echo (англ.). 21 липня 2011. Процитовано 2 січня 2016. 
  106. Georgia Doubles Wine Exports as Russian Market Reopens. RIA Novosti (англ.). 16 грудня 2013. 
  107. Global Sanctions Database - GSDB. www.globalsanctionsdatabase.com (англ.). Процитовано 18 травня 2021. 
  108. Габріель Фельбермайр; Александра Кирилаха; Константинос Сіропулос; Ердал Ялчин; Йото Йотов (18 травня 2021). The 'Global Sanctions Data Base': Mapping international sanction policies from 1950-2019. VoxEU.org (англ.). Процитовано 18 травня 2021. 
  109. Александра Кирилаха; Габріель Дж. Фельбермайр; Константинос Сіропулос; Ердал Ялчин; Йото В. Йотов (10 грудня 2021). The Global Sanctions Data Base (GSDB): an update that includes the years of the Trump presidency. Research Handbook on Economic Sanctions (амер.): 62–106. ISBN 9781839102721. doi:10.4337/9781839102721.00010. 
  110. Т. Кліфтон Морган; Навін А. Бапат; Йошихару Кобіяши (10 грудня 2021). The Threat and Imposition of Economic Sanctions data project: a retrospective. Research Handbook on Economic Sanctions (амер.): 44–61. ISBN 9781839102721. doi:10.4337/9781839102721.00009.