Пірлесс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Peerless anti-aircraft 01.jpg

Зенітний панцирник "Пірлесс"
Загальні дані
класифікація зенітний панцирник
Виробництво та застосування
країна-виробник Велика Британія Велика Британія
розробник Vickers Limited
компанія-виробник Vickers Limited
роки виробництва 1916-1920
кількість виробів, од. 16
роки експлуатації 1916-1941
основні країни-оператори Flag of Russia.svg Російська імперія

опис Російська РФСР
Flag of Ukraine.svg УНР

війни Перша світова війна, Громадянська війна в Росії, Українська революція 1917-1921 років
Основні параметри
бойова маса, т 4,8
екіпаж, осіб 5
Броня
тип броні сталева катана
  лоб корпусу, мм/град. 8
  борт корпусу, мм/град. 8
  корма корпусу, мм/град. 8
  маска гармати, мм/град. 7
Озброєння
калібр, марка та тип гармати 40-мм Vickers QF Mark II
довжина ствола, кал. 39,37
кути ВН, ° −5°…+80°
кути ГН ° 360°
приціли механічний
кулемети 7,7-мм «Льюіс» (Велика Британія)
Силова установка, маневреність та мобільність
тип, марка двигуна Peerless, карбюраторний, рядний, 4-циліндровій, рідинного охолодження
потужність двигуна, к.с. (кВт) 32 к.с.
підвіска залежна, на листових ресорах
колісна формула 4×2
швидкість по шосе, км/год. до 45 км/год
запас ходу по шосе, км 250 км

«Пірлесс»зенітний панцирник Російської Імператорської армії, створений на замовлення Головного артилерійського управління (ГАУ) британської фірми Вікерс з використанням шасі 3-тонної американської вантажівки «Peerless». Всього в 1916 році в Росію було поставлено 16 екземплярів панцирника. Зенітні панцирники «Пірлесс» епізодично використовувалися частинами Російської Імператорської армії в бойових діях 1917 року та багатьма протиборчими сторонами — в ході Громадянської війни в Росії.

Історія створення[ред. | ред. код]

Ще в момент зародження зенітної артилерії генералітет Російської Імператорської армії задумувався про підвищення мобільності зенітних гармат і тим самим радикального підвищення ефективності ППО. Ще в 1911 році були намагання, проте безрезультатні, придбати в Німеччини для ознайомлення та дослідження один екземпляр «ультрасучасної» зброї – 65-мм протиаеростатної гармати на шасі 1,5-тонної вантажівки. Над проблемами протиповітряної оборони працювали і російські інженери-конструктори, і до початку Першої світової війни їх старання принесли вельми непогані результати. В 1914 році інженер-технолог Путиловського заводу Ф.Ф. Лендер розробляв артсистему, отриману пізніше під назвою «Зенітна гармата Лендера». Офіційно гармата носила назву 76-мм зенітна гармата зразка 1914/15 років. Для даної артсистеми полковником В.В. Тарновським була розроблена установка для монтування даної артсистеми на шасі вантажного автомобіля. По суті, полковник Тарновський був автором ідеї установки зенітних гармат на автомобільне шасі – він запропонував її ще в 1908 році.

В кінці 1914 – на початку 1915 році на Путіловському заводі були в дослідному зразку побудовані чотири зенітні панцирники Руссо-Балт тип Т, а також чотири автомобіля спорядження («зарядних ящика») Руссо-Балт тип М. З цих машин була сформована 1-а Окрема батарея для стрільби по повітряному флоті, яку очолив полковник Тарновський. Батарея відправилась на фронт, де діяла вельми успішно до 1917 року.

Крім «Руссо-Балтів», як базу для зенітних панцирників інженери намагалися використати й інші вантажівки, для чого розроблялись артсистеми, легші, ніж зенітні гармати Лендера. Так, ще в кінці 1914 року на Путіловському заводі були початі роботи по модернізації 57-мм гармати Гочкіса (в документах проходили, як «57-мм/40 клб гармати Гочкіса») для стрільби під великими кутами підвищення. В червні 1915 року було зібрано дослідний зенітний панцирник на шасі 3-тонної вантажівки «Остін». Досліди пройшли успішно, проте масовому виготовленню машин завадила пожежа на військових складах в Брест-Литовському, в результаті якої всі наявні в розпорядженні Російської Імператорської армії «57-мм/40 клб гармати Гочкіса» були знищені.

Існував, крім того, й інший спосіб забезпечити війська зенітними панцирниками – замовити їх за кордоном. «Прощупуючи ґрунт» в цьому напрямку ГАУ Російської Імператорської армії почало майже відразу після початку Першої світової війни. В результаті, в грудні 1914 року ГАУ заключило з британською фірмою «Вікерс» контракт на розробку та побудову 16-ти і 40-мм автоматичних гармат на шасі броньованих вантажівок. Фірма «Вікерс» при цьому мала свободу у виборі шасі, і в результаті зупинилась на тритонній американській вантажівці «Peerless TC3», шасі якої збиралась, крім «головної» фабрики в США, і на британському підприємстві «Уолслі» (англ. Wolseley)[1]. Правда, виконання замовлення затягнулося, і виконаний він був лише до 1 червня 1916 року. В Росію ж машини прибули лише у вересні.

Опис конструкції[ред. | ред. код]

В конструктивному відношенні зенітні панцирники «Пірлесс» представляли собою частково броньовані 3-тонні вантажні автомобілі «Peerless» із встановленою в кузові зенітною гарматою. При цьому рама, силовий агрегат та ходова частина вантажівки не піддавались яким-небудь суттєвим змінам. Екіпаж панцирника складався з 5 чоловік (командир машини, шофер та прислуга гармати).

Броньований корпус[ред. | ред. код]

Відкритий зверху броньований корпус складався із листів катаної броньової сталі товщиною 8 мм встановленої методом клепки на кутовий каркас. Лобові листи броньованого захисту двигуна та кабіни водія установлювались під невеликим кутом нахилу для підвищення кулестійкості. При цьому скіс лобового бронелиста відсіку двигуна утворював у нижній частині щілину для доступу охолоджуючого повітря до радіатора. В броньованій кабіні водія позаду моторного відсіку розміщувались командир машини (зліва) та водій(справа). Для входу та виходу вони користувалися бронедверями в бортах корпусу, а для нагляду за полем бою користувалися крупним вікном в лобовому бронелисті кабіни, що прикривався відкидною бронекришкою. В кормовій частині розміщувалося бойове відділення простої коробчатої форми зі гарматою, прикритою спереду броневим щитком (встановлений на всі машини перед відправленням на фронт).

Озброєння[ред. | ред. код]

Основним озброєнням зенітного панцирника «Пірлесс» була 40-мм автоматична гармата Vickers QF Mark II, що представляла по суті сильно збільшений кулемет. Практична скорострільність гармати досягала 90 пострілів у хвилину, живлення забезпечувалося за допомогою брезентових снарядних стрічок. Через характерний звук при пострілі, гармата була широко відома в світі під неофіційною назвою «Пом-пом». Маса артсистеми складала близько 720 кг. Гармата монтувалась у вантажному відділенні автомобіля на тумбовій установці, що допускала горизонтальне наведення в секторі 360° і вертикальне — в секторі від −5° до +80°.

Допоміжним озброєнням панцирника був 7,7 кулемет Льюїс, що перевозився в укладці в бойовому відділенні панцирника і призначався для самооборони машини в бою (введені перед відправкою на фронт).

Двигун і трансмісія[ред. | ред. код]

Силовою установкою панцирника був карбюраторний рядний 4-циліндровий двигун «Peerless» рідинного охолодження потужністю 32 к.с., який забезпечував максимальну швидкість при переміщенні по шосе 45 км/год. Колісна формула панцирника – 4 на 2, задній привід.

Ходова частина[ред. | ред. код]

Підвіска – залежна, на напівеліптичних стальних ресорах. В ходовій частини використовувалися дерев'яні колеса артилерійського типу з литими шинами, односкатними на передньому мосту і двоскатними – на задньому ведучому.

Оператори[ред. | ред. код]

Служба і бойове використання[ред. | ред. код]

В Російській Імператорській армії[ред. | ред. код]

Машини 2 ОБСФ, Царське село. Весна 1917 року

Надходячи в Росію, «Пірлеси» направлялись в 1-у тяжку запасну артилерійську бригаду. По мірі комплектування, з них формували Окремі Броньовані батареї для стрільби по повітряному флоту (ОБПСПФ). Всього до січня 1917 року було сформовано чотири ОБПСПФ (1-а, 2-а, 3-я і 4-а). В ході формування батарей на панцирники встановлювалися щитки гармати, а також вводився кулемет для самооборони. Новосформовані батареї планувалося відправляти на фронт у лютому 1917 року, проте через події Лютневої революції вони, образно кажучи, «застрягли» на базі формування і відправились на фронт лише в середині травня. Даних про бойове використання «Пірлесів» Російською армією практично немає, проте відомо, що літом 1917 року 2-а ОБПСПФ, яка діяла у складі військ Румунського фронту, ввійшла до складу «частин смерті».

В РСЧА і арміях Білого руху[ред. | ред. код]

Після Жовтневого перевороту більшість «Пірлесів» опинилась в руках більшовиків. Тим не менш, ці панцирники в ході Громадянської війни в Росії використовувалися різними протиборчими сторонами. Після перемоги більшовиків у війні, «Пірлеси» залишались на озброєнні РСЧА до кінця 1920-х років.

Оцінка машини[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Кочнев Е.Д. ПИРЛЕСС. Энциклопедия военных автомобилей на slovari.yandex.ru (ru). Архів оригіналу за 2012-09-08. Процитовано 2012-01-09. 

Література[ред. | ред. код]

  • Барятинский М., Коломиец М. Бронеавтомобили русской армии 1906-1917 гг. — Москва : Издательский центр "ТМ", 2000. — 108 с. — (Техника-молодёжи) — ISBN 5-88879-029-X.
  • Коломиец М. Броня русской армии. Бронеавтомобили и бронепоезда в Первой мировой войне. — Москва : Яуза, Стратегия КМ, Эксмо, 2008. — 448 с. — (От двуглавого орла к красному знамени) — 4000 прим. — ISBN 978-5-699-27455-0.
  • Солянкин А. Г., Павлов М. В., Павлов И. В., Желтов И. Г. Отечественные бронированные машины. XX век (в 4 томах). — Минск : ОАО Издательский центр «Экспринт», 2002. — Т. 1. — 344 с. — (Библиотека военной истории) — 2000 прим. — ISBN 5-94038-030-1.

Посилання[ред. | ред. код]