Зенітна артилерія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Німецька 105-мм зенітна гармата FlaK-38 часів Другої світової війни у військовому музеї Белграда

Зені́тна артиле́рія — вид артилерії, призначений для знищення повітряних цілей. Організаційно входить до складу підрозділів і частин Сухопутних військ, а також військ ППО країни.

Історія розвитку[ред. | ред. код]

Розвиток зенітної артилерії пов'язаний з виникненням військово-повітряних сил. Вперше з'явилася перед 1-ою світовою війною 1914-18. У Царській Росії, перша батарея зенітної артилерії (називалася також протилітаковою артилерією) була сформована і направлена на фронт у 1915.

У СРСР формування підрозділів зенітної артилерії розпочалося 1918 року, зенітних артилерійських полків у 1924; у 30-40-х прийняті на озброєння 25-, 37-, 76- і 85-мм зенітні гармати. У зенітних частинах встановилася єдина організаційна структура — батарея, дивізіон, полк (бригада).

У 2-ій світовій війні 1939-45, зенітна артилерія стала важливим засобом боротьби з повітряним противником, а також використовувалася для боротьби з танками і стрільби по іншим цілям. Разом з винищувальною авіацією, вона застосовувалася для ППО військ, а також життєво важливих центрів держав. У багатьох країнах на озброєння зенітної артилерії поступили гармати великого (більше 100-мм), середнього (від 60 до 100-мм) і малого (від 20 до 60-мм) калібрів, снаряди з механічними та радіо-підривниками, прилади керування артилерійським зенітним вогнем, станції радіолокаційної розвідки і цілевказання, а також станції гарматного наведення. У ході Великої Вітчизняної війни 1941-45 в СРСР були сформовані зенітні артилерійські дивізії.

У післявоєнний період, удосконалення Зенітної артилерії, дозволило значно підвищити ефективність стрільби і автоматизувати ведення вогню. Наприкінці 40-х років, у СРСР поступили на озброєння 57-, 100- і 130-мм зенітні гармати (разом з приладами управління артилерійським зенітним вогнем і станціями гарматного наведення вони складали зенітні артилерійські комплекси), в 1950-х рр. — зенітні ракетні комплекси. У сухопутних військах почали застосовуватися багатоствольні скорострільні зенітні артилерійські установки переважно на самохідному шасі, оснащені автономними радіолокаторами і рахунково-обчислювальними приладами, що забезпечують можливість ведення ефективного вогню за будь-яких погоднихумов — як з місця, так і під час руху.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]


Посилання[ред. | ред. код]